Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

Складовою будь-якої держави як суспільного утворення є забезпе-чення національної безпеки, яка покликана забезпечити сприятливі умови для життя і продуктивної діяльності громадян, державних інститутів, захищати життєво важливі інтереси людини і громадянина, суспільства і держави від внутрішніх та зовнішніх загроз. Реальна оцінка загального стану національної безпеки є підгрунтям для вироб-лення стратегічної державної політики і метою забезпечення сталого розвитку суспільства, своєчасного виявлення, запобігання і нейт-ралізації реальних та потенційних загроз національним інтересам.

Українська держава постійно приділяє значну увагу виробленню виваженої політики національної безпеки та напрацюванню ефек-тивних механізмів її реалізації. Це у свою чергу вимагає всебічного поглибленого дослідження та вивчення внутрішньо- і зовнішньо-політичних процесів, а також правового обгрунтування адекватних дій на загальнодержавному рівні, спроможних нейтралізувати нега-тивні ситуації та розв'язати потенційні й реальні загрози Українській державі.

Правову основу в сфері національної безпеки становлять Консти-туція та інші нормативно-правові акти, міжнародні договори України.

Конституція України поряд із іншими законами держави закріп-лює і гарантує захист фундаментальних прав людини і громадянина,

759

Розділ 27

впорядкування й організацію державно! влади, утвердження загаль-нолюдських цінностей, на яких грунтується будь-яке суспільство.

Конституція України визначає також основи і засади державної політики у галузі оборони. Враховуючи необхідність забезпечення власної воєнної безпеки і оборони, усвідомлюючи свою відпові-дальність у справі підтримання міжнародної стабільності як суве-ренна, і незалежна, демократична, соціальна, правова держава Україна має Збройні Сили. Саме Збройні Сили України забезпечують стримування та відсіч збройної агресії проти України, охорону її повітряного та підводного простору в межах територіального моря країни. Тому забезпечення національної безпеки і оборони країни Конституція відносить до одного з найважливіших завдань держа­ви — це є справою всього Українського народу (ст. 17).

27.1. Поняття, об'єкти, суб'єкти і принципи національної безпеки

Національна безпека — широке, багатокомпонентне поняття, яке відображає стан захищеності життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, яким забезпечується сталий розви- ток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізаціяреаль- них та потенційних загроз національним інтересам.

Зміст поняття «національна безпека» знаходить свое вираження: а) крізь призму зіткнення наш'ональних інтересів, які знаходять свій прояв у вигляді ідеалів і цілей держави, нації (У. Ліпман, Г. Моргентау, С. Хоффан, М. Каплан та ін.); б) через взаємодію системи існуючих цінностей як найбільш фундаментальних чинників, що детермінують цілі, засоби та принципи взаємодії держав на міжиародній арені та політичних сил у країні (А. Вольдерс, К. Норр, Ф. Трегер, Д. Кауффан та ін.).

Всебічна оцінка національної безпеки вимагає: по-перше, знаход-ження суттєвих відмінностей міжреальним її станом та суб'єктивною оцінкою цього стану представниками різних військово-політичних сил держави, коаліцій; по-друге, визначення верхньоїта нижньоїмеж національної безпеки для кожної окремо взятої держави чи військо-во-політичного союзу (блоку); по-третє, ширшого тлумачення змісту

760

Конституційно-правові основи національної безпєки і оборони України

національної безпєки, аніж під кутом зору тільки військової, зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної загрози.

Об'єктами національної безпєки є: людина і громадянин (їхні кон-ституційні права і свободи); суспільство (його матеріальні, духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресур-си); держава (її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність).

Безпека людини і громадянина забезпечується системою право-вих, морально-етичних норм, суспільних та державних інститутів та організацій, які гарантують реалізацію їх основних прав і свобод.

Безпека суспільства досягається наявністю та ефективною діяльністю державних і суспільних інститутів, норм, розвинутих форм суспільної свідомості, які в повному обсязі забезпечують консти-туційні права і свободи людини і громадянина на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

Безпека держави грунтується на ефективному механізмі уп-равління та координації діяльності політичних сил та суспільних ор­ганізацій, інститутів, а також відповідних військових формувань та правоохоронних органів держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Національна безпека як складна багатоаспектна категорія знаходить свое безпосереднє вираження у таких видах безпєки, як: економічна, політична, воєнна, державна, інформаційна, науково-технологічна, екологічна, епідемічна, фінансова, пожежна, продовольча тощо.

Суб'єкти забезпечення національної безпєки — це носії певного роду діяльності, що пов'язані зі здатністю забезпечувати захист об'єктів національної безпєки.

Суб'єктами забезпечення національної безпєки є: держава, Прези­дент України; Верховна Рада України; Кабінет Міністрів України; Рада національної безпєки і оборони України; міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; Національний банк України; суди загальної юрисдикції; прокуратура України; місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування; Збройні Сили України, Служба безпєки України; Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України; громадяни України; об'єднання громадян.

Основним суб'єктом забезпечення національної безпєки України є держава, яка здійснює свої повноваження щодо забезпечення без-

761

Розділ 27

пеки через органи законодавчої, виконавчої та судової влади. Держа­ва згідно з Конституцією України (ст. 3, 27, 28, 29) забезпечує безпеку кожної людини і громадянина; їх життя, здоров'я, честь, недотор-канність на всій території Української держави. Україна як держава також гарантує захист своїх громадян, які перебувають за її державни-ми межами (ст. 25 Конституції).

Українська держава забезпечує правову та соціальну захищеність громадян та їх об'єднань, які сприяють забезпеченню безпеки відповідно до Закону України «Про основи національної безпеки Ук­раїни» (2003 р.).

Зміст захисту та повноваження інших суб'єктів щодо забезпечення національної безпеки визначається характером реальних та по-тенційних загроз. Забезпечення безпеки особи (громадянина), суспільства і держави здійснюється на основі розмежування основних повноважень суб'єктів національної безпеки.

Відповідно до Конституції та законів України:

— Український народ (громадяни України) через участь у виборах, референдумах та через інші форми безпосередньоїдемократії, атакож через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які вони обирають, реалізують національні інтереси, добровільно і в порядку виконання конституційних обов'язків здійснюють заходи, передбачені законодавством України шодо забезпечення її націо­нальної безпеки; як безпосередньо, так і через об'єднання громадян звертають увагу суспільних і державних інститутів і до небезпечних явищ і процесів у різних сферах життєдіяльності країни; у законний спосіб і законними засобами захищають власні права та інтереси, а також власну безпеку (статті 29, 32, 46, 55 Конституції; п. 12 ст. 9 Закону України «Про основи національної безпеки України»; статті 7, 8, п. 9 ст. 25 Закону України «Про Службу безпеки України»; ст. 5, п. 3 ст. 10, ст. 23 Закону України «Про міліцію»; ст. 6, п. 14 ст. 8, ст. 11 Зако­ну України «Про оперативно-розшуковудіяльність»; ст. 101, 102 КПК України тощо);

— Верховна Рада в межах своїх повноважень, встановлених Кон­ституцією України, визначає основні засади внутрішньої та зовнішньої політики, основи національної безпеки, формує законо-давчу базу в цій сфері, схвалює рішення з питань введення надзвичай-ного і военного стану, мобілізації, визначення загальної структури, чисельності, функцій Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законів України;

762

Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

— Президент України як глава держави, гарант державного суве-ренітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, Верховний Головноко-мандувач Збройних Сил України і Голова Ради національної безпеки і оборони України здійснює загальне керівництво у сферах національної безпеки та оборони України, захищає незалежність, національну безпеку (п. 18, 21 ст. 103, п. 1 ст. 106 Конституції; п. 2 ст. 2, п. 1 ст. 9 Закону України «Про основи національної безпеки України»; ст. 5 Закону України «Про оборону України» тощо);

— Рада національної безпеки і оборони України координує та кон-тролює діяльність органів виконавчої влади у сферах національної безпеки і оборони; з урахуванням змін у геополітичній обстановці вносить Президентові України пропозиції щодо уточнення Стратеги національної безпеки України та Воєнної доктрини України (ст. 107 Конституції; п. 3 ст. 9 Закону України «Про основи національної без­пеки України»);

— Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів ви­конавчої влади забезпечує державний суверенітет і економічну са-мостійність України, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, обороноздатності, національної безпеки Ук­раїни, громадського порядку і боротьби зі злочинністю (п. 4 ст. 9, ст. 116; Закону України «Про основи національної безпеки України»; ст. 107 Закону України «Про оборону України» тощо);

— Національний банк України відповідно до основних засад гро-шово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику в інтересах національної безпеки України (п. 5 ст. 9 Закону України «Про основи національної безпеки України» тощо);

— Служба безпеки України, міністерства та інші центральні
органи виконавчої влади в межах своїх повноважень забезпечують
виконання передбачених Конституцією і законами України, актами
Президента України, Кабінету Міністрів України завдань, здійсню-
ють реалізацію концепцій, програм у сфері національної безпеки,
підтримують у стані готовності до застосування сили та засоби забез­
печення національної безпеки (п. 6 ст. 9 Закону України «Про основи
національної безпеки України»; ст. 7, 8, п. 9 ст. 25 Закону України
«Про Службу безпеки України»);

— місцеві державні адміністрації та органи місцевого самовряду-
вання забезпечують вирішення питань у сфері національної безпеки,

763

Розділ 27

віднесених законодавством до їхньої компетенції (п. 7 ст. 9 Закону України «Про основи національної безпеки України»);

— воєнна організація держави забезпечує оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності кордонів; протидіє зовнішнім загрозам военного характеру (ст. 17 Конституції; статті 13—16 Закону України «Про оборону України»; п. 8 ст. 9 Закону України «Про основи національної безпеки України»; ст. 4 Закону України «Про надзвичайний стан» тощо);

— правоохоронні органи ведуть боротьбу зі злочинністю і про-тидіють тероризму, забезпечують захист і врятування населення в разі надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру (п. 9 ст. 9 Закону України «Про основи національної безпеки України»; пункти 3, 23 ст. 5, ст. 10 Закону України «Про міліцію»; ст. 6, 11, п. 14 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» тощо);

— суди загальної юрисдикції здійснюють судочинство у справах про злочини, що завдають шкоди національній безпеці України (п. 10 ст. 9 Закону України «Про основи національної безпеки України» тощо);

— прокуратура України здійснює повноваження у сфері
національної безпеки України відповідно до Конституції України та
Закону України «Про прокуратуру України» (п. 11 ст. 9 Закону Ук­
раїни «Про основи національної безпеки України» тощо).

Основними принципами забезпечення національної безпеки, що визначають її зміст та спрямованість, є: пріоритет прав і свобод люди-ни і громадянина; верховенство права; пріоритет договірних (мирних) засобів у розв'язанні конфліктів; своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним потенційним загро­зам; чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки; демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки; використання в інтере-сах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колек-тивної безпеки¹.

Національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установле-

¹ Закон України «Про основи національної безпеки України» № 964-ІУ від 19.06.2003 // Відомості Верховно!' Ради України. — 2003. — № 39. — Ст. 5.

764

Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

ному порядку доктрин, концепцій стратегій і програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науковій, техно-логічній, інформаційній та інших сферах.

Вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки України зумовлюється необхідністю своєчасного вжиття за-ходів, адекватних характеру масштабів загроз національним інтересам.

Національні інтереси — це усвідомлені та виражені в Декларації про державний суверенітет України поняттєво важливі матеріальні, духовні та державні цінності Українського народу як носія суверенітету і еди­ного джерела влади в Українській державі, визначальні потреби люди-ни і громадянина, суспільства і держави, здійснення яких забезпечує реалізацію суверенітету, конституційного ладу та територіальної цілісності держави, її професивний та демократичний розвиток.

Національні інтереси України та їх пріоритетність зумовлюється конкретною ситуацією, що складається в країні та поза її межами. Пріоритетними національними інтересами України на сучасному етапі розвитку є: гарантування конституційних прав і свобод людини і гро­мадянина; розвиток громадянського суспільства, його демократич-них інститутів; захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України; зміцнення політичної і соціальної стабільності в суспільстві; забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України; створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки, забезпечення постійного зростан-ня рівня життя і добробуту населення; збереження та зміцнення на-уково-технологічного потенціалу, утвердження інноваційної моделі розвитку; забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громад суспільства, збереження навколишнього природного середовиша та раціонального використання природних ресурсів; розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального по­тенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров'я нації, створення умов для розширеного відтворення населення; інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір, євроатлантичний безпековий простір; розвиток рівноправ-них взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України.

765

Розділ 27

Проте на сучасному етапі свого розвитку молода багатонаціональна Українська держава зіткнулася зі складними геополітичними, еко-номічними, екологічними, військовими та іншими чинниками, які створюють небезпеку життєво важливим інтересам особи, суспільства й держави (завдають шкоди, знищують, змінюють тощо). Реальні та потенційні загрози національним інтересам і національній безпеці України з внутрішніх та зовнішніх джерел небезпеки визначають зміст діяльності щодо гарантування як внутрішньої, так і зовнішньої безпеки.

Таким чином, аналіз проблем, пов'язаних з визначенням націо­нальної безпеки як складної, багатоаспектної категорії, основних ії об'єктів і суб'єктів, а також принципів свідчить, що вони вбирають у себе не тільки загальновизнані характеристики, які можуть бути засто-совані до кожної країни, а й специфічні ознаки, зумовлені трудноща-ми розвитку та становленням молодої багатонаціональної держави, яка зіткнулася з цілим комплексом складних політичних, еко-номічних, екологічних, військових чинників на шляху свого розвитку.

27.2. Законодавчі основи забезпечення національної безпеки

Забезпечення національної безпеки здійснюється на основі єдиної державної політики, спрямованої на досягнення сталого розвитку суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізацію реальних та потенційних загроз національним інтересам української держави.

Для створення та підтримки необхідного рівня захищеності об'єктів безпеки в Україні розробляється система нормативно-право-вих актів, які регулюють відносини у галузі національної безпеки, визначаються правові основи діяльності в цій сфері, формуються або удосконалюються органи забезпечення безпеки і механізми контро­лю та нагляду за їх діяльністю. Правову основу забезпечення національ­ ної безпеки України становлять Конституція, закони України «Про ос­нови національної безпеки України», «Про інформаційну безпеку», «Про Раду національної безпеки і оборони України», «Про Службу безпеки України», «Про оперативно-розшукову діяльність» та інші закони, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою, а також видані на виконання законів інші норма-тивно-правові акти Української держави.

766

Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

Конституція України наповнює зміст чинних законодавчих та нормативно-правових актів, якими опосередковується та забезпе-чується безпека особи, суспільства та держави, системністю, закріплює вихідні правові засади діяльності суб'єктів національної безпеки, а також пронизує їх єдиними принципами та ідеями.

Конституція України диференційовано підходить до проблеми за-конодавчого закріплення, організації та діяльності суб'єктів забезпе-чення національної безпеки. Загальні питання законодавчого закріплення, організації та діяльності суб'єктів забезпечення національної безпеки відображені у загальних засадах (ст. 3, 16, 17, 18), так і в окремих розділах Конституції (п. 1 ст. 32; ст. 37; п. 2 ст. 39; п. 2 ст. 44; п. 2 ст. 64; п. 9, 22, 23, 31 ст. 85; п. 17 ст. 92; п. 17, 18, 19, 20 ст. 106; ст. 107; п. 7 ст. 116). Конституційні норми при забезпеченні національної безпеки не допускають обмеження прав і свобод грома­дян, виконання ними своїх обов'язків, крім випадків, передбачених чинним законодавством.

Конституція України визначає систему гарантій прав та свобод людини й громадянина, механізм їх захисту и охорони у звичайних умовах забезпечення (режиму функціонування) національної безпе­ки України.

Поряд із цим, беручи до уваги ймовірність реальних загроз національним інтересам, шо можуть виникнути в державі й суспільстві, Конституцією України передбачена можливість обмежен­ ня конституційних прав і свобод людини і громадянина. Відповідно до ст. 64 Конституції України в умовах военного або надзвичайного ста­ну можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазна-ченням строку дії цих обмежень. Поряд із цим не можуть бути обме-жені права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Запровадження надзвичайного стану передбачає особливий режим діяльності органів державної влади і управління, установ та організацій, який допускає низку законодавчих обмежень прав і сво­бод громадян, правоздатності юридичних осіб з покладанням на них додаткових обов'язків.

В Україні зміст прав, режиму надзвичайного стану, порядок його введення та припинення дії, особливості діяльності органів держав­ної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, додержання прав і свобод людини і громадянина, а та-

767

Розділ 27

кож прав і законних інтересів юридичних осіб та відповідальність за порушення вимог або невиконання заходів правового режиму над-звичайного стану визначаються статтями 64, 85 і 106 Конституції України, Законом України «Про правовий режим надзвичайного ста­ну» (2000 р.), іншими законами та указами Президента України про введення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях.

Згідно з цими актами надзвичайний стан — це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призве- ли чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створю- ють загрозу життю і здоров'ю громадян, або за спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства. Такий стан передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ла­ду, а також допускає тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Введення надзвичайного стану можливе лише за наявності реаль-ної загрози безпеці громадян або конституційного ладу, відвернення якої іншими способами є неможливим. Надзвичайний стан запрова-джується у випадках: виникнення особливо тяжких надзвичайних си­туацій техногенного та природного характеру (стихійного лиха, ката­строф, особливо великих пожеж, застосування засобів ураження, пандемій, панзоотій тощо), що створюють загрозу життю і здоров'ю значних верств населення; здійснення масових терористичних актів, що супроводжуються загибеллю людей чи руйнуванням особливо важливих об'єктів життєзабезпечення; спалаху міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів, блокування або захоплення окремих особливо важливих об'єктів або місцевостей, що загрожує безпеці громадян і порушує нормальну діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування; масових безпорядків, що супро­воджуються насильством над громадянами, обмежують їх права і свободи; спроби захоплення державної влади чи зміни консти-

768

Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

туційного ладу України шляхом насильства; масового переходу дер­жавного кордону з території суміжних держав; необхідності віднов-лення конституційного правопорядку і діяльності органів державної влади. Надзвичайний стан в Україні або в окремих її місцевостях вво­диться указом Президента України, який підлягає невідкладному роз-гляду і затвердженню Верховною Радою України протягом двох днів з моменту звернення Президента України.

В указі Президента про надзвичайний стан передбачається вжиття таких заходів: обгрунтування необхідності введення над-звичайного стану; межі території, на якій він вводиться; час і строк, на який він вводиться; перелік і межі надзвичайних заходів, вичерп-ний перелік конституційних прав та свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням надзвичайного стану, а також перелік тимчасових обмежень прав та законних інте-ресів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень; орга­ни державної влади, органи військового командування та органи місцевого самоврядування, яким доручається здійснення заходів надзвичайного стану, та мета їх додаткових повноважень; інші пи­тання, пов'язані із запровадженням надзвичайного стану.

Указ Президента України про введення надзвичайного стану, затверджений Верховною Радою України, негайно оголошується через ЗМІ або в інший спосіб.

В Україні надзвичайний стан може бути введено на строк не більш як 30 і не більш як 60 діб в окремих її місцевостях. У разі необхідності він може бути продовжений Президентом України, але не більш як на 30 діб. Указ Президента про продовження дії надзвичайного стану на-буває чинності після його затвердження парламентом. За пропо-зицією Верховної Ради надзвичайний стан може бути скасований указом Президента України раніше строку, на який він вводився, у разі усунення обставин, що зумовили необхідність його введення. В умовах надзвичайного стану Президент України, Верховна Рада Ук­раїни, Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні й місцеві органи виконавчої влади, Верховна Рада та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, а також військове командування та його представники, підприємства, установи і організації відповідно здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України та законами України, і забезпечують вико-нання заходів, передбачених Законом України «Про правовий режим надзвичайного стану».

25-8152

769

Розділ 27

Указом Президента України про введення надзвичайного стану в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою за-побігання заворушенням або злочинам, для охорони здоров'я насе­лення, захисту прав і свобод інших людей на період надзвичайного стану можуть запроваджуватися такі заходи, як: встановлення особ­ливого режиму в'їзду і виїзду, а також обмеження свободи пересуван-ня територією, де вводиться надзвичайний стан; обмеження руху транспортних засобів та їх огляд; посилення охорони громадського порядку та об'єктів, що забезпечують життєдіяльність населення та народного господарства; заборона проведення масових заходів, крім заходів, заборона на проведення яких встановлюється судом; заборо­на страйків¹.

При запровадженні надзвичайного стану у зв'язку з виникненням надзвичаиних ситуацій техногенного або природного характеру, що створюють реальну загрозу життю та здоров'ю населення, можуть здійснюватися такі заходи: тимчасова чи безповоротна евакуація лю­дей з місць, небезпечних для проживання, з обов'язковим наданням їм стаціонарних або тимчасових жилих приміщень; встановлення для юридичних осіб квартир, повинності для тимчасового розміщення евакуйованого або тимчасово переселеного населення, аварійно-ря-тувальних формувань та військових підрозділів, залучених до подо-лання надзвичаиних ситуацій; тимчасова заборона будівництва но-вих, розширення діючих підприємств та інших об'єктів, діяльність яких не пов'язана з ліквідацією надзвичайної ситуації або забезпечен-ням життєдіяльності населення та аварійно-рятувальних формувань; встановлення карантину та проведення інших обов'язкових санітар-них та протиепідемічних заходів; запровадження особливого порядку розподілення продуктов харчування і предметів першої необхідності; мобілізація та використання ресурсів підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності для відвернення небезпеки та ліквідації надзвичаиних ситуацій з обов'язковою компенсацією понесених втрат; зміна режиму роботи підприємств, установ, організацій усіх форм власності, переорієнтація їх на виробництво необхідної в умовах надзвичайної ситуації продукції, інші зміни ви-робничоїдіяльності, необхідні для проведення аварійно-рятувальних

¹ Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16.03.2000 // Відо-мості Верховно! Ради України. — 2000. — № 23. — Ст. 176.

770

Конституціино-иравові основи нацюнальної безпеки і оборони Украіни

і відновлювальних робіт; усунення від роботи на період надзвичайно­го стану, у разі ненадежного виконання своїх обов'язків, керівників державних підприємств, установ і організацій, від діяльності яких за-лежить нормалізація обстановки в районі надзвичайного стану, і по-кладення тимчасового виконання обов'язків зазначених керівників на інших осіб. У виняткових випадках, пов'язаних з необхідністю проведення невідкладних аварійно-рятувальних робіт, допускається тимчасове переведення або залучення на добровільній основі працез-датного населення і транспортних засобів громадян для виконання зазначених робіт за дозволом відповідного керівника аварійно-ряту­вальних робіт за умови обов'язкового забезпечення безпеки праці. Забороняється залучення неповнолітніх, а також вагітних жінок до робіт, які можуть негативно вплинути на стан їх здоров'я.

У разі виникнення масових порушень громадського порядку можуть бути запроваджені і додаткові заходи для забезпечення правового режи­ му надзвичайного стану: запровадження комендантської години (заборона перебувати на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень особи у встановлені го­дини доби); перевірка документів у громадян, а в необхідних випад­ках — проведення особистого огляду, огляду речей, транспортних засобів, багажу і вантажів, службових приміщень та житла громадян; заборона призовникам і військовозобов'язаним змінювати місце проживання без відома відповідного військового комісаріату; обме-ження або тимчасова заборона продажу зброї, отруйних і силь-нодіючих хімічних речовин, а також алкогольних напоїв та речовин, вироблених на спиртовій основі; тимчасове вилучення у громадян хо­лодно!' зброї та боєприпасів, а у підприємств, установ і організацій — також навчальної військової техніки, вибухових, радіоактивних речо­вин і матеріалів, отруйних і сильнодіючих хімічних речовин; заборо­на виготовлення і розповсюдження інформаційних матеріалів, які можуть дестабілізувати обстановку; регулювання роботи цивільних теле- та радіоцентрів, заборона роботи аматорських радіопередаваль-них засобів та радіовипромінювальних пристроїв особистого і колек-тивного користування; особливі правила користування зв'язком та передачі інформації через комп'ютерні мережі; порушення у порядку, визначеному Конституцією і законами України, питання про заборо-ну діяльності політичних партій, громадських організацій в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я на­селення або захисту прав і свобод інших людей.

771

Розділ 27

При запровадженні надзвичайного стану чинне законодавство України передбачає систему забезпечення гарантій, додержання закон­ ности прав і свобод людини та громадянина, юридичних осіб. Так, на період дії надзвичайного стану забороняється: зміна Конституції України, зміна Конституції Автономної Республіки Крим; зміна вибор-чих законів; проведення виборів Президента України, а також виборів до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування; проведення всеукраїнських та місцевих референдумів; обмеження прав і повноважень народних де-путатів України. В умовах надзвичайного стану не можуть бути обме-жені права і свободи людини та громадянина, визначені в частині другій ст. 64 Конституції України. Крім того, введення надзвичайного стану не може бути підставою для застосування тортур, жорстокого чи такого, що принижує людську гідність, поводження або покарання, будь-якого обмеження права на життя, на свободу думки, совісті, релігії у розумінні цих прав і свобод, як вони визначені у Міжнародному пакті про грома-дянські і політичні права 1966 р. і законами України.

Будь-які спроби використати введення надзвичайного стану для захоплення влади або зловживання нею зумовлюють відповідальність згідно з законом.

Особам, які втратили житло у зв'язку з обставинами, пов'язаними з дією надзвичайного стану, у т. ч. з проведенням робіт для їх відвер-нення або ліквідації, відповідно до закону надаються жилі приміщен-ня; особам, які постраждали під час проведення аварійно-рятуваль-них робіт, відшкодовуються заподіяні матеріальні збитки та надається інша необхідна допомога на умовах і в порядку, встановлених зако­ном. Юридичним особам, майно і ресурси яких використовувалися для відвернення або ліквідації ситуацій, що стали причиною введення надзвичайного стану, відшкодовується їх повна вартість у встанов-леному законом порядку. Встановлено також відповідні гаранта трудових прав громадян. Зокрема, особам, тимчасово переведеним на роботу, не обумовлену трудовим договором, а також залученим до робіт по ліквідації надзвичайних ситуацій, гарантується оплата праці відповідно до чинного законодавства України.

Конституцією України (частина 21 ст. 106) визначено, що надзви-чайний стан оголошується Президентом України, який звертається до Верховної Ради України щодо затвердження його указу про введення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях (частина 31 ст. 85).

772

Конституцшно-правові основи національної безпеки і оборони Украши

Поряд із Конституцією України та чинним законодавством важли-вою гарантією у забезпеченні прав і свобод людини та громадянина в умовах запровадження надзвичайного стану є зобов'язання Української держави відповідно до норм Міжнародного пакту забезпечувати громадські і політичні права. Зокрема, згідно зі ст. 44 Міжнародного пакту Президент України не пізніше трьох діб з дня за­провадження надзвичайного стану повідомляє про це рішення Гене­рального секретаря ООН, відповідно до якого вводяться обмеження прав та свобод людини і громадянина, мету цих обмежень, причини прийняття такого рішення, а також термін дії цих обмежень.

Система загальносоціальних та правових гарантій, що діє в умовах надзвичайного стану, забезпечує функціонування основних правових інститутів, які виступають гарантом захисту основних прав та свобод людини і громадянина. Так, на період запровадження надзвичайного стану продовжують свою діяльність Конституційний Суд України, су­ди, органи прокуратури України. Утворення будь-яких інших судових або позасудових органів забороняється (наприклад, військово-польо-вих, особливих присутніх, квазісудових органів кримінальних ре-пресій тощо). Зберігаються передбачені законом форми судочинства. Забороняється введення будь-яких скорочених чи прискорених форм досудового слідства і судового розгляду, зокрема, впнесення вироку без усебічного і повного дослідження доказів (статті 15, 37 КПК Ук­раїни). Учасники судового процесу зберігають право оскарження судових рішень і вироків до вищих судових інстанцій. Затримання і арешти проводяться лише за наявності передбачених законом підстав (статті 4, 14, 94, 98 КПК України). Зберігається право оскарження су-дової постанови про арешт судовими органами, а також існуючий по­рядок арешту, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочинів.

Адміністративний арешт як міра покарання за порушення вста-новлених вимог режиму надзвичайного стану застосовується судами до 30 діб і тривалістю адміністративного затримання з 3 годин до 72 годин плюс до 3 діб для розгляду справи в суді (статті 31, 33 КПК України; статті 32, 261 Кодексу України про адміністративні правопо-рушення). Такі заходи виправдані за умови, що адміністративне за­тримання контролюватиметься прокурором або судом.

Надзвичайний стан не усуває колегіального розгляду криміналь­них і цивільних справ судом у випадках, коли закон передбачає участь у судовому процесі народних або присяжних засідателів. Надзвичай-

773

Розділ 27

ним станом передбачено призупинення чи відкладення судових справ у зв'язку із запровадженням надзвичайного стану.

На території, де запроваджено надзвичайний стан, продовжує функціонувати адвокатура. Зберігає силу загальне правило про допущення захисника до участі у розгляді кримінальної справи з мо­менту ознайомлення підозрюваного з протоколом, затримання або пред'явлення постанови про арешт, а в інших випадках — з момен­ту пред'явлення обвинувачення. Гласність розгляду судових про-цесів може бути обмежена лише за умов, передбачених ст. 20 КПК України (охорона державної таємниці, справи про неповнолітніх, про зГвалтування тощо).

Конституція України передбачає також і запровадження военного стану (ч. 20 ст. 109) в окремих місцевостях або на всій території Ук­раїни у випадках оголошення стану війни, загрози военного нападу чи агресії, небезпеки державній незалежності України.

Воєнний стан — особливий правовий режим, порядок управління, що відповідно до чинного законодавства запроваджується на всій території держави або в окремих її місцевостях у разі оголошення війни, збройної агресії чи загрози военного нападу.

Метою введення военного стану є необхідність: створення умов для забезпечення функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування, об'єднань громадян і громадських організацій, військового командування; здійснення заходів щодо локалізації та нейтралізації загрози національній безпеці країни, захист її національних інтересів; забезпечення обороноздатності країни, прав і свобод людини і громадянина в умовах особливого періоду (ст. 85, 92, 106 Конституції України).

На період запровадження военного стану надаються (розширю- ються) додаткові повноваження військовому командуванню (військо-вих формувань, оперативних командувань, начальникам зон тери-торіальної оборони тощо), відповідним правоохоронним органам де вводяться окремі тимчасові обмеження у реалізації конституціиних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб з метою відвер-нення загрози національним інтересам та забезпеченню безпеки людини, суспільства та держави, захист її конституційного ладу.

Під час введення военного стану в інтересах оборони країни, захи-сту її національних інтересів запроваджуються обмеження діяльності підприємств, установ і організацій, прав та свобод громадян, розши-рюються повноваження відповідних правоохоронних органів.

774

Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

Воєнний стан скасовується у разі зникнення зафози военного напа­ду (афесії) та зі скасуванням стану війни (Закон України «Про право-вий режим военного стану», 2000 р.).

В умовах военного стану продовжують здійснювати свої повнова-ження Конституційний Суд України, суди загальної юрисдикції, органи прокуратури України, а також органи досудового слідства.

Конституція України та інші законодавчі акти передбачають та­кож застосування інших адекватних оборонних заходів Української держави із запровадженням на її території (або окремій місцевості) відповідного стану та встановлення правового режиму його дії. Так, у разі збройної афесії проти України або зафози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення военного стану в Україні або окремих її місце-востях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вно­сить до Верховно!' Ради України подання про оголошення стану війни.

Стан війни оголошується у разі военного нападу (афесії) на Україну та необхідності виконання міжнародних договорів щодо спільної оборони від афесії і скасовується після укладення мирної угоди з протилежною воюючою стороною.

Органи державної влади та військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі афесії. На підставі відповідного рішення Президента України, Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії.

3 моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час. Початком военного часу є день і час оголошення стану війни або военного нападу (агресії). Кінцем военного часу є оголошений день і час припинення воєнних дій. Однак зауважимо, що у разі збройної афесії (нападу) на Україну військове командування Збройних Сил та державні органи влади й управління, не чекаючи оголошення війни, зобов'язані вжити всіх заходів для відсічі нападу і розфому афесора.

3 оголошенням стану війни або военного стану оголошується за-гальна або часткова мобілізація для здійснення заходів щодо мобілізаційного розгортання Збройних Сил України та переведення галузей народного господарства з мирного на воєнний стан. Порядок

775

Розділ 27

проведення мобілізації та демобілізації визначається Законом Ук­раїни «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (1993 р.).

Керівники, інші посадові особи державних органів влади і уп-равління, підприємств, установ і організацій та громадяни, винні у порушенні законодавства про оборону України, притягуються до відповідальності у встановленому законом порядку (статті 85, 106, 107 Конституции ст. 1.1 Воєнної доктрини України, статті 14, 15, 16 Зако­ну України «Про оборону України», ст. 26 Закону України «Про над-звичайний стан» та ін.).

27.3. Система забезпечення національної безпеки України

Стан захищеності життєво важливих інтересів людини і громадя-нина, суспільства і держави, яким забезпечується стадий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реаль-них та потенційних загроз національним інтересам залежить насам-перед від наявності та ефективно діючої системи національної безпе­ки держави. Саме тому відповідно до чинного законодавства України для формування збалансованої державної політики та ефективного впровадження низки узгоджених заходів щодо захисту національних інтересів у політичній, економічній, соціальній, воєнній, еко-логічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах у державі створюється загальна (цілісна) система забезпечення національної безпеки України.

Система забезпечення національної безпеки — це сукупність держав­ них інститутів (законодавчої, виконавчої та судової влади), громадсь-ких організацій, посадових осіб та окремих громадян, об'єднаних цілями и заеданнями для захисту національних інтересів, які здійснюють узгоджену діяльність у межах законодавства України.

Загальна система забезпечення національної безпеки України ство-рює єдиний державно-правовий механізм, в якому кожний суб'єкт безпеки вирішує завдання і виконує функції захисту життєво важли­вих інтересів людини й громадянина, держави і суспільства в межах повноважень, які визначаються чинним законодавством України.

Діяльність суб'єктів щодо забезпечення національної безпеки має бути доступною для відкритого і демократичного цивільного контро-

776

Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

лю, визначеного чинним законодавством України, та з дотриманням вимог щодо забезпечення державної таємниці.

Контроль за реалізацією заходів у сфері національної безпеки здійснюється відповідно Президентом України, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Радою національної безпеки і оборони України в межах їх повноважень, визначених Конституцією і законами України.

Забезпечення життєво важливих інтересів народу України, його безпеки здійснюється суб'єктами національної безпеки з допомогою притаманних їм функцій.

Основними функціями системи забезпечення національної безпеки в усіх сферах діяльності є: вироблення і періодичне уточнення Стратегії національної безпеки України і Воєнної доктрини України, доктрин, концепцій, стратегій і програм у сфері національної безпеки, плану-вання і здійснення конкретних заходів щодо протидії і нейтралізації загроз національним інтересам України; створення нормативно-пра-вової бази, необхідної для ефективного функціонування системи національної безпеки; удосконалення її організаційної структури; комплексне кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне та інше забезпечення життєдіяльності складових (структурних еле-ментів) системи; підготовка сил та засобів суб'єктів системи до їх за-стосування згідно з призначенням; постійний моніторинг впливу на національну безпеку процесів, що відбуваються в політичній, соціальній, економічній, екологїчній, науково-технологічній, інфор-маційній, воєнній та інших сферах, релігійному середовиші, міжетнічних стосунках.

Сили і засоби забезпечення національної безпеки створюються і застосовуються згідно із призначенням та відповідно до рішень Вер­ховно! Ради України, указів Президента України, рішень Кабінету Міністрів України, коротко- та довгострокових державних програм забезпечення безпеки.

Сили забезпечення національної безпеки включають:

а) Збройні Сили України; Службу безпеки України; органи і підрозділи МВС України; військові підрозділи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи й інші військові формування, створені відповідно до Конституції України, які виконують свої функції у даній сфері згідно з чинним законодавством; б) органи, що забезпечують безпечне ведення робіт у промисловості, енергетиці, на

25а-8152

777

Розділ 27

транспорті та в сільському господарстві; служби забезпечення безпе­ки засобів зв'язку та інформації; митні служби; природоохоронні служби; органи охорони здоров'я населення та інші державні органи забезпечення безпеки, які діють відповідно до законодавства України.

Засоби забезпечення національної безпеки — це система державних, організаційно-правових та спеціальних заходів, застосування яких належить до компетенції державних органів влади загальної і спеиіальної компетенції у випадках захисту інтересів людини, держа-ви й суспільства залежно від характеру прояву зовнішніх чи внутрішніх загроз.

У широкому розумінні всі засоби забезпечення національної без­пеки поділяють на: матеріальні й духовні; насильницькі та ненасиль-ницькі; воєнні й невоєнні.

Невоєнні засоби забезпечення національної безпеки — це сукупність матеріальних та духовних цінностей держави та суспільства, за винят-ком військової сили, а також міжнародні інститути безпеки, які можуть бути задіяні у протидії воєнним загрозам (агресії).

У системі невоєнних засобів забезпечення національної безпеки Української держави провідне місце посідають політичні засоби. Політичні засоби забезпечення національної безпеки формують, на-правляють діяльність людей, суспільства, держави, світового співто-вариства щодо виявлення, запобігання, послаблення, усунення і відвернення загрози національним інтересам. Політичні засоби роз-глядаються у контексті забезпечення національної безпеки одним із основних мотивів діяльності людей, де масштаби та інтенсивність цієї діяльності неухильно зростають. Під політичними засобами забезпе­чення національної безпеки слід розуміти такі концептуальні ідеї та погляди, форми, методи і способи діяльності суб'єктів безпеки, які забезпечують мирне розв'язання проблем, що виникають у випадках захисту інтересів людини, держави і суспільства. До таких засобів не-обхідно віднести: сучасне політичне мислення; переговори, угоди; особисті зустрічі політичних та державних діячів; зміцнення взаємної довіри у військовій справі, зокрема у відносинах між збройними си­лами; військово-політичне співробітництво та ін.

Підстави і порядок застосування матеріальних спеціальних заходів органами Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, службами Міністерства оборони України, Прикордонних військ тощо при захисті інтересів людини, суспільства і держави пе-

778

Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

редбачені Законами України «Про Службу безпеки України» (ст. 26); «Про міліцію» (ст. 14); «Про оперативно-розшуковудіяльність» (ст. 8, 9) та іншими.

Керівники органів забезпечення національної безпеки несуть відповідальність за порушення встановленого порядку застосування сил і засобів забезпечення безпеки та своєї діяльності.

У системі забезпечення національної безпеки особливе місце та статус має Рада національної безпеки і оборони України (надалі — РНБО). Бона є конституційним та координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Цей ор­ган координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері безпеки і оборони. До складу РНБО входять: її голова, секретар, постійні члени та члени.

Головою РНБО України є Президент України (ст. 107 Конституції). Секретар РНБО призначається Президентом України, він входить до постійних її членів. Він очолює апарат РНБО, який забезпечує її організаційно-технічну та інформаційну діяльність.

Персональний склад РНБО формує Президент України. Постійни-ми членами РНБО України за посадою є: Прем'єр-міністр України, міністр оборони України, голова Служби безпеки України, міністр внутрішніх справ України, міністр закордонних справ України.

Членами РНБО можуть бути керівники міністерств і відомств, зокрема економіки, фінансів, юстиції, надзвичайних ситуацій, охорони здоров'я, а також інші посадові особи, призначені Прези­дентом України. Крім того, залежно від змісту питання, що розгля-дається, РНБО може залучати до участі в її засіданнях на правах консультантів інших осіб.

У засіданнях РНБО України може брати участь Голова Верховної Ради України (ст. 107 Конституції).

Компетенція та функції РНБО визначаються Законом України «Про Раду національної безпеки і оборони України».

РНБО вирішує такі основні питання: розробляє основні напрями стратегії та проекти програм державної політики щодо забезпечення національної безпеки України; розробляє пропозиції вдосконалення системи національної безпеки України; прогнозує наслідки рішень державних органів з питань внутрішньої та зовнішньої політики у га-лузі національної безпеки; готує рекомендації Президентові для прийняття рішень у сфері забезпечення безпеки громадян, держави й суспільства.

779

Розділ 27

РНБО відповідно до своїх основних завдань створює постійні, а за необхідності — й тимчасові міжвідомчі комісії.

Враховуючи характер і небезпеку загроз, а також геополітичну та внутрішню ситуацію в Україні, діяльність усіх державних органів має бути зосереджена на: прогнозуванні, своєчасному виявленні, за-побіганні і нейтралізації зовнішніх і внутрішніх зафоз національній безпеці, захисті суверенітету і територіальної цілісності України, без-пеки її прикордонного простору, піднесенні економіки країни, забез-печенні особистої безпеки, конституційних прав і свобод людини і громадянина, викоріненні злочинності, вдосконаленні системи дер­жавної влади, зміцненні законності і правопорядку та збереженні соціально-політичної стабільності суспільства, зміцненні позицій Ук­раїни у світі, підтриманні на належному рівні її оборонного потенціалу і обороноздатності, радикальному поліпшенні екологічної ситуації (ст. 8 Закону України «Про основи національної безпеки України»).

Загальний контроль за виконанням державної політики по забез-печенню національної безпеки і оборони здійснює Верховна Рада України через Комітет з питань державної безпеки і оборони та інші свої постійні комітети. Нагляд за законністю в діяльності органів, що забезпечують безпеку й оборону, здійснює Генеральний прокурор України та прокурори, які йому підпорядковані.

27.4. Поняття, основи та організація оборони Української держави

Оборона України — це існуюча у державі система політичних, еко- номічних, соціальних, воєнних, науково-технічних, інформаційних, пра-вових, організаційних та інших заходів щодо підготовки, захисту її національних інтересів у разі збройної агресії або збройного конфлікту. Система оборони держави безпосередньо залежить від обороноздат­ності держави, досягнутого нею рівня розвитку матеріальних, духов-них можливостей та їх реалізації, а також безпосередньо від її оборо­ноздатності.

Обороноздатність уособлює, акумулює та виражає ступінь підго­товки держави, її суспільства до захисту від збройного конфлікту або агресії. Бона складається з матеріальних і духовних елементів і є су-купністю военного, економічного, соціального та морально-політич-

780

Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

ного потенціалу у сфері оборони та належних умов. Обороноздатність прямо залежить від способу виробництва, рівня економічного, соціально-політичного і культурного розвитку держави та суспільства.

Оборона України базується на готовності та здатності органів дер-жавної влади, усіх ланок Воєнної організації України, органів місце-вого самоврядування, Цивільної оборони України, національної економіки до переведення за необхідності з мирного на воєнний стан та відсічі збройної афесії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони (ст. 2 Закону України «Про оборону України»).

Організація оборони Української держави включав: формування воєнної політики держави та воєнної доктрини, розвиток воєнної науки; прогнозування й оцінку воєнної зафози чи зафози военного нападу, здійснення відповідних заходів на міжнародній арені для запобігання афесії; охорону державних кордонів; підготовку, розви­ток, формування структури і забезпечення необхідної чисельності Збройних Сил України, підтримання їх боєздатності, бойової та мобілізаційної готовності до оборони держави; вироблення й прове­дення військово-технічної політики та забезпечення Збройних Сил озброєнням, військовою технікою, продовольством, речовим майном та іншими матеріальними ресурсами у повному обсязі; мобілізаційну підготовку народного господарства, державних органів і систем уп-равління до дій в умовах военного стану, підготовку населення і тери­торії країни до оборони.

Для організації оборони держави Президент України за поданням Кабінету Міністрів України затверджує військово-адміністративний поділ території України. 3 метою запобігання збройній афесії чи збройному конфлікту, забезпечення національних інтересів і ре-алізації власної воєнної політики Україна, дотримуючись норм відповідальної і заснованої на співробітництві поведінки у галузі без­пеки, бере участь у міжнародних системах безпеки та міжнародному співробітництві у сфері оборони на підставі міжнародних договорів України та в порядку і на умовах, визначених законодавством України.

Визнаючи способи забезпечення власної безпеки у процесі підго-товки держави до оборони та під час проведення воєнних дій, Україна дотримується принципів і норм міжнародного права, враховує за-конні інтереси безпеки інших держав.

Забезпечення фінансування потреб національної оборони Української держави здійснюється виключно за рахунок Державного бюджету

781

Розділ 27

 

України в обсягах, розмір яких визначається щорічно Законом України про Державний бюджет України, згідно з яким забезпе-чується належне виконання завдань оборони, але не менше трьох відсотків від запланованого обсягу валового внутрішнього продукту (ст. 2 Закону України «Про оборону України»).

Підготовка держави до оборони вмирний час включає: прогнозуван-ня та оцінку воєнної небезпеки і воєнної загрози; здійснення заходів у зовнішньополітичній сфері, спрямованих на запобігання збройно-му конфлікту та відсіч збройній агресії; формування та реалізацію воєнної, воєнно-економічної, військово-технічної та військово-про-мислової політики держави; удосконалення структури, уточнення завдань і функцій Збройних Сил України та інших військових форму­вань, забезпечення необхідної чисельності їх особового складу, а та-кож їх розвиток, підготовку і підтримання на надежному рівні боєздатності, бойової та мобілізаційної готовності до оборони держа­ви, планування їх застосування; розвиток військово-промислового комплексу, створення сприятливих умов для мобілізаційного розгор-тання галузей національної економіки з метою виробництва озб-роєння, військової техніки і майна в необхідних обсягах; забезпечен­ня Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготов-леними кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продо-вольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особ-ливий період; створення державного матеріального резерву та резерв-них фондів грошових коштів; забезпечення охорони державного кор­дону України; військово-патріотичне виховання громадян України, підготовку молоді до служби в Збройних Силах України, забезпечен­ня престижу військової служби

Територіальна оборона України — це система загальнодержавних воєнних і спеціальних заходів, що здійснюються в особливий період із ос- новними заеданнями: оборони та захисту державного кордону; забезпе­ чення умов для надійного функціонування органів державної влади,

782

Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

органів військового управління, стратегічного (оперативного) розгор- тання військ (сил); охорони та оборони важливих об'єктів і комунікацій; боротьби з диверсійно-розвідувальними силами, іншими озброєними фор­ муваннями агресора та антидержавними незаконно утвореними озб­ роєними формуваннями; організація та здійснення евакуаційних заходів; проведення аварійно-рятувальних робіт та інших невідкладних робіт у небезпечних районах; захисту населення від наслідків воєнних дій, аварій (руйнувань), зумовлених застосуванням засобів ураження, терористич-ними актами та диверсіями; підтримання режиму военного стану.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про оборону України» тери-торіальну оборону на всій території України організовує Генеральний штаб Збройних Сил України, на території Автономної Республіки Крим, в областях, у містах Києві та Севастополі — відповідно Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Без-посереднє керівництво територіальною обороною Української держави покладається на заступника міністра оборони України — ко-мандувача Сухопутних військ Збройних Сил України.

До виконання завдань територіальної оборони в межах повнова-жень залучаються Збройні Сили України, інші військові формування, утворені відповідно до чинного законодавства України, органи внутрішніх справ, органи управління у справах цивільної оборони, сили і засоби цивільної оборони та відповідні правоохоронні органи.

Основні завдання, заходи щодо підготовки та ведення тери­торіальної оборони, повноваження Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, військових форму-вань та основи їх взаємодії визначаються Положенням про тери-торіальну оборону України, яке затверджує Президент України.

Цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил та засобів, шо створюється для організації та забезпе­чення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техно­генного, екологічного, природного та военного характеру.

Завдання та організація цивільної оборони визначаються законо-давством.

Правові основи діяльності державних органів та їх повноваження щодо забезпечення оборони. Забезпечення оборони України здійснюється на підставі розмежування повноважень державних органів влади у цій сфері.

783

Розділ 27

Верховна Рада України в межах повноважень, визначених Консти-туцією України, формує і проводить єдину воєнну політику та здійснює законодавче регулювання питань сфери оборони і військо-вого будівництва.

Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Ук-раїні (ст. 75 Конституции затверджує: а) воєнну доктрину і концепцію військового будівництва; основні напрями співробітництва України з іншими державами у воєнній сфері; обсяг бюджетних асигнувань на оборону, загальну структуру, чисельний склад та функції Збройних Сил України; державну програму розвитку озброєння і військової техніки, її фінансування; б) заслуховує щорічне (позачергове) по­слання Президента України про стан оборони держави; оголошує за поданням Президента України стан війни і укладення миру; схвалює рішення Президента про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної афесії проти України, а також про надання військової допомоги іншим державам, про на­правлення підрозділів Збройних Сил до іншої держави чи про допуск підрозділів Збройних Сил інших держав на територію України; затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України про введення военного стану в Україні або окремих її місце-востях, про загальну чи часткову мобілізацію (п. 9, 22, 23, 31 ст. 85 Конституции ст. 4 Закону України «Про оборону України» тошо).

Президент України за чинною Конституцією є главою держави і виступає від її імені. Він є гарантом державного суверенітету, тери-торіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини й громадянина, і у зв'язку з цим має велике коло функцій і повноважень внутрішнього та зовнішнього характеру. Тому цілком природно, шо Президент України як Верховний Головноко-мандувач Збройних Сил України та Голова Ради національної безпе-ки і оборони України вживає необхідних заходів для забезпечення обороноздатності України й постійної бойової готовності її Збройних Сил, видає укази, розпорядження, директиви і накази.

Президент України здійснює також інші функції у сфері безпеки й оборони, передбачені чинним законодавством України (п. 1, 17, 18, 19, 20, 21 ст. 106; ст. 107 Конституції; ст. 5 Закону України «Про обо­рону України»; п. 2 ст. 2 Закону України «Про міжнародні договори України» тощо).

Рада національної безпеки і оборони України відповідно до ст. 7 Закону України «Про оборону України» координує і контролює

784

Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

діяльність органів виконавчої влади у сфері оборони в межах повно-важень, визначених Конституцією України та Законом України «Про Раду національної безпеки і оборони України».

В особливий період може створюватися Ставка Верховного Голо-внокомандувача як вищий колегіальний орган военного керівництва обороною держави у цей період. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про оборону України» Ставка забезпечує стратегічне керівництво Збройними Силами України, іншими військовими формуваннями та правоохоронними органами.

Пропозиції про створення Ставки Верховного Головнокомандувача, и персональний склад та граничну чисельність подаються РНБО на розгляд Президентові України і вводяться в дію його указом. Поло­ження про Ставку Верховного Головнокомандувача затверджує Президент України.

Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів вико­навчої влади вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, обороноздатності України, громадського порядку і бо-ротьби із злочинністю.

Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері обо­рони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і подготовку Збройних Сил України до здійснення по-кладених на них функцій і завдань.

Міністерства та інші органи виконавчої влади у взаємодії з Міністерством оборони України у межах своїх повноважень організо-вують і забезпечують виконання законодавства у сфері оборони.

Завдання підприємств, установ та організацій та їх посадових осіб усіх форм власності у сфері оборони. Важливість оборони країни, за-хист її інтересів зумовлені тим, що на законодавчому рівні закріплю-ються відповідні функції, завдання та обов'язки підприємств, установ та організацій у цій сфері, де, зокрема, вони: виконують державні оборонні замовлення, в тому числі проводять наукові дослідження та виконують розробки у сфері оборони, створюють і підтримують у готовності мобілізаційні потужності, зберігають матеріальні цінності мобілізаційного резерву; здійснюють на договірних засадах вироб-ництво і поставки Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України, та право-охоронним органам продукції, виконують інші роботи, надають комунально-побутові та інші послуги, що не входять у державне обо-

785

Розділ 27

ронне замовлення; здійснюють згідно із законодавством заходи щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації; забезпечують та беруть участь у здійсненні заходів цивільної оборони.

Посадові особи підприємств, установ та організацій усіх форм власності виконують передбачені законодавством обов'язки у сфері оборони; сприяють забезпеченню ведення персонального військово-го обліку військовозобов'язаних і призовників, їх підготовці до військової служби, призову на строкову військову службу, навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори і під час мобілізації, створенню працівникам належних умов для виконання ними військового обов'язку згідно із законодавством, забезпечують здійснення заходів з їх військово-патріотичного виховання; несуть відповідальність за підготовку підприємств, установ та організацій до виконання мобілі-заційних завдань, збереження матеріальних цінностей мобілізаційно-го резерву; забезпечують виробництво оборонно!' продукції та поста-чання її за призначенням у встановлені строки та за визначеною номенклатурою, а також виконання робіт, надання послуг.

Конституційними обов'язками громадянина України є захист неза-лежності та територіальної цілісності України та відбувати військову службу відповідно до законодавства (ст. 65 Конституції; статті 9, 10, 12 Закону України «Про оборону України» тошо).

Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі — також за відповідною фаховою підготовкою повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.

Громадяни проходять військову службу та виконують військовий обов'язок у запасі відповідно до законодавства.

Громадяни, які проходять державну військову службу в Збройних Силах України, при виконанні обов'язків служби носять військову форму одягу, їм довічно встановлюються законом військові звання. Порядок позбавлення військового звання визначається законом.

В умовах военного стану відповідно до закону допускається при-мусове вилучення приватного майна та відчуження об'єктів права приватної власності громадян з наступним повним відшкодуванням їх вартості у порядку та терміни, встановлені Кабінетом Міністрів України.

Громадяни України в установленому законом порядку можуть створювати громадські організації для сприяння зміцненню оборони держави.

786

Конституційко-правові основи національної безпеки і оборони України

Посадові особи і громадяни, винні у порушенні законодавства та інших нормативно-правових актів у сфері оборони України несуть відповідальність згідно із чинним законодавством.

27.5. Збройні Сили України

Україна як суверенна і незалежна, демократична, соціальна та пра-вова держава, враховуючи необхідність забезпечення власної воєнної безпеки та оборони, усвідомлюючи свою відповідальність у справі підтримання міжнародної стабільності, має Збройні Сили із не-обхідним рівнем їх бойової готовності та боєздатності.

Збройні Сили України — це військове формування, на яке відповідно до ст. 17 Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та суверенітету. Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного просто­ ру у межах територіального моря України.

Збройною агресією проти України згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України» вважається будь-яка в таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення ко-мунікацій України збройними силами іншої держави або групи дер­жав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, шо вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають характер дій, що представлений у п. 5—7 ст. 1 Закону України «Про оборону Ук­раїни»; дії іншої держави (держав), якадозволяє, щобїїтериторія,яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася для вчинення дій, шо зазначені у п. 5—8 ст. 1 Закону України «Про оборону України»; застосування підрозділів збройних сил іншої дер­жави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбаче-них такими договорами, або продовження перебування цих

787

Розділ 27

підрозділів на території України після припинення дії зазначених до-говорів.

Поряд із обороною України, захистом її суверенитету, територіаль-ної цілісності й недоторканності з'єднання, військові частини і підрозділи Збройних Сил України відповідно до чинного законодав-ства, в межах, визначених указами Президента України, що затверд-жуються Верховною Радою України, можуть залучатися до: здійснен-ня заходів правового режиму военного і надзвичайного стану; поси-лення охорони державного кордону України і виключної (морської) економічної зони; континентального шельфу України та їх правового оформлення; ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техно­генного характеру; надання військової допомоги іншим державам, а також брати участь у міжнародному військовому співробітництві та міжнародних миротворчих операціях на підставі міжнародних дого-ворів України та в порядку і на умовах, визначених законодавством України.

Поряд із цим органи військового управління забезпечують не-ухильне додержання вимог Конституції України стосовно того, що Збройні Сили України не можуть бути використані для обмеження прав і усунення органів державної влади чи перешкоджання їх діяль-ності (ст. 17 Конституції України).

Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військо­вого управління, об'єднань, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій. До загальної структури Збройних Сил України входять: Генеральний штаб Збройних Сил Ук­раїни як основний орган військового управління; види Збройних Сил України (Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Си­ли); об'єднання, з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до видів Збройних Сил України.

Загальна структура Збройних Сил України, їх чисельний склад, оз-броєння, фінансове та матеріально-технічне забезпечення затверд-жуються Верховною Радою України за поданням Президента України (п. 22 ст. 85 Конституції; ст. 4 Закону України «Про оборону України»). Керівництво Збройними Силами України в межах, перед-бачених Конституцією України, здійснює Президент України як Вер- ховний Головнокомандувач Збройних Сил та Голова Ради національноі безпеки і оборони України (ст. 106, 107 Конституції).

788

Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

Головнокомандувачем Збройних Сил України є за посадою міністр оборони України, якшо він військовослужбовець, а в разі, коли міністром оборони України призначається цивільна особа, — началь­ник Генерального штабу Збройних Сил України.

Повноваження Кабінету Міністрів України як вищого органу в си-стемі органів виконавчої влади стосовно Збройних Сил України здійснюється відповіднодо п. 7 ст. 116 Конституції, атакожст. 9 Зако­ну України «Про Збройні Сили України».

Функції, повноваження та організаційна діяльність Міністерства оборони України по керівництву ЗС України визначаються на основі законів України «Про Збройні Сили України», «Про оборону України», інших законодавчих актів України та Положення про Міністерство оборони України (1997 р.), яке затверджується Прези­дентом України.

Дислокація органів військового управління, об'єднань, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та ор-ганізації Збройних Сил України здійснюється на території держави або тимчасово за її межами відповідно до завдань оборони, стра-тегічного плану застосування і завдань Збройних Сил України з ура-хуванням військово-адміністративного поділу території України та соціально-економічних умов районів дислокації. План дислокації Збройних Сил України розробляється Генеральним штабом Збройних Сил України, узгоджується Міністерством оборони України з Кабіне-том Міністрів України і затверджується Президентом України. Пере-дислокація військових частин, а також військових навчальних за­кладів, установ та організацій Збройних Сил України до рівня з'єднання здійснюється за рішенням Міністерства оборони України за погодженням з Кабінетом Міністрів України, а з'єднань і об'єднань — за рішенням Президента України (ст. 6 Закону України «Про Збройні Сили України»).

Будівництво і діяльність Збройних Сил України здійснюється на за­садах: вірності конституційному обов'язкута військовій присязі; вер­ховенства права, законності та гуманності, поваги до людини, її кон-ституційних прав і свобод; гласності, відкритості для демократичного цивільного контролю; поєднання єдиноначальності і колегіального розроблення найбільш важливих рішень; комплектування шляхом призову громадян на військову службу та прииняття на військову службу за контрактом; постійної бойової та мобілізаційної готов-ності; збереження державної та військової таємниці; виховання

789

Розділ 27

військовослужбовців на патріотичних, бойових традиціях Ук-раїнського народу, додержання військовоїдисципліни; забезпечення державного соціально-економічного та соціально-правового захисту громадян, які перебувають на службі у Збройних Силах України, а та-кож членів їх сімей; заборони створення і діяльності організаційних структур політичних партій.

Основними складовими елементами діяльності Збройних Сил України є: підготовка Збройних Сил України до виконання покладених на них Конституцією України (п. 2 ст. 17) завдань, організація та забезпечен­ня їх виконання; підтримання на надежному рівні бойової і мобілізаційної готовності та боєздатності; виховна робота, збережен-ня життя і здоров'я особового складу; забезпечення законності та військовоїдисципліни у Збройних Силах України. Вирішення цих за­вдань здійснюються органами військового управління, командирами і начальниками всіх рівнів відповідно до вимог Конституції України та законів України, інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері оборони.

Загальний військовий обов'язок та його законодавче регулювання. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності є конституційним обов'язком кожного громадянина України, справою всього Українського народу (ст. 17, 65 Конституції України). Загальний військовий обов'язок забезпечує комплектуван-ня Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної при-кордонної служби України та інших військових формувань, утворе-них відповідно до законів України, як у мирний, так і воєнний час необхідною кількістю особового складу військовослужбовців усіх категорій, а також підготовки населення до оборони України.

Суб'єктами загального військового обов'язку є громадяни України. Цей обов'язок не поширюється на іноземних громадян і осіб без громадянства, які постійно або тимчасово проживають на тери-торії України. Порядок і форма виконання громадянином загального військового обов'язку залежить від: віку, статі, стану здоров'я, професії, освіти, сімейного стану, а також від часу його виконання (мирний чи воєнний час).

Законодавством встановлені такі форми реалізації громадинами України загального військового обов'язку: підготовка громадян до військової служби; приписка до призовнихдільниць; прийняття вдо-бровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; призов на військову службу; проходження військової служби; вико-

790

Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

нання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військо-вому резерві; дотримання правил військового обліку. Щодо загально­го військового обов'язку громадяни України поділяються на такі кате-горії: а) допризовники — особи, які підлягають припису до призовних дільниць; б) призовники — особи, які приписані до призовних дільниць; в) військовослужбовці — особи, які проходять військову службу; г) службовці за призовом — особи, які проходять альтернатив-ну (невійськову) службу; г) військовозобов'язані — особи, які перебу-вають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; д) резервісти — військовозо­бов'язані, які у добровільному порядку проходять службу у військово-му резерві Збройних Сил України та інших військових формуваннях.

Громадяни України, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, зобов'язані прибувати за викликом військового комісаріату для приписки до призовних дільниць, прохо­дження медичного огляду, направлення на підготовку для одержання військової спеціальності, призову на військову службу або на збори; проходити підготовку до військової служби, військову службу й вико-нувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військово­го обліку.

Вихідними засадами формування та дії національного законодавства про загальний військовий обов'язок є Конституція України, норми якої знайшли втілення у основних положеннях Воєнної доктрини Ук­раїни, законах України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», а та­кож ряді інших нормативно-правових актів. Серед конституційних норм, які закріплюють проблеми, пов'язані з комплектуванням Збройних Сил України та проходження військової служби, особливе значення має ст. 65, зміст якої визначає, що захист Вітчизни, неза-лежності та територіальної цілісності України є обов'язок її громадян, а також закріплює основну форму реалізації загального військового обов'язку — проходження військової служби.

Важливе значення у правовому регулюванні загального військово­го обов'язку набувають поряд із Конституцією України, законами України і нормативно-правові акти, які видаються Президентом України, Урядом України та міністром оборони України.

Відбір і призов громадян на військову службу — це комплекс держав-но-правових заходів, що здійснюються з метою забезпечення

791

Розділ 27

комплектування Збройних Сил України, інших військових форму-вань особовим складом необхідної кількості і який відповідає вста-новленим законом вимогам. Важливою складовою відбору громадян, що підлягають призову на військову службу, є виявлення осіб, які притягувалися або притягуються до кримінальної чи адміністратив-ної відповідальності, проти яких порушена кримінальна справа, про­водиться дізнання чи ведеться досудове слідство, а також тих осіб, які перебувають на обліку в органах внутрішніх справ, диспансерах та лікувальних установах.

Призов на військову службу в Україні здійснюється на підставі За­кону України «Про загальний військовий обов'язок і військову служ­бу» (2006 р. у ред. 2007 р.) і може бути як черговим, так і за мобілізацією. Черговому призову на дійсну військову службу до Збройних Сил України підлягають громадяни чоловічої статі, яким до дня відправки у військові частини виповнилось 18 років, а також осо­би з офіцерського складу запасу віком до 30 років. Черговий призов громадян на військову службу проводиться у встановлені строки на підставі Указу Президента України. Указ публікується у засобах масо-вої інформації не пізніш як за місяць до початку призову. Кількість громадян, які підлягають щорічному призову на військову службу, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Точні строки прибуття на призовні дільниці визначаються нака­зами районних (міських) військових комісаріатів. Чинне законодав-ство України визначає поважні причини неприбуття громадян до при- зовних дільниць у строки, встановлені військовим комісаріатом, до яких, зокрема, належать: хвороба громадянина, яка не дала йому змоги особисто прибути у вказаний пункт; смерть або тяжка хворо­ба близького родича; перешкода стихійного характеру чи інші об-ставини, що позбавили його можливості особисто прибути у вказані пункт і строк. Причини неприбуття мають бути підтверджені відповідними документами. Призов громадян на строкову військову службу проводиться утвореними у районах (містах) призовними комісіями, на які покладено такі обов'язки, як: організація контро­лю медичного огляду призваних на військову службу; перевірки правильності надання відстрочки або звільнення від призову; кон­троль за обгрунтуванням військово-професійного призначення призовників із врахуванням їх досвіду, здібностей, інтересів та осо­бистах можливостей; розгляд скарг громадян на дії районних (міських) призовних комісій.

792

Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

На підставі медийного огляду призовника, його моральних і про-фесійних якостей, матеріального й соціального стану, а також членів його сім'ї районна (міська) призовна комісія може винести призовни- кові одне із таких рішень: а) про придатність до військової служби і призов на військову службу із призначенням до роду Збройних Сил України чи до інших військ, а також визначає дату відправлення його на військову службу; б) про тимчасову непридатність до військової служби за станом здоров'я; в) про надання відстрочки або звільнення від призову на строкову військову службу на підставах, передбачених чинним законодавством; г) про непридатність за станом здоров'я до військової служби в мирний час, обмежену здатність у воєнний час і зарахування в запас; г) про непридатність до військової служби із зняттям з військового обліку.

Існуюча в Українській державі система засобів захисту прав і сво­бод людини і громадянина передбачає специфіку дії механізму захис­ту кожного виду прав і свобод. Зокрема, рішення призовної комісії може бути призовником оскаржено до призовної комісії вищого рівня (п. 5 ст. 16 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу») або до суду в порядку, визначеному Конституцією (ст. 53).

Держава уважно ставиться до тієї категорії громадян, які з різних причин не в змозі виконувати свій конституційний обов'язок на час призову на строкову військову службу. Згідно з чинним законодавст­вом відстрочка від призову на строкову військову службу надається гро-мадянам за рішенням районної (міської) призовної комісії: а) за сімейними обставинами; б) за станом здоров'я; в) для здобуття освіти та продовження професійноїдіяльності.

Серед питань, які вирішуються призовними комісіями, важливи-ми є питання звільнення від призову на строкову військову службу. Відповідно до чинного законодавства України від призову на строко­ву військову службу в мирний час звільняються призовники з таких обставин: які визнані за станом здоров'я непридатними до військової служби в мирний час; які до дня відправлення на строкову військову службу досягли 25-річного віку; батько або мати, рідний (повнорідний, неповнорідний) брат або сестра яких загинули, помер­ли або стали інвалідами під час проходження військової служби або зборів військовозобов'язаних. Призовники, які мають право на звільнення від призову на цій підставі, можуть його не використову-вати; які до набуття громадянства України пройшли військову служ-

793

Розділ 27

бу в інших державах; які були засуджені за вчинення злочину до поз-бавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт, у тому числі із звільненням від відбування покарання; яким після закінчен-ня вищих навчальних закладів присвоено військові (спеціальні) звання офіцерського (начальницького) складу.

Особи офіцерського складу запасу у кількості та за військово-обліковими спеціальностями, визначеними урядом, за наказом міністра оборони України можуть бути призвані для проходження військової служби на посадах офіцерського складу. Офіцери запасу призиваються на дійсну військову службу військкоматами шляхом індивідуального відбору відповідно до рознарядок.

Призов на військову службу під час мобілізації, наступні призови і у воєнний час проводяться на основі рішень Президента України про загальну або часткову мобілізацію та введення военного стану в Ук-раїні або в її окремих місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. Під час мобілізації підлягають при­зову громадяни, які перебувають у запасі й не заброньовані у встанов-леному порядку на мобілізаційний період. Наступні призови у воєнний час проводяться на підставі указів Президента України. Гро­мадяни, які перебувають у запасі та не призвані на військову службу під час мобілізації, можуть використовуватися для роботи на посадах працівників ЗС України та інших військових формувань відповідно до законодавства України. У разі оголошення мобілізації військово-службовці продовжують проходити військову службу, за винятком військовослужбовців-жінок, які мають дітей до 16 років, якщо вони не виявили бажання продовжувати службу. Військовозобов'язані з'являються до призовних пунктів у строки, вказані в мобілізаційних наказах та розпорядженнях. Винні в порушенні законодавства про за-гальний військовий обов'язок і військову службу несуть відпові-дальність, встановлену законом.

Військова служба: поняття, види та порядок ЇЇ проходження. Основ­ною формою виконання військового обов'язку є військова служба, яка полягає у повсякденному виконанні конкретних військових обов'язків у Збройних Силах, інших військових формуваннях України, створених відповідно до її чинного законодавства.

Проходження військової служби у Збройних Силах передбачає: безпосередню участь у бойових діях і повсякденну бойову підготовку, всі інші види підготовки й навчання, морські походи, постійне вдос-коналення кожним військовослужбовцем своєї військової майстер-

794

Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

ності, несення бойового чергування (бойової служби), гарнізонної та внутрішньої служби, виконання всіх статутних вимог, додержання військової дисципліни тощо.

Військова служба, яка здійснюється у складі державних військових організацій, є виконанням державних обов'язків. Іншими словами, військова служба — це служба державна з усіма властивими їй основ-ними рисами й принципами державної служби в Україні. Для військо­ вої служби характерні принципи державної служби, як: законність; обов'язковість рішень вищих у порядку підлеглості державних органів і посадових осіб для нижчих державних органів й посадових осіб; підконтрольність й підлеглість державних органів і державних службовців; безпартійність державної служби; рівний доступ грома-дян України до державної служби; відповідальність державних служ­бовців за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків; соціальна захищеність державних службовців і стабільність державної служби.

Проте військова служба, грунтуючись на основних принципах державної служби, в силу специфічного призначення Збройних Сил, характеру виконання обов'язків військовослужбовців є істотні відмінності, особливості порівняно з іншими видами державної служби. Саме ці відмінності дають підстави називати військову служ­бу особливим видом державної служби, зокрема, це такі: а) до грома-дян, які зараховуються (поступають) на військову службу, пред'явля-ються підвищені вимоги до їх стану здоров'я (фізичних даних), загальноосвітнього цензу, рівня професійної підготовки, морально-психологічних якостей та до виконання нормативів фізичної підготовки; б) обов'язкове прийняття військової присяги кожним громадянином, хто вперше зараховується на військову службу; в) су-воро обов'язковий характер, високий ступінь імперативності й бездо-ганність виконання службових обов'язків кожним військовослужбов-цем; г) безперечність службового підпорядкування, безумовність слухняності підлеглих військовослужбовців вимогам командирів (начальників); Г) більш значний вплив військових звань військово­службовців на умови проходження військової служби; д) право на зберігання, носіння, застосування й використання зброї.

Законодавством встановлено такі види військової служби: Строко­ва військова служба; військова служба за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, а також

795

Розділ 27

вищих навчальних закладів, які мають у своему складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки (далі — вищі військові навчальні заклали та військові на-вчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу (ст. 2 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», 2006 р.).

Під час перебування на військовій службі службово-правове ста­новище військовослужбовця може істотно змінюватись. Тому зміни службово-правового стану військовослужбовців, зумовлені відповідними юридичними фактами (явищами, подіями), в період перебування на військовій службі прийнято називати проходженням військової служби. Умови й порядок проходження військової служби визначаються військовим законодавством і встановлюються дифе-ренційовано щодо складу військовослужбовців і залежно від того, чи зараховані громадяни на військову службу за призовом, чи на основі добровільного вступу — за контрактом.

До основних обставин і фактів, які врегульовані юридично й утво-рюють у своїй сукупності порядок проходження військової служби, слід відносити такі: визначення початку, тривалості і закінчення перебу­вання на військовій службі; правила присвоення військових звань, підвищення й зниження у військових званнях та позбавлення цих звань; умови призначення на посади й звільнення від них; порядок просування військовослужбовців по службі; умови переміщення, відрядження й відпусток військовослужбовців.

Стабільність юридичних підстав проходження військової служби створюють міцність правового становища військовослужбовців і важливі умови зміцнення законності та військового правопорядку, охорони прав і законних інтересів військовослужбовців.

Згідно з чинним законодавством України граничний вік перебу­вання на військовій службі встановлюється: 1) для військовослуж­бовців рядового, сержантського і старшинського складу, які прохо-дять військову службу за контрактом, — до 45 років; 2) для військово­службовців молодшого офіцерського складу — до 45 років; 3) для військовослужбовців старшого офіцерського складу: майорів (капітанів 3 рангу), підполковників (капітанів 2 рангу) — до 50 років; полковників (капітанів ] рангу) — до 55 років; 4) для військовослуж­бовців вищого офіцерського складу — до 60 років.

796

Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

Особи офіцерського складу, прапорщики (старші прапорщики) та мічмани (старші мічмани), які мають високу професійні підготовку, досвід практично!' роботи на займаній посаді, визнані військово-лікарською комісією придатними за станом здоров'я для проходжен-ня військової служби, на їх прохання можуть бути залишені на військовій службі понад граничний вік до досягнення граничного віку перебування в запасі в порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» із змінами та доповненнями строки військової служби в календарному обчисленні в Збройних Силах України та в інших військових формуваннях встановлюються: для сол-датів і матросів, сержантів і старшин, які проходять строкову військову службу в Збройних Силах України та інших військових формуваннях та Морської охорони Державної прикордонної служби України, — до 18 місяців; для осіб, які мають вищу освіту за освітньо-кваліфі-каційним рівнем підготовки спеціаліста або магістра, — до 9 місяців.

Для громадян України, які вперше прийняті на військову службу за контрактом, установлюються такі строки військової служби в ка­лендарному обчисленні: для військовослужбовців, прийнятих на по­сади рядового складу, — 3 роки; для військовослужбовців, прийнятих на посади сержантського і старшинського складу, — 5 років; для кур-сантів вищих військових навчальних закладів та військових навчаль-них підрозділів вищих навчальних закладів — час навчання у вищому військовому навчальному закладі або військовому навчальному підрозділі вищого навчального закладу; для осіб офіцерського скла­ду — 5 років.

Строк проходження військової служби для категорій військово­службовців, зазначених у частині другій цієї статті, може бути продов-жено за новим контрактом відповідно на 3—5 років до досягнення граничного віку перебування на військовій службі.

Особам офіцерського складу, яким до досягнення граничного віку перебування на кадровій військовій службі залишилося менше 5 років, при переході на військову службу за контрактом тривалість дії першого контракту визначається строкой, який залишився до досяг­нення ними встановленого граничного віку перебування на військовій службі.

Військовослужбовці, прийняті на військову службу за контрактом із числа військовослужбовців строкової військової служби та грома-

797

Розділ 27

дян призовного віку, які не проходили строкову військову службу, в разі розірвання контракту направляються для проходження строкової військової служби, якщо вони не вислужили встановлені строки строкової військової служби, за винятком випадків, передбачених пунктами «б», «г», «д» чи «з» частини шостої статті 26 цього закону.

Строк військової служби для осіб офіцерського складу, які прохо­дять військову службу за призовом, — до 18 місяців.

Комплектування Збройних Сил за контрактом відбувається як один із важливих принципів їх будівництва і поступового переходу до професійної армії.

На військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установле-ним вимогам проходження військової служби: військовослужбовці, які прослужили на строковій військовій службі не менше шести місяців, громадяни призовного віку, які мають вищу або професійно-технічнуосвіту і не проходили строкової військової служби, військово-зобов'язані, а також жінки, які не мають військових звань офіцерсько­го складу з відповідною освітою та спеціальною підготовкою віком від 18 до 40 років — на військову службу за контрактом осіб рядового, сер-жантського і старшинського складу; особи з повною загальною серед-ньою освітою віком від 17 до 21 року, в тому числі ті, яким 17 років ви-повнюється в рік початку військової служби, військовослужбовці строкової військової служби, військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, та військовозобов'язані віком до 23 років, які мають повну загальну середню освіту та не мають військових звань офіцерського складу, у разі зарахування їх на пер­ший та наступні курси навчання, а також особи віком до 25 років, які мають вищу освіту, в разі зарахування їх на випускний курс навчан­ня — на військову службу (навчання) курсантів вищих військових на-вчальних закладів або військових навчальних підрозділів вищих на-вчальних закладів; військовослужбовці, які закінчили військові на-вчальні заклади або військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів та яким присвоено військове звання офіцерського складу, — на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу; прапор­щики (старші прапорщики) та мічмани (старші мічмани), які мають повну вищу освіту, що відповідає профілю службової діяльності, — на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу; офіцери запасу, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, — на військову службу за контрактом осіб офіцерського скла-

798

Конституційно-правові основи національної безпеки і оборони України

ду; особи офіцерського складу, які перебувають на кадровій військовій службі, — на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу; особи офіцерського складу, які проходять військову службу за призовом, — на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.

На військову службу за контрактом осіб офіцерського складу у Службу безпеки України, розвідувальні органи України та Управління державної охорони України приймаються також громадяни України, які мають вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем підготов-ки не нижче бакалавра, що відповідає профілю службової діяльності, і не досягли граничного віку перебування на військовій службі осіб офіцерського складу, із числа військовослужбовців строкової служби, які прослужили не менше шести місяців, осіб рядового, сержантсько-го і старшинського складу, які проходять військову службу за кон­трактом, військовозобов'язаних, а також жінок віком до 40 років.

Поряд із проходженням строкової військової служби ст. 35 Кон-ституції України встановлює у разі, якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, вико­нання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою. Законодавство України визначає організа-ційно-правові основи проходження альтернативно! служби поза Збройними Силами України чи іншими військовими формуваннями, що запроваджується замість проходження військової служби за призовом.

Таким чином, Конституція України не тільки закріпила цілісну си­стему гарантій конституційного ладу, а й основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантуван-ня в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз у всіх сферах життєдіяльності українського суспільства.

799

---

Дата добавления: 2018-11-24; просмотров: 281; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!