Побудова осі траси на карті.
Трасою називається вісь проектованої лінійної споруди, позначена на місцевості або нанесена на топографічну карту або матеріали аерофотозйомки.
Основними елементами траси є план та поперечний профіль.
Комплекс інженерно-пошукових робіт по пошуку траси, що відповідає всім вимогам технічних умов і який дає найбільший економічний ефект, називається трасуванням.
Розрізняють трасування по висотних параметрах та по азимутальних параметрах.
Траси таких споруд, як залізні та автомобільні дороги, де необхідно витримати також допустимі нахили, та правильно сполучити прямі і криволінійні ділянки, є найбільш складними і трасуються по висотно-азимутальних параметрах.
Положення траси в рівнинних районах визначається контурними перешкодами. Так, як середній ухил місцевості тут менше допустимого проектного ухилу, то, звичайно, прагнуть мати пряму трасу, ведучи трасування по заданому напрямку (азимут прямування). При цьому дотримуються наступних правил трасування:
1. Трасу прокладають по прямій від однієї контурної перешкоди до іншої. Необхідність відхилення траси від прямої та призначення кута повороту повинні бути обгрунтовані.
2. Вершини кутів повороту вибирають проти середини перешкоди з таким розрахунком, щоб траса обгинала цю перешкоду.
3. Кути повороту прагнуть робити, по можливості, не більше 20-300, щоб помітно не подовжувати трасу.
4. У всіх випадках трасу прагнуть розмістити на землях, які мають найменшу цінність для народного господарства.
|
|
|
Положення траси в гірських районах визначається висотними перешкодами, або рельєфом. Так як ухили гірської місцевості значно перевищують допустимі ухили траси, то трасування тут проводиться так званим напруженим ходом, коли кожна лінія задається граничним ухилом.
При трасуванні в гірських умовах необхідне дотримання наступних правил:
1. Трасу ведуть граничним ухилом, дотримуючись так званої лінії нульових робіт. Ухил зменшують (або задають рівним нулю) тільки на окремих ділянках, заданих технічними умовами.
2. Елементи плану траси та відмітки землі підбирають з розрахунком наперед складеного проектного профілю і вимог сполучення кривих і прямих.
3. Кути повороту та їх величини призначають, виходячи з умов дотримання напрямку трасування і розрахункового розвитку лінії; при цьому намагаються уникати малих радіусів кривих, на яких необхідно значне змягчення (зменшення) допустимого ухилу.
Камеральне трасування по топографічних картах виконується головним чином на попередній стадії пошуків. Виконують його або способом спроб, або побудовою ліній заданого ухилу.
|
|
|
Таблиця 1.1
| Найменування параметрів | Категорія залізної дороги | ||
| I | II | III | |
| Керуючий ухил, % | |||
| Радіуси горизонтальних кривих,м Найбільші Найменші | |||
| Рекомендовані радіуси вертикальних кривих,м | 10 000 | 10 000 | 5 000 |
Таблиця 1.2
| Найменування параметрів | Категорія автомобільної дороги | ||||
| I | II | III | IV | V | |
| Найбільші повздовжні ухили (основні), % | |||||
| Найменші радіуси кривих в плані (основні),м | |||||
| Найменші радіуси вертикальних кривих,м опуклі ввігнуті |
Спосіб спроб застосовують в рівнинній місцевості на ділянках вільних ходів. Між фіксованими точками назначають по карті найкоротшу трасу і складають по ній поперечний профіль з проектом червоної лінії. На основі аналізу профілю виявляють місця, в яких трасу доцільно зсунути вправо або вліво, щоб відмітки місцевості ближче підходили до проектних. Ці місця знову трасують і складають покращений проект траси.
У гірських умовах на ділянках напружених ходів найбільш розповсюдженним прийомом камерального трасування є знаходження по карті в заданому напрямі лінії гранично допустимого ухилу для даної категорії траси або як його називають “ хід розхилом циркуля “.
|
|
|
При цьому для карти даного масштабу 1: М і висоти перетину рельєфу - h визначають величину закладення в масштабі цієї карти –L при граничному ухилі iгр.
L = h / iгр M (1.1)
Величину ігр. знаходять по таблиці 1,1 у відповідності з категорією дороги, заданої завданням.
Нехай, наприклад, ми проектуємо залізну дорогу 3 категорії по карті масштабу 1: 10000 з січенням рельєфу 2,5 м. Для цього випадку знайдемо
L = 25 000мм. / (10 000 * 0.020) = 12,5 мм.
Після цього з початкової точки (див.рис. 1.1), дотримуючись основного напрямку траси розхилом циркуля, рівним L, засікають сусідню горизонталь. З отриманої точки знову засікають цим же розхилом циркуля точку наступної горизонталі і т.д. При пересіченні ярів, рік намагаються, щоб траса була приблизно перпендикулярною напряму течії. Якщо відстань між горизонталями більше прийнятого закладення, точки вибирають вільно в необхідному напрямку. Таким чином, отримують на карті точки А, Б, С ….., утворюючи так звану лінію нульових робіт. Це значить, що якщо б трасу провести по цій лінії, то непотрібно було б робити ні насипів, ні виїмок.
|
|
|
Рисунок.1.1
Очевидно, що трасування такої лінії може бути виконано кількома варіантами.
Так як лінія нульових робіт звичайно являє собою вельми звивисту криву, то для розміщення основних елементів плану траси її спрямляють, вписують криві, розбивають пікетаж.
Потім складають поперечний профіль траси, по якому проектують червону лінію. В місцях, де виходять великі об’єми земляних робіт, погоджуючись з відмітками рельєфу на карті, трасу трохи зміщують в ту або іншу сторону і перепроектовують дану ділянку.
Дата добавления: 2016-01-04; просмотров: 20; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!