РОЗУМІЮЧА СОЦІОЛОГІЯ МАКСА ВЕБЕРА
найважливіше місце в німецькій соціологічній науці початку нового століття належить Максові Веберу. Він народився 1864 р. у м. Ерфурті в родині високопоставленого урядовця. Освіту здобув в університетах м. Гейдельберга й Берліна, де вивчав право та економіку. Наукову діяльність розпочинав як історик господарства і права; йому належить, зокрема, капітальне дослідження аграрних відносин у стародавньому Римі. На початку 90-х років Вебер бере участь у дослідженні соціального становища найманих сільськогосподарських робітників у Німеччині. У 1904 — 1905 рр. він публікує працю «Протестантська етика і дух капіталізму», котра принесла йому всесвітнє визнання. Протягом усього життя М. Вебер займався інтенсивною науковою працею, брав активну участь у політичному й культурному житті, однак (на відміну від Дюркгейма) він не очолював університетської кафедри. Засобом існування для нього була багата спадщина його дядька, заможного фабриканта. Значну допомогу в роботі вченому надавала його дружина Маріанна Вебер, котра однією з перших звернулася до вивчення «жіночого питання» в Німеччині. Помер М. Вебер 1920 р., захворівши на запалення легенів.
Коло наукових зацікавлень цього мислителя надзвичайно широке: політична економія, історія, право, філософія, культурологія. До розробки соціологічних проблем М. Вебер звернувся вже маючи за плечима великий досвід дослідницької роботи в галузі історії господарства і права та в проведенні емпіричних соціальних обслідувань. Наукові догляди вченого формувалися, з одного боку, під впливом «історичної школи» німецької політичної економії (В. Рошер і К. Кніс), з іншого — під впливом баденської фадооофської школи неокантіанства (В. Віндельбанд і Г. Рдкйерт). Як і Дюркгейм, Вебер розумів соціологію як певного роду універсальний, міждисциплінарний метод. Однак якщо для Дюркгейма суть цього методу полягала в тому, щоб «розглядати соціальні факти як речі», то Вебер, навпаки, цікавився насамперед тим суб’єктивним змістом, який люди надають своїм вчинкам, коли вони «діють разом», тобто взаємно співвідносять свою поведінку один з одним. Тому вчений називав свій метод розуміючою соціологією.
|
|
|
3 його праць, окрім «Протестантської етики і духу капіталізму», найбільш відомі «Об’єктивність соціально-наукового і соціально-політичного пізнання» (1904), «Становище буржуазної демократії у Росії» (1906), «Психофізика індустріальної праці» (1908), «Наука як фах і покликання» (1919), «Політика як фах і покликання» (1919). Мислитель не встиг завершити працю над капітальним чотиритомним дослідженням «Господарська етика світових релігій» і двотомником «Господарство і суспільство», які в повному обсязі були опубліковані вже після його смерті.
|
|
|
15 Дайте оцінку соціологічних ідей П. Сорокіна.
Питири́м (Пітирим) Олекса́ндрович Соро́кін (рос. Питири́м Алекса́ндрович Соро́кин, англ. Pitirim Alexandrovich Sorokin) — американський соціолог і культуролог родом з Росії. Відомий розробками теорії соціокультурної динаміки та теорії революції. Один з основоположників теорій соціальної стратифікації і соціальної мобільності. Суттєвими є зусилля Сорокіна на посаді декана факультету соціології Гарвардського університету щодо інституціоналізації соціології не лише як науки, а і як предмета викладання у вищих навчальних закладах США. Його наукові погляди мали серйозний вплив на розвиток світової соціології XX ст.
Питирим Олександрович Сорокін (1889-1968) - найбільший учений соціолог 20 століття.Творчу діяльність Сорокіна поділяють на два періоди - російський (з початку 10-х по 1922р.) і американський. До початку 60-х років П. Сорокін уже близько сорока років був «американським соціологом, міцно займав одне з місць у першій« десятці »провідних соціологів світу.
Народився П.А.Сорокін в січні 1889 року в селі Тур'є, Ярсенского повіту, Вологодської губернії. Батько був росіянином, ремісником, мати - комі, селянка. Питиримом його охрестили на честь святого Питирима, чиє свято припадає на січень.Дитинство він провів, працюючи з батьком і старшим братом на реставрації церков, і виконував селянську роботу. Сам навчився грамоті. Закінчив сільську школу в селі Палевіци. Потім навчався в Гамской второклассной школі. Після закінчення її вступив до Хреновскую церковно-вчительської школи. За зим вчився, а влітку займався селянською роботою, допомагаючи своєї тітки, селянці, в селі Рімье, Яресько повіту. До партії соціалістів-революціонерів вступив в 1905р. У Згодом він згадував: «Я познайомився з купою народу: селяни, робітники,чиновники, служителі культу, офіційні особи, доктора,письменники ... представники різних політичних течій - есери, соціал-демократи(більшовики і меншовики), монархісти, анархісти, ліберали і консерватори всіх мастей. Завдяки контакту з цими людьми я дізнався багато нових ідей, пізнав нові цінності і став розбиратися в соціальних умовах. ... Моє інтенсивне читання досі невідомих мені книг, журналів і газет розширили і поглибили мій кругозір »
|
|
|
У 1906р. П.Сорокін був арештований, півроку просидів у в'язниці в п. Кінешмі і був висланий звідти після звільнення. Чотири місяці після звільнення працював як пропагандиста в Поволжі. У 1907р. «Зайцем» проїхав до Петрограда. У 1909р. здав екстерном іспит на атестат зрілості і вступив до Психоневрологічний інститут, де була єдина в країні кафедра соціології. З 1910р. він почав друкуватися в наукових журналах, таких, як «Вісник Знання», «Вісник психології, кримінальної антропології та гіпнотизму ». У 1910р. Сорокіну було зроблено пропозицію стати за сумісництвом лектором з соціології в Психоневрологічному інституті та Інституті Лесгафта. Це був безпрецедентний випадок в історії вищої школи, коли студент був лектором.
|
|
|
За все це час Сорокін не залишав революційної роботи серед студентства, робітників і селян. У 1911р. він змушений був, в уникнути арешту, втекти з Петрограда спочатку на Поділля, потім за кордон. У 1913 р. був заарештований знову. За все це час Сорокіним було видано низку наукових праць, з яких багато хто, зокрема книга «Злочин і кара, подвиг і нагорода», звернули на себе увагу, як російської, так і європейської науки. У 1917р. їм була написана ціла серія політичних нарисів, серед них такі, як «Анатомія національностей і єдність держави »,« Форми правління »,« Проблеми соціальної рівності »,« Основи майбутнього світу »та ін
В 1914р.Сорокін закінчив університет і був залишений для підготовки до професорського звання. Після здачі іспитів в кінці 1915р., З початку 1917р. він стає«Приват-доцентом». Захист магістерської дисертації була призначена на березень1917р., Але її довелося відкласти у зв'язку з Лютневої революції 1917р. Сорокін опинився у вирі політичних подій в країні. 1918р. - Самий бурхливий рік в житті П. Сорокіна. Після арешту в січні 1918р. він провів близько трьох місяців в Петропавлівської фортеці разом з колишніми міністрами Тимчасового уряду. Після звільнення він прибув до Москви, а потім, як член Установчих зборів і Союзу відродження Росії, в кінці травня відправився з антибільшовицької місією в Великий Устюг, Вологди та Архангельськ. Його місія не увінчалася успіхом, і він змушений був 2 місяці ховатися в Північно-Двінський лісах. Тут, далеко від цивілізації він багато роздумував про політику, революції та самого себе і позбувся багатьох «спокусливих ілюзій». Саме тоді,ймовірно, він написав його «зречення» - відкритий лист, в якому він визнає поразку есерівської програми і заявляє про свій вихід з партії есерів.
Після цього Сорокін здався владі. У в'язниці, засуджений до розстрілу, він пробув до середини грудня 1918 12 грудня його викликали на допит і ознайомили з статті Леніна «Цінні визнання Питирима Сорокіна». За особистим розпорядженням Леніна Сорокіна був доставлений у в'язницю Московської ЧК і тут звільнений. На це політична діяльність Сорокіна закінчилася. Через кілька днів після звільнення він повернувся в Петроград і приступив до читання лекцій в університеті. Тільки в кінці 1920р., На спеціальному засіданні факультету суспільних наук, Сорокіна звели в звання професора без магістерської захисту. У 1922р. опублікована робота Сорокіна «Система соціології», яка була представлена на публічний диспут як докторську дисертацію.
У «Системі соціології »П.А. Сорокіним висуваються основні принципи, на базі яких він пропонував створити соціологію. Він розробив структуру соціології, головні її напрямки та основні завдання кожного з них.
«Соціологія представляє науку, яка вивчає життя і діяльність людей, що живуть в суспільстві собі подібних, і результати такої спільної діяльності ». «Соціологія вивчає товариство з трьох головних точок зору:
1) його будови і складу
2) даних в ньому процесів або його життєдіяльності
3) походження і розвитку суспільства і суспільного життя- Такі основні завдання вивчення соціології »
П.А. Сорокін писав: «Наша потреба в соціологічних знаннях величезна. У ряді багатьох причин, що викликають наші настрої і погану суспільне життя, чималу роль грає наше соціологічне невігластво ... Голод і холод, розпуста і злочин,несправедливість і експлуатація продовжують бути супутниками людського суспільства. Тільки тоді, коли ми добре вивчимо суспільне життя людей, коли пізнаємо закони, яким вона йде, тільки тоді можна розраховувати на успіх у боротьбі з суспільними лихами ... Тільки знання тут може вказати ... як потрібно влаштувати спільне життя, щоб всі були й ситі і щасливі ... Ось з цієї практичної точки зору соціологія набуває величезне значення ».
Сорокін розділив соціологію на теоретичну і практичну. Теоретична соціологія вивчає явища людської взаємодії з точки зору сущого.Теоретична соціологія поділяється на:
1. соціальну аналітику, що вивчає будову, як найпростішого соціального явища, так і складних соціальних єдностей, утворених тією чи іншою комбінацією найпростіших соціальних явищ.
2. соціальну механіку, що вивчає процеси взаємодії людей і тих сил, якими воно викликається і визначається.
3. соціальну генетику; «Завдання генетичної соціології - дати основні історичні тенденції у розвитку суспільного життя людей »
Соціологія практична вивчає явища людської взаємодії з точки зору належного.
Соціологія практична, за Сорокіну, включає в себе соціальну політику. «Завдання практичної соціології ясні із самої назви »- писав Сорокін. «Ця дисципліна повинна бути прикладною дисципліною, яка, спираючись на закони,сформульовані теоретичною соціологією, давала б можливість людству управляти соціальними силами, утилізувати їх згідно поставлених цілей ».
У вченні про будові суспільства П.А. Сорокін пише: «Перш ніж перейти до опису будови населення або суспільства в тому складному вигляді, в якому вони існують, ми повинні вивчити їх в простому вигляді. »Він показує, що найпростішою моделлю соціального явища є взаємодія двох індивідів. У всякому явищі взаємодії є три елементи: індивіди, їхні акти, дії; провідники(світлові, звукові, теплові, предметні, хімічні і т.д.). Головними формами взаємодії соціальних груп є
1) взаємодії двох, одного і багатьох, багатьох і багатьох
2) взаємодія схожих і несхожих осіб
3)взаємодія одностороннє і двостороннє, тривале і миттєве,організований і неорганізований, солідарне і антагоністичну, свідоме і несвідоме
Всі людське населення розпадається на ряд більш тісних груп, що утворюються з взаємодії одного з одним, одного з багатьма і однієї групи з іншою. Яку б соціальну групу ми не взяли - чи буде нею сім'я або клас, або держава, або релігійна секта, або партія - все це являє собою взаємодія двох або одного з багатьма чи багатьох людей з багатьма. Всі нескінченне море людського спілкування складається з процесів взаємодії, односторонніх і двосторонніх, тимчасових і тривалих,організованих і неорганізованих, солідарних і антагоністичних, свідомих і несвідомих, чуттєво-емоційних і вольових ».
«Весь складний світ суспільного життя людей розпадається на окреслені процеси взаємодії ». «Група взаємодіючих людей представляє свого роду колективне ціле або колективне єдність ... Тісна причинний взаємозалежність їх поведінки і дає підставу розглядати взаємодіючих осіб як колективне ціле, як одна істота, що складається з багатьох осіб.Подібно до того, як кисень і водень, взаємодіючи один з одним, утворюють воду, різко відрізняється від простої суми ізольованих кисню і водню,так і сукупність взаємодіючих людей різко відрізняється від простої їх суми. » «Кожного чистого групу людей, що взаємодіють один з одним, ми будемо називати колективним єдністю або коротше колективом ».
Потім Сорокін докладно розглядає умови виникнення, збереження і розпаду колективних єдностей. Умови їх виникнення, існування та розпаду він ділить на три групи:
1. космічні або фізико-хімічні
2.біологічні
3.соціально-психічні
Далі Сорокін вказує два основні способи (свідомий і несвідомий) встановлення організації групи і звичайні прийоми підтримки та збереження цієї організації. «Громадське життя представляє не що інше, як безперервний потік виникають, тривають і зникаючих колективних єдностей. "Колективне єдність перестає існувати тільки тоді, коли припиняється взаємодія між частиною або всіма його членами ». «Припинення колективного єдності веде до зникнення його організації. Але падіння однієї організації і заміна її іншою зовсім ще не означають зникнення і розпаду колективного єдності, а означають лише, що форма, порядок і організація останнього змінилася! »
Потім Сорокін розглядає будову і розшарування населення. Він підкреслює, що «населення розшаровується на ряд груп, що воно складено з безлічі колективних єдностей, а не становить чогось цілісного, єдиного, всі члени якого однаково пов'язані один з одним ». «З багатьох груп, на які розпадається населення, найважливішими простими розшарування останнього будуть розшарування:
а) за сімейною приналежності
б) по державної
в) за расовою
д) за професійної
е) по майнової
ж) по релігійної
з) по об'ємно-правової
и) за партійною
З сполучень простих розшарувань (угруповань) утворюються складні групи. Складні групи бувають:
а) типові й не типові для даного населення.
З типових важливі клас і національність.
б) внутрішньо антагоністичні і внутрішньо солідарні. «Доля будь-якого населення і хід історії визначаються не боротьбою або узгодженням будь-яких одних груп, а взаємовідносинами всіх зазначених простих і складних соціальних колективів ». Для пояснення історичних процесів «доводиться враховувати взаємини і поведінку всіх цих груп ».
Далі Сорокін робить перехід до вивчення діяльності людей, чинників поведінки і механіки суспільних процесів. «Усі сили, що впливають на поведінку людей і визначають собою характер їх спільного життя, можуть бути зведені до трьох основних розрядами:
1.разряду космічних (фізико-хімічних) сил
2.разряду сил біологічних
3.разряду сил соціально-психічних
До розряду космічних сил П.А. Сорокін відносить прості подразники, такі як світло,звук, температура, колір, вологість і т.д., і складні, такі як клімат даного місця, склад і характер грунту, зміна пір року, чергування дня і ночі.
До головних біологічним силам (подразників) Сорокін відносить наступні:
1.потребность харчування
2.потребность статева
3.потребность індивідуального самозахисту
4.потребность груповий самозахисту
5.бессознательное наслідування
6.потребность руху
7. інші фізіологічні потреби (сну, спокою, ігри і т.п.)
Соціально-психічні чинники діляться Сорокіним на прості і складні. До простих він відносить:
1.Ідеї
2.чувства-емоції
1. хвилювання людей
До складних відносяться:
1.матеріальная культура, що оточує людини
2.духовная атмосфера соціального середовища
3.Общественно-політична організація груп, явища влади, багатство і гроші, поділ праці і т.д.
У своїй роботі П.А. Сорокін докладно показує ступінь впливу всіх цих факторів на поведінку людини і суспільне життя. «Людина, як і всі явища світу не вилучено з-під дії законів необхідності, що «абсолютної свободи волі» немає ...Залежність від зовнішніх (космічних і біологічних) умов сприймається і переживається нами як відсутність волі ... Залежність нашої поведінки від соціально - психічних подразників сприймається нами як відсутність залежності, як «свобода волі» та поведінки! ... Зростання впливу соціально-психічних факторів «на нашу поведінку буде сприйматися нами як зростання нашої свободи, як зменшення нашої залежності від умов, сторонніх і чужих нашому «я». Ось чому соціально-психологічні подразники поведінки здаються нам звільняються. Цей суб'єктивно-неминучий факт і послужив приводом для появ теорій «свободи волі». Єдиний сенс, який може мати«Вільна воля», означає об'єктивно зменшення залежності нашої поведінки від умов космічних та біологічних і зростання нашої залежності від умов соціально-психічних, - залежності, суб'єктивно пережиті нами як свобода, як відсутність сорому ... З ходом історії вплив соціально-психічних сил зростає, тому зростає і наша «свобода». Так здається нам суб'єктивно і таке єдино прийнятне поняття «свободи волі». «Кожен з нас, народжуючись в світ, несе з собою лише біологічну організацію,біологічні імпульси і ряд спадкових рис. Багаж - невеликий, фігура --невизначена. Що вийде з неї, геній або невіглас ...- це визначається сукупністю впливів соціального середовища. Вона формує людину як соціально-психічну індивідуальність ».
22 квітня1922р. на диспуті таємним голосуванням вчений Рада визнала Сорокіна заслуговує ступеня доктора соціології. Він був першим в історії російської науки доктором соціології. До моменту захисту П. Сорокіним було опубліковано вже 126робіт. Багато хто з них були спрямовані проти радянської влади і марксистської теорії. Ленін різко критикував статтю П. Сорокіна «Вплив війни на склад населення, його властивості та громадську організацію », надруковану в 1922р. в першому номері журналу «Економіст». Зокрема, у цій статті Сорокіним був дан статистичний матеріал про розвиток сімейно-шлюбних відносин і розлучення. Ленін писав, що Сорокін «спотворює правду на догоду реакції і буржуазії».
У листі до Дзержинському від 19 травня 1922р. Ленін писав з приводу журналу «Економіст»: "Це,по-моєму, явний центр білогвардійців. У N3 надрукований на обкладинці список співробітників. Це, я думаю, майже всі - законний кандидати на висилку за кордон ». Серед 53 осіб, залучених до співробітництва в «Економіст» є і прізвище П.А. Сорокіна.
У лютому1922р. П. Сорокін виступив на урочистих зборах на честь 103 річниці Петербурзького університету. Звертаючись до молоді, він заявив, що «віра батьків»виявилася «банкрутством». «Їх досвід у формі традиційного світогляду інтелігенції виявився недостатнім, інакше трагедії не було б. Від берегацього світогляду волею-неволею вам доводиться відштовхнутися: він не врятував нас,не врятує і вас. Він надовго зник у зареве воєн, в гуркоті революцій і в темній безодні могил, всі ростуть і множаться на російській рівнині. Якщо не ми самі,так ці могили волають про неповноту досвіду «батьків» і помилковості їх патентованих рятівних рецептів ». Радячи молоді знайти «нову віру», Сорокін перш всього рекомендує їй «взяти з собою в дорогу» знання, чисту науку, любов і волю до продуктивної праці.
У зв'язку з тим,що після революції неомарксистської соціологи продовжували працювати так само активно, як і колись, а багато хто навіть відкрито виступали проти радянської влади,в 1922 р. Ленін поставив питання про комуністичний контролі програм і зміст курсів з суспільних наук. У результаті чого багатьом професорам,в тому числі і П.А. Сорокіну, була заборонена викладацька діяльність. Під натиском влади, у вересні 1922р. Сорокін і його дружина Є.П. Баратинського, навіки були змушені залишити Росію. «Що б не сталося зі мною в майбутньому, --написано в його щоденнику, - я впевнений, що три речі назавжди залишаться переконаннями мого серця і розуму. Життя, як би не важка вона була, - це сама вища, найпрекрасніша, сама чудова цінність в цьому світі. Перетворити її в служіння обов'язку - ось ще одне диво, здатне зробити життя щасливим. У цьому я теж переконаний. І нарешті, я переконаний, що ненависть, жорстокість і несправедливість не можуть і ніколи не зможуть побудувати на землі Царство Боже.До нього веде лише один шлях: шлях самовідданої творчої любові, яка полягає не тільки в молитві, а перш за все - в дії ». Після тривалого перебування в Берліні,а потім у Празі, восени 1923 р., прийнявши запрошення відомих американських соціологів Е. Хайеса і Е. Росса, прочитати серію лекцій про російську революцію, Сорокін назавжди переїздить до Сполучених Штатів Америки.
В історико-соціологічної літературі традиційно прийнято розмежовувати два періоди творчості Сорокіна - російський та американський. Для«Американського» соціолога Сорокіна «російський період» творчості є свого роду інкубаційним, «роками навчання»,дуже цікавими і по - своєму продуктивними. Проте саме за ці десять років у Сорокіна дозріли задуми всіх подальших його тим, і, що особливо важливо,наочно позначилися ті етапи його творчої еволюції, які він і виконав протягом свого подальшого життя.Якщо він починав досить традиційно для соціальної думки на зламі століть, то в гарвардський період перетворився на могутнього макросоціолога,що розглядає цивілізацію як атомарної одиниці свого аналізу.П. Сорокіна знадобилося менше року для культурної і мовної акліматизації і вже річним семестром 1924р.Він приступив до читання лекцій в Мінісотском університеті. В1924г. Виходить його перша друкована книга «Листки з російської щоденника », що описує і аналізує російські події1917-1922гг. У 1925р. Виходить у світ його «Соціологія революції», В 1927р.«Соціальна мобільність». Сорокін є одним з родоначальників теорії соціальної стратифікації та соціальної мобільності. Теорія соціальної стратифікації, висуваються ті чи інші критерії поділу суспільства на соціальні верстви,групи, служить методологічною основою для формування теорії соціальної мобільності. Ця зміна індивідом чи групою соціального статусу, місця, що займає в соціальній структурі суспільства. П. Сорокін розглядав соціальну мобільність як будь-яка зміна соціального стану, а не тільки перехід осіб та сімей з однієї соціальної групи в іншу. Згідно з його поглядами соціальна мобільність означає переміщення по соціальних сходах у двох напрямках: 1. Вертикальному - руху вгору і вниз, 2.горізонтальном --руху на одному і тому ж соціальному рівні.
У 1928р. Вийшла у світ книга «Сучасні соціологічні теорії», в 1929р. - «Підстави міської та сільської соціології ». У 1930р. Всесвітньо відомий Гарвардський університет пропонує Сорокіну очолити заснований соціологічний факультет. П. Сорокін прийняв цю пропозицію і пропрацював в університеті до1959р. У 1956р. Побачила світ його нова робота «примхи і недоліки сучасної соціології та суміжних наук », у 1956р. вийшла робота «Сучасні соціологічні теорії ». У 1964р. на знак визнання заслуг вченого, 75-річного Сорокіна обирають головою Американської соціологічної асоціації.
11 лютого1968р. у віці 79 років, після важкої хвороби П.А. Сорокін помер. П. Сорокін належить до того рідкісного типу вчених, чиє ім'я стає символом обраної ним науки. На Заході він давно вже визнаний як один із класиків соціології XX століття, що стоїть в одному ряду з О.Конт, Г. Спенсер, М. Вебером.
16 Проаналізуйте основні концептуальні напрями сучасної західної соціології.
17Проаналізуйте розвиток протосоціологічної думки та^вфціології в Україні.
18Назвіть видатних українських соціологів і охарактеризуйте їх діяльність.
Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 283; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!