Концептуальні засади когнітивної методики навчання української мови.
Мовна освіта нині – основа формування пізнавально-творчої особистості, що володіє високим рівнем ком. компетентності, здатна до сприйняття та передачі інформації. На це орієнтують концепції комунікативної та когнітивної методик.
Когнітивна методика – методично забезпечує процес формування пізнавальної та творчих знань, умніь та навичок учнів, регламентованих стандартом мовної освіти. Головне завдання – формування комунікативної компетенції того, хто вивчає мову, і цілком відповідає загальноєвропейським орієнтирам із питань мовної освіти.
Сутність когнітивної методики полягає у тлумаченні навчальних мовних одиниць як концептів – носіїв етнокультурної інформації, особливих сигналів конкретного світу. А тому метою є опанування учнями глибинних значень змістових структур тексту, що втілюють мотиви та інтенції автора, задля формування вмінь формування вмінь адекватного сприймання текстової інформації та створення власних висловлювань відповідно до комунікативної мети й наміру, розвитку пізнавальної активності учнів, підвищення їх інтересу до вивчення української мови, виховання національної самосвідомості, поваги до мовних тенденцій українського народу й бажання наслідувати естетичні й етичні норми спілкування.
БІЛЕТ № 3
Мова, мислення і свідомість.
Свідомість (філософ) – система вірувань, ідей, худ образів, властивих суспільству. Прихована світоглядна прога існування особистості. Свідомість (Ψ категорія) – весь процес відображення дійсності нервово-московою системою людини. Свідомість тісно пов’язана з мовою, мова робить людину свідомою. Карл Маркс: «Мова така ж давня як і свідомість». Мислення (Ψ категорія) – процес відображу дійсності у формі понять, суджень, умовиводів. Визнач як міркування і зіставлення явищ об’єктивної дійсності. Мислення (філософ) – здатність людського розуму до відображення. Мислення – це частина свідомості. Типи мислення: чуттєво-образне, технічне (уявлення моделей, схемів), поняттєве (протікає у мовних формах), конкретне й абстрактне. Мова і мислення: 1. статичні й динамічні. 2. це соц явища. 3. мова багатофункціональна, мислення багатокомпонентне (компоненти: особливий від діяльності людини, засіб адекватного відображення дійсності, процес взаємодії пізнаючого суб’єкта й пізнаваного об’єкта, мислення є засобом прогнозування і перебудови свідомості і перебудови динаміки зовнішнього світу, мислення багатоступене). 4. вони гнучкозв’язані, але не тотожні. Німецькі лінгвісти Гумбольдт і Мюллер ототожнювали мову і мислення, розглядали мову як форму мислення Шлейхер, Бенвеніст, визнавали зв'язок мови і мислення де Соссюр, Щерба, Сєченов, Рубінштейн, Павлов, Виготський.
|
|
|
В основі мислення лежить поняття (філософ) – спосіб розуміння та абстрактного уявлення рез-ту пізнання певної предметної галузі через усвідомлення хар-ру її об’єкта; це пізнання, процес цілеспрямованого активного відображення об’єктивного світу в свідомості людини, зумовлений сусп.-істор практикою людства.
|
|
|
Уявлення – чуттєво-наочний образ світу, містить узагальнення суспільного та індивід досвіду людини. Закріплюється усвідомленням à свідомість – властивий людині спосіб ставлення до світу через вироблену суспільством сис-ою знань, закріплених у мові. Мова і мислення пов’язані ще і функціями: завдання мови до мислення: 1. участь у формування думки. 2. функція вираження інфи про роботу думки. 3. збудження думки читача, слухача відповідної, адекватної до думки мовця, письменника. 4. моделююча – формуємо, формулюємо свої думки; завдання мислення до мови: 1. функціонування мовних одиниць до знаків. 2. мислення – гол умова знакової природи мовного механізму. 3. гол знаряддя розвитку сис-ми лексичних і грам значень. 4. це знаряддя вибору з умовних засобів. 5. засіб контролю за мовленням.
|
|
|
Структура і елементи змістової організації літературно-художнього твору.
(тема, ідея, проблематика, пафос)
Зміст худ твору - те особистісне, ідейно-емоце ставлення творця до предмета його зображення, яке з вичерпною повнотою реалізується лише в ході самого зображення й лише частково поза ним (у читацьких оцінках, дослідницьких інтерпретаціях, висловлюваннях самого письменника) і сприймається читачем у вигляді об'єктивно даної «картини життя», що постає в емоційно-оцінковій суб'єктивній свідомості особи, яка веде розповідь. Об'єктивну основу становить коло відображених у ньому життєвих явищ, узагальнена ідейна суть яких розкривається і конкретизується в тих подієвих лініях (одній або декількох), які розгортаються у творі в більш-менш закінчену історію або фрагмент життя певних людських індивідуальностей (однієї і більше), в тих загальнолюдських типах, втіленням яких з більшою чи меншою певністю виступають дійові особи твору. Ідея - гол думка, що служить узагальненим вираженням змісту всього твору й містить оцінку зображених життєвих явищ. Ідея немовби підводить підсумок усьому зображеному в худ творі й виступає як мотивований усім його змістом тип дух оціночного ставлення митця до дійсності, як думка, що виражає певну, сповідувану автором концепцію світу й людини. Про коло відображених у творі життєвих явищ звичайно говорять як про його тему, тобто предмет відображення. Ті конкретні події, які розгортають прихований у ній конфлікт, найточніше буде назвати фабулою, що становить у творі предмет розповіді; під загальнолюдськими типами найчастіше розуміють об'єктивно, тобто в самому житті дані і творчо домислені автором людські характери або окремі їхні психологічні стани, як узагальнені, у соц або особистісному плані окреслені типи людської поведінки, які виступають у творі як предмет худ пізнання. Сукупність об'єктивованих елементів змісту, що складає у творі предмет його безпосереднього зображення, водночас виступає і як форма вияву та розкриття його опосередкованого суб'єктивного змісту, тобто особистісного, ідейно-емоц оціночного ставлення творця до предмета його зображення. Основу суб'єктивного змісту становить емоц настрій, почуття (радості, смутку і т. д.), які огортають собою зображуване і, характеризуючи оціночне ставлення (позитивно-схвальне чи негативно-критичне) автора до зображуваного, передається читачеві, спонукаючи його до усвідомлення та емоц переживання власної оцінки, свого особистісного ставлення до того, про що йдеться у творі. Цей елемент - пафос. Виступає як своєрідна форма вияву та буття інтелектуально-логічної за своїм характером думки, що служить узагальнюючим висновком з усього зображеного у творі і виражає певну концепцію світу та людини, сповідувану автором відповідно до своїх світоглядних переконань та особливостей власного світобачення – це ідеєя твору. Зі зростанням у людському суспільстві ролі індивідуальності, особистішого начала, теоретичну базу під які підвела німецька ідеалістична філософія (Шеллінґ, Геґель) й поширення романтичного (з культом індивідуалізму) світогляду співвідношення між фабулою, подієвістю та характерами і їхніми псих станами поступово змінюється на користь останніх. Подальший літ розвиток хар-ся коливаннями змісту худ творів від акцентування в них подієвості, фабульності до загострення уваги на людських характерах, що не в останню чергу пов'язане з переважною подієвістю або «безподієвістю» тих чи інших етапів істор ходи епохи, появою нових суспільних типів, зацікавленістю суспільної думки тими чи іншими ще не дослідженими психічними станами людини тощо.
|
|
|
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 240; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!