Специфічні особливості інтеракцій в міжнародному середовищі

Оскільки діяльність будь-яких організованих людських спільнот у теорії міжнародних відносин досить часто порівнюється з діяльністю людини, цілком доречно стверджувати, що вони так само керуються певними інтересами, які змушують їх вступати у ті чи інші інтеракції у міжнародному середовищі. Спрямування інтересу поза межі внутрішньої системи можна прийняти як ознаку, що принципово визначає його міжнародний характер. І. Поп’юк-Рисінська наголошує, що інтерес не може бути реалізований без інтеракції з іншим учасником міжнародних відносин. Вона зазначає, що реалізація інтересів призводить до виникнення певних зв’язків учасника міжнародних відносин із власним середовищем, із міжнародним середовищем, з іншими учасниками міжнародних відносин. Інтереси будь-якого учасника міжнародних відносин пов’язані з потребою адаптувати своє внутрішнє середовище до явищ і процесів, що відбуваються у міжнародному середовищі. Йдеться про інтеракції між двома середовищами — внутрішнім і зовнішнім, де учасник міжнародних відносин намагається забезпечити власне існування, вплинути на міжнародні процеси та явища (які його стосуються) й забезпечити собі відповідну позицію і роль серед інших учасників.

У реальних міжнародних відносинах інтереси конкретизуються у цілі діяльності, які спрямовують функціональну активність учасника міжнародних відносин. Якщо ж він не в змозі задовольнити власні потреби, виникає ситуація, що вимагає залучення інших учасників міжнародних відносин. Результат конкретної інтеракції, тобто ступінь досягнення цілі, є критерієм правильності обрання партнера (або об’єкта) чи адекватності дій щодо нього. Ґ. Морґентау стверджує, що інтеракції держав завжди пов’язані з прагненням кожної з них бути могутнішою за інші, бо лише найсильніша може розраховувати на повне задоволення власних потреб. Звідси випливає, що «прагнення сили є елементом, що відрізняє міжнародну політику від політики взагалі, міжнародна політика є силовою».

Мы поможем в написании ваших работ!