Коментар до статті 189. Вимагання
МВС України
Харківський національний університет внутрішніх справ
Навчально-науковий інститут заочного та дистанційного навчання працівників ОВС
Кафедра: «Криміналістики, судовой медицини та психіатрії»
Курсова робота
з предмету: „Криміналістика”
по темі: Методика розслідування вимагання-ст.189 КК України»
7 варіант
Виконав:
слухач ННІ ЗДН працівників ОВС,
Гр. І ЗН-08-2М
Засіньов Р.М.
м. Слов’янськ
вул.Свердлова 43кв.58
м. Харків
2009 рік
Зміст
Вступ
Теоретична частина
1. Криміналістична характеристика вимагань
2. Коментар до статті 189. Вимагання
3. Методика розслідування вимагання
Практична частина
1. Аналітична довідка
2. Копія обвинувального висновку
Використана література
Вступ
Вимагання є одним із найбільш соціальне небезпечних і поширених злочинів. Вимагання передбачає вимогу передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав або законних інтересів усіх осіб, пошкодження або знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому відомі чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберігати в таємниці (ст. 189 КК). У останні роки спостерігається не тільки кількісний ріст даної категорії злочинів, й значні її якісні зміни — все більше ускладнюються способи вчинення вимагання: від простої вимоги під різноманітного роду погрозами видати гроші і цінності — до витончених способів вилучення власності членами злочинних угруповань у комерційних структур та осіб, що займаються підприємницькою діяльністю.
|
|
Вивчення та аналіз судово-слідчої практики свідчить про те, що для вимагання характерні такі ознаки, як високий ступінь латентності, організованість і ретельна підготовка злочинних дій, особливо в тих випадках, коли вимаганням займаються злочинні групи, протидія слідству з боку заінтересованих осіб.
Теоретична частина
Криміналістична характеристика вимагань
У криміналістичній характеристиці вимагання, насамперед, варто виділити інформацію про суб'єкта і жертву злочину, способи та обставини його вчинення.
За своїм соціальним статусом вимагачів можна поділити на дві групи:
1) явно кримінальні елементи — особи, що учиняють вимагання у вигляді промислу і розглядають даний вид злочинної діяльності як засіб існування (насамперед, це члени організованих злочинних угруповань);
|
|
2) зовнішньо законослухняні громадяни — працівники комерційних та охоронних структур, банків, акціонерних товариств (вартові, експедитори, а інколи й керівники вказаних структур); студенти вузів, учні технікумів, коледжів та училищ; робітники підприємств; представники спортивних товариств (тренери, інструктори); працівники правоохоронних органів.
В переважній більшості вимагачами є представники чоловічої статі (99 %) віком: до 18 років — 10%; 18—25 років — 28 %; 26—30 років — 25 %; 31—35 років — 32 %; 41—50 років — 5 %. Серед них 75 % раніше засуджених, в основному за корисливо-насильницькі злочини..
Жертви вимагання також можуть бути поділені на дві групи. До першої групи належать законослухняні громадяни — це, як правило, особи, що займаються підприємницькою діяльністю (керівники комерційних структур, приватні підприємці, а також особи, котрі займаються вирощуванням на продаж собак дорогих порід, будівельники елітного житла та ін.) або державні службовці, функціональні обов'язки яких стосуються розподілу квот і видачі ліцензій на здійснення певних видів підприємницької діяльності або експортно-імпортних операцій, виділення земельних ділянок, надання приміщень у оренду, організації приватизаційних аукціонів тощо. До другої групи відносяться особи, діяльність яких має протиправний характер: організатори фінансових «пірамід», посередники з «відмивання» коштів, хабарники, учасники незаконних і сумнівних угод та ін. Нерідко вимагання стає засобом вирішення конфліктів між злочинними угрупованнями щодо поділу сфер впливу.
|
|
Серед потерпілих за віковим складом найбільший відсоток становлять особи зрілого віку (30—45 років — 64 %), причому такий віковий розподіл потерпілих є найбільш характерним для злочинів, скоєних організованими злочинними угрупуваннями, оскільки в якості своїх жертв вони вибирають людей заможних. У багатьох випадках (понад 45 %) жертви були знайомі із вимагачами, раніше мали з ними спільний бізнес.
Найбільш поширеними способами вимагання є:
1) пряма передача коштів, цінних паперів на пред'явника або майна потерпілого;
2) переведення коштів на визначений вимагачами рахунок у банку;
3) переоформлення на ім'я зазначених вимагачами осіб і передача їм документів, що дають право на майно: доручень на керування автомобілем із правом його продажу, заповітів, дарчих, договорів купівлі-продажу, генеральних доручень на право вчинення угод із нерухомістю тощо;
|
|
4) оформлення на користь вимагачів строкових розписок або анулювання боргових розписок, отриманих потерпілим від третіх осіб;
5) переадресування на ім'я зазначених вимагачами осіб цінних паперів, наприклад векселів (індосамент);
6) оплата нав'язаних послуг, виконуваних організаціями, контрольованими вимагачами, у сумі, що явно перевищує обсяг виконаних робіт;
7) вимога на постачання сировини, матеріалів або встановлення каналів збуту готової продукції, виробленої потерпілими, на умовах вимагачів;
8) прийняття на роботу зазначених вимагачами осіб за умови одержання ними зарплатні без виконання роботи;
9) здача у оренду приміщення за невисоку платню;
10) залучення жертви до азартної гри; згода на фінансування її ризикованої угоди з наступними, явно нездійсненними для боржника умовами повернення боргу.
Найбільш витончені способи вчинення даного виду злочину характерні для діяльності організованих злочинних груп, коли вимагаються величезні суми грошей або значні цінності, потерпілі викрадаються, а їхні близькі беруться в заручники, зав'язуються корумповані зв'язки з працівниками правоохоронних органів, органів влади і управління. Своєрідність структури організованих груп вимагачів полягає в тому, що вона найчастіше складається з декількох відносно самостійних підгруп — «бойових загонів», діяльність яких координує організатор і наближені до нього активні члени злочинного угрупування. Вони розробляють плани злочинних акцій (оцінюють матеріальне положення потерпілого, визначають суму, яку слід з нього зажадати, і порядок її передачі, здійснюють добір виконавців, виходячи з можливого опору з боку потерпілого та ін.), розподіляють злочинний прибуток, координують злочинну діяльність учасників, виробляють правила поводження учасників групи і стежать за їхнім виконанням, встановлюють потрібні зв'язки. Як правило, вони ні в яких злочинних акціях безпосередньо не беруть участі, у випадку провалу рядові вимагачі, тобто виконавці, їх не видають, а якщо лідери відомі правоохоронним органам, то не дають проти них ніяких показань. У зв'язку з цим лідери та основне ядро групи залишаються непокараними і продовжують злочинну діяльність.
Функціональні ролі учасників «бойових загонів» розподіляються таким чином:
а) бригадир — суб'єкт, що реалізує план, розроблений організатором (визначає, хто повинний піти на контакт із наміченою жертвою, якого роду погрози слід висловити та здійснити);
б) навідники — особи, що поставляють вимагачам інформацію про гадані об'єкти вимагання. Наприклад, про прибутки підприємця, вдалі угоди або, навпаки, їхній зрив тощо. Серед них можуть бути підприємці, які такою інформацією прагнуть відкупитися від вимагачів і одночасно завдати шкоди діяльності конкурента; «завербовані» організаторами співробітники об'єкта вимагання, наприклад, співробітники банку, а також вкорінені в комерційні структури члени злочинних груп. У деяких випадках організатори одержували потрібну їм інформацію, використовуючи свої зв'язки в органах влади, де реєструються приватні підприємці, видаються ліцензії, а також через працівників податкових служб і правоохоронних органів;
в) «розвідники» — особи, що здійснюють збір інформації про можливий об'єкт вимагання: фінансовий стан; компроментуючі дані — про різноманітного роду незаконні угоди, приховання прибутків від оподатковування, слабкості та пороки (наркоманія, пияцтво, нерозбірливість у статевих стосунках, гомосексуалізм тощо), про спосіб життя (хто є близькими друзями, яким маршрутом їздить на роботу і додому, який розпорядок дня та ін.);
г) «бойовики» — особи, які безпосередньо виконують акт вимагання, для них характерні гарна фізична підготовка, агресивність, знання психології «супротивника»;
ґ) особи, які забезпечують доставку групи «а місце вчинення злочину;
д) особи, які забезпечують спостереження й охорону «бойовиків» під час учинення злочинної акції.
У організованих злочинних групах об'єднуються, як правило, перевірені, надійні люди, ті, хто добре знають один одного по спільному проживанні у мікрорайоні, заняттям спортом (характерно для «бойовиків») або на підставі бізнесу чи злочинних зв'язків (організатори та лідери).
Погрози, що висловлюють вимагачі, різноманітні за характером і пов'язані, головним чином, із застосуванням насильства (95 % випадків): від побоїв до вбивства потерпілих та їх близьких, зґвалтувань, викрадення, взяття в заручники. При цьому виконання погроз, пов'язаних із насильством, має, як правило, жорстокий характер: потерпілих б'ють, приковують наручниками до бампера автомашини, що рухається, підвішують униз головою, надівають на голову поліетиленові пакети, припікають паяльною лампою, праскою та ін. Вимагачі погрожують потерпілим знищенням майна: підпалом дверей квартири або офісу, спаленням дачі або торгового об'єкта, вибухом автомобіля, знищенням товару, а також розголошенням ганебних для потерпілих та їхніх близьких відомостей (дані з особистого життя, їхньої діяльності в сфері бізнесу).
У криміналістичній характеристиці вимагань місцем учинення злочинного діяння виступають: місце, де висловлювалися та здійснювалися погрози (для організованих злочинних груп характерний вивіз потерпілих у спеціально підготовлені для цього місця — за місто, у підвали окремо розташованих будинків тощо); місце, де відбулося викрадення потерпілих (якщо таке мало місце) і де вони утримувалися; місце передачі грошей (найчастіше воно збігається з місцем роботи потерпілого — ринки, магазини, різномані торговельні майданчики, офіси приватних фірм, у таксистів і осіб, що займаються перевезенням вантажів, гроші вимагали в автомашині); місце повернення викрадених людей; місце знищення майна потерпілих; місце затримання вимагачів.
У процесі розслідування вимагання підлягають встановленню такі обставини:
1. Час учинення вимагання:
а) коли конкретно вперше була пред'явлена вимога вимагачами;
б) скільки разів висувалися вимоги і на який предмет (той самий або різні) вони були спрямовані;
в) який термін було встановлено для передачі предмета вимагання;
г) коли потерпілий передав вимагачам необхідне або вчинив майнові дії на їхню користь;
ґ) чи супроводжувалися вимоги вимагачів погрозами на адресу потерпілого та коли вони були висловлені;
д) коли саме вимагачі здійснили реалізацію своїх погроз;
е) якщо вимагачі зробили потерпілому яку-небудь послугу (допомогу, підтримку), то коли саме і скільки разів;
є) коли відбулася домовленість між співучасниками або лідерами злочинних груп про спільну діяльність щодо здійснення вимагання;
ж) коли відбулося затримання вимагачів.
2. Місце здійснення вимагання:
а) в якому місці потерпілому були висунуті вимоги;
б) якщо потерпілий виконав вимоги злочинців, то де саме передав їм предмет вимагання;
в) у випадку відмови потерпілого від виконання вимог вимагачів: де були вчинені насильницькі дії щодо нього або його рідних та близьких, де знаходилось знищене чи пошкоджене майно, де утримувалися заручники
г) де були затримані вимагачі.
3. Спосіб учинення вимагання:
а) яким чином вимагачі висунули вимоги потерпілому — зателефонувавши, письмово чи при особистому контакті;
б) які конкретно вимоги пред'явили вимагачі — сплата готівкою; передача конкретних речей, цінностей; перерахування коштів на банківські рахунки членів злочинної групи; сплата грошей фірмі, на яку вказали вимагачі за поставку товару, якого не існує, або за поставку товару за завищеними цінами чи за рахунок погашення фіктивного боргу; купівля товару у потерпілого за заниженими цінами; фіктивне працевлаштування підставних осіб у фірму потерпілого з метою виплати їм високої заробітної платні; інвестування потерпілим коштів у підприємства, що контролюються вимагачами, на невигідних для нього умовах; здача у оренду приміщення на пільгових умовах або передача його у користування вимагачів безоплатно; отримання частки прибутку; входження до складу засновників товариства тощо;
в) який характер мали погрози з боку вимагачів — убивство потерпілого, його родичів, близьких, нанесення їм тілесних ушкоджень, зґвалтування; знищення майна, захоплення заручників, здійснення перешкод у підприємницькій та іншій діяльності; розголошення ганебних відомостей (яких саме, тих, що стосуються честі та гідності потерпілого або його родичів, їхня об'єктивність, а також джерело походження і шлях можливої передачі вимагачам);
г) зміст обіцянок вимагачів у випадку задоволення потерпілим їхніх вимог — допомога у охороні від інших вимагачів; сприяння у поставці товару, сировини, в тому числі контрабандного, та його охороні на шляху проходження; допомога в збуті готової продукції, в здачі в оренду приміщення, необхідного потерпілому, у зниженні податків, в забезпеченні невтручання в діяльність потерпілого з боку представників влади, податкової служби, у захисті від конкурентів тощо;
ґ) які конкретно погрози здійснили вимагачі — побиття жертви, розголошення ганебних для потерпілих та їхніх близьких відомостей, спалення дачі, будинку або торгового об'єкта, вибух автомобіля, знищення товару тощо;
д) з ким конкретно з представників влади, правоохоронних органів, податкових служб мали корумпований зв'язок вимагачі та в чому він виявлявся;
е) конкретні дії кожного з учасників злочину та його роль у реалізації злочинного наміру — хто був організатором даного злочину; хто був навідником, яким чином він здобув інформацію про фінансовий стан потерпілого (був з ним знайомий, спеціально вкорінений в організацію, де працював потерпілий, або працюючи там, вже пізніше став членом групи; здобув ці відомості випадково);
є) хто конкретно займався розробкою плану вчинення злочину; яку роль виконував кожний з учасників групи відповідно до плану і хто розподіляв ці ролі; які конкретно дії виконував кожний учасник групи в процесі вчинення вимагання (вів переговори з потерпілим; стежив за поводженням потерпілого; одержував від потерпілого предмет вимагання; здійснював висловлені на адресу потерпілого погрози після його відмови виконати вимоги злочинців; здійснював приховання або наступну реалізацію отриманих шляхом вимагання речей і цінностей; забезпечував виконавців транспортом, зброєю, форменим обмундируванням співробітників міліції, необхідними документами, технічними засобами; захоплював заручників, викрадав і позбавляв волі потерпілого та здійснював його охорону;, впливав на співробітників правоохоронних органів у випадку арешту членів групи, забезпечував зв'язок із ними, у тому числі зі слідчого ізолятора тощо);
ж) яка конкретно зброя була використана під час вимагання — вогнепальна, холодна або вибуховий пристрій; кому з членів групи вона належала і хто, де, коли її застосовував, які наслідки її застосування; чи мали власники зброї право на її носіння, збереження; яким чином зброя потрапила до членів злочинної групи (куплена легально, у незнайомих осіб, взята в родичів або знайомих, здобута злочинним шляхом);
з) за допомогою яких знарядь здійснювався фізичний вплив на потерпілого (катування) — праски, паяльники, лампи, спеціальні інструменти;
і) який транспортний засіб використовували вимагачі — марка, колір, державний номерний знак, номер двигуна, кузова, дата випуску; із якою метою (для ведення переговорів із потерпілим, транспортування предметів вимагання, переміщення заручників); кому належав даний транспортний засіб (водію, родичам або знайомим) або керування здійснювалося на підставі доручення, здобутого злочинним шляхом.
4. Предмет вимагання.
а) кошти, дорогоцінності, інші цінні предмети;
б) право на майно, що закріплене у відповідних документах (видача генерального доручення на право керування автомашиною потерпілого; передача цінних паперів — векселів, сертифікатів, акцій, депозитних рахунків тощо — із передатним записом на користь вимагачів; видача розписки про відмову від права на майно; передача вимагачам права на орендоване потерпілим приміщення);
в) різноманітні документи — ліцензії на здійснення експортно-імпортних операцій, акти щодо відведення земель та оцінки вартості приватизованих об'єктів тощо.
5. Особа вимагача:
а) стать, вік, місце роботи або навчання, якщо не працював і не навчався, то чому, протягом якого часу і на які кошти існував;
б) судимість, за якими конкретно статтями КК України, чи не погашена судимість, чи не знята вона актом амністії, помилування;
в) місце проживання — був постійним жителем місцевості, де вчинено вимагання, або «заїжджим гастролером»;
г) як характеризувався вимагач за місцем проживання і роботи;
ґ) мотив учинення злочину.
Якщо вимагання вчинене організованими злочинними угрупуваннями, то додатково слід з'ясувати такі обставини:
а) як давно функціонує це злочинне угрупування;
б) хто був ініціатором його створення, а надалі став лідером;
в) який процес формування групи (добровільний вступ або залучення);
г) принцип розподілу обов'язків серед учасників злочинної групи;
ґ) рольова участь і злочинна активність кожного з членів групи (хто виявляв ініціативу, брав участь у більшості злочинних акцій, разом з організатором розробляв план вчинення вимагання; хто був другорядним членом групи («навідник», надавав транспортні засоби, квартиру для злочинних сходок і утримання заручників та ін.);
д) які взаємовідносини були між учасниками групи (симпатії, антипатії), хто кому підпорядковувався;
е) чи існувала в групі система заохочень і покарань, у,» чому вона полягала;
586
є) чи є дана група самостійною або належить до іншого, більш потужного злочинного співтовариства;
ж) які інші злочини, крім вимагання, вчинені даною злочинною групою або окремими її членами;
з) чи розроблявся в групі план поведінки її учасників на слідстві у випадку їхнього арешту, у чому він полягав, хто його розробляв;
й) чи займалася дана злочинна група комерційною діяльністю, якою саме, у якій організаційно-правовій формі, які рахунки та в яких банках були відкриті, яким майном легально володіли, з якими суб'єктами підприємницької діяльності мали фінансові стосунки.
6. Особа потерпілого:
а) соціально-психологічний портрет (стать, вік, службовий та матеріальний стан);
б) характер взаємовідносин з вимагачами — знайомий; раніше мав з вимагачами чи особами, які діють від їхнього імені, ділові контакти; познайомився у зв'язку з даним злочином; чи піддавався раніше вимаганню з боку даних суб'єктів, якщо піддавався, то коли, скільки разів, які погрози висловлювалися на випадок незадоволення їхніх вимог, що передавав як предмет вимагання, де, кому і як пояснив цей факт; які обіцянки давали вимагачі натомість задоволення їхніх вимог, що одержав потерпілий, задовольнивши вимоги вимагачів; кого з членів злочинної групи прийняв на роботу до своєї організації, на яку посаду та з яким окладом; чому розцінював погрози, висловлені вимагачами, як реальні;
в) чи вживав потерпілий контрзаходи проти вимагачів та подавав заяви в правоохоронні органи про факт вимагання (звертався по допомогу до приватних охоронних структур, друзів, знайомих, інших злочинних угруповань, наскільки ефективною була ця допомога); чи намагався самостійно звільнити заручників, з яким результатом, яким чином дізнався про місце їхнього перебування, кого залучав до цього;
г) які тілесні ушкодження були нанесені потерпілому, ступінь їх тяжкості;
ґ) яке саме майно потерпілого пошкоджене вимагачами, розмір матеріальних збитків, які інші негативні наслідки наступили для потерпілого в результаті злочинних дій (припинення роботи його фірми, банкрутство тощо);
д) чи мали вимагачі які-небудь відомості про потерпілого або його близьких, котрі вони погрожували оприлюднити як ганебні, наклепницькі, проте потерпілий намагався зберегти їх у таємниці;
ж) чи мали місце контакти потерпілого зі спільниками затриманих вимагачів, коли, з ким конкретно та з якою метою (по телефону, письмово, особиста зустріч), про що йшла мова.
Коментар до статті 189. Вимагання
1. Вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в іхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (вимагання),-караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.
2. Вимагання, вчинене повторно; або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чи знищенням майна, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому,- карається позбавленням воді на строк від трьох до семи років.
3. Вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, або таке, що завдало майнової шкоди у великих розмірах,- карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років із конфіскацією майна.
4. Вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах, або вчинене організованою групою, або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження,- карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.
1. Основним безпосереднім об'єктом вимагання є право власності, а його додатковими обов'язковими об'єктами виступають психічна та фізична недоторканість особи, й особиста свобода, здоров'я. Додатковими факультативними об'єктами злочину можуть бути честь, гідність, право на таємницю приватного життя та інші права громадян.
2. Предметом злочину може бути як майно, так і право на нього, а також будь-які дії майнового характеру.
Особливістю предмета вимагання є те, що ним може бути не тільки майно, яке на момент посягання знаходиться у потерпілого, а й майно, яке перебуває в цей момент у фактичному володінні винного (одержане ним у борг, на зберігання, для ремонту тощо). Володіючи певною річчю, вимагач може зажадати від її власника не пред'являти претензій до її повернення. Відтак майно як предмет вимагання відрізняється від предмета інших посягань на власність. Неможливо, наприклад, шляхом грабежу або в результаті розбою заволодіти чужим майном, якщо воно на момент посягання вже знаходиться у винного. Предметом вимагання може бути також майно, якого немає у потерпілого в момент вимоги про його пере-, дачу і надходження якого до нього лише передбачається. Про поняття права на майно та інших (будь-яких) дій майнової характеру як предмет вимагання див. коментар, викладений у 3агальних положеннях до цього розділу.
3. З об'єктивної сторони вимагання характеризується двома взаємопов'язаними діями: 1) пред'явленням майнової вимоги; 2) погрозою застосування насильства, знищення або пошкодження майна, заподіяння іншої шкоди.
Вимога як ознака вимагання означає викладену в рішучій формі пропозицію винного до потерпілого (власника, особи, у віданні чи під охороною яких перебуває майно) про передачу майна, права на майно або вчинення останнім інших дій майнового характеру. Пред'явлена суб'єктом майнова вимога утворює ознаку об'єктивної сторони цього злочину тільки за умови, що вона є завідомо протиправною. При вимаганні винна особа прагне заволодіти не належним їй майном чи правом на таке майно або бажає вчинення на її користь дій майнового характеру. Вимога задовольнити законні майнові претензії не утворює складу вимагання, як не утворює його вимога вчинити інші, крім передбачених у ст. 189, дії.
Якщо ж винна особа, застосовуючи відповідні погрози, не керується умислом на заволодіння чужим майном, а має на меті примусити потерпілого припинити займатися господарською діяльністю чи обмежити її або укласти яку-небудь угоду чи не виконувати укладену угоду, виконання якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права (інтереси) того, хто займається господарською діяльністю, вчинене слід розглядати як протидію законній господарській діяльності і кваліфікувати за відповідною частиною ст.206.
Застосування погроз без такого умислу з метою примусити потерпілого до. виконання чи невиконання цивільно-правового зобов'язання слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 355. Але відповідальність за цією статтею може наставати лише тоді, коли особа примушується до виконання (невиконання) існуючого зобов'язання, що виникло з підстав, передбачених чинним законодавством. Предметом такого зобов'язання можуть бути гроші, майно, послуги, результати творчості тощо. Вимога виконати (не виконувати) зобов'язання, що виникло з підстав, не передбачених чинним законодавством, або неіснуючого зобов'язання, або зобов'язання з невизначеним предметом, а так само використання факту існуючого зобов'язання для заволодіння майном, правом на майно або для вчинення дій майнового характеру, які ним не передбачені, кваліфікується як вимагання.
Ще однією особливістю майнової вимоги при вимаганні є те, що при її пред'явленні винний не вживає активних дій до безпосереднього заволодіння майном, а прагне задовольнити своє домагання в результаті певних дій особи, до якої звернуто таку вимогу, - щоб та сама передала (віддала, вручила, надіслала, поклала в умовлене місце тощо) йому майно, право на майно або вчинила інші дії майнового характеру. У ряді випадків винний взагалі не може без певних дій потерпілого досягти злочинного результату (зокрема, коли від останнього вимагається вчинити такі дії майнового характеру, Як, наприклад, виконання на користь винного певної роботи).
Майнова вимога визнається вимаганням за умови, що вона поєднана з психічним насильством. Пред'являючи до потерпілого майнові претензії, вимагач розуміє, що вони не будуть задоволені, якщо потерпілого до цього не примусити, не присилювати робити певним чином.
Смисл погрози при вимаганні полягає у залякуванні особи, до якої пред'явлена вимога, з метою забезпечити вигідну для винного поведінку. Погроза при вимаганні повинна бути дійсною і реальною. При визначенні дійсності і реальності погрози необхідно виходити з суб'єктивного ставлення до неї винного і суб'єктивного сприйняття її потерпілим.
Реальність погрози для вимагача не означає, що він дійсно має намір обов'язково її виконувати. Достатньо, щоб винний вважав, що залякування, яке він застосовує, сприймається потерпілим як таке, що цілком може бути реалізоване і спроможне примусити його робити певним чином. Реальність погрози для потерпілого означає усвідомлення ним того, що небезпека заподіяння шкоди, якою погрожує винний, може стати дійсністю, якщо він проігнорує вимогу вимагача. Погроза при вимаганні може бути виражена у будьякій формі; усно чи письмово, безпосередньо потерпілому або через інших осіб, по телефону, за допомогою жестів, міміки, та/або іншими способами. Водночас, для того щоб мати бажану для вимагача дію, погроза повинна бути доведена до свідомості потерпілого.
В окремих випадках при вимаганні погроза може і не висловлюватись у звичайному смислі цього слова. Вимагач може обмежитись пред'явленням майнової вимоги, якщо розуміння об'єктивно існуючої погрози випливає із відносин між потерпілим і вимагачем, які передували вимаганню, інших обставин, які дають підстави робити висновок про можливе заподіяння шкоди. У таких випадках вимагач розраховує, що потерпілому без пред'явлення погрози зрозуміло про можливе заподіяння йому або його близьким певної шкоди, якщо він не виконає пред'явленої вимоги.
Погроза при вимаганні може стосуватися як самого потерпілого, так і близьких його родичів. Про поняття близьких родичів див. коментар до ст. ст. 115 та 154.
Ст. 189 називає чотири види погроз; 1) погроза насильством;
2) погроза обмеження прав, свобод або законних інтересів; 3) погроза знищенням чи пошкодженням майна; 4) погроза розголошенння відомостей, які потерпілий чи його близькі бажають зберегти в таємниці.
Погроза насильством, при вимаганні полягає у погрозі негайно
або в майбутньому застосувати насильство до потерпілого або близьких його родичів.
Вимагач може погрожувати застосуванням будь-якого насильства; нанесенням побоїв, мордуванням, заподіянням тілесних ушкоджень, позбавленням життя, зґвалтуванням особи жіночої або чоловічої статі, насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, позбавленням волі, іншими насильницькими діями. Встановлення, яким саме насильством погрожував вимагач, є обов'язковим у кожному випадку висловлення такої погрози, оскільки від характеру насильства, яке є змістом погрози, залежить правильна кваліфікація дій винних. Якщо винна особа погрожувала потерпілому позбавленням життя або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, її дії за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за ч. 2 ст. 189.
Погроза обмеження прав, свобод або законних інтересів потерпілого або його близьких родичів полягає у залякуванні зазначених осіб ущемленням їх прав, свобод або законних інтересів, перешкоджанням їх реалізації. Обмеження, яким погрожує вимагач, має незаконний характер (за відсутності законних підстав, в порушення встановленого порядку тощо). Воно може стосуватися будь-яких конституційних та інших прав чи свобод людини і громадянина або будь-яких законних інтересів. Так, вимагач може погрожувати обмежити потерпілого в праві на свободу пересування, зустрічі і спілкуванні з певними особами, вільного вибору місця проживання, на свободу світогляду і віросповідання, на підприємницьку діяльність тощо. Погроза обмежити незаконні інтереси потерпілого або його близьких родичів не утворює складу вимагання. Зміст і обсяг, в яких винний погрожує обмежити права та законні права потерпілого або його близьких родичів, значення для кваліфікації не мають. Якщо винний реалізував свою погрозу й обмежив зазначені права або законні інтереси інших осіб, його дії за наявності для того підстав повинні отримувати додаткову правову оцінку, зокрема за статтями Особливої частини КК, які передбачають відповідальність
за злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина.
Під відомостями, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці, слід розуміти такі дійсні чи вигадаю дані про них, їхні дії та дії, вчинені щодо них, розголошення яких з будьяких міркувань є для них небажаним. Це можуть бути як відомості, які ганьблять потерпілого чи його близьких родичів (наприклад, повідомлення, про непорядні вчинки), так і відомості, які не принижують особу (зокрема, повідомлення про якусь її хворобу) або їх розголошення є суспільно корисним (скажімо, інформація про вчинений злочин). Головне при цьому, щоб погроза розголосити такі відомості спроможна була примусити потерпілого виконати пред'явлену до нього вимогу. Погроза розголосити такі відомості - це погроза повідомити про них особам (або особі), яким вони невідомі, і чиє ознайомлення з ними небажане для потерпілого.
Реалізація таких погроз у процесі вимагання не охоплюється ст. 189. Якщо самі по собі такі дії утворюють склад злочину (наприклад, передбаченого ст. ст. 163 чи 168), вони підлягають окремій кваліфікації.
Відповідно до закону погроза знищити чи пошкодити майно має місце тоді, коли вона стосується: а) майна, яке належить потерпілому або його близьким родичам за правом власності; б) майна, що перебуває У їхньому віданні чи під охороною. Погрозу пошкодження чи знищення майна у складі вимагання можна визначити як залякування потерпілого приведенням у повну чи часткову непридатність майна, у збереженні якого він зацікавлений. Спосіб, яким винний погрожує привести таке майно у непридатність, характер, кількість, розмір майна у грошовому вимірі тощо значення для правової оцінки дій вимагача не мають. Фактичне знищення чи пошкодження майна потребують кваліфікації за ч. ч. 2, 3 чи 4 ст. 189 або іншими відповідними статтями Особливої частини КК.
Вимагання слід вважати закінченим з моменту пред'явлення вимоги, поєднаної із вказаними погрозами незалежно від досягнення винною особою поставленої мети.
4. Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка на момент його вчинення досягла 14-річного віку.
5. Суб'єктивна сторона вимагання характеризується прямим умислом. Вимагання - це корисливий злочин. При його вчиненні винний має за мету незаконно одержати чуже майно, право на нього або добитися вчинення потерпілим інших дій майнового характеру.
6. Кваліфікованими і особливо кваліфікованими видами злочину закон визнає вимагання: 1) вчинене повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб, або 3) службовою особою з використанням свого службового становища, або 4) з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або 5) з пошкодженням чи знищенням майна (ч. 2 ст. 189, або 6) організованою групою (ч. 4 ст. 189); 7) що завдало значної шкоди потерпілому (ч. 2 ст. 189), або 8) майнової шкоди у великих (ч. З ст. 189) чи 9) в особливо великих (ч. 4 ст. 189) розмірах; 10) поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи (ч. З ст. 189), або 11) із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження (ч. 4 ст. 189).
Вимагання, вчинене з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, означає, що винна особа, пред'являючи майнову вимогу, висловлює погрозу позбавити життя чи нанести тяжкі. тілесні ушкодження потерпілому або його близьким родичам у випадку невиконання пред'явленої вимоги.
Погроза вбивством або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, висловлена в процесі вимагання, повністю охоплюється ч. 2 ст. 189 і додаткової кваліфікації за ст. 129 не потребує.
Вимагання, поєднане з пошкодженням чи знищенням майна, має місце тоді, коли у зв'язку з пред'явленою вимогою робиться непридатним майно, в збереженні якого зацікавлений потерпілий. Такі Дії можуть бути засобом підкріплення раніше висловленої погрози або ж безпосередньо супроводжувати майнову вимогу з метою домогтися її виконання.
Для наявності складу вимагання, поєднаного з пошкодженням чи знищенням майна, не потрібно, щоб потерпілому було завдано
шкоди у великих розмірах, що необхідно при умисному знищенні або пошкодженні чужого майна (ч. 1 ст. 194). Для кваліфікації вимагання за ч. 2 ст. 189 достатньо встановити, що мало місце безпосередньо пов'язане з майновою вимогою протиправне приведення певного майна у непридатність.
Умисне знищення або пошкодження майна в процесі вимагання якщо воно було вчинене не шляхом підпалу чи іншим загальнонебезпечним способом, не заподіяло майнової шкоди в особливо великих розмірах і не спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки, повністю охоплюється ч. 2 ст. 189. Додаткової кваліфікації за ч. ч. 1 чи 2 ст. 194 у таких випадках не потрібно. Якщо ж майно було знищено чи пошкоджено шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом, або заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки, дії винної особи слід кваліфікувати залежно від наслідків за ч. ч. 2, 3 (у разі заподіяння такими діями майнової шкоди у великих розмірах), 4 (у разі заподіяння майнової шкоди в особливе великих розмірах або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження) і за ч. 2 ст. 194.
Поняття насильство, небезпечне для жіття чи здоров'я, у складі вимагання аналогічне поняттю такого насильства у складі розбою.
Заподіяння в процесі вимагання легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості тілесного ушкодження, позбавлення волі, вчинене способом, небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, нанесення побоїв, що мало характер мордування, охоплюється ч. З ст. 189 і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребує.
Як поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження вимагання слід визнавати тоді, коли в процесі його вчинення потерпілому або його близьким заподіяно тілесне ушкодження, яке належить до категорії тяжких. Про поняття тяжкого тілесного ушкодження див. коментар до ст. 121.
Умисне заподіяння при вимаганні тяжкого тілесного ушкодження, що не призвело до смерті потерпілого, не потребує додаткової кваліфікації за ч. ч.1 чи 2 ст121, оскільки повністю охоплюється ч. 4 ст. 189. Якщо в процесі вимагання потерпілому або його близьким родичам було умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодженні внаслідок якого настала смерть кого-небудь із цих осіб, або кого-небудь було умисно вбито, дії винної особи треба кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ч. ч. З чи 4 ст. 189 (за ознакою насильства, небезпечного для життя, або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень) і ч. З ст. 121 або відповідною частиною (пунктом ч. 2) ст. 115.
Вбивство через необережність при вимаганні потребує самостійноі кваліфікації за ст. 119.
Про поняття таких кваліфікуючих вимагання ознак, як вчинення його повторно, завдання ним значної шкоди потерпілому або майнової шкоди у великих чи особливо великих розмірах, див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу, а таких ознак, як вчинення вимагання за попередньою змовою групою осіб чи організованою групою, - коментар до ст. 28. При цьому слід
мати на увазі, що значною шкодою, а також майновою шкодою у великих і особливо великих розмірах є як шкода, заподіяна потерпілому у зв'язку з передачею ним майна вимагачу, так і шкода, заподіяна потерпілому чи його близьким родичам пошкодженням або знищенням майна. Про поняття службової особи, вчинення вимагання якою з використанням свого службового становища також утворює кваліфікуючий склад цього злочину, див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу ХVII Особливої частини КК.
Оскільки вимагання є закінченим з моменту пред'явлення майнової вимоги, такі кваліфікуючі ознаки, як пошкодження чи знищення майна, завдання майнової шкоди у великому чи особливо великому розмірах, завдання значної шкоди потерпілому, а також заподіяння тяжкого тілесного ушкодження мають місце лише у випадку реального настання вказаних в законі наслідків. У зв'язку з цим не можуть розглядатися як замах на злочин, передбачений ч. ч. 2, 3 чи ч. 4 ст. 189, дії особи, яка вчиняючи вимагання, ставила за мету настання таких наслідків, але цієї мети не досягла.
7, Вимагання слід відрізняти від насильницького грабежу і розбою. При відмежуванні вимагання від грабежу чи розбою треба виходити з того, що при грабежі і розбої насильство або погроза його застосування спрямовані на заволодіння майном у момент їх застосування. При цьому погроза являє собою такі дії чи висловлювання, які виражають намір застосувати фізичне насильство негайно. Дії, що полягають у насильстві або а погрозі його застосування, спрямовані на одержання майна в майбутньому, а також вимогу передати майно, поєднану з погрозою застосувати насильство до потерпілого або до близьких йому осіб у майбутньому, слід кваліфікувати як вимагання.
Якщо погроза насильством або саме насильство були застосовані з метою заволодіння майном потерпілого в момент нападу, але у зв'язку з відсутністю у нього майна вимога про передачу останнього винною особою була перенесена на майбутнє, дії такої особи треба кваліфікувати залежно від характеру погроз чи насильства як розбій або як замах на грабіж за відповідною частиною ст. 189 (якщо наступні дії являли собою вимагання).
Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 149; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!