Місцеве самоврядування в Україні
місцевого самоврядування своїм джерелом мають державну владу. Все базується на тому, що держава визнає за необхідне передачу справ на місця, і, по суті, діяльність самоврядування та держави залишається однорідною1. Однак на відміну від центральної державної влади місцеве самоврядування здійснюється не урядовими чиновниками, а за допомогою місцевих спільнот (територіальних громад), місцевих жителів, які зацікавлені в результатах місцевого управління. Органи місцевого самоврядування при цьому діють за принципом «дозволено лише те, що передбачено законом».
Згідно з державною теорією функції органів самоврядування «за своею природою, по суті, не відрізняються від функцій державного (місцевого) управління, і тому розподіл справ між місцевими органами коронного управління та органами самоврядування має своїми підста-вами не відмінність природи цих справ, а лише міркування доцільності: є справи, щодо яких можна передбачити, що з ними краше впораються органи коронного управління, які керуються централь-ними установленнями (зокрема, справи політичної поліції); навпаки, є справи, які отримають більш повне вирішення, якщо вони будуть на-дані органам місцевим, зацікавленим не в тому, щоб догодити вишому начальству, а в тому, щоб задовольнити безпосередньо їм відомі нестат-ки місцевого населення (зокрема, справи дорожні, санітарні)»2.
При розгляді характерних ознак місцевого самоврядування сфор-мувалися два основних напрями в рамках загальної державної теорії місцевого самоврядування — політичний (Р. Гнейст) та юридичний (Л. Штейн). Прихильники Р. Гнейста вбачали підстави самостійності органів самоврядування в особливостях порядку їх формування, заміщення окремих місцевих посад. Особливості особистого статусу органів самоврядування, на їх думку, полягають або в тому, що ці особи працюють безоплатно, або в тому, що ці особи займають свої посади по вибору, а не за призначенням. Р. Гнейст убачав істотну відмітну ознаку самоврядування в тому, що посади самоврядування є почесни-ми: вони заміщуються за призначенням від уряду, але є безоплатни-ми; в безоплатності він вбачав гарантію незалежності від центральної адміністрації, тому що, на його думку, особа, яка отримує за посаду гроші, завжди залежатиме і від посади, і від начальства. Така система,
|
|
|
1 Тимофеев А. Г. Самоуправление и автономия. — СПб., 1906. — С. 8-9.
2 Лазаревский. Н. И. Лекции по русскому государственному праву. Т. 2: Администра
тивное право. Ч. 1: Органьі управлення. — С. 42.
689
Розділ 26
за Р. Гнейстом, забезпечує те, що місцеве управління буде в руках тих, хто займає керівні посади в суспільстві та таким чином буде досягну-то гармони держави і суспільства1.
|
|
|
Дещо на інших позиціях перебував Л. Штейн. Він вважав, що самоврядування є «першою формою, в якій досягає свого здійснення ідея вільного управління як організованої та повноважної участі громадян у функціях виконання загалом й управління зокрема. Воно виникає не стільки завдяки вільній і самодіяльній волі окремих громадян, скільки завдяки природі цих відносин, які породжують та роблять необхідною таку участь». Громада, на його думку, це «ево-люціонуюча організація місцевого самоврядування. Тому її призна-чення і здатність незначною мірою, для своєї обмеженої сфери, — утворювати основні форми і органи держави, і таким чином застосо-вувати у себе великі принципи згідно з державним устроєм урядового права.... Саме тому громадівський устрій є зерном будь-якого самоврядування, громада є батьківщиною вільного управління, а народ без вільної громади за будь-якого вільного державного устрою, буде не вільним, а адміністративно рабським народом». Водночас він стверджував, що «державний устрій є тільки першим, а вільне управління в громаді — другим кроком до свободи народу»2.
Послідовники Л. Штейна вбачали підстави самостійності в тому, що вони є не безпосередньо органами держави, а органами місцевої спільноти, на яку держава покладає вирішення певних завдань дер-жавної влади. Вони розглядали громаду як територіальну корпорацію, яка виступає щодо держави як особлива юридична особа публічного права. Самостійність місцевих спільнот має вираження в тому, що вони можуть мати свої особливі громадянські права: бути власниками, вступати в різноманітні зобов'язальні відносини. Така майнова право-здатність місцевих спільнот надає їм самостійності стосовно держави, але ще не встановлює самоврядування. Суб'єктами самоврядування вони є лише настільки, наскільки держава покладає на них здійснення своїх функцій, функцій державного управління3.
|
|
|
1 Лазаревский Я. И. Цит. праця. — С. 43.
2 Штейн Л. Ученіе обт> управленіи и право управленія: ст. сравненіем-ь литературьі и
законодательств!, Франціи, Англіи и Германіи. — СПб., 1874. — С. 27-28, 29-30.
3 Коркунов Н. М. Русское государственное право. Т. 2: Часть Особенная. — СПб.,
1903. — С. 363-365; Лазаревский Н. И. Лекции по русскому государственному пра
ву. Т.2: Административное право. Ч. 1: Органьі управлення. — С. 46-49.
690
Дата добавления: 2018-11-24; просмотров: 131; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!