Поняття «смерті автора» у філософській та поетичній системі постмодернізму. Авторська маска.
Интерпретация текста вне зависимости от личности его создателя (Барт);
Авторская маска– образ фиктивного автора (Мамгрен), задача которого состоит в подрыве доверия к тексту, в побуждении к критическому переосмыслению фактов и рассуждениям о пределах текстуальности
Авторская маска – это ведение рассказа от имени рассказчика, под которым не подразумевается автор. Рассказчик играет роль такого же персонажа, что и другие герои. Хотя власть Автора все еще очень сильна, несомненно и то, что некоторые писатели уже давно пытались ее поколебать. Во Франции первым был, вероятно, Малларме, он полагает, что говорит не автор, а язык как таковой; суть всей поэтики Малларме в том, чтобы устранить автора, заменив его письмом. С точки зрения лингвистики, автор есть всего лишь тот, кто пишет, так же как "я" всего лишь тот, кто говорит "я"; язык знает "субъекта", но не "личность", и этого субъекта, определяемого внутри речевого акта и ничего не содержащего вне его, хватает, чтобы "вместить" в себя весь язык, чтобы исчерпать все его возможности.
Ныне текст создается и читается таким образом, что автор на всех его уровнях устраняется. Для тех, кто верит в Автора, он всегда мыслится в прошлом по отношению к его книге; книга и автор сами собой располагаются на общей оси между до и после. Что же касается современного скриптора (персонажа, что пишет повествует историю), то он рождается одновременно с текстом, у него нет никакого бытия до и вне письма, он отнюдь не тот субъект, по отношению к которому его книга была бы предикатом; остается только одно время - время речевого акта, и всякий текст вечно пишется здесь и сейчас.
|
|
|
Ныне мы знаем, что текст, представляет собой не линейную цепочку слов, выражающих единственный, как бы теологический смысл, но многомерное пространство, где сочетаются и спорят друг с другом различные виды письма, ни один из которых не является исходным; текст соткан из цитат, отсылающих к тысячам культурных источников.
Коль скоро Автор устранен, то совершенно напрасным становятся и всякие притязания на "расшифровку" текста. Присвоить тексту Автора - это значит как бы застопорить текст, наделить его окончательным значением, замкнуть письмо. Если Автор найден, значит, текст, "объяснен".
Действительно, в многомерном письме все приходится распутывать, но расшифровывать нечего; структуру можно прослеживать, "протягивать" во всех ее повторах и на всех ее уровнях, однако невозможно достичь дна. Пространство письма дано нам для пробега, а не для прорыва; письмо постоянно порождает смысл, но он тут же и улетучивается, происходит систематическое высвобождение смысла. Теперь мы знаем: чтобы обеспечить письму будущность, нужно опрокинуть миф о нем - рождение читателя приходится оплачивать смертью Автора.
|
|
|
Концепція відкритого тексту у літературознавчому дискурсі ІІ пол. ХХ ст. Маркери відкритості.
Умберто Еко-видатний італійський письменник, культуролог, філософ, творчі здобутки якого широко відомі у світі (йому присвячено десятки книг різними мовами). Отримавши славу завдяки своїм романам “Маятник Фуко”, “Ім’я троянди”, “Острів вчорашнього дня”, водночас “доповнив” її своїми теоретичними працями в різних царинах гуманітаристики соціології, мистецтвознавстві, а найбільше семіотиці. Саме в 70ті роки минулого сторіч чя вчений “висунув одну з ключових у сучасній постмодерністській естетиці культурологічну тезу відносно того, що будь який текст однаковою мірою створюється як автором, так і читачем” Власне ця думка і є ключовою в його праці “Відкритий твір Книга Умберто Еко “Відкритий твір. Форма й невизначеність у сучасних поетиках” складається з кільканадцяти розділів есеїв, що послідовно й вичерпно висвітлюють цілу низку актуальних аспектів та проблем сучасної культурології. Дотримуючись певних засад постмодернізму, до творення яких вчений письменник доклав чимало зусиль, він торкається низки “суміжних” сфер теорії ігор, соціології, семіотики, теорії інформації, інтертекстуальності, філософії дзен тощо. Взаємно переплітаючись, ці сфери творять дивовижне тло картини, основним “лейтмотивом” якої є “відкритість” мистецького твору. Назви есеїв, які складають зміст книги, говорять самі за себе: “Значення та інформація у поетичному викладі”; “Від світу “сигналу” до світу “сенсу”; “Інформація, лад і безладдя”; “Дзен і Захід” та ін.
|
|
|
У формуванні змісту своєї праці вчений використовує поняття: Випадок, Невизначеність, Правдоподібність, Двозначність, Багатозначність...Водночас він заперечує тезі, що в дослідженні нібито здійснив поділ на “вартісні” твори (тобто “відкриті”) й ті, що вартості позбавлені анахронічні, “недобрі” (“закриті”). Нижче буде ґрунтовніше розказано про поняття “відкритого твору”, тут лише відзначимо думку вченого, який наголошує, що це поняття не є критичною категорією, а радше гіпотетичною моделлю, яка допомагає вказати напрям розвитку сучасного мистецтва
Важливу роль в утвердженні поняття “відкритого твору”, на думку дослідника, є запровадження нової діалектики стосунків між твором та його інтерпретатором. У ролі інтерпретатора, як вважає У. Еко, маються на увазі не тільки звичні постаті музиканта виконавця в музиці чи актора в театрі, а й що дуже важливо споживача. Вище зазначалося, що “споживач” мистецького твору, це слухач, читач, глядач, які, спираючись на реакції власної вразливості та інтеліґентності, не тільки відтворюють собі його ориґінальний вигляд, сформований уявою творця, а й беруть участь у співтворенні.
|
|
|
В роботі рясно використовуються поняття з теорії інформації редундація (риса відмінностей, яка містить більше інформації, ніж це необхідно) та пробабілізм (філософська доктрина, що стосується правдоподібності, згідно якої людське пізнання не може осягнути абсолютної певності). Ці та інші категорії необхідні вченому для повноти висвітлення теми “відкритості” твору мистецтва
«Открытое произведение»
• Постструктуралистская концепция взаимодействия читателя и текста
• Предложена Умберто Эко (“OperaAperta”, 1962)
• Постулирует открытость как имплицитную текстуальную стратегию, стимулирующую активное игровое прочтение текста
• Открытый текст провоцирует множественные интерпретации с предсказуемым (первый тип открытости) или непредсказуемым (второй тип открытости) результатом
• Условное обозначение текстов, имеющих бесконечное множество интерпретаций и требующих активного прочтения;
Границы “открытости”
• Историческая: время создания текста
• Культурная: статус текста в культуре
• Жанрово-стилистическая: средства коммуникации
• Маркеры открытости:
- полисемантическое название;
- жанровая гибридизация;
- авторская маска;
- нелинейная структура;
- сложные аллюзивные коды
- «Двойное кодирование»
- Открытый финал
Дата добавления: 2018-06-01; просмотров: 523; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!