Об’єднане Галицько-Волинське князівство
Nbsp;
Галицько-Волинська держава
Галицько-Волинське князівство – Південно-Західне руське князівство, утворене шляхом об’єднання Галицького та Волинського князівств у 1199 р. Романом Мстиславичем. З другої половини ХІІІ ст. князівство стає королівством. Галицько-Волинська держава вважається першою власне українською державою.
У 6 – 9 ст. на землях сучасних Галичини і Волині існували потужні родоплемінні союзи: дуліби , бужани , уличі , білі хорвати , волиняни.
· У 960-х роках землі Галичини і Волині були приєднані до Київської держави Святославом І Завойовником;
· 972 р. – Червенські землі були захоплені сусідньою Польщею.
· 981р. - Володимир І Великий повернув собі Галичину і Волинь, включно з Перемишлем і Червеном; 993 підкорив білих хорватів, остаточно приєднав Підкарпаття.
· 1018 р. - польський король Болеслав Хоробрий скористався міжусобицями руських князів, захопив Червенські міста (перебували під чужоземною окупацією 12 років;
· 1030 – 1031 рр. – Ярослав Мудрий повернув собі Червенські землі
У наступні роки з Польщею був укладений мир, який залишав за Руссю Червен і Перемишль. Столицею усіх західно-руських земель було місто Володимир, де знаходився княжий престол і єпископія. Київські монархи довгий час утримували ці стратегічно важливі території, уберігаючи їх від дроблення на удільні князівства.
Галицьке князівство
|
|
|
Територія Галичини від початку її входження до Київської Русі відзначалася більшою незалежністю від Києва. Засновниками галицької династії князів були Ростиславичі – нащадки онука Ярослава Мудрого. Князюючи, вони змушені були зважати на надзвичайно впливове галицьке боярство. У Галичині боярство формувалося здебільшого з місцевої родоплемінної верхівки, здобуваючи свої маєтки не від князя, а привласненням громадських земель, і тому було незалежним від князів.
Галицькі землі вибороли собі незалежність наприкінці 11 ст. У 1141- 1152 рр. Галицькі землі були об'єднані Володимирком в єдине удільне Галицьке князівство зі столицею в Галичі.
За правління сина Володимирка, Ярослава Осмомисла (1153 – 1187), Галицьке князівство розквітло і поставило під свій контроль землі сучасної Молдови і Придунав'я.
З-поміж основних здобутків Ярослава Осмомисла вчені називають:
Ø розширення кордонів Галицького князівства аж до гирла Дністра;
Ø розважливу далекоглядну зовнішню політику:
o добросусідські відносини з Угорщиною, Польщею та Візантією, з одного боку,
o й найвпливовішими руськими князями – з іншого,
що забезпечило мир Галицькій землі та сприяло розвиткові господарства.
|
|
|
1087 – 1089 – боротьба за галицький престол.
1189 - 1199 рр. – правління Володимира Ярославича
Галицьке князівство характеризується сильною владою місцевих бояр, які подекуди чинили опір князівській владі здійснюючи свою політику.
Бояри – землевласники на Русі, які займали друге, після князів, панівне становище в управлінні державою
Волинське князівство
Волинські землі стають незалежними від Києва в 60-ті рр. 12 ст. Її виділення в окреме князівство розпочав київський князь Ізяслав Мстиславич, внук Володимира Мономаха, який почувався непевно на київському престолі
Наприкінці 12 ст. Волинське князівство було переділено між нащадками Ізяслава Мстиславича – засновника династії волинських князів, на кілька уділів. Найпочеснішими вважалися Володимирська та Луцька землі. Край усобицям поклав син Мстислава Ізяславича Роман. Як старший з братів він посів володимирський стіл і крок за кроком почав здійснювати об’єднавчу політику.
Об’єднане Галицько-Волинське князівство
У 1199 – 1205 рр. волинський князь Роман Мстиславович об'єднав Галицьке й Волинське князівства, а також опанував Києвом (у 1202(3) р.) і створив сильну державу із центром у Галичі. До складу цієї держави входила більшість українських земель. Ця держава перебувала між Дніпром і Карпатами. Літописець називав його самодержцем на Русі.
|
|
|
Виникненню та піднесенню Галицько-Волинського князівства сприяло вдале географічне положення :
· Воно розташувалося на перехресті важливих торговельних шляхів і
· було важко доступним для набігів кочовиків.
· Віддаленість від Києва послаблювала залежність від центральної влади.
· Існування багатих родовищ солі, родючих земель, розвинутого ремесла сприяло розвитку торгівлі та економічному зростанню цих земель.
До того ж, ставши єдиним князівством, Галичина і Волинь змогли об’єднати свої сили для боротьби з агресією сусідніх Польщі та Угорщини, а пізніше монгольської навали і наступу хрестоносців.
На піднесення Галицько-Волинського князівства також впливала енергійна політика князів Романа Мстиславича і Данила Романовича (Галицького).
Князь Роман поэтически представляется удалым богатырем, страшным, подобно Мономаху, неверных иноплеменников. «Он ходил по заповедям Божиим, — говорит о нем русский современник, — побеждал поганых язычников, устремлялся на них как лев, гневен как рысь, губителен как крокодил, пролетал по их земле как орел…»
|
|
|
Після приєднання Києва (1202 р.)під владою Романа Мстиславича опинилися Галицьке, Волинське, Київське і Переяславське князівства, тобто всі землі, що складають сучасні українські, за винятком Чернігівської. За обширом територій його володіння перевищували розміри Священної Римської імперії. Здобувши Київ, Роман до свого титулу додав ще й великий князь.
«Його послів і купців приймали в Константинополі, Німеччині, Польщі, Угорщині. У його володіннях шукав притулку візантійський імператор Олексій ІІІ Ангел, що в 1204 р. був вигнаний із Константинополя хрестоносцями.»
Роман Мстиславич брав активну участь у міжусобній боротьбі польських князів, а 1205 р. був утягнутий, як при пускають історики, у протистояння німецьких династій Гогенштауфенів і Вельфів. Маючи зобов’язання щодо Гогенштауфенів, галицько-волинський володар пішов походом через Польщу до Саксонії. Проте його просуванню перешкодили колишні союзники – польські князі Лешко Білий та Конрад. У бою під Завихвостом на Віслі 19 червня 1205 р. Роман загинув.
Про цю подію французька хроніка повідомляє: «Король Русі на ім’я Роман, вийшовши за межі своїх кордонів і бажаючи пройти через Польщу до Саксонії... за волею Божею вбитий двома братами, князями польськими, Лешком і Конрадом, на річці Вісла».
Романові Мстиславичу приписують розробку проекту «доброго порядку» на Русі. Він пропонував покласти край міжусобицям, які ослаблюють державу і роблять її легкою здобиччю для половців. Головною умовою «доброго порядку» було те, що в разі смерті Великого князя його наступника мали обирати шість наймогутніших князів: галицький, суздальський, чернігівський, смоленський, полоцький і рязанський. Князі також мали взяти на себе зобов’язання не чинити напади один на одного, а в разі порушення цієї умови всі мають стати на бік скривдженого. Щоб запобігти дробленню земель-князівств на уділи, Роман пропонував передавати князівський престол старшому синові, а не ділити між усіма.
По смерті Романа Мстиславича, як пише літописець, «велика смута (чвари) постала в землі руській». За спадщину великого князя вступили в боротьбу руські князі з інших земель, Угорщина та Польща. Але головною руйнівною силою єдиного князівства було галицьке боярство, яке прагнуло не допустити посилення княжої влади.
Дата добавления: 2019-01-14; просмотров: 331; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!