Етапи розвитку публічного мовлення
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Національний авіаційний університет
Е.В. Лузік, Т.В. Ільїна
РИТОРИКА:
майстерність переконання
Навчальний посібник
Модуль І
Київ 2005
УДК 8.08.5(075.8)
ББК Ш7я7
Л 838
Рецензенти:
МАЙБОРОДА В.К., доктор педагогічних наук, професор, академік АН ВШ України;
СИНЬОВ В.М., доктор педагогічних наук, професор, академік АПН України, директор Інституту колекційної педагогіки та психології НПУ ім.. М.П. Драгоманова
Затверджено на засіданні науково-методично-редакційної ради Гуманітарного інституту Національного авіаційного університету 29 жовтня 2004 р.
Лузік Е.В., Ільїна Т.В.
Риторика: майстерність переконання. Навчальний посібник. (модуль І). – К.: НАУ, 2005. - 84 с.
Навчальний посібник підготовлений відповідно до навчальної програми модульного курсу “Риторика”. Авторами розглянуто, на науково-теоретичній основі сучасної риторичної культури, питання, які допомагають вирішити коло професійно-практичних завдань комунікативної діяльності майбутніх спеціалістів.
Розраховано на студентів гуманітарних факультетів технічних університетів.
УДК 8.08.5(075.8)
ББК Ш7я7
Л 838
© Е.В.Лузік, Т.В.Ільїна
ВСТУП
Проблема спілкування охоплює всі сторони життєдіяльності людини. Особливо ті сфери, де головним є професійне і міжособистісне спілкування, яке домінує у діяльності соціолога, психолога, юриста, учителя.
|
|
|
Повна і всебічна професійна підготовка студентів може бути здійснена тільки в процесі опанування навчальними дисциплінами і програмами, які відповідають державним стандартам. Такий процес формує знання, каркас професійного світогляду, що дозволяє у майбутньому сприймати нові знання не як окремі цікаві факти, а як складові цілісної системи. Одним із основних напрямів підготовки фахівця є розвиток його комунікативної компетентності. У свою чергу комунікативна компетентність тісно пов‘язана із загальною культурою особистості.
Викладання курсу “Риторика” на гуманітарних факультетах технічного університету набуває всезростаючої значущості у сучасних умовах. Адже для повноцінної професійної комунікативної компетентності важливим є не лише знання фонетико-, лексико-, граматико- та синтаксично-стилістичних особливостей конструювання знакових систем, але й комунікативні здібності, можливість працювати із аудиторіями різного рівня та професійної спрямованості. Останнє не може бути реалізованим, якщо фахівець ставиться до складання промов виключно як до оперування лексичними конструкціями, зв‘язок між якими забезпечується правилами морфології, синтаксису і стилістики. Осмислена, впливова та комунікативно-ефективна промова у більшості випадків наближається до високої ораторської культури, яка, у свою чергу, детермінована безліччю логічних, естетичних факторів.
|
|
|
У даному навчальному посібнику викладені авторські переконання щодо визначення риторики як науки й мистецтва усної переконуючої комунікації; її законів, що слугують формуванню комунікативних якостей, сприятливих для ефективного спілкування.
Модуль І. ТЕОРЕТИЧНІ ПІДВАЛИНИ РИТОРИКИ ЯК ОСНОВА МИСЛЕННЄВО-МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ
Мета. На основі знань законів управління мисленнєво-мовленнєвої переконуючої діяльності оволодіти майстерністю ораторського мистецтва.
Виходячи із мети, сформулюємо продуктивні уміння, яких мають набути студенти в процесі вивчення матеріалу модуля.
| Уміння: | 1 – всебічно аналізувати предмет дослідження і вибудовувати систему знань про нього; 2 – розробляти програму переконуючої діяльності з урахуванням психологічного портрета аудиторії; 3 – визначати умови і форми ефективної комунікації; 4 – формувати ефективну мисленнєво-мовленнєву риторичну діяльність. |
|
|
|
При цьому продуктивні уміння повинні відповідати визначеним рівням знань (табл. 1.1).
Таблиця 1.1
| Уміння | 1 | 2 | 3 | 4 |
| Рівень знань, який необхідний для формування продуктивних умінь | ЗА | УА | УЗ | УТ |
В табл. 1.1 уведені такі позначення:
ЗА – знання необхідні для формування алгоритму дії; УА – уміння необхідні для формування алгоритму дії; УЗ – уміння використовувати отримані знання в змінених умовах (продуктивні знання); УТ – творчі продуктивні уміння.
Для формування продуктивних умінь, сформулюємо такі питання модуля.
Навчальні питання модуля І
1. Історичні аспекти формування риторики як науки та мистецтва.
2. Розвиток ораторського мистецтва:
· в стародавньому світі;
· в епосі середньовіччя;
· в XIV – XX ст.
3. Закони риторики як основа мисленнєво-мовленнєвої переконуючої діяльності.
4. Основні жанри ораторського мистецтва.
5. Риторика любові і риторика влади у логосфері сучасної культури.
6. Благодатне слово як засіб формування духовної культури особистості.
Щоб успішно оволодіти навчальним матеріалом, необхідно згадати основні закони логіки, на яких засновано розуміння цього модуля.
|
|
|
А. Поняття і слово. Зміст і обсяг понять. Операції з поняттями.
Б. Структура і класифікація суджень.
В. Закони логіки.
Г. Умовивід, дослідження і спростування.
Д. Мистецтво полеміки.
Для підтвердження ефективного засвоєння змісту модуля проведіть самоконтроль вхідних знань за допомогою таких питань.
Питання вхідного рівня знань
1. Виберіть правильну відповідь
а) істинності
Поняття б) правильності характеризує
1) зв‘язки між думками
2) зв‘язки між міркуваннями
3) думки (судження)
4) мислення.
Відповідь: а ( ); б ( ).
2. Виберіть правильну відповідь
У свідомості людини постійно перебувають
а) відчуття
б) сприйняття
в) уявлення
г) судження.
Відповідь: ( ).
3. Виберіть правильну відповідь
Наука, яка досліджує впорядкованість людського мислення, його закони її форми, називається
а) філософією
б) психологією
в) логікою
г) психоаналітикою.
Відповідь: ( ).
4. Закінчіть фразу
Атлетична ___________
Релевантна логіка відноситься до __________ логіки.
Темпоральна __________
5. Закінчіть фразу
Предметом логіки є (__________).
6. Закінчіть фразу
Відтворення в пам‘яті вигляду тих предметів, які раніше сприймалися, являє собою (__________).
7. Як називаються(ється) Відповідь
а) предмети в їх загальних та індивідуальних ознаках _________
б) найдосконаліша форма чуттєвого відображення
дійсності ________.
8. Як називається Відповідь
логічна операція з поняттями, завдяки якій
відбувається перехід від поняття з обсягом
а) родовим до поняття з обсягом видовим _________.
б) вужчим до поняття з обсягом ширшим _________.
9. Як називається Відповідь
форма мислення, в якій
а) засобами ствердження чи заперечення
розкриваються зв‘язки предметів з їх ознаками
або відношення між предметами ________.
б) відображаються предмети в їх загальних та
істотних ознаках ________.
10. Встановіть відповідність.
| Закони логіки 1) виключного третього 2) несуперечності 3) тотожності | Математичне формулювання законів
а. 
б. 
в. 
г. 
д. 
е. 
ж. 
з. 
|
Відповідь: 1 ( ); 2 ( ); 3 ( ).
Питання 1. ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ РИТОРИКИ ЯК НАУКИ ТА МИСТЕЦТВА
...Дар переконливого мовлення є той самий, що і дар лікування, бо лікування допомагає тілові, а переконлива мова лікує душі, в нещасті є захистом, у щасті – найбільшою прикрасою...
Феофан Прокопович
Похвала слову
В умовах демократизації, духовно-інтелектуального відродження українського народу, зростання культурно-просвітницької активності мас, гуманізації та гуманітаризації реформованої освіти, росту національної самовідданості суспільства, активізується проблема екології духу людини, народу, бо ще з часів Протагора “людина була мірою усіх речей”.
Нині настав час відродження національної культурної спадщини, зокрема й риторичної, – чарівного народного золотослова, в якому відбито дивоцвіт українського менталітету й світовідчуття, який подарував світу титанів думки, слова, духу – Тараса Шевченка, Григорія Сковороди, Петра Могилу, Феофана Прокоповича, Іоаникія Галятовського та інших просвітителів-гуманістів. Виникла гостра потреба у людях особистісного типу, які вміють самостійно мислити, переконувати живим словом, спонукати до дій в ім’я торжества істини, добра, краси.
Серед чудес світу, якіми надихається людина, є таке, яке з повним правом можна назвати “божественним даром” – СЛОВО! Йому присвячували похвалу серця прославлені поети й мислителі всіх часів і народів. Так, духовний велет українського народу Тарас Шевченко писав про слово як “кадило істини”. Поет палко вірив у духовно-інтелектуальну силу й красу рідного народу, який своїм милозвучним, мудрим, одухотвореним словом правди й любові увійшов до світової скарбниці духу: “Возвеличу малих отих рабів німих. Я на сторожі коло їх поставлю слово”1.
Людська душа за своєю природою здатна чутливо відгукуватися на високе, благородне, величне, бо високе – відгук душі, а сприяє цьому органічному зв’язку душі з високим шляхетне красномовство, яке має давні корені у світовій культурі.
Риторика ще з античних часів служила високим ідеалам добра. Професор риторики Києво-Могилянської академії Феофан Прокопович на початку XVIII ст. визначав риторику як “царицю душ”, “княгиню мистецтв”, а невідомий автор давньої книги “Сказания про сем вольных мудростей” визначив риторику як “чесную и великую вольную мудрость”, “мудрость сладкоязычного говорения” “источник красноречия”, “светлую славу и разумную силу”, яка “молодых научает и старых умудряет” 2.
Ораторське мистецтво в античному світі вважали “божественним”, а на людину, яка володіла даром красномовства, дивились як на Бога. Так, у трактаті Горгія “Похвала Олені” Платон стверджує: “Славою служить місту – сміливість, тілу – краса, духу – розумність, мовленню наведеному – правдивість; все протилежне цьому – лише безславність”3.
Слово – найвеличніший володар: видом мале й непомітне, а справи творить чудові – може страх припинити і печаль відвернути, викликати радість, посилити жалість.
Словами Євангеліє від Іоанна можна зробити висновок, що с поконвіку було слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово.
У давніх філософських, етичних, риторичних трактатах знаходимо цікаві й корисні роздуми про роль величної думки, животворящого, медоточивого, солодкого слова, які пробуджують душу людини, творять дивосвіт добра й краси:
| Я – риторика добрословного й яснозрящего разума, мной грамматика исполняется и диалектика украшается . Связуясь с этими ученнями, я научаю витийской мудрости й вразумляю, как ясно составлять благие речи . 1 “Риторика: наречение”, 1620 р. |
Платон у діалозі “Горгій” наводить такі слова Сократа про “божественно велику силу красномовства”: “Красномовство належить до тих мистецтв, я кі усе здійснюють і усього досягають словом... Адже воно зібрало й тримає у своїх руках, можна сказати, силу усіх мистецтв! ”2.
При цьому, як пише М.Кошанський: “ Если красноречие ума объединяется с красноречием сердца, то нету и сил им противостоять ” 3 .
Висновок. Риторика – це наука й мистецтво усної переконуючої комунікації, що становить фундамент професіоналізму вчителя, політика, юриста, менеджера, соціолога, психолога та багатьох інших фахівців.
Пєшков І.В. у книзі “Три июля в беседах о речевом общении” пише про необхідність нової системи риторичного виховання, в якому слово є одиницею вчинку, а слово треба роздивлятися як кільце у безкінечному і безперервному ланцюгу, який сягає одним кінцем у минуле, а другим – у майбутнє 1.
Не застарілі вступні слова похвальної лекції з риторики проф. Ф.Прокоповича, який у 1706 р. так звернувся до студентів, які прийшли на першу зустріч з риторикою: “Молоді оратори! Поступивши до школи красномовства, знайте, що ви прагнете до такої почесної справи, яка сама по собі справді настільки корисна, що її належить викладати не лише для вашого добра, а й на благо Батьківщини. Бо це є та цариця душ, княгиня мистецтв, яку всі обирають з уваги на достоїнство, численні бажають з огляду на користь, а лише деякі осягають, як внаслідок нерівних сил таланту, так і через обсяг самого предмета.
Про навчання, завдяки якому хтось може оволодіти риторичним мистецтвом, я тверджу: потрібно, щоб ми намагалися вкласти працю і зусилля, рівні тому подиву, котрий кожний має перед красномовством. А цього ми слушно не можемо дозволити і довірити талантові. Якщо його не вдосконалювати, вправляючись наполегливо у наслідуванні кращих зразків, то талантові нічим не допоможе щастя. Але ви, кандидати красномовства, подаєте мені міцну надію, бо ви так своєчасно зійшлися тут такою громадою, що здається, наче ви не зійшлися, а злетілися. А це, гадаю, треба приписувати не якимось веслам чи вітрилам, не прудкості та швидкості коней, а палкому вашому бажанню...
Отже, якщо ви почали, старайтеся з кожним днем бути наполегливішими: а щоб вам кінець був кращий, ніж початок, то до цих, перших зусиль, ви додайте ще більші, принаймні, рівні (з попередніми).
Адже ясно, що кожний має віддаватися такій справі з великою ретельністю. Вас закликає на громадські наради Батьківщина, що так часто зазнавала спустошень; сама слава кличе кожного з вас передати своє ім’я нащадкам, а цього успіху можна добитися за допомогою красномовства”2.
Отже, ми вирушаємо в путь з метою доторкнутися серцем, душею до таїнств однієї з семи “вільних мудрощів” – риторики. А тому візьміть з собою в дорогу чудовий фрагмент із давнього трактату “Сказання про сім вільних мудрощів”, який присвячений РИТОРИЦІ: “Бачать мене багато хто, та не слухають мене, але я, як благий і мудрий друг, усіх з добротою люблю і всіх у красу бажання мого закликаю. Але ви мене, чесної науки, віддаляєтесь і звикнути не бажаєте...
Всюди й завжди, коли пишете або говорите, то все мною здійснюєте й прикрашаєте...
...Коли що у письменах або у віршах чи в посланнях, або в якихось бесідах і розмовах без моєї риторичної пристрасті створюється, тоді ви і самі не можете зрозуміти сказаного, оскільки зневажаєте мене, свою мудрість – риторику, яка може вас краще єлею умастити й краще червлениці прикрасити, і краще рослинних квіток і благовонних ароматів здивувати ваш розум моїм ученням.
...Бо я є чесна і велика вільна мудрість, риторикою прозиваюсь, тобто джерело красномовства. А тому прийміть мене з любовним бажанням. Я ж дамся вам із швидким світомовленням, бо я – мудрість солодкомовного говоріння, я – велемовність, яка не обтяжує слух, я – від людей ворогування темне відгоню і замість нього світлу любов у них вселю. Я гнів відгадаю й лайку відкидаю, благостиню ж ввожу й пораду складаю, я нещирі слова відсікаю й неправду викриваю; лестощі відсікаю, а чесноту стверджую. Я – світла слава й розумна сила.
Хто шукає мене, не стомиться, а хто знайшов, скоро без печалі буде. Адже я молодих навчаю й старих умудряю... оскільки в усі думки порядок слова вливаю, щоб знали й уміли у всіх практичних і духовних справах і на судах – за звичаями й законами держави, де хто народився, ясно розповідати й до всякої промови світлості словесної додавати, наповнити промову солодощами й здивувати всіх слухачів жвавістю суджень...”1.
Отже, в добру путь, вельмишановні шанувальники красномовства, нова генерація риторів та ораторів нової України! Нехай Ваша душа не стомиться від пошуків тайни благодатного слова на духовних скрижалях пращурів, які були у вічних пошуках “особливого”, “гідного”, “достойного” слова: “...у безумовному послухові простягнемо недостойну нашу руку і, прийнявши посох слова від їхнього ж розуму, омиємо терноводну, але освітлену смиренномудрість; і на... чистих серцях їхніх, як на якомусь папері, або краще сказати, на духовних скрижалях будемо живописити Божественні слова, вірніше, Божественне насіння...”1.
Класичні науки (філософія, логіка, риторика) з найдавніших часів були основоположними загальноосвітніми дисциплінами, бо слугували вихованню всебічно і грамотно розвиненої людини – homo novus (нова людина).
Видатний давньокитайський філософ-мудрець Лао-цзи писав: “Велике дерево починає рости з маленького, багатоповерхова башня починає будуватися з горстки землі, далека подорож починається з одного кроку”2.
Етапи розвитку публічного мовлення
Немає нічого могутнішого за слова. Лави сильних доказів і високих думок неможливо прорвати. Слово вражає жорстоких і руйнує фортеці. Це непомітна зброя. Без неї світ належав би грубій силі.
А.Франс
Безперечно помиляється той, хто думає, нібито людині, що виступає з промовою, доповіддю, лекцією, треба добре знати тільки свій предмет, а все інше вийде само собою.
Усна мова порівняно з писемною має специфічні особливості. У написаному тексті завжди можна перечитати незрозуміле місце. Такого повернення до тексту, коли слухаєш усну мову, бути не може. І тому, хто говорить, більше, ніж тому, хто пише, загрожує небезпека, що його неправильно (причому непоправно!) зрозуміють. Зате усне слово справляє на слухачів куди більший емоційний вплив; величезне значення при цьому мають тон мови, манера оратора, його жести, вираз обличчя. Він начебто долучає слухача до своїх міркувань, і відбувається те, що відомий радянський літературознавець і майстер слова Іраклій Андронніков дотепно назвав “публічним мисленням”.
Майстерність усної мови – поняття багатогранне. Воно включає в себе багато елементів – техніку і культуру мови, її стиль і вміння входити в контакт з аудиторією. Отже, справжньому ораторові доводиться цікавитись усіма питаннями, що входять до сфери лінгвістики, стилістики, логіки, психології, естетики, етики і навіть фізіології.
За свою багатовікову історію красномовство нагромадило величезний досвід, і цей досвід заслуговує на те, щоб його уважно вивчали. Значною мірою це стосується й ораторського мистецтва.
Так, у Стародавній Греції розвиток красномовства був пов’язаний з розквітом афінської рабовласницької демократії. Вільнонароджений еллін – це насамперед громадянин, що бере найбезпосереднішу участь у політичному житті країни і використовує для цього силу обдуманого, відточеного і бездоганно поданого слова. Одним серед найвідоміших старогрецьких ораторів був Демосфен, який зробив воістину героїчні зусилля в роботі над своєю поганою від природи дикцією і обрушив на ворога вільної Греції Філіпа Македонського свої гнівні “філіппіки”.
У Давньому Римі народ також брав безпосередню участь у вирішенні державних та судових справ, тому сила ораторського слова, ораторського мистецтва в той період набула великого значення. Громадянська війна в останні десятиріччя існування римської республіки висунула великого теоретика і практика ораторського мистецтва Цицерона. У своїх славнозвісних промовах проти Катіліни він використовував весь арсенал виразних засобів мови.
Уже в період античності виробилась чітка класифікація видів красномовства, етапів роботи над мовою та її внутрішньою структурою. У красномовстві того часу розрізняли такі три види: політичне, судове й урочисте. Етапами роботи над мовою були: “знаходження”, тобто добір матеріалу, фактів і доказів; “розташування”, тобто план; “словесний вираз”, тобто вибір відповідних засобів мови; “запам’ятовування”, тобто виучування тексту напам’ять; “дія”, тобто виголошування самої промови. Тому промова повинна була мати такі частини: вступ, виклад справи, доведення, спростування, висновок. При цьому, в античному красномовстві, як, проте, і в художній прозі того часу, суперничали два стилі ( від слів “Аттіка” і “Азія”): аттікізм (характеризувався стислістю і ясністю) і азіанізм (характеризувавсябарвистістю і складною багатослівністю). Часто стародавні оратори прагнули вплинути скоріше на почуття, аніж на розум слухачів. Для цього вони вдавались до різних ефектних засобів. Наприклад, оратор Марк Антоній, щоб розчулити суддів і слухачів, якось зірвав з клієнта туніку і показав рубці від ран. Дехто з ораторів приводив на суд заплаканих дітей. Адвокат, виголошуючи промову із сльозами в голосі, з театральною жестикуляцією, нерідко скидався на актора. Не випадково латинський термін, який означав процес виголошування промови (actio), буквально означав “гра”.
Про те, яким високим вимогам повинен відповідати оратор стародавніх часів, дають уявлення слова Цицерона: “Оратор має поєднувати в собі тонкість діалектика, думку філософа, мову поета, пам‘ять правознавця, голос трагіка і, нарешті, - жести і грацію великого актора”1.
Борючись з язичеською ідеологією, перші оратори християнської церкви в той же час брали на озброєння досягнення цієї язичеської культури і, насамперед, античної риторики. “Батьки церкви” вчились у славнозвісних риторів ІV століття Лібанія і Гімерія; вони прекрасно знали давню літературу і розуміли силу слова. Вершиною церковного ораторського мистецтва були проповіді Іоанна Златоуста, пристрасні, нервові, захоплюючі. Він використовував весь арсенал античного красномовства і блиск аттічної мови для викриття розкоші імператорського двору і проповіді християнської моралі.
Середньовічне ж красномовство мало схоластичний напрям і було пройняте догматизмом, цитатництвом, туманною алегоричністю.
Та от в епоху Відродження знову пролунали полум’яні, пристрасні проповіді.
У революційній Франції кінця ХVIII – початку XIX ст. проповідь часто перетворювалася на пропаганду злободенних гасел або й на політичний памфлет.
Побутове красномовство в епоху Ренесансу та після ренесансу робиться пишним, ускладненим, насиченим ерудицією чи, принаймні, імітацією ерудиції; дух пародіювання й карнавальної культури, гостре народне слівце все частіше переважають над традиційними стилістичними установками середньовічного проповідництва або куртуазно-політесними формулами.
В епоху Просвітництва увага суспільства остаточно переключається з кафедри церковного проповідника на трибуну оратора чи судову залу; великого значення набуває також академічне красномовство – в Йєменському університеті змагаються за популярність серед студентів Г.-В.-Ф. Гегель та А. Шопенгауер; до Шопенгауера ніхто не йде, аудиторія Гегеля завжди переповнена.
Особливо вплинуло на розвиток красномовства в Європі політична революція. Вона завжди ставить на меті мобілізацію широких верст суспільства, залучення їх до полеміки, публіцистики. Демократизація життя в Західній Європі здобула хвилю політичних полемік. Залишили помітний слід в історії такі політичні оратори революції XVIII ст., як Марат, Робесп‘єр, Мірабо, Дантон та ін., які “озвучили” ідеї філософів Просвітництва – Вольтера, Руссо, Д‘Аламбера, Дідро та ін.
У цей час (XVIII ст.) продовжують з‘являтися узагальнюючі праці з риторики: Г. Хома, П.-А. Лагарпа, Х. Блера, Дж. Кемпбелла, С.Ш. Дюмарсе. Процес злиття риторики з поетикою сягає апогею. Однак з цього “фатального союзу” “риторика вийшла доволі-таки розгубленою, а поетика і стилістика – такими, що добряче збагатилися. До початку ХІХ ст. історики науки фіксують занепад риторики”[1], який розтягнувся майже на сторіччя.
Розвиток парламентаризму в Західній Європі відживив політичне красномовство особливого типу, його призначенням було виправдати перед очима громадської думки політику правлячої партії або, по суті, мало чим відмінної від неї опозиції. Промови парламентських ораторів відзначались відполірованою гладкістю і демагогічною пишномовністю. Однак і в цей період політичне життя висуває першокласних майстрів публічних виступів. Так, привертає увагу постать Уенделла Філіппса, який боровся в ХІХ столітті за визволення негрів і якого Фрідріх Енгельс вважав найкращим оратором Америки, “а можливо, і всього світу”. Його промови відзначались на диво природною, розмовною інтонацією. Проте їх внутрішня динаміка і пристрасність тримали слухачів у напруженій увазі.
Основоположники наукового комунізму К. Маркс і Ф. Енгельс виступали перед публікою порівняно рідко. Але їх промови повчальні поєднанням глибокої науковості з простотою і невідпорною переконливістю.
Чудовими ораторами, які використовували трибуну рейхстагу для викриття реакційних кіл і революційної пропаганди, були учні К. Маркса та Ф. Енгельса, засновники німецької соціал-демократичної партії В. Лібкнехт і А. Бебель.
Блискуча плеяда ораторів з‘явилася під час соціалістичного і робітничого руху у Франції кінця ХІХ – початку ХХ століття. Це П. Лафарг, Ж. Гед і особливо Ж. Жорес. Природа наділила Жореса звучним красивим голосом, артистичною зовнішністю, бурхливим темпераментом. Усі ці риси, в поєднанні із сміливістю, щирістю, а головне – з неспростовністю доводів, робили промови Жореса грізною зброєю проти мілітаризму і колоніального гніту.
У дні героїчної боротьби іспанського народу з фашизмом та імперіалістичною агресією на багатотисячних мітингах народного фронту лунали пристрасні промови Долорес Ібаррурі.
Незабутнє враження справляла сама зовнішність цієї жінки: тонка постать у чорному, пасма волосся на високому чолі, глибоко запалі вогненні очі, гірка посмішка на губах, простягнені руки, голос, що звучав глухо в моменти гніву. Однак навіть у хвилини граничного напруження Ібарурі – яскраво виражений оратор мітингового типу – не зводила свої виступи до лозунгів. У кожній її промові – аналіз подій, їх перспективи і значення.
Сучасний рух за мир, демократію, національну незалежність робить майстерність живого слова особливо актуальною. З трибун Організації Об’єднаних Націй, конгресів світу, на міжнародних фестивалях прогресивні люди різних національностей, соціального стану, професій, політичних і релігійних переконань проголошують пристрасні слова на захист миру і людської культури.
Наші перші відомості про вітчизняне красномовство сягають ще до монгольського часу. Це промови воєвод і князів перед військами. Деякі вислови з цих промов, ставши афористичними, закріпилися в народній пам’яті. Такі, наприклад, слова Святослава, звернені до воїнів, що знаходилися в облозі візантійців: “Мертві сорому не мають”, або вислів Олександра Невського: “Хто на Русь з мечем прийде, від меча й загине” .
Щодо староруських церковних проповідей, то їх складали на зразок творів ранніх візантійських ораторів, насамперед Іоанна Златоуста. Стиль духовних промов відзначався алегоричністю, примхливим нагромадженням співзвучних закінчень, метафор, запитань і т.д. Оратори вдавались до характерного прийому – варіювання однієї і тієї самої теми в різних смислових і емоційних відтінках.
Колоритною є постать оратора кінця XVII – початку XVIII століття Дмитра Ростовського, який довго жив у Чернігові, Глухові, Новгороді-Сіверському і представляв ту частину православ’я, яка розвинулась під латинським впливом. Промови його були побудовані за всіма правилами схоластичної риторики, нагадуючи будівлю складної архітектури.
В складну й суперечливу петровську добу, позначену гострою боротьбою нового із старим, ораторським мистецтвом прославились двоє видатних майстрів усного слова. Один з них – Феофан Прокопович, український і російський письменник, професор риторики і піїтики Києво-Могилянської академії. Феофан Прокопович був переконаний і невтомний поборник реформ, укладач “Духовного регламенту”, де засуджувались пишномовність і афектованість церковних проповідей. Як оратор Феофан Прокопович особливо уславився словом на похорон Петра Великого. Воно починається душевним зойком, що проймає риторичні запитання і вигуки: “Що се єсть? Що бачимо? Що робимо? Петра Великого ховаємо! Чи не марення це? Чи не сонне нам видиво?”1. Сучасник згадує, що коротка промова Прокоповича тривала близько години, бо її весь час переривав плач присутніх.
Вихованець Києво-Могилянської колегії Стефан Яворський, будуючи свої проповіді всупереч наказам “Духовного регламенту”, вдавався до театральної жестикуляції та підкресленої інтонації, в той же час не уникаючи і лайливих епітетів на адресу ідейних ворогів.
З масштабу селянського руху в XVII – XVII століттях можемо робити висновки про силу слова С. Разіна, Є. Пугачова. Їх прості, але гарячі промови виражали думи і сподівання народні.
Те саме можна сказати й про видатних керівників національно-визвольного руху на Україні, зокрема про Івана Гонту й Максима Залізняка.
Талановитими майстрами слова були запорожці. Лист турецькому султанові, який дійшов до нас у списках, без сумніву, є відображенням козацького красномовства, його характеризує і простота, і влучність висловів, і образність, і вбивча іронія мови.
Час не зберіг промов О.В. Суворова. Але один із солдатів згадував, що під час промови Олександра Васильовича офіцери і солдати з’юрмившись, оточували його так щільно, що кінь його не міг повернутись. Славнозвісна “Наука перемагати”, написана в суто розмовному стилі, якоюсь мірою може дати уявлення про суворовську манеру висловлюватися стисло, динамічно, по-народному образно й афористично (“Сам гинь, а товариша рятуй”, “Голова хвоста не жде” і т.і.).
Першим на Русі лектором – популяризатором наукових знань був Ломоносов (досить згадати його “Слово про користь хімії вересня 6 дня 1751 року говорене”). Свою ораторську практику великий учений суміщав з розробкою теоретичних і методичних основ вітчизняного красномовства. У своїй “Риториці”, побудованій загалом на зразок відповідних античних трактатів, він дає поради, аж ніяк не застарілі і для нашого часу. Ломоносов докладно говорить про вічну проблему співвідношення “утробних” обдаровань і виучки, про голос і дихання, про врахування складу слухачів, їх вік і стать, про підготовленість до сприймання промови, про психологічний вплив на аудиторію, застерігає проти немилозвучного нагромадження однакових звуків і складів і т.і.
Немало повчального можна здобути з “Правил вищого красномовства” відомого російського державного діяча й оратора XVIII століття М. Сперанського. Мовби полемізуючи з Цицероном, автор каже, що ораторами, як і поетами, народжуються. Він стверджує: “Навчати красномовства не можна: бо не можна навчати, як мати блискучу уяву і сильний розум. Але можна навчати, як користуватися цим божественним даром”. М. Сперанський рекомендує почати промову просто, без напруження, без багатообіцяючого довгого вступу: “Примусити багато від себе чекати є вірний спосіб упасти”. Далі він застерігає проти поширеної ораторської вади – механічного нанизування мало зв’язаних між собою думок. Треба, писав він, “щоб одна думка містила в собі, так би мовити, сім’я іншої”1.
Уміти говорити просто про складне – свого роду мистецтво. М. Сперанський слушно радить поставити себе на місце слухачів, “відійти і дивитись на самого себе з певної відстані, не передбачати в інших того ж зв’язку понять, тієї ж швидкості уяви, яку знаходимо в собі”. Багато цікавих думок висловлює він і про техніку мови, і про зовнішній вигляд оратора, і про його міміку та жестикуляцію. Між іншим, і сам М. Сперанський вдається до образності, говорячи про жести: “Рука рухається тільки тоді, коли вдарить у неї серце”2.
Про знаменитого адвоката О. Плевако писали багато, збереглись і записи його промов. Прославлений оборонець майстерно відтворював картину злочину, використовував метод образного доведення, проявляючи іноді неабияку сміливість. Так, під час скандального процесу фальшивомонетчиці – ігумені Митрофанії (баронеси Розен) він, пародіюючи велемовний стиль церковної проповіді, говорив: “Подорожній, ідучи повз високі мури Владичного монастиря, довіреного моральному керуванню цієї жінки, побожно хреститься на золоті хрести храмів, думає, що йде повз дім божий, а виявляється, замість храму – біржа, замість люду, що молиться, – аферисти і скупщики фальшивих документів” 1.
Якось судили стареньку жінку за крадіжку бляшаного чайника. Завдяки надзвичайній винахідливості Плевако, як її адвоката, цей процес увійшов в історію. На суді прокурор з пафосом говорив, що потрясіння основ приватної власності загрожує країні загибеллю. Але Плевако перекреслив його доводи вбивчою іронією: “Багато лиха, багато випробувань довелося зазнати Росії за її більш як тисячолітнє існування. Печеніги шматували її, половці, татари, поляки. Двунадесят язиків навалились на неї, взяли Москву. Все витерпіла, все подолала Росія, тільки міцніла та зростала від випробувань. Але тепер, тепер... бабця вкрала старий чайник ціною в 30 копійок. Цього Росія не витримає, від цього вона загине безповоротно”. В результаті “потрясительниця основ” була виправдана; до того ж було ясно, що на вчинок цей її штовхнули злидні 2.
Деякі визначні судові діячі не тільки були практиками красномовства, а й узагальнили свій і чужий досвід у цій галузі, причому їх поради дуже корисні всякому, хто хоче опанувати майстерність мови. Так, О. Коні (який, між іншим, виступав оборонцем у справі Віри Засулич) залишив “Поради лекторам”. Цих порад 21, і стосуються вони головним чином контакту зі слухачами. Ось деякі з них: “Слід одягатися просто і пристойно. В костюмі не повинно бути нічого крикливого (різкий колір, незвичайний фасон); брудний, неохайний костюм справляє неприємне враження. Це важливо пам’ятати, бо психічний вплив на присутніх починається до промови, з моменту появи лектора перед публікою”. Далі: “не повинно бути учительського тону, противного і непотрібного дорослим, нудного – молоді” 3.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 159; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!