Конституційний статус Президента України

19.1. Загальна характеристика статусу Президента України

Інститут глави держави почав реально складатися за феодалізму. Тоді він виступав як верховний правитель й ототожнювався із самою державою. Глава держави — це особа або орган, який є конституційним органом влади, здійснює верховне представництво нації на міжнародній арені та у внутрішньополітичному житті.

На сьогодні склалися три основні моделі глави держави: а) глава держави як уособлення державної влади, який у системі поділу влади не входить до жодної гілки влади. Головною його характеристикою є роль глави держави як гаранта конституційного ладу, арбітра між органами публічної влади; б) глава держави як глава виконавчої влади, що очолює уряд і відповідно до цього спрямовує його діяльність; в) колегіальний орган, за формального заперечення інституту глави держави у країнах, де сприинято доктрину «вищого органу народного представництва» (КНР, КНДР, Куба).

В Україні пост Президента було введено законом у 1991 р., відповідно до якого його статус визначався як вищої посадової особи у системі державної влади. Запровадження поста Президента України

388

Конституційний статус Президента України

накладалося на неревізований інститут вищого представницького органу влади — Верховну Раду України. До прийняття Конституції України у 1996 р. Верховна Рада України не була, у власному розумінні, парламентом. Відповідно до радянської концепції народовладдя вла-да народу конституювалася у представницькі ієрархічні інститути — ради народних депутатів, на вершині якої й знаходилася Верховна Рада України. Відповідно до концепції народовладдя всією повнотою влади володіла саме Верховна Рада України, а від імені держави вис-тупав формально колегіальний орган як своєрідний глава держави — Президія Верховної Ради. Таким чином, з 1991 р. і до прийняття Конституції 1996 р. в Україні існувала проблема інституційного характеру — конкуренція повноважень Верховної Ради України і нового інституту — Президента України.

Конституційний договір не усунув цієї інституційної проблеми, оскільки він не визначав статусу Президента України як глави держави, а Верховної Ради України — як парламенту, наділеного законодав-чою владою. Було збережено однакові джерело та ступінь легітим-ності цих органів влади — і Президент України, і Верховна Рада України обиралися прямими, загальними виборами. Лише з прийняттям Конституції 1996 р. статус Президента України було визначено як глави держави з одночасною відмовою від концепції суверенітету Верховної Ради України.

Згідно з конституційним законом № 2222-ГУ змінено статус Президента України. Президент України був обмежений у формуванні уряду за рахунок розширення повноважень парламенту. Однак він отри мав ширше коло підстав для розпуску парламенту.

Згідно з класичною теорією поділу влади президент — глава вико-навчої влади. Однак більшість сучасних конституцій європейських країн обходять проблему конституційного закріплення статусу прези-дентів та визначення їх місця у системі поділу влади¹. Закладена фран-цузькою конституцією П'ятої Республіки модель перерозподілу владних повноважень між главою держави (президентом) та урядом (колегіальним органом, що очолює власне виконавчу владу) було запо-зичено більшістю постсоціалістичних республік, у тому числі Україною.

Відмова від втілення класичної моделі поділу влади засвідчила за-галом неефективність президешпської форми правління, яка сьогодні

¹ Конституционное право государств Европьі / Отв. ред. Д. А. Ковачев. — М., 2005. —С. 199.

389

Розділ 19

діє лише в США. В умовах президентської форми правління функції уряду можуть бути заблоковані парламентом, оскільки практика кон-ституціоналізму свідчить про поодинокі випадки наявності у парла-менті пропрезидентської більшості, готової однозначно підтримати політичні рішення глави держави. Цей дисбаланс, зрозуміло, не сприяє урядові, очолюваному президентом, вирішувати стратегічні питання розвитку суспільства і держави. Такий стан речей особливо небезпечний для перехідних суспільств, що має своїм наслідком надмірну концентрацію влади у глави держави.

Дж. Сарторі зазначає, що ефективність американської президентської моделі пов'язана із високим ступенем доходів населення, наявністю двопартійної системи: «За іронією долі, переконання в тому, що президентські системи є сильними системами, призводить до найгіршої (із можливих) структурно! організації — розділеної влади, беззахисної перед розділеним урядом. I не зрозуміло, як працює чи працювала американська система, незважаючи на свою конституцію і навряд чи завдяки їй. Щоб ця система могла функціонувати, потрібна наявність трьох деблокуючих чинників: ідеологічної безпринцип-ності, слабких і недисциплінованих партій і політики, орієнтованої на місцеві інтереси. Тільки в цьому випадку президент може залучити на свій бік конгресменів, щоб потім за допомогою вигідної політичної угоди одержати прихильність у виборчих округах»¹.

За парламентского правління забезпечується поділ влади між зако-нодавчою і виконавчою владою. У цих умовах можливе існування: прем'єрської системи, коли виконавча влада домінує над законодав-чою (Ізраїль, Італія, Словаччина); системи із необмеженими повно-важеннями парламенту (Франція періоду Четвертої Республіки, Україна до 1995 р. з паралельними функціями Президента); парламентаризм з партійним контролем (Угорщина, ФРН, Чехія). Система парламентаризму передбачає існування сильних парламентських партій та системи парламентського контролю над урядом².

Щодо цього цікавими є положення правової доктрини країн з пар-ламентським правлінням. У словацькій доктрині, визнаючи статус президента як глави держави, робиться застереження, що він «має такі повноваження, статус та авторитет, щоб у критичній ситуації був

¹ Сарторі Дж. Порівняльна конституційна інженерія. Дослідження структур, мо-
тивів і результатів. — К., 2001. — С. 84.

² Там само. — С. 97-98.

390

Дата добавления: 2018-11-24; просмотров: 140; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 56 57 58 59 606162 63 64 65 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!