Загальна характеристика конституційно-правового статусу людини...
За способом викладення в нормативно-правових актах юридичні га ранта' прав та свобод людини і громадянина поділяють на:
—прості інституційні гарантії — це система засобів і умов, пере-думов, факторів, що закріплені у правових нормах і забезпечують охорону і захист прав особистості чітко визначеного виду;
—складні інституційні гарантії — це система засобів, умов, пере-думов, факторів, що закріплюються в законі та забезпечують охорону і захист прав і окремої особистості, і соціальної організації;
—змішані інституційні гарантії — це система засобів, умов, пере-думов, факторів, що закріплюються в законодавстві та забезпечують охорону і захист одночасно і економічних, і політичних, і цивільних та інших прав і свобод людини і громадянина, а також їх соціальних організацій1.
Залежно від форми закріплення юридичні гарантії прав та свобод лю дини і громадянина прийнято поділяти на:
—конституційні гарантії — це передбачена конституцією система юридичних норм, правових засобів забезпечення реалізації, охорони та захисту прав та свобод людини і громадянина;
—галузеві гарантії — це юридичні засоби реалізації, охорони та захисту прав і свобод людини і громадянина, закріплені правовими нормами відповідних галузей права (цивільного, трудового, адміністративного, житлового, кримінального та ін.).
Конституційні гарантії мають найвищу юридичну силу і є основою юридичних гарантій.
|
|
|
Конституційні гарантії складаються із принципів конституційно-правового статусу людини і громадянина, а також із конституційних норм, якими визначені повноваження відповідних органів державної влади та їхніх посадових осіб щодо забезпечення прав та свобод людини і громадянина, їхня відповідальність, передбачені інші засоби здійснення відповідних прав та свобод людини і громадянина, а також спеціальні права, призначені для найбільш ефективної реалізації інших прав людини і громадянина2.
Усю сукупність юридичних гарантій, прав та свобод людини і громадянина, які містяться в Конституції України (тобто конституційні гарантії), поділяють на дві групи: універсальні та специфічні.
1 Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н. И. Матузова и А. В. Маль-
ко. — М., 1997. — С. 280.
2 Рабінович П. М., Хавронюк М. I. Цит. праця. — С. 250.
63
Розділ 11
До універсальних гарантій відносять ті з них, які закріплені у статтях 55—64 Конституції України. Це:
— право на звернення до суду (частина перша ст. 55);
— право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга ст. 55);
|
|
|
— право на звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (частина третя ст. 55);
—право на звернення до відповідних міжнародних судових установ чи відповідних органів міжнародних організацій (частина четверта ст. 55);
—право будь-якими не забороненими засобами захищати свої права і свободи (частина п'ята ст. 55);
—право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної й морально!' шкоди, завданої неза-конними рішеннями, діями чи бездіяльністю зазначених органів і осіб (ст. 56);
—право знати свої права і обов'язки (частина перша ст. 57);
—закони та інші нормативні акти, що визначають права і обов'язки громадян, які не доведені до відома населення у встановленому законом порядку, є недійсними (частина друга ст. 57);
—гарантується недопустимість зворотної дії закону в часі, крім ви-падків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша ст. 58);
—право на правову допомогу, яке означав, зокрема, що кожний вільний у виборі захисника своїх прав і що у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно (ст. 59);
—принцип необов'язковості (заборона) виконання явно злочин-ного розпорядження чи наказу (ст. 60);
|
|
|
— неможливість бути двічі притягнутим до юридичної відпо-відальності одного виду за одне й те саме правопорушення (частина перша ст. 61);
— індивідуальний характер юридичної відповідальності особи (частина друга ст. 61);
— принцип презумпції невинуватості людини, який полягає в тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у злочині;
64
Загальна характеристика конституційно-правового статусу людини...
обвинувачення не може грунтуватись на доказах, одержаних незакон-ним шляхом, а також на припушеннях. Усі сумніви щодо доведення вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62);
— неприпустимість відповідальності особи за відмову давати
свідчення або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів
(частина перша ст. 63);
— право підозрюваного, обвинуваченого або підсудного на захист (частина друга ст. 63);
— право засудженого користуватися всіма правами людини та гро-мадянина (за винятком обмежень, визначених законом і встановле-них вироком суду) (частина третя ст. 63);
|
|
|
— гарантія недопустимості обмеження конституційних прав і свобод, крім випадків, передбачених Конституцією (ст. 64), наприклад в умовах военного чи надзвичайного стану.
До специфічних гарантій відносять ті, які закріплені у відповідних статтях розділу II Конституції України, присвячених основним правам і свободам. Наприклад, гарантіями невід'ємного права кожної людини на життя (ст. 27) є вказівка на те, що: ніхто не може бути свідомо позбавлений життя; обов'язок держави — захищати життя людини; кожен має право захищати свое життя і здоров'я, життя й здоров'я інших людей від протиправних посягань. Реалізація права людини на повагу до її гідності (ст. 28) гарантується тим, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню; що жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Відповідні гарантії містяться і в інших статтях, присвячених правам і свободам людини та громадянина.
Залежно від основного суб'єкта забезпечення прав та свобод людини і громадянина юридичні гарантії поділяють на:
— державні гарантії, які забезпечуються державою в особі органів державної влади, у тому числі суду, органів місцевого самоврядуван-ня, їхніх посадових і службових осіб;
— міжнародні гарантії, які забезпечуються міжнародними інсти-туціями (міжнародними судовими установами та відповідними органами міжнародних організацій, членом або учасницею яких є Україна);
— гарантії, які забезпечуються державою за участю відповідних об'єднань громадян (політичних партій, профспілок, громадських організацій споживачів тошо);
3-8152
65
Розділ 11
— гарантії, які забезпечуються державою за участю самих громадян шляхом реалізації останніми передбаченого ст. 55 Конституції України права будь-якими не забороненими законом засобами захи-щати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань, а також інших спеціальних (захисних) прав.
Наведена класифікація видів гарантій прав та свобод людини і громадянина може бути доповнена й іншими критеріями, що дадуть змогу поглибити основні знання про різноманітність їх природи.
11.4. Співвідношення міжнародно-правового
і национального регулювання прав і свобод людини
та забезпечення міжнародних стандартів
прав і свобод людини
Міжнародне право відіграє значну роль у регулюванні прав та свобод людини і громадянина. У одних випадках норми міжнародного права встановлюють стандарти прав та свобод людини і громадянина, в інших — є безпосередньою підставою для виникнення їх суб'єктив-них прав і обов'язків. При цьому слід мати на увазі, що форма впливу міжнародно-правових норм на права та свободи людини і громадянина в кожній конкретній державі залежить від прийнятої в ній концепції співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного (національного) права.
Співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права, як правило, фіксується у конституциях чи конституційних законах держав.
Так, ст. 25 Конституції ФРН загальновизнані норми міжнародного права визначає як частину федерального права. Вони згідно із Кон-ституцією мають переваги перед законами і безпосередньо породжу-ють права та обов'язки для осіб, які проживають на її території. Це положення фіксує принцип верховенства загальновизнаних норм і принципів міжнародного права над внутрішньодержавним.
У конституціях деяких держав положення про співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права закріплено менш детально, тобто лише на рівні визнання загальновизнаних норм та норм
66
Дата добавления: 2018-11-24; просмотров: 143; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!