Громадянство України і статус іноземців
Відповідно до ст. 25 Конституції України право на громадянство включає в себе: а) право мати громадянство України; б) право не бути позбавленим громадянства; в) право змінити громадянство; г) право не бути вигнаним за межі України; г) право не бути виданим іншій державі; д) право на піклування та захист своєї держави під час пере-бування за її межами. Крім того, згідно зі ст. 33 Конституції України громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну1.
Ці положення відповідають вимогам ст. 15 Загальної декларації прав людини 1948 р., де записано, що «кожна людина має право на громадянство. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства або права змінити свое громадянство».
Громадянство — багатоаспектне явище. В науковій літературі термін «громадянство» вживається не лише для позначення правового зв'язку особи з державою. Тривалий час у радянській науці консти-туційного права громадянство визначалось як належність особи до держави. При цьому уточнювали, що ця належність виявляється в по-ширенні на особу законів держави, які гарантують їй права і наклада-ють на неї обов'язки, або в поширенні на особу суверенно!' влади держави2. Інколи при визначенні поняття громадянства держава порівнювалася з організацією, яка має фіксований склад членів, а громадянство — із членством у такій організації3. Деякі автори зазна-чали, що формулу «належність особи до держави «можна тлумачити як «членство особи в державі»4.
|
|
|
Супротивники таких визначень громадянства аргументують свою позицію тим, що у них відображена концепція примату держави над особою, поглинання особи державою5.
Утім, не всі радянські вчені-правознавці беззастережно підтриму-вали думку щодо громадянства як належності особи до держави. На
1 Рабінович П. М., Хавронюк М. I. Права людини і громадянина: Навч. посіб. — К., 2004. — С. 187.
г Денисов А. И., Кириченко М. Г. Советское государственное право. — М., 1957. — С. 137; Советское государственное право / Отв. ред. С. С. Кравчук. — М., 1958. — С. 123.
3 Матузов Н. И. Личность. Права. Демократия. Теоретические проблемьі субьектив-ного права. — Саратов, 1972. — С. 72, 191.
1 Шевцов В. С. Гражданство в советском союзном государстве. — М., 1969. — С. 14. " Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка. — С. 223.
75
Розділ 12
початку 60-х років минулого століття дедалі частіше при визначенні громадянства стала використовуватися формула «правовий зв'язок особи з конкретною державою»1. Водночас одні вчені намагалися у своїх визначеннях громадянства узгодити формулу «належність особи до держави» з формулою «правовий зв'язок особи з конкретною державою»2. Інші вважали, що громадянство — це правовий стан особи3. Треті розглядали громадянство як правовідносини. На думку прихильників цієї теорії, громадянство являє собою правовідносини між державою та особою, з яких для обох суб'єктів виникають певні права та обов'язки4.
|
|
|
У радянській державно-правовій науці існувало визначення громадянства як суб'єктивного права особи. Відомий російський вчений I. Фарбер писав: «Громадянство є суб'єктивне право індивідуума мати громадянство»5. Інший російський вчений (В. Полянський), навпа-ки, зазначав, що громадянство не може мати якості суб'єктивного права, тому що, будучи двостороннім зв'язк'ом між особою та державою, воно має об'єктивний характер6, а також тому, що тільки держава має суверенне право вирішувати питання стосовно встановлення чи припинення цього зв'язку7.
В сучасній вітчизняній та зарубіжній юридичній науці теж не існує единого наукового визначення поняття громадянства. Найчастіше громадянство розглядається в трьох аспектах, а саме це:
— структурний елемент правового статусу особи, який розкриває головний зміст зв'язку людини і держави, взаємовідносин громадя-нина з державою та суспільством8. Саме від наявності громадянства залежить обсяг правосуб'єктності особи, оскільки іноземці та особи
|
|
|
1 Златопольский Д. Л. Государственное устройство СССР. — М., 1960. — С. 244-245.
2 Сафронов В. М. Правовое положение граждан СССР. — М., 1969. — С. 11; Улан
ский Я. Н. Советское государственное право. — М., 1970. — С. 134.
3 Коваленко А. И. Конституционное право России. — М., 1977. — С. 50.
4 Бєер Я., Ковач И., Самел П. Государственное право Венгерской Народной Республи
ки: Пер. с венг. — М., 1963. — С. 250.
5 Фарбер И. Е. Свобода и права человека в Советском государстве. — Саратов, 1974. —
С. 54-55.
6 Полянский В. В. Советское гражданство (политико-правовьіе проблемьі): Автореф.
дис. ... канд. юрид. наук. — М., 1979. — С. 9.
7 Полянский В. В. Принципьі советского гражданства // Советское государство и пра
во. — 1980. — № 5. — С. 124.
8 Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка. — С. 223.
76
Громадянство України і статус іноземців
без громадянства володіють меншим обсягом прав, свобод та обов'язків;
— суб'єктивне право особи на громадянство означає, що кожна лю-дина має право на громадянство, тобто на постійний правовий зв'язок з відповідною державою;
— конституційно-правовий інститут, шо являє собою сукупність правових норм, які регулюють однорідні суспільні відносини між особою та державою щодо належності, набуття, припинення фома-дянства, процедур з питань громадянства'.
|
|
|
Найбільш поширеним у сучасній конституційно-правовій науці є визначення громадянства як правового взаємозв'язку особи і держа-ви, шо проявляється у їх взаємних правах і обов'язках (В. Кравченко, Ю. Тодика, О. Фрицький, Ю. Шемшученко). При цьому ряд вчених не обмежується формулою «правовий зв'язок», а додає до неї ознаки громадянства.
Громадянство України як правовий зв'язок особи з державою має такі ознаки:
— постійний, а не тимчасовий характер;
— необмеженість у просторі й часі;
— двосторонній зв'язок особи та держави, що проявляється у їх взаємних правах і обов'язках;
— поширення на громадянина суверенно! влади держави як усере-дині держави, так і за її межами.
Джерелами інституту громадянства в Україні є:
— Конституція України (преамбула, ст. 4, 24, 25, 26, 33);
— Закон України «Про громадянство України»;
— міжнародні договори України (Загальна декларація прав людини від 10 фудня 1948 р., Міжнароднии пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р., Конвенція про громадянство заміжньої жінки від 29 січня 1957 р., Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р., Конвенція про скорочення безгромадянства від 30 серпня 1961 р., Європейська конвенція про громадянство від 6 листопада 1997 р. та ін.).
— підзаконні нормативно-правові акти (наприклад, Указ Президента України від 27 березня 2001 р. № 215/2001 «Питання організації
1 Конституційне право України: Шдручник для студентів вищих навч. закладів / За ред. Ю. М. Тодики, В. С. Журавського. — К., 2002. — С. 96.
77
Розділ 12
виконання Закону України «Про громадянство України» із змінами і до-повненнями, внесеними Указом Президента України від 27 червня 2006 р. № 588/2006; Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства, затверджене Указом Президента України від 27 березня 2001 р. № 215/2001 (в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 р. № 588/2006)).
Громадянство безпосередньо пов'язане з державним суверенітетом і є формою його втілення, закріплення та реалізації. Жодна держава не може існувати без власного громадянства.
Згідно з принципом державного суверенітету, який означав влас-тивість держави самостійно і незалежно від інших держав здійснюва-ти притаманні їй функції на всій своїй території і за її межами, кожна держава має право самостійно визначити, хто є її громадянином, а хто ні. Цей принцип був закріплений у ст. 1 Гаазькоїконвенціїпро деякі пи тання громадянства, що стосуються колізій законів про громадянство 1930 р. і знайшов підтвердження у ст. 3 Європейської конвенції про громадянство: «Кожна держава визначає у своему законодавстві, хто є її громадянами».
Встановлюючи коло своїх громадян, держава створює тим самим необхідні передумови для відмежування громадян від іноземців та осіб без громадянства, а також для вирішення всіх інших питань громадянства. При цьому держава визначає умови, наявність яких необхідна для того, щоб особа була визнана громадянином1.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про громадянство України» належ- ність до громадянства України визначається за такими категоріями осіб:
— усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення
незалежності України (24 серпня 1991 р.) постійно проживали на те
риторії України;
— особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального похо-дження, майнового стану, місця проживання, мовнихчи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;
— особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 р. і яким у паспорті громадянина колишнього
1 Кутафин О. Е. Российское гражданство. — М., 2004. — С. 224. 78
Дата добавления: 2018-11-24; просмотров: 186; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!