Припинення корпоративних прав
Існує декілька підстав припинення корпоративних правовідносин:
1) вихід з товариства. Учасник вправі у будь-який час вийти з товариства. При цьому йому виплачується частина майна товариства, пропорційна його частці в статутному фонді. Крім того, сплачується частина прибутку, одержана товариством в даному році до моменту виходу з товариства.
2) відступлення частки в статутному фонді господарського товариства. (ст.ст. 53, 65, 69, 77 Закону України «Про господарські товариства»).
Відступлення частки (її частини) - це узагальнююче поняття, що охоплює усі випадки її відчуження на користь інших осіб. Воно відбувається на підставі певного цивільно-правового договору: дарування, міни, купівлі-продажу тощо.
Відповідно до ст.53 Закону України «Про господарські товариства» відступлення частки в статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю можливе за наявності певних передумов:
а) згоди решти учасників товариства на відступлення частки одному чи кільком учасника цього ж товариства, а якщо інше не передбачено установчими документами, то і третім особам.
б) відмови інших учасників від переважного права на придбання частки у разі її відчуження на користь третіх осіб;
в) відсутності заборони в установчих документах на відступлення частки на користь осіб, які не є учасниками товариства (третіх осіб). Якщо установчі документи містять таку заборону, то відчуження частки можливе лише після внесення змін до установчих документів, які цю заборону скасовують.
|
|
|
г) повного внесення вкладу учасником, який відступає частку, якщо вона відчужується третім особам, тобто не учасникам товариства. Неповністю оплачена частка може бути відчужена лише на користь учасників товариства.
Відповідно до ст.53 Закону України «Про господарські товариства», учасники товариства користуються переважним правом придбання частки (її частини) учасника, який її відступив, пропорційно їх часткам у статутному фонді товариства або в іншому погодженому між ними розмірі. Відповідно до ст.53 Закону України «Про господарські товариства» всі учасники мають таке право пропорційно їх часткам у статутному фонді товариства або в іншому погодженому між ними розмірі. Отже, повідомляти про відступлення частки потрібно кожного учасника, а не саме товариство.
Якщо придбати частку бажає один учасник, то вона повинна бути продана йому. Якщо декілька - кожному з учасників у погодженому між ними розмірі, або пропорційно належним їм часткам в статутному фонді товариства. Передача учасником повного чи командитного товариства своєї частки іншим учасникам цього товариства або третім особам може бути здійснена лише за згодою всіх учасників. Особливістю відступлення частки у цих видах господарських товариства є також і те, що для відступлення частки закон не вимагає її внесення в повному розмірі.
|
|
|
Характерною ознакою відступлення частки в статутному фонді є наявність договору між учасником, який відступає частку і особою, яка її придбаває. На підставі одностороннього акту (заяви) відступлення не відбувається. Особа, на користь якої відступлено частку стає правонаступником всіх прав та обов'язків попереднього учасника, які він мав у відношенні до товариства з моменту укладення договору. З цього ж моменту особа, яка придбала частку, має право брати участь в голосуванні. Правонаступництво відбувається лише щодо прав та обов'язків, що витікають з установчого договору.
3) виключення учасників з господарських товариств. Учасники господарських товариств мають не лише права, а й обов'язки. Основні з них визначені у ст. 11 Закону України «Про господарські товариства». Виключення учасників є формою відповідальності учасника перед товариством за невиконання обов'язків, передбачених установчими документами або законом.
На відміну від виходу з товариства, виключення завжди має примусовий характер і не залежить від бажання учасника. Виключення з товариства можливе лише за наявності підстав, визначених законом та установчими документами. Так, відповідно до ст.64 Закону України «Про господарські товариства» учасника товариства з обмеженою відповідальністю, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов'язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства на основі одностайно прийнятого рішення зборів учасників товариства. Виключення учасника з товариства призводить до тих самих наслідків, які настають при виході - виділення частки. Виключення з товариства є засобом примусового впливу на учасника і тому повинно здійснюватися у чіткій відповідності з вимогами закону та установчих документів.
|
|
|
Розгляд питання про виключення учасника відноситься до компетенції вищого органу товариства (зборів учасників). Виконавчі та ревізійні органи не мають права приймати рішення про виключення учасника. Рішення про виключення оформляється протоколом зборів учасників. При цьому слід враховувати загальні вимоги до рішень зборів. По-перше, збори вважаються правомочними, якщо на них присутні учасники, які в сукупності володіють кількістю голосів, обумовленою в законі або установчих документах.
|
|
|
Так, відповідно до ст.60 Закону України «Про господарські товарства» збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів, а з питань, які потребують одностайності, - всі учасники. В зв'язку з цим, для виключення учасника товариства з обмеженою відповідальністю необхідна і його присутність на зборах. В іншому випадку, рішення зборів може бути визнане недійсним в зв'язку з порушенням порядку його прийняття. Закон робить неможливим виключення учасника «заочно».
Присутність учасника, якого виключають, на зборах є однією з гарантій його прав, оскільки в такому випадку він має можливість захиститися. Рішення про виключення учасника приймається одноголосно. Учасник, якого виключають участі у голосуванні не бере і частка його не враховується при визначенні результатів голосування. Рішення вважається прийнятим лише тоді, коли всі учасники проголосували за виключення. Саме через це неможливо виключити декількох учасників одночасно (один рішенням). Рішення про виключення учасника з товариства вступає в силу з моменту прийняття.
Законом встановлено складний процесуальний порядок виключення учасників. Прийняти таке рішення можливо лише за наступних умов: а) наявність підстав для виключення, передбачених законом або установчими документами; б) повідомлення учасників про скликання зборів з включення питання про виключення до порядку денного; в) присутність на зборах всіх учасників, в тому числі того, якого виключають; г) одностайність учасників при прийнятті рішення про виключення.
4) смерть (ліквідація) учасника. Відповідно до ст.55 закону, при реорганізації юридичної особи, учасника товариства або у зв'язку із смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства.
При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного фонду товариства підлягає зменшенню.
Участь у товаристві є добровільною, тому спадкоємець повинен виявити своє бажання вступити у товариство або відмовитися від вступу. Таке рішення спадкоємця бажано оформляти у письмовій формі, оскільки лише вона забезпечує належний рівень фіксації волевиявлення. Питання про прийняття у товариство спадкоємця вирішуються вищим органом - зборами учасників. Збори повинні бути скликані у встановленому законом та установчими документами порядку.
Вважаємо, що для участі в них потрібно запрошувати також спадкоємців. Останні участі в голосуванні не беруть. Питання про прийняття спадкоємця вирішується більшістю голосів. Частка, яка належала померлому учаснику не повинна враховуватися при визначені кворуму та прийнятті рішень. Ст. 69 закону встановлює правові наслідки смерті (реорганізації) учасника повного товариства, які практично не відрізняються від тих самих наслідків у товаристві з обмеженою відповідальністю. Особливістю є те, що правонаступник (спадкоємець) несе відповідальність за борги учасника, що виникли за час діяльності товариства, перед повним товариством, а також за борги товариства перед третіми особами .
5) звернення стягнення на частку учасника в статутному фонді господарського товариства. За загальним правилом, сформульованим у ст.57, 73 Закону України "Про господарські товариства" звернення стягнення на частку учасника в товаристві за його власними зобов'язаннями не допускається. Але цього правила є винятки.
Відповідно до ч.2 ст.57 (стосується товариств з обмеженою відповідальністю, товариств з додатковою відповідальністю) при недостатності майна учасника для покриття його боргів кредитори вправі вимагати виділення частки учасника-боржника у порядку, передбаченому ст.55 Закону України "Про господарські товариства". Остання стаття встановлює порядок вступу або відмови від вступу в товариство правонаступників (спадкоємців) учасника.
Оскільки учасник, частка якого виділяється для наступного звернення стягнення є живий, вартість частки визначається станом на день звернення кредиторів в товариство з вимогою про виділення частки. Звернення стягнення на частку учасника можливе лише після її виділення. Строк, протягом якого товариство повинно здійснити виділення, законом не встановлений. Виділення частки можливе як грошима так і в натурі на розсуд товариства. Право вимагати виділення частки для звернення стягнення мають лише кредитори.
Вимоги до боржника-учасника повинні підтверджуватися відповідними документами (рішення суду, виконавчі написи нотаріусів, вимоги визнані боржником). Виділення частки здійснюється лише в тому випаду, коли іншого майна учасника недостатньо для покриття боргів перед кредиторами. Тому збори учасників вправі відмовити кредитору у виділенні частки боржника-учасника посилаючись на те, що в нього є інше майно, на яке може бути звернуто стягнення.
Лише державний виконавець може зобов'язати товариство виділити частку. Якщо вона виділяється в грошовій формі, то гроші повинні зараховуватися в депозит суду і вже потім сплачуватися кредитору. Якщо в натурі, то здійснюється реалізація частки в порядку передбаченому законом України "Про виконавче провадження". Вважаємо, що товариство не має підстав для сплати вартості виділеної частки безпосередньо кредитору, який заявив таку вимогу, оскільки можуть бути порушені права учасника або інших його кредиторів.
Закон не передбачає можливості виділення частини частки. Тому частка виділяється в цілому, незалежно від її вартості та розміру боргу. Особа, частку якої виділено для звернення стягнення втрачає статус учасника з моменту виділення частки. До виділення частки з метою звернення на неї стягнення застосовуються правила ст. 55, яка передбачає, необхідність зменшення статутного фонду на суму виділеної частки. Відповідно до ч.2 ст.73 Закону України "Про господарські товариства" (застосовується до повних товариств, командитних товариств) при недостатності майна учасника для покриття боргів за зобов'язаннями кредитори можуть вимагати у встановленому порядку ліквідації товариства або виділення долі учасника-боржника. Решта учасників вправі з метою збереження товариства виділити частку учасника-боржника в грошовій або натуральній формі відповідно до балансу, складеного на день вибуття такого учасника з товариства.
Таким чином, на відміну від товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю права кредиторів учасників повних і командитних товариств включають ширше коло можливостей. Крім права на виділення частки учасника-боржника, вони мають право вимагати ліквідації товариства.
Сама по собі вимога кредиторів про ліквідацію товариства не є достатньою підставою для її здійснення. Підстави ліквідації передбачені законом. Умовно вони поділяються на ліквідацію за рішенням зборів учасників (добровільну) і ліквідацію за рішенням інших компетентних органів (примусова ліквідація). Добровільна ліквідація поза рішенням зборів учасників неможлива, навіть у тому випадку, коли на цьому наполягають кредитори. Очевидно, мова може йти лише про примусову ліквідацію. Остання можлива лише за рішенням суду і з підстав, встановлених законом. Підстави примусової ліквідації визначені ст. 19 Закону України "Про господарські товариства.
ВИСНОВКИ
Підсумовуючи викладене у курсовій роботі, можна зробити такі висновки.
Господарським товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом.
Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.
За законодавством більшості держав акціонерним товариством вважається господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки, права на які посвідчуються акціями, що дають його учасникам право на одержання частки прибутку (дивіденди), на одержання частини майна при ліквідації товариства, а також на участь в управлінні (за винятком окремих видів привілейованих акцій).
Корпоративне управління поєднує в собі норми законодавства, нормативних положень та практику господарювання в приватному секторі, що дозволяє товариствам залучати фінансові та людські ресурси, ефективно здійснювати господарську діяльність і, таким чином, продовжувати своє функціонування, нагромаджуючи довгострокову економічну вартість шляхом підвищення вартості акцій і дотримуючи при цьому інтереси акціонерів та суспільства в цілому.
Згідно зі статтею 152 ЦК України акціонерним є товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. Акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном. Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості акцій, що їм належать.
Акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. Відомості про це підлягають реєстрації і опублікуванню для загального відома. Акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа.
ГК України та ЦК України називають два види акціонерних товариств: відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах, і закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.
Правове становище відкритих акціонерних товариств у процесі приватизації є особливим (специфічним), порівняно з акціонерними товариствами, які створюються в загальному порядку. Ці особливості проявляються через порядок створення ВАТ; формування і склад його органів управління; розпорядження майном. Зумовлені вони метою приватизації, насамперед існуванням одного засновника (акціонера), до продажу належних державі акцій та потребою захисту прав фізичних і юридичних осіб, які набувають право власності на акції у процесі приватизації.
Відносини, пов'язані з перетворенням державних підприємств, мають важливе значення для подальшої діяльності акціонерного товариства. Крім того, наразі - це один із основних способів утворення відкритих акціонерних товариств.
СПИСОК ВИКОРИСТИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к96-ВР в ред. від 30.09.2016 р. //http://zakon.rada.gov.ua
2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. № 436-ІV в ред. від 01.10.2018 р. //http://zakon.rada/gov.ua
3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-ІV в ред. від 02.08.2018 р. //http://zakon.rada.gov.ua
4. Про господарські товариства: Закон України від 19.09.1991 р. № 1576-XІІ в ред. від 17.06.2018 р. //http://zakon.rada/gov.ua
5. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців: Закон України від 15.05.2003 р. № 755-ІV в ред. від 28.08.2018 р. //http://zakon.rada/gov.ua
6. Про приватизацію державного і комунального майна: Закон України від 18.01.2018 //http://zakon.rada/gov.ua
7. Балабанов И. Т. Hовые фоpмы оpганизации пpедпpиятий. - CПб.: Питер, 2004. - 458 c.
8. Бенедисюк И. Акционерное общество // Бухгалтерия. - 2007. - № 6. - С. 70 - 74.
9. Вінник О. Господарські товариства і виробничі кооперативи: Правове становище. - К.: Знання, 2004. - 310 с.
10. Все об акционерных обществах: Справочник / Под ред. В. В. Карпова - М.: Терра, 2006. - 510 с.
11. Глушецкий А. Акционеpное общество закpытого типа или товаpищество с огpаниченной ответственностью: что выбpать? // Росcийский экономический жуpнал. - 2001. - № 6. - С. 27 - 39.
12. Господарські товариства: Види, фоpми // Право України. - 2002. - № 5. - С. 36 - 38.
13. Долинская В. В. Акционерное право. - М.: ИНФРА-М, 2004. - 380 с.
14. Зеленюк H. И. Различия между закpытым акционеpным обществом и обществом с огpаниченной ответственностью // Финансовая консультация. - 2005. - № 31. - С. 55 - 56.
15. Карлін М.І. Правові основи підприємництва: Навч. посібник. - К.: Наукова думка, 2000. - 192 с.
16. Кашанина Т. В. Корпоративное право: (Право хозяйственных товариществ и обществ). - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: ИНФРА-М,
2002. - 802 с.
17. Кибенко Е. Р. Корпоративное право Украины: Учеб. пособие. - Харьков: Эспада, 2001. - 288 с.
18. Киселев А. П. Теоpия и пpактика совpеменного бизнеса (или как создать фиpму и pаботать на себя). - К.: Либpа, 2005. - 246 с.
19. Китайгородский Н. Как создавать АО // Экономика и жизнь. - 2000. -
№ 27. - С. 40 - 44.
20. Лаптев В. В. Акционерное право. - М.: ИНФРА-М, 2003. - 490 с.
21. Леонов С. К возpождению акционеpного дела // Экономические науки. - 1998. - № 2. - С. 14 - 23.
22. Мамутов В. К., Чувпило О. О. Господарське право зарубіжних країн. - К.: Ділова Україна, 1996. - 352 с.
23. Метелева Ю. А. Правовое положение акционера в акционерном обществе. - М.: ИНФРА-М, 2006. - 230 с.
24. Мочерний С. В., Устенко О. А., Чеботар С.І. Основи підприємницької діяльності: Посібник. - К.: Академія, 2001. - 280 с.
25. Петражицкий Л. И. Акционерная компания: акционерные злоупотребления и роль акционерных компаний в народном хозяйстве. - СПб.: Питер, 2004 (Репринт. изд. 1898 г.). - 364 с.
Дата добавления: 2018-11-24; просмотров: 135; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!