УКРАЇНСЬКА МУЗИКА ЕПОХИ КЛАСИЦИЗМУ
МАКСИМ СОЗОНТОВИЧ БЕРЕЗОВСЬКИЙ
(1745-1777)
«Його твори просто в своїй структурі, вражають і досі нас
своєю ліричною красою і силою втілення в них чуття»
(М. Грінченко)
М. С. Березовський – композитор, диригент, співак.
Він народився в місті Глухів Сумської області, який на той час був гетьманською резиденцією. Ймовірніше навчався у місцевій співацькій школі, хоча точних даних про це не знайдено. Пізніше він навчається у Київській духовній академії, співає в хорі, пише свої перші твори. Саме тут на його голос звернув увагу граф К. Розумовський, який направляє його до Петербурзької придворної співочої капели, котрою тоді керував українець М. Полторацький. Також композитор працював співаком в Оранієнбаумському театрі, що належав цареві Петрові ІІІ.
У 1762 р. на престол вступила цариця Катерина ІІ, яка перевела артистів театру в Петербург. Через декілька років Березовський виграє конкурс і їде на навчання до Італії, а саме в Болонську академію. Тут вчиться у падре Д. Мартіні (вчителя Моцарта, Глюка). В цей час він пише Літургію, сонату для скрипки й чемболо, першу українську оперу «Демофонт» та інші твори.
Повернувшись у Петербург Березовський знову працює хористом у Придворній співочій капелі, так і не отримавши належного визнання. У 32 роки композитор закінчив життя самогубством (його знайшли з перерізаним горлом). Помер митець у бідності, тому навіть похороном опікувався його друг Я. Тимченко. Після смерті композитора більша частина його творів була знищена.
|
|
|
Творча спадщина:
· опера «Демофонт»;
· Літургія;
· причасні вірші («Чашу спасення приіму», «Во всю землю»);
· хорові концерти («Бог ста в сонмі Богов», «Не отвержи мене во время старості», «Господь воцарися»);
· соната для скрипки і чемболо.
ХОРОВИЙ КОНЦЕРТ «НЕ ОТВЕРЖИ МЕНЕ ВО ВРЕМЯ СТАРОСТІ»
Це найзнаменитіший концерт Березовського. Його літературною основою стали окремі строфи псалому №70. Концерт має чотири частини, які є контрастними між собою (темпово, тонально, динамічно).
Композиція твору:
Ø І ч. – «Не отвержи…» – це класична фуга; в цій частині можна впізнати мелодії українських народних ліричних пісень;
Ø ІІ ч. – «Бо вороги мої…» – складається із трьох розділів, в останньому із яких звучить фугато; ця частина передає боротьбу зі злими силами;
Ø ІІІ ч. – «Боже мій…» – молитовно-благальна, звучить скор-ботно, інтонаційно близька до козацьких пісень;
Ø ІV ч. – «Да постидятся…» – зображає перемогу людини над долею.
ЗРАЗКИ ПОДАННЯ ОКРЕМИХ ТЕМ ІЗ РОЗДІЛУ 9
МУЗИЧНА КУЛЬТУРА РОСІЇ
ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ
|
|
|
МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ ГЛІНКА
(1804-1857)
«Оволодівши культурною спадщиною минулого, композитор підніс російську музичну культуру на небачену височінь,
показав у музичних образах внутрішній світ
російської людини, рідного народу»
(П. Алов)
М. І. Глінка – російський композитор, основоположник російської класичної музики.
Народився композитор у селі Новоспаське Смоленської губернії в сім’ї поміщика (родина польського походження). Змалку він захоплювався російськими народними піснями, а також любив грати на фортепіано. Його музичному обдаруванню сприяв і кріпацький оркестр, який належав дядькові митця. Саме у виконанні цього оркестру Глінка вперше почув професійну симфонічну музику.
У 13 років композитор починає навчатись у Благородному пансіоні при Головному педагогічному інституті (він навчався разом із Левом Сергійовичем – братом О. Пушкіна). Навчаючись у пансіоні Глінка не припиняв займатися музикою, брав уроки в Джона Філда.
Закінчивши навчання композитор вирішив присвятити себе музиці. Для удосконалення свої умінь у 1830 р. він їде за кордон, де відвідує найбільші музичні центри – Мілан, Рим, Неаполь, Венецію, Відень, Дрезден, слухає опери в кращих театрах світу, знайомиться з відомими композиторами того часу: Г. Доніцетті, В. Белліні, Г. Берліозом, Ф. Мендельсоном, бере уроки у німецького теоретика З. Дена.
|
|
|
Повернувшись у Петербург Глінка пише свою першу оперу «Життя за царя» («Іван Сусанін»). У цей час він працює капельмейстером Придворної співочої капели. Цікаво, що для пошуку співців капели композитор їздив на Україну, бував у Ніжині, Ічні, Григорівці, Чернігові, Монастирищах, а також в Качанівці, де працював над своєю наступною оперою «Руслан і Людмила». Також в цей період він створив низку романсів, об'єднаних під загальною назвою «Прощання з Петербургом» і «Вальс-фантазію», що був початково написаний для фортепіано, але згодом композитор створив і оркестрову версію.
У 1845 р. митець їде в тривалу подорож у Іспанію, Францію та Німеччину, де займався вивченням народної музики. Це відобразилось у його увертюрах «Арагонська хота», «Ніч в Мадриді». Останні роки життя Глінка провів у Петербурзі, Новоспаському, Смоленську, Варшаві. Помер у Берліні, а його тіло перевезли до Росії й поховали в Петербурзі на кладовищі Олександро-Невської лаври. Його ім’я носить Дніпропетровська музична академія.
|
|
|
Творча спадщина:
· опери («Життя за царя», «Руслан і Людмила»);
· симфонічні твори («Камаринська», «Вальс-фантазія», увертюри «Арагонська хота», «Ніч в Мадриді»);
· романси («Венеціанська ніч», «Нічний зефір», «Пісня Маргарити», «Адель», «Фінський залив» та інші).
ОПЕРА «ЖИТТЯ ЗА ЦАРЯ»
(«ІВАН СУСАНІН»)
Сюжетом цієї опери стали реальні історичні події 1612 р., а саме подвиг костромського селянина Івана Сусаніна, який погодився стати провідником загону поляк, що прийшли у його село Домніно. Але завів їх у болото, за що вони вбили Сусаніна, але й самі загинули.
Цікаво, що у підготовці до вистави брав участь також і молодий Тарас Шевченко – тоді ще нікому невідомий кріпак поміщика П. Енгельгарда й учень маляра В. Ширяєва. Він зробив підготовчі малюнки для орнаменту залу, що прикрашали плафон, під яким підвішувалася величезна кришталева люстра у золотій оправі. За відмінно виконану роботу під час розпису залу він одержав право бути на виставі.
Опера складається з чотирьох дій та епілогу; автором лібрето є барон Г. Розен. У творі композитор протиставляє два табори – ворожий польський (характеризує дуже узагальнено) і російський (зображає мужність і патріотизм народу).
Індивідуальні музичні характеристики персонажів:
· Іван Сусанін (селянин, житель Домніно): речитатив «Чуют правду! Смерть близка!», арія «Ты взойдеш» (4 дія);
· Антоніда (його дочка) – ніжність і вірність її почуттів, щирість і простоту передано у каватині й рондо «Солнце тучи не закроют» (1 дія); пісня-романс «Не о том скорблю, подруженьки» (3 дія);
· Ваня (його прийомний син) – пісня «Как мать убили» (2 дія);
· образ народу – його силу й безстрашність передає хор; музична характеристика народу проявляється у хоровій інтродукції: чоловічий хор «Родина моя! Русская земля…» і «На зов своей родной страны», а також весільний хор «Разгулялся, розливалися воды вешние по лугам» (3 дія); хор «Славься» (епілог).
Цікавими також є й ансамблеві номери, зокрема тріо Антоніди, Собініна й Сусаніна «Не томи, родимый» (1 дія).
Дата добавления: 2018-11-24; просмотров: 268; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!