Розвиток ораторського мистецтва в епоху Середньовіччя
Хто б то чув про міць володарів могутніх, Хто б сьогодні знав про вождів діяння,
Хто б згадав про них, коли б віщий лірик
Їх не уславив?
Павло Русин
В цей період в риториці царювали догматизм і схоластика. Феодальний лад базувався на зовнішній, фізичній силі, на звичаї, що виливався на суворо визначені, незмінні формули: “Творцем долі держав і приватних осіб є меч, а не слово”. Так Секст Емпірик в своїх творах (“Проти риторів”), вважав риторику “шкідливою”, “шарлатанством”. Політичне красномовство в цей період майже не існувало, а ораторське мистецтво розвивалося, в основному, на церковних кафедрах, в університетах і судах.
Релігія, церква не схвалювали зовнішніх прийомів і вимагали від проповідників і слухачів стриманості. Крім проповідей, в цей час, розвиваються й інші види духовного красномовства: похвальні промови на освячення храмів.
Ще на порозі середньовіччя, в 4 столітті н.е., з‘являються такі знамениті релігійні проповідники, як Василь Великий, Григорій Богослов та Іоан Златоуст. Але особливо велику роль у розвитку церковного красномовства відіграв Аврелій Августін (354-430 р. н.е.) – “блаженний Августін”. Виступаючи в Мілані як вчитель красномовства, Августін широко використовував цицеронівську теорію стилів та античну теорію трьох видів красномовства: політичного, судового та похвального (панегіричного). Виходячи із тези про істинне і хибне красномовство, він робить висновок про те, що світська риторика – хибна, служити їй – означає служити дияволу, а “істинне красномовство – це духовне красномовство. Риторика повинна допомагати пізнанню істини, а істина - є пізнання бога, служіння йому через релігійне осяяння та очищення, повне ігнорування мирських інтересів”1.
|
|
|
З появою середньовікових університетів в XI-XII ст. зароджується університетське красномовство у вигляді лекцій (лат. “bgere” – читати), як університетської форми передачі інформації про світ, людину, науку. В той час лекції проходили так: професор піднімався на кафедру і, розкриваючи книги, які там знаходилися, читав їх студентам. Книгодрукування в ті часи ще не було, а рукописні підручники коштували дорого, тому їх читали лише професори. Поширеним було цитування, оратори намагалися вивчити на пам‘ять великі відрізки тексту, наукова полеміка перетворювалася в цитатний турнір, де одержував перемогу той, хто знав більше цитат і міг ними легко користуватися.
Вплив церкви проявлявся у містичному змісті речей, в широкому використанні алегорій, метафор, порівнянь, образів.
Видатним, оригінальним оратором другого періоду середньовіччя був Ян Гус (1369-1415), який володів цінною для кожного оратора здібністю змінювати форму викладання думок залежно від складу аудиторії. Він любив використовувати у своїх виступах короткі прислів‘я та приказки. Ян Гус цінував істину, як він її розумів, більше свого життя. Він вибрав смерть, але не відмовився від положень, які вважав вірними, а значить і істинними.
|
|
|
Видатним оратором в період пізнього середньовіччя був флорентійський монах Савонарола Джироламо (1452-1498 рр.) – настоятель монастиря домініканців у Флоренції, який виступав, з одного боку, проти тиранії Медичи, панства та закликав церкву до аскетизму, а з іншого боку, засуджував гуманістичну культуру, організовував спалення творів мистецтва.
Реабілітація риторики в системі освіти знайшла втілення лише наприкінці середньовіччя з поверненням тривіуму [(лат. три шляхи) – граматика, риторика, діалектика] й квадріуму, серед яких риториці відводилося почесне місце у прагненні людини оволодіти світом через античний логос – єдність і гармонію думки і слова.
Красномовство слов’ян
Слова - це єдине, що буде жити вічно.
Гезлітт
Першою серйозною спробою опису історії слов’янської риторики є праці В. Аннушкіна “Перша російська “Риторика”, “Сказання про сім вільних мудростей”, “Риторика”(1629). В цих роботах міститься багатий і глибокий матеріал з історії слов’янської риторичної науки.
|
|
|
Після хрещення Русі активно створюються пам’ятки писемності, розвивається мистецтво, архітектура, література, культура слов’ян, зокрема й риторична. Перлина слов’янської літератури “Слово о полку Ігоревім” донесла до наших днів “золоте слово” Святослава, що є взірцем високої риторичної культури того часу.
Кращими ораторами Київської Русі були Іларіон та Кирило Туровський.
Іларіон (ХІ ст.) – перший Київський митрополит, давньоруський письменник, талановитий оратор. Найвідомішою його проповіддю є “Слово про закон і благодать”, де з патріотичних позицій оцінено діяльність давньоруських князів і визначну роль Київської Русі.
Іларіон гаряче виступає проти зазіхань Візантії на Київську Русь, красномовно і переконливо доводить містичність учення про месіанську роль будь-якого народу, відстоює самостійність Русі. Дослідники риторичної спадщини Іларіона відзначили такі особливості “Слова”, як яскрава образність, емоційність, надзвичайна мелодійність.
Постать митрополита Іларіона, його риторична спадщина надихали нащадків на опанування риторичних й морально-етичних секретів цієї видатної фігури слов’янської культури.
|
|
|
Кирило Туровський (ХІ ст.) – блискучий оратор і представник урочистого красномовства Київської Русі. Він закликав уважно вивчати минуле, прикрашати діяння героїв відповідними словами: “Прикрасять словами й звеличать царів... і, славлячи їх, похвалами кінчають”1 .
К.Туровський – яскравий приклад творця величально-похвальних піднесених промов, якого сповна можна назвати великим “піснетворцем” Київської Русі.
Красномовство слов’ян базувалося як на класичній риториці, так і на досягненнях західноєвропейської думки.
У 1620 р. створюється перша російська “Риторика”, переклад латинської риторика німецького вченого Пилипа Меланхтона. Її вивчали на Русі понад сімдесят років, вона була дуже популярним твором у Москві, Новгороді, Ярославлі, Ниловій пустоші, Соловецькому монастирі тощо.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 206; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!