Конституційно-правового статусу людини

І громадянина в Україні

11.1. Правовий статус людини і громадянина як інститут конституційного права

Етимологічно поняття правового статусу особи (від лат. зіаіиз — становище) пов'язане з правовим становищем індивіда як суб'єкта права в суспільстві та державі, учасника суспільних відносин і свідомої діяльності. Це становище визначається не тільки юридичними, а й іншими соціальними нормами, а тому називається соціальним (суспільним) статусом особи. Він визначається всією сукупністю еко-номічних, політичних, моральних та інших засад життєдіяльності суспільства і держави в конкретний період розвитку.

Терміни «особа», «людина», «громадянин» широко використову-ються в законодавстві.

Термін «людина» визначає людську істоту з природного погляду як невід'ємну складову живої природи, живий організм, що підко-ряється біологічним законам і який з огляду на особливості свідо-мості та психіки пристосований до суспільного способу буття разом із собі подібними. Кожна людина народжується з ознаками належності до людського роду та рядом індивідуальних рис, які притаманні

Розділ 11

тільки їй і які змінюються та розвиваються у неї упродовж життя (вік, зовнішність, інтелект тощо).

Людина — соціальна істота, бо народжується, живе, спілкується у певному суспільстві, за відповідних соціально-історичних умов. Відповідно права і свободи людини виникають у результаті самого факту її народження. Однак, зрозуміло, людина народжується не тільки в певному суспільстві, а й у певній державі.

Суб'єктом права людина визнається конституцією, іншими законами держави. Важливо, щоб її правове становище було чітким і відповідало загальносвітовим досягненням у галузі прав людини.

Слід зазначити, шо Україна як одна з держав—засновниць Організації Об'єднаних Націй відповідно до ст. 55 Статуту ООН взяла на себе зобов'язання сприяти загальній повазі та дотриманню прав людини і основних свобод для всіх. А це означає, що національне законодавство в цій галузі має відповідати міжнародно-правовим стандартам.

Якщо людиною народжуються, то громадянином стають. Відповідно поняття «громадянин» застосовується до особи, яка знаходиться у правовому зв'язку із конкретною державою — через громадянство цієї держави. Громадянин наділений певним обсягом прав, які закріплюються за ним у результаті його належності до певної держави. Таким чином, кожен громадянин наділений комплексом прав, що належать до загальноприйнятих прав людини, а також усіх прав гро-мадянина, що визнаються у конкретній державі.

Спільним для понять «особа» і «громадянин» є те, що вони стосу-ються тієї самої людини, але якщо «особа» визначає її місце в суспільстві, то «громадянин» — у державі. Зокрема, «особою», тобто членом суспільства, можуть бути не тільки громадянин конкретно'! держави, а й іноземець та особа без громадянства, які проживають на її території. Правове становище останніх визначається лише статусом прав людини, який забезпечується кожною державою на консти-туційних засадах та міжнародно-правових нормах.

Відповідно правовий статус іноземного громадянина, особи без громадянства є самостійними категоріями, водночас з огляду на те, що вони формуються на основі правового становища громадянина конкрет-ної держави, доцільно говорити про правове становище особи загалом.

Правовий статус особи визначається нормами різних галузей права. Конституційне право встановлює основоположний для всіх

Загальна характеристика конституційно-правового статусу людини...

конституційно-правовий статус особи, відтак усі інші статуей є похідними від нього і такими, що його доповнюють, розвивають. При цьому слід зважати, що поняття «правовий статус особи» значно шир-ше поняття «конституційний статус особи».

Зокрема, при визначенні суб'єкта прав людини конституції різних держав застосовують, як правило, формулювання: «кожна людина», «кожний», «будь-хто», «усі», «ніхто», «жодна людина», або вирази — «гарантується свобода, право» та ін. Якщо йдеться про закріплення прав, які надаються тільки особам — громадянам відповідної держави, то вживаються відповідно терміни «громадя-нин», «громадяни» та ін.

Отже, подібні термінологічні розрізнення грунтуються на розрізненні правового статусу, насамперед обсягу прав, свобод людини і громадянина.

Правовий статус особи, що є основою її правового становища, є лише частиною її суспільного статусу. Як зазначається у спеціальній літературі, правове становище особи — це складне поняття, що вклю-чає загальну правоздатність, політико-правові принципи, права, сво-боди та обов'язки людини і громадянина, а також гаранта реалізації і захисту прав, свобод і обов'язків людини і громадянина¹.

Юридичне оформлення відповідного становища особи в суспільстві й державі починається, зокрема, з того, що людина, гро-мадянин визнаються суб'єктом права, наділяються при цьому пра-водієздатністю (правосуб'єктністю), що дає змогу певним особам вступати у відповідні правовідносини. Правосуб'єктність дає змогу відрізнити правовий від інших соціальних статусів особи (економічного та ін.).

Так, загальна конституційна правоздатність і дієздатність — це здатність людини і громадянина мати конституційні права, свободи, нести обов'язки і відповідно — здатність особи своїми діями набува-ти відповідні правоможливості, виконувати покладені конституційні обов'язки, особисто відповідати за їх невиконання. Обсяг консти-туційної правоздатності, яка виникає з моменту народження, є рівним для всіх, незалежно від статі, соціального походження чи інших ознак. Обсяг, наприклад, визначеної конституційної дієздат-

¹ Основьі государства и права. — Одесса, 1997. — С. 65.

Розділ 11

ності не може бути обмежений, крім випадків, передбачених Консти-туцією України.

Правовий статус зумовлюється насамперед існуючими формою державного правління, політичним режимом, характером суспільних відносин, іншими умовами, в яких він складається і функціонує.

Для правових систем держав світу характерні різноманітні концеп-туальні підходи до визначення правового статусу людини і громадя-нина. При цьому основи правового статусу особи визначаються кон-ституціями більшості держав майже однаково.

За ліберальною концепцією (так звана концепція західного права), яка базується на пріоритеті особистості перед суспільством і державою, кожна людина (громадянин) від моменту народження має невід'ємні природні права, при здійсненні яких обмеження можливе, як правило, лише в інтересах, зокрема, охорони суспільного ладу, правопорядку, здоров'я й моральності населення, захисту прав і свобод інших людей та ін. Ліберальна концепція прав людини сповідує насамперед значення свободи, незалежності людини від держави. Особлива увага традиційно приділяється особистим та політичним правам і свободам. Новітні конституції значно розширюють також соціальні, економічні та інші права. При цьому обов'язки людини і громадянина встановлю-ються, як правило, в обмеженому вигляді. Ліберальна концепція прав людини є на сьогодні найпоширенішою у світі.

Чинна Конституція України під впливом західних ідей консти-туціоналізму підтримала ліберальну концепцію прав людини. Зокрема, одним із принципів конституційного ладу, закріпленим у ст. 3 Основного Закону, є визнання в Україні людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності й безпеки наивищою соціальною цінністю. Закріплено, що права і свободи людини та їх гарантії визна-чають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідальна перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Можливість обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина не допу-скається, крім випадків, передбачених Конституцією України, наприклад в умовах военного або надзвичайного стану (ст. 64 Основного Закону).

Так звана соціалістична (колективістська) концепція правовий статус особи пов'язує з правами і обов'язками насамперед громадянина. Ця модель побудована на пріоритеті прав колективу (суспільства, спільнот, класів, об'єднань), держави стосовно особи, індивідуума.

Загальна характеристика конституційно-правового статусу людини...

Обгрунтовується, що людина може реалізувати свої права або ви-конувати покладені на неї обов'язки тільки у відповідній спільності людей, певних об'єднаннях. Верховним є принцип абсолютного під-порядкування особи (індивідуума) колективу, державі, суспільству.

Такий підхід у закріпленні прав був характерний, зокрема, для ра-дянських конституцій (СРСР, союзних і автономних республік СРСР), конституцій колишніх європейських держав соціалістичного табору. В сучасний період подібна модель з деякими особливостями застосовується в конституціях таких соціалістичних держав, як КНДР, Куба, В'єтнам, Китай.

Характерним для встановлення правового статусу в межах відповідної моделі є те, що, наприклад, природні права, поділ прав особи на права людини і права громадянина не визнаються, однак встановлюються в конституціях. Як правило, в повному обсязі закріплюються політичні права громадян. Основними вважаються соціальні, економічні права як найважливіші для трудящої людини. Проте й вони можуть бути обмежені в інтересах суспільства і соціалістичної держави, яка, як визначається, є виразником колек-тивної волі всіх трудящих. Причому певні права, закріплені в конституціях, надаються, як правило, тільки «трудящим» (громадянам і не-громадянам). Наслідком такого підходу є неоднаковий правовий статус різних категорій осіб. Встановлюється досить широке коло обов'язків особи (громадян), деякі з яких мають насамперед мораль-не значення (як-то, берегти честь батьківщини та ін.) і не забезпечені юридичними механізмами їх здійснення.

Слід зазначити, що з часом колективістська модель правового статусу особи певним чином вплинула на ліберальну концепцію. Зокрема, це стосується випадків конституційних обмежень прав і свобод людини і громадянина в суспільних інтересах, захисту консти-туційного ладу тощо. Наприклад, згідно з Конституцією України власність не повинна використовуватися на шкоду людині й суспільству (ч. 3 ст. 13). Забороняються, зокрема, утворення і діяльність політичних партій, громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу шляхом насильства, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі (ст. 37).

2-8152

Розділ 11

Свої особливості має закріплення правового статусу особи у звичаєвому праві мусульманських країн (ісламська модель). Як відомо, статус особи визначається за шаріатом — системою етико-правових приписів ісламу щодо правил поведінки мусульманина, який і на сьогодні, коли в законодавство багатьох мусульманських держав вже давно проникли концепції західного права, залишається основою правової системи частини азіатських та африканських країн, регулює відносини, не охоплені законодавством.

При проголошенні рівності усіх мусульман перед законом, зокре-ма рівності чоловіка і жінки, конституційні акти багатьох арабських держав містять застереження — «за шаріатом». Хоча загалом консти-туційне формулювання не зумовлює обмежень у конституційних правах, деякі держави не надають жінкам виборчих прав, обмежуються їх, зокрема, майнові, сімейні (шлюбні) та інші права. Характерно, що при реалізації правового статусу особи домінуючими є не права і сво-боди, а виконання обов'язків перед аллахом, громадою правовірних.

Водночас варто зазначити, що ці та деякі інші концептуальні підходи¹ щодо питання про правовий статус людини і громадянина в умовах сучасного зближення правових систем у процесі глобалізації уніфікуються відповідно до міжнародно-правових стандартів у галузі прав людини.

Поряд з цим у питаннях приведення національних норм у відповідність з міжнародними стандартами в галузі прав людини і громадянина існують деякі проблеми.

Серед таких, зокрема: по-перше, проблема співвідношення міжнародного та внутрішнього права в національному законодавстві, а саме легалізація (визнання) і практична реалізація однієї з існуючих доктринальнихтеорій щодо встановлення правового статусу; по-дру-ге, наявність у міжнародного співтовариства запобіжних заходів, що застосовуються до держави, яка порушила взяті на себе за міжнарод-

¹ Окрім названих моделей правового статусу особи, виділяють, зокрема, ще т.зв. кон-фуціансько-китайську та індо-буддистську моделі, відповідно до яких права людини уявляються як явище морально-духовне, а не юридичне. Теж здебільшого не юридич-ний, а колективістський традиційно-звичаєвий характер має конструкція прав людини у звичаєвому (традиційному) праві окремих держав (характерна для системи усних правових звичаїв різних племен Африки, Азії, Океанії, в окремих регіонах Латинської Америки). Докладніше: Чиркин В. Е. Конституционное право: Россия и зарубежньій опьіт. — М., 1998. — С. 97, 105; Глухарева Л. И. Права человека в современном мире (социально-философские основьі и государственно-правовое регулирование). — М., 2003.

Дата добавления: 2018-11-24; просмотров: 198; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 1 2 345 6 7 8 9 10 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!