Місцеве самоврядування в Україні
Безумовно, усі погляди щодо визначення місцевого самоврядування мають право на існування. Однак розробка теоретичного поняття може мати успіх, якщо вона приносить позитивні результати на прак-тиці. Тому значний інтерес становлять погляди деяких сучасних авторів, які стосувалися цієї проблеми. Наведемо та проаналізуємо деякі з них.
Так, Ю. Казанчев та О. Писарев, визначаючи місцеве самоврядування як діяльність самого населення місцевої територіальної оди-ниці — територіального колективу (співдружності) та його виборних органів по управлінню місцевими справами1, значною мірою акцен-тують увагу на праксеологічному (діяльнісному) вимірі досліджува-ного явища.
Фактично в аналогічному ключі розмірковують відомі російські вчені-конституціоналісти О. Кутафін та В. Фадеев, які вважають, що місцеве самоврядування — це гарантована конституцією самостійна та під власну відповідальність діяльність населення муніципальних утворень (безпосередньо або через органи місцевого самоврядування) по вирішенню питань місцевого значення. Однак, додають вони, така діяльність здійснюється виходячи з інтересів населення, його історичних та інших місцевих традицій2.
Заслуговує на увагу й позиція I. Видріна та О. Кокотова, які визна-чають місцеве самоврядування як процес управління низовими тери-торіальними спільнотами жителів, який заснований на таких принципах: розумне поєднання представницьких інститутів та інститутів безпосередньої демократа; надання усім суб'єктам територіальних спільнот жителів широких можливостей з заяви, відстоювання та проведення в життя власних інтересів; політико-правова прив'язка органів місцевого самоврядування до корінних запитів жителів3. Підтримуючи прагнення авторів розглядати місцеве самоврядування як різновид управлінського процесу, вважаємо, що у пропонованій ними дефінітивній конструкції певною мірою проігноровано принцип первинності територіального колективу в системі суб'єктів місцевого самоврядування та самоуправлінського процесу.
|
|
1 Казанчев Ю.Д., Писарев А. Н. Муниципальное право. — М., 1998. — С. 28.
2 Кутафин О. Е., Фадеев В. И. Муниципальное право Российской Федерации. — М.,
2000. — С. 8.
3 Вьідрин И. В., Кокотов А. Н. Муниципальное право России. — М., 1999. — С. 33.
699
Розділ 26
Автори вітчизняного навчального посібника з комунального права вважають, що місцеве самоврядування є пристосованою до потреб територіальних громад формою автономного здійснення публічної влади, яку держава встановлює та контролює згідно з Конституцією та законами України1. Думається, що за такого підходу зберігається патерналістське ставлення держави до місцевого самоврядування, а публічна влада територіальної громади має вигляд октройованого (дарованого державою) інституту.
|
|
Можна навести багато інших визначень та позицій, автори кожної з яких акцентують увагу на різних аспектах феномену місцевого самоврядування, підкреслюють ті чи інші ракурси та прояви означеного суспільно-політичного явиша, але єдине, у чому солідарні між собою сучасні дослідники, це те, що найоптимальніше феномен місцевого самоврядування можна зрозуміти, якщо розглядати його через призму взаємовідносин з державою та державною владою. Адже питання про відношення територіальних громад до держави та форми їх взаємодії стало актуальним з появою перших держав. Слід сказати, що більшість держав утворювалися шляхом інтеграційних процесів (об'єднання місцевих спільнот), а також у результаті ускладнення соціальних відносин всередині них.
3 появою держави роль територіальних громад у соціальній сис-темі стала різко змінюватися. Якщо до появи держави усі функції життєдіяльності суспільства забезпечувалися внутрішніми можливос-тями територіальних громад, то з її утворенням функції місцевих спільнот (або їх частина) були взяті (іноді насильно захоплені) державою. При цьому територіальна громада, будучи частиною суспільства як соціальної системи та носієм його інтересів, при взаємодії з державою частково представляє ці інтереси, тобто інтереси суспільства загалом.
|
|
Як свідчить історичний досвід, більшість держав (у особі органів державної влади) має стійку тенденцію до обмеження самостійності територіальних громад, знижуючи тим самим інтерес до спільнихдій з благоустрою території. По суті, це означає, що територіальна громада перестає бути дієздатним організмом, тому що позбавляється найважливішої ознаки — наявності інтересу у вирішенні питань
1 Коммунальное право Украиньі: Учеб. пособ. / В. Д. Волков, А. Г. Бобкова, Н. А. За-харченко и др. — Донецк, 2000. — С. 42.
700
Місцеве самоврядування в Украіні
власного життєзабезпечення. У підсумку територіальні громади пе-ретворюються у спільноти з аморфними політичними, соціально-психологічними, територіальними, економічними кордонами (по суті, у частину населення країни), які не мають власних (усвідомле-них) колективних інтересів по забезпеченню життєдіяльності, а отже, такими, які не мають будь-якої мотивації для взаємодії та співробітництва з цього приводу з іншими суб'єктами, у тому числі з державою.
|
|
Також історичний досвід наочно демонструє, що пронес розвитку, за якого держава послідовно пригнічує самостійність тери-торіальних громад, неодмінно закінчується соціальною катастрофою, іноді навіть революцією та зміною державного ладу. Причому чим жорсткіший режим, тим більше свобод отримують (прагнуть отримати) громадяни та територіальні громади в результаті цієї ре-волюції. Первісна причина цього — відсутність у необхідному об-сязі громадянських свобод та виключних повноважень у тери-торіальних громад утворює передумови для зародження та розвитку державно!' кризи з можливою зміною державного ладу. Тобто, з одного боку, державна політика щодо місцевого самоврядування та характер моделей його взаємодії з державою являє собою постійну зміну відносної свободи та обмежень, а з іншого — місцеве самоврядування виступає неодмінною умовою стійкого розвитку держави. Детермінуючими факторами, які призвели державність в Україні наприкінці XX ст. до глибокої системно! кризи, стали ігно-рування громадянських свобод, локально-територіальних інтересів та відсутність протягом тривалого часу інституту місцевого самоврядування на ії терені. Тому визнання державою інтересів тери-торіальних громад, їх гармонізація з державними інтересами, становлення та розвиток інституту місцевого самоврядування як самостійного виду публічної влади має стати пріоритетною метою Української держави.
Це логічно приводить нас до з'ясування питання: що ж являє собою місцеве самоврядування з позицій публічної влади та як воно співвідно- ситься з державною владою? Слід зазначити, що в сучасній консти-туційно-правовій літературі немає однозначного ставлення до цього питання. Погляди дослідників місцевого самоврядування на питання щодо правової природи влади, яка здійснюється на місцевому рівні, — громадська чи державна — умовно можна об'єднати в три групи. Так, деякі вчені вважають, що влада місцевого самоврядуван-
701
Розділ 26
ня — це різновид державної влади1. Інша група вчених займає ком-промісну позицію: ними визнається подвійна природа влади місцево-го самоврядування. У результаті аналізу природи місцевої влади ці ав-тори роблять висновок про те, що в ній одночасно поєднуються дві основи: громадівська та державна2. Третя позиція полягає у розумінні місцевого самоврядування як самостійного та незалежного від держа-ви виду публічної влади — муніципальної влади3.
Спробуємо проаналізувати аргументацію прибічників кожної з на-ведених позицій.
Так, перша група авторів вважає, шо муніципальна влада (влада місцевого самоврядування) — це різновид державної влади. Так, В. Шаповал наголошує, що природа місцевого самоврядування вип-ливає з природи більш широкого явища — державного володарюван-ня. Різновидом останнього, на його думку, є державне управління. Місцеве самоврядування, констатує В. Шаповал, за своею природою є децентралізованою формою державного управління4. Структурно (організаційно) місцеве самоврядування, продовжує він, — це органі-
1 Борденюк В. Деякі аспекти співвідношення місцевого самоврядування, держави і
громадянського суспільства в Україні // Право України. — 2001. — № 12; Кули
ков В. В. Реформа местного самоуправлення в России: теория и реальность // Государ
ство и право. — 2000. — № 11; Шаповал В. Сутність місцевого самоврядування (пи
тання теорії) // Муніципальний рух: новий етап розвитку: Матер. VII Всеук-
раїнських муніципальних слухань (6-8 вересня 2001 р., м. Бердянськ). — К., 2002;
Чеботарев Г. Н. Развитие конституционньіх основ местного самоуправлення. — Тю
мень, 1995 та ін.
2 Диденко А. А. Организационно-правовьіе формьі местного самоуправлення в России
(1785-1917 гг.): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — Белгород, 2002; Мальцев Г. В.
О соотношении систем государственного управлення и местного самоуправлення //
Государственное управление: проблемьі теории, истории, практики, преподавання.
— Ростов н/Д., 1993; Орзіх М. Самоврядні території в системі державного устрою
України//Місцеве та регіональне самоврядування України. — К., 1993. — Вип. 1-2;
Постовой Н. В. Муниципальное право России. — М., 1998 та ін.
3 Баймуратов М. О., Григор'єв В. А. Муніципальна влада: актуальні проблеми станов
лення й розвитку в Україні. — О., 2003; Батанов О. В. Муніципальна влада —
самостійний вид публічної влади в Україні: поняття, ознаки, тенденції становлен
ия // Правова держава: Щоріч. наук, праць. — К., 2004. — Вип. 15; Белкин А., Ере
мин А. О категориальньіх пределах местного самоуправлення // Право и жизнь. —
1997. — №11; Сайфитдинова Р. Ф. Соотношение государственной власти и местного
самоуправлення в Российской Федерации // Государственная власть и местное
самоуправление. — 2004. — № 2; Светлова И. А. Местное самоуправление как поли
тико-правовой институт в системе управлення обществом и государством // Право и
политика. — 2001. — № 6 та ін.
4 Шаповал В. Сутнісні характеристики місцевого самоврядування // Право Украї
ни. — 2002. — № 3. — С. 51.
702
Дата добавления: 2018-11-24; просмотров: 142; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!