Література як вид мистецтва. Основні етапи історичного становлення літератури. Види літературно-художньої творчості.
Усі існуючі види мистецтва прийнято умовно поділяти на 3 типи: 1 - група просторових видів мистецтв (живопис, скульптура та архітектура)-предмети, які в них зображені, сприймаються нами у їхньому просторово-статичному вигляді, тобто як розміщені в непорушному просторі.
2 - група часових мистецтв (музика, співи, танці, пантомімія і літ-ра) - подають свій предмет у русі, у динамічному розвиткові, що відбувається протягом певного часу. 3 - синтетичне мистецтво(театр і кіно), яке поєднує в цілісній формі вираження елементи як просторових, так і часових мистецтв, зокрема літ-у, музику, пантоміму, живопис декоративного оформлення. За матеріальними ознаками - література як мистецтво слова, у порівнянні, зі скульптурою-мистецтвом каменю, живописом — мистецтвом фарби. Слово — найбільш гнучкий матеріал, тому, що засобами словесної передачі виявляється можливим частково відтворювати зображувальну специфіку майже кожного виду мистецтва. Так, поезія прийомами своєї звукової організації наближається до музики. Прозаїчні словесні образи можуть давати ілюзію пластичного зображення і т. д. Слово — єдиний з матеріалів мистецтва, що зображує людську мову. Популярність літ-и, яка зростала в усі епохи розвитку мистецтва, засвідчила, що словесне мистецтво ні в чому не поступається перед живописом та скульптурним зображенням і багато в чому перевершує їх. Теоретично ці переваги були обґрунтовані Г. Лессінгом у трактаті «Лаокоон, або Про межі живопису та поезії» , «Естетиці» Г.Гегеля. Значний внесок у розробку теорії словесного мистецтва зробили рос критики 19 ст В. Бєлінський та М. Чернишевський. З укр літературознавців - М. Костомаров, О. Потебня та І. Франко.
|
|
|
У процесі істор становлення як мистецтва слова літ-ра проходить 2 етапи: 1- умовно можна пов'язати з періодом панування поезії, спочатку у фольклорній (колективно-авторській), у літ-ій (індивід-авторській) формі. 2 — прози, або літ-и у власному розумінні цього слова.
ФОЛЬКЛОРНА ПОЕЗІЯ - Поезія в шир розумінні - уся словесно-худ творчість. У вузькому, загальноприйнятому - істор розвинений тип словесної творчості, який має віршовану форму мовлення. Фольклор - особливий тип усної (не фіксованої на письмі чи друком) поетичної творчості, авторство якої, визначається не індивідуально, а вбирає в себе поняття колективно-творчого підходу, автором яких вважається весь народ. Тісний зв'язок форм його худ мислення з побутовими (робітничий побут, звичаї, обряди), історичними (емоційна реакція народу на визначні для життя країни події), культурними (уявлення про етичні, релігійно-етичні, естетичні норми й цінності) традиціями та етапами формування нац суспільної свідомості. Худ закони, за якими будується фольклорний твір, завжди мають яскраво виражений відбиток Ψих, культурних рис, самого типу мислення народу.
|
|
|
Проза -тип словесно-художньої творчості, який протиставляється поезії як мові віршового типу. Проза, таким чином, — це невіршована мова, тобто мова, що не має чітко окреслених форм ритмічної організації, які розбивають мовленнєвий потік на однотипні словесні відрізки, інтонаційно виокремлені сильними паузами. Прозою в XIX столітті часто називали будь-які невіршові твори, у тому числі й нехудожні.
Так, у Європі перехід до прози чітко намітився в ранній період Відродження, у своєрідну епоху новели (італ новела XIV—XV ст., франц новела XVI ст., рос новела др половини XVII ст. і т. д.). Проте вслід за тим знову відбувається наступ поезії, яка відтісняє прозу на другорядне місце (поезія високого Відродження та класицизму). Справжня перемога прози й літератури у власному розумінні настає тільки в період остаточного формування роману (початок XVTII ст. в Англії і Франції, кінець XVIII ст. — в Німеччині, перша третина XIX ст. — у Росії і друга половина XIX ст. в Україні).
|
|
|
Концептуальні засади комунік методики навчання укр мови
Мовна освіта в УКр. Передбачає удосконаленя технології навчального процесу ,наближення його до вимог сучасного суспільства, що потребує високоосвічених, інтелектуально розвинених і відданих державі громадян, які легко і вільно спілкуються між собою, утверджуючи статус укр мови як рідної і державної. Досягти цього сучасна школа може за умов підвищення рівня навчання мови, розвязання багатьох методичних проблем, пошуків нових підходів до навчання мови в школах усіх типів. Це чітко відзначено в Законі про освіту в УКр., концепціях мовної освіти і Державному стандарті базової і повної середньої освіти.
Одним із найважл орієнтирів розвязання проблем навчання мови є Загальноєвропейські рекомендації мовної освіти, де визначаються підходи, рівні оволодіння мовою, комунікативні завдання і цілі, компетенції, тощо.
Одна з проблем – співвідношення теорії і практики – проблема, що потребує переосмислення і сучасного розвязання. Йдеться мова про теоретичні положення сучасної методики як науки адже більшість учителів розгляд цю проблему як співвіднош теоретичного матеріалу і практичн дія-сті учнів на уроці. І тут ніхто не заперечує, що перевагу слід надавати практичній роботі, бо саме вона впливає на формув мовленєвих умінь і навичок. Ці ідеї закладені у концепціях мовної освіти У., вони відбиті в чинних шкільних програмах і підручниках.
|
|
|
Однак виникає питання: як здійснювати навчання рідної мови, що, спиратися на лінгв знання, учні розвивали свої мовленєві вміння і навички? Відповідь – досвіді кращих вчителів. Це традиційний підхід до розвяз нових методичних проблем. І такий досвід є, бо упродовж 80-90х рр минулого ст, коли удосконал-ся програми з укр мови, створюв-ся комплекси підручників, ідея практичного спрямування у навчанні мови була провідною й реалізувалася блочним компонуванням теоретичного матеріалу, міжпредметним і внутрішньопредм звязками, використанням опорно-узагальнюючих таблиць ц підручниках, матеріалами розвитку звязного мовлення тощо. Йдеться не лише про нові підходи до навчання мови ,ай удосконал самої лінгводидактики як науки, що виклиикала до життя нові поняття, терміни, які потреб осмислення.
Для сучасного вчителя необхідним стає осмисл таких понять, як мовна і мовленєва компетентність учнів ,спілкування та його різновиди ,комунікативна основа навчання мови, тощо, які визначають концептуалні засади навчання рідної мови.
У вжиток професійного мовлення учителя-словесника ввійшли терміни ,повяз з комунікативним аспектом навчання рідної мови.компетенція-добра обізнанність із чим небудь. Учні, засвоюючи мовну систему, формують мовленєві уміння і навички і набувають мовної і мовленєвої компетенції.
Основа шкільного курсу укр мови – мовознавча наука- разгалужена система знань про мову, її стр-ру, основні одиниці. Слід обгрунтувати поняття: мова, мовлення, функції мови ,мовленєва дія-сть, літер-на мова її норми, особл-сті усного і писемного мовлення.
Все це спрмов на грунтовне вивчення рідної мови, що створює можливості для розвитку мислення і мовлення учнів ,формув світогляду.
Важливим є розкриття сутності мови і мовлення.мова-своєрідна знакова система, що забезпечує мислення людини ,спілкування з іншими людьми, служить засобом формув думок, обміну інформації. Мова існує в свідомості людей і реаліз в мовленні.
Розрізнення мови-мовлення. Вивчення мови – засвоєння основ лінгвістики – тієї сукупності мовниї знань, що забеспеч формув мовленєвих умінь і навичок, необх кожній людині.
Мовну компетентність учнів становить: у проц вивч мови учні набув знаня про саму мову, її словниковий склад, історію і закони її розвитку, одерж уявлення про роль мови в ментальності укр народу, в його суспільному життя.
Реалізація мови здійсн у процесі мовлення, або мовлен дія-сті – сукупність психофіз дій організму людини, що спрямовуються на сприймання і розуміння мовлення. Мовл дія-сть(аудіювання, говоріння, читання, письмо) спир-ся на мовні знання. Концепція освіти в Укр: мета навчання рідної мови в середній школі є формув особистості, яка володіє вміннями і навичками вільно, комунікативно користув мовними засобами при сприйнятті(слуханні і читанні), створенні (говорінні, письмі) висловлювань у різних сферах мовлення ,тобто тобто в забезпеченні її всебічної мовленєвої компетенції.
Мовлен компетенц учнів – поняття комплексне, містить цілу систему мовленєвих умінь(вести діалог, сприйм і будувати усні і писемні монологічні і диологічні висловлювання у різних видів, типів, стилів), що слугуватимуть учням для спілкування в різних життєвих ситуаціях. Мовленєва компетентність кожної особистості виявляється у виробл умінь користув усною і писемною літ-ною мовою ,багатством її вираж-х засобів залежно від мети висловлювань і сфери життя.
Мовлен компетенція грунт-ся на усвідомл функції укр мови – комунікативної, яка забеспечує мовлен дія-сть її носіїв і впливає на їхній духовний розвиток. Комунікація відбув в процесі мовлен дія-сті і запеспечує формув комунік компетенції.
Формув комунік комп вимагає комунікативного підходу до навчання мови. Саме цей аспект разом із діяльнісним лягли в основу шкільних програм, що сричинило потребу перебудови методики навчання мови.
Як хмінити ситуацію , щоб комунік-діяльнісний аспект у навчанні рідної мови забеспечив формув мовної особистості. Необх створ на уроці умови для свідомо-практичної мовленєвої дія-сті і залучити учнів. Потрібна організація навчання мови, яка б забеспеч активну мовлен дія-сть учнів, викликала в них бажання висловлюватися, азіємодіяти із співрозмовником, усвідомлення – що мова- засіб спілкув, який супроводж усе життя. Рівень комунік-х умінь у громадян нашої держави низький і сучасний вчитель повинен в основу навчання спілкування покласти навчання дія-сті спілкування ,щоб процес засвоєння мовного матеріалу і мовлен дія-сть учнів поєднув з перевагою мовленєвої практики.
Комунікативно-діяльнісний підхід до навчання мови передбачає урахування: 1.потребі в спілкув 2.мотивів акту спілкув. 3. обставин, за якихздійсн-ся комуікація. Спілкуватися діти вчаться в процесі розвязання комунік завдань ,спрямов на формув умінь визначати потреби спілкування, виступати в ролі мовця і співрозмовника, слухати ,читати…
Сутність комунікативного спрямування виявляється в навчанні школярів розв'язувати комунікативні завдання з метою оволодіння високим рівнем спілкування укр мовою. Виходячи з основної мети навчання мови, головна увага має бути приділена всебічному мовленнєвому розвиткові учнів. Цьому підпорядковусться розв'язання комунікативних завдань, тобто скорегованій взаємодії учителя й учнів, спрямованні на формування комунікативних умінь і навичок.
Для учителя важливо усвідомлення, що успішне розв'язання комунікативних завдань залеж від розуміння учнями спілкування як засобу вираження основної г функції мови. Досягти якого можна тоді, коли змінити підходи до навчання мови: дітей треба навчити не тільки мовних засобів для одержання й передачі інформації але й самого процесу одержання і передачі інформації, бо це кінцева мета навчання мови в середній школі, на що орієнтують концепції мовної освіти і чинні програми. При цьому слід пам'ятати, що обмін інформацією становить .змістову і формальну сторону. Отже. навчання спілкуватися включає .змістову і формальну сторони мовленєвої діяльності. Ураховуючи, що з а законом діалектики зміст і форма взаємопов'язані, можна стверджувати: основною метою мовної освіти, яка включає в себе навчання мови як засобу спілкування, новинне бути навчання легко і вільно спілкуватися рідною (державною) мовою.
Саме тому комунікативно-діяльнісна спрямованість навчання мови вимагає певної перебудови навчального прооесу, зокрема,змісту і структури уроків та системи роботи над зв'язним мовленням учнів.
Цеій процес передбачає удосконалення комунік-х умінь і навичок і спир на принцип наступності і перспективності в навчанні рідної мови, що забеспечить безперервне формув мовної, мовлен і комунік компетентності учнів
БІЛЕТ № 2
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 241; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!