Загальна характеристика латиноамериканського магічного реалізму
Уже первая половина XX в. выдвинула особое понимание и функциональное употребление мифа. Миф перестал быть, как это обычно для литературы прошлого, условным одеянием современности. Как и многое другое, под пером писателей XX в. миф обрел исторические черты, был воспринят в своей самостоятельности и отдельности - как порождение далекой давности, освещающей повторяющиеся закономерности в общей жизни человечества. Обращение к мифу широко раздвигало временные границы произведения. Но помимо этого миф, заполнявший собой все пространство произведения или являвшийся в отдельных напоминаниях, а порою только в названии, давал возможность для бесконечной художественной игры, бесчисленных аналогий и параллелей, неожиданных «встреч», соответствий, бросающих свет на современность и ее объясняющих.
В литературе особое место получают символические выражения мифа. Особенно это характерно для латиноамериканской литературы. Термин «магический реализм», впервые предложенный немецким искусствоведом Францем Ро применительно к живописи, а затем поддержанный Ортегой-и-Гассетом, в настоящее время определяет одно из наиболее интересных направлений латиноамериканской прозы. В 1949 году в предисловии к повести «Царствие земное» Алехо Карпентьер охарактеризовал свое видение «реальности чудесного», предложив концепцию «магического реализма», которую можно свести к четырем основным позициям: а) Сама реальность Латинской Америки (история, география, этнический состав, культура) органически «чудесна»; б) Обилие чудесного в современной латиноамериканской прозе обусловлено верным отражением чудесной действительности континента; в) «Чудесное» латиноамериканского искусства противопоставлено «чудесному» литературы европейской как подлинное мнимому, естественное - искусственному; г) «Мир чудесного» - одно из основных отличительных свойств латиноамериканской литературы. Таким образом, говоря о магическом реализме как о литературном направлении, мы имеем в виду, прежде всего, некий сплав действительного и вымышленного, обыденного и сказочного, очевидного и чудесного. Это особый способ видения мира через призму народно-мифологического сознания. Вместе с тем магический реализм для Латинской Америки - это не «игра в сказку», но особенности самой действительности. Термин «магический реализм», таким образом, в достаточной мере условен, он описывает нечто, свойственное целому ряду произведений, в которых реальное видится через призму фольклорного сознания. Разумеется, данное определение магического реализма как художественного метода не исчерпывает всей глубины смыслов нового романа.
|
|
|
Классический южноамериканский «магический реализм» имеет свою специфику. Его герои, как правило, индейцы либо негры - выразители латиноамериканской самобытности, которые отличаются от европейцев типом мышления и восприятия действительности. В книгах латиноамериканских магреалистов присутствуют элементы откровенной фантастики, однако ничего общего с традиционной. В 1950-70-е годы латиноамериканский роман ворвался в жизнь миллионов людей: мировую известность завоевали книги Алехо Карпентьера, Мигеля Анхеля Астуриаса, Карлоса Фуэнтеса, Жоана Гимараэнса Розы, Аугусто Роа Бастоса, Хулио Кортасара, Габриэля Гарсиа Маркеса, Марио Варгаса Льосы, Хорхе Луиса Борхеса.
|
|
|
Загальна характеристика літературного процесу Японії ІІ пол. ХХ ст.: естетико-філософські засади, проблема історичної наступності, вплив глобалізації, основні представники
Долгое развитие в изоляции;
Эстетический консерватизм, национальная символика;
Разделение на «высокие» и «низкие» жанры;
«Хризантема» и «меч» как два доминантных модуса развития;
Минимализм;
Дзен-буддизм как философская база
Ёздё – «беспредельное чувство при минимуме слов»
|
|
|
Фуэки-рюко – «неизменное в изменчивом»: тяготение к традиционным формам, наполнение их новым содержанием
Дзюйхицу – «путь кисти»: спонтанное, интуитивное письмо
Коно-мама – «как есть»: стремление к объективному изображению
До – «путь»: поиск своего места в сложной системе взаимосвязей, составляющих живой мир
Ва – «гармония»: одно не отрицает другое, а поддерживает его
Голос бамбука, цветок персика»: философия дзен
Саби – «просветленная печаль»
Сатори – «прозрение», ощущение целостности и гармоничности мира и своего места в нем
Татха – «принятие смерти»
Аварэ – «очарование вещей», тождество красоты и истины
З другої половини XX ст. у світовий культурний простір активно входить художня література Японії. Завдяки перекладам західні читачі читають твори японських авторів. Починаючи з 1945 р. Японія твердо стала на курс ліберально-демократичних реформ, які сприяли її стрімкому політичному, економічному та культурному відродженню й зростанню («японське диво»), що продовжуються й по сьогодні. Відразу після закінчення війни були зняті всі ідеологічні заборони й диктати і вже наприкінці 1945 р. було організовано нові літературно-періодичні видання, розпочалася публікація творів, написаних «у шухляду» під час війни такими визначними майстрами слова, як Танідзакі Дзюн’їтіро, Наоя Сіга.
|
|
|
На другу половину 1940-х - у 1950-і роки припадає діяльність двох значних літературних угруповань «Сенгоха» («повоєнне» — аналог французького літературного угруповання «після війни»), що виникло в січні 1946 р. навколо журналу «Кіндай бунгаку» («Література нової епохи»). Письменники цього угруповання виступали за відродження та демократизацію літератури, намагалися відділити літературу від політики й зорієнтувати її на традиції вітчизняної та новочасної західної модерністської літератури. Провідними темами творчості письменників «післявоєнної групи» стало засудження війни, показ страждань, які вона приносить, доля «маленької людини», обдуреної хибними ідеалами минулого. З діяльністю цього угруповання пов’язаний вступ до літератури одного з найвизначніших представників повоєнного японського письменства Кобо Абе. Наприкінці 1950-х - у 1970-і роки в японській літературі з’являється велика кількість автобіографічних, побутових, детективних, історичних творів, а також творів, що характеризуються поглибленим вивченням психології людини (Ясунарі Кавабата, Юкіо Місіма, Кендзабуро Ое та ін.). Художній арсенал письменників цього часу становлять в основному прийоми авангардистської літератури.
У 1968 р. японський письменник Ясунарі Кавабата (1899-1972) стає першим Нобелівським лауреатом у галузі літератури за успіхи у сфері літературної творчості. Кавабата широко відомий за кордоном численними перекладами своїх творів, таких як «Країна снігу», «Тисяча журавлів», «Давня столиця», «Стогін гори» та ін. Його стиль пронизаний прагненням до краси, надзвичайним ліризмом і загостреною чутливістю. Він зумів філігранно поєднати найкраще з літературної техніки Сходу і Заходу.
Успіх японської літератури був невипадковим. Про це свідчить те, що в 1994 р. Нобелівська премія з літератури була присуджена ще одному японському письменнику — Кендзабуро Ое. А нинішня популярність японського письменника Харукі Муракамі — ще одне свідчення непересічного інтересу, який японська культура та література мають у світі.
11.
12.
13. Німецька література другої половини XX ст.
Вплив Другої світової війни та її наслідків на розвиток німецької літератури. Посилення моральнофілософської проблематики в літературі 70–80х років, звернення до притчевих форм, міфів, класичних літературних традицій. Модерністські тенденції, розробка 13 нових художніх концепцій. Пародійний характер прози Гросса. Постмодернізм у німецькій літературі (П. Зюскінд, Р. Бах). Генріх Белль. Вплив особистого досвіду участі у Другій світовій війні на прозу письменника та її тематику. Засудження війни й фашизму в романах і повістях. Патрік Зюскінд. Тема митця і мистецтва — одна з головних ліній його творчості. Роман “Запахи” як відображення постмодерністської свідомості. Особливості проблематики твору, символічність і гротескність подій у романі. Постмодерна гра зі стереотипами “масової” літератури у творі.
Унаслідок Другої світової війни література Німеччини значною мірою втратила свій попередній вплив. Частина німецьких письменників, які втікаючи від переслідувань нацистського режиму, емігрували із країни, після завершення війни вже не повернулися до Німеччини. Відомий своїми антивоєнними творами Еріх Марія Ремарк (1898 - 1970) залишився у еміграції у Швейцарії. Там він написав романи "Тріумфальна арка" (1946), "Час жити й час вмирати" (1954), "Чорний обеліск" (1956), "Ніч у Лісабоні" (1962). У 1952 р. у Швейцарії оселився інший німецький письменник, Нобелівський лауреат у галузі літератури Томас Манн (1875 - 1955). Письменник продовжував писати "інтелектуальні романи": "Доктор Фаустус" (1947), "Вибранець" (1951), "Зізнання авантюриста Фелікса Круля" (1952).
Лише в середині 1950-х рр. німецькі письменники молодшого покоління Гайнріх Бьоль (1917 - 1985) та Ґюнтер Ґрасс (нар. 1927) зуміли повернути світову увагу до німецької літератури. Схильний до інтелектуальної провокації Г. Бьоль став автором низки творів, у яких підіймалися складні питання розрахунків німецького суспільства із тоталітарним минулим, соціальні проблеми повоєнної ФРН: "Нестережені пороги" (1954), "Сварка тварин" (1963), "Оповідь клоуна" (1963), "Кінець службової подорожі" (1966).
У 1960-х рр. письменник навіть був звинувачений у "створенні сприятливої атмосфери для діяльності терористів", що втім не завадило йому 1972 р. стати лауреатом Нобелівської премії в галузі літератури. Нонконформізм та активна моральна позиція зробили Г. Бьоля визначним міжнародним авторитетом. Значну увагу він приділяв захисту дисидентів, переслідуваних комуністичними режимами Східної Європи, зокрема й діячів українського опозиційного руху.
Літературним дебютом Ґ. Ґрасса став роман "Бляшаний барабан" (1959), сюжет якого розгортається у німецько-польському світі Данціга (Ґданська) першої половини XX ст. Винятково пластична картина суспільного життя німців у роки націонал-соціалістичного режиму подана в романі крізь призму сприйняття наївного та відвертого підлітка. Двома наступними частинами "Данцігської трилогії" стали романи "Кіт і миша" (1961) та "Собачі літа" (1963). Серед інших творів письменника: "Турбота" (1982), "Щуриха" (1986), "Моє століття" (1999). Через різкі та критичні висловлювання Г. Ґрасс неодноразово зазнавав критики з боку і лівих, і правих політичних сил. Великий скандал вибухнув після того, як у серпні 2006 р. письменник опублікував книгу спогадів "Цибулина історії", в котрій розповів про свою службу на завершальному етапі Другої світової війни в 10-й танковій дивізії Ваффен СС "Фрундсберг". Низка громадських інституцій зажадала позбавити Г. Ґрасса присвоєної йому 1999 р. Нобелівської премії.
Ще однією представницею Німеччини, яку відзначили Нобелівською премією в галузі літератури 2009 р., стала Ґерта Мюллер (нар. 1953). Письменниця народилася в Румунії, де під владою комуністичного режиму прожила значну частину, свого життя. Творчість письменниці присвячена, переважно, особистому досвіду політичної несвободи, а також змінам людської психіки в умовах тоталітарного комуністичного режиму.
Дата добавления: 2018-06-01; просмотров: 432; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!