Який вклад у соціологію зробив Є. Дюркгейм?

Стр 1 из 2Следующая ⇒

Що вам відомо про Г. Спенсера як фундатора еволюціонізму? Герберт Спенсер (англ. Herbert Spencer, 27 квітня 1820 — 8 грудня 1903) — англійський філософ і соціолог, один з родоначальників еволюціонізму, ідеї якого користувалися великою популярністю в кінці XIX століття, засновник органічної школи в соціології, ідеолог лібералізму. Остаточно затвердив в науковому обігу термін «соціологія».. Його соціологічні погляди є продовженням соціологічних переконань Сен-Сімона і Конта, певний вплив на розвиток ідеї еволюції зробили Ламарк і К.Бер, Сміт і Мальтус. З ім'ям Герберта Спенсера пов'язують два підходи до розгляду суспільних явищ: Розуміння суспільства як організму, подібному до біологічних, який керується тими ж законами організації, функціонування та розвитку. Вчення про всезагальну еволюцію, що розповсюджується на неорганічний, органічний та над органічний (соціальний) світ.

Основні праці

Перша наукова працю праця Герберта Спенсера «Соціальна статика» вийшла в 1850 році. В подальшому він намагався створити певну «суму наук», яку називав «Система соціальної філософії». Основні розділи якої розроблялись ним в працях:

«Основні начала»
«Основи біології»
«Основи психології»
«Основи соціології»
«Основи етики»
«Соціологія як предмет вивчення»

Внесок в науку

Порівняно з Огюстом Контом Спенсер, спираючись на більший масив знань, розширив перелік наук, які він хотів охопити в своєму філософському синтезі. Він поділив всі науки на три групи:

Абстрактні науки (напр. логіка, математика).
Абстрактно-конкретні науки (напр. — механіка, фізика, хімія).
Конкретні науки (напр. астрономія, біологія, соціологія)

Філософію він визначає як найзагальніше знання, оскільки її узагальнення «охоплюють і об'єднують найширші узагальнення науки»^[1].

Історичні типи суспільств

Герберт Спенсер класифікував суспільства з точки зору стадій розвитку. Розмістив їх у наступному порядку:

прості;
складні;
подвійної складності;
потрійної складності.

(Класифікація за ступенем структурної складності).

Прості суспільства:

ті, що мають керівника;
з епізодичним керівництвом;
з нестабільним керівництвом;
зі стабільним керівництвом.

Складні суспільства та суспільства подвійної складності класифікував так само відповідно до складності їх політичної організації. Аналогічним чином різні типи суспільств були класифіковані у залежності від еволюції характеру осілості:

кочові;
наполовину осілі;
осілі.

Суспільства в цілому були представлені як структури, що розвиваються від простого до складного (проходячи при цьому через необхідні етапи). Етапи ускладнення та переускладнення мають проходити послідовно. Чим розвиненіше суспільство, тим воно складніше, тобто більш диференційоване у структурному та функціональному відношеннях. Герберт Спенсер підкреслював, що ступінь складності не залежить від військово — індустріальної дихотомії. Відносно недиференційовані суспільства можуть бути індустріальними, а сучасні складні суспільства — військовими.

Класифікація розміщує суспільство на шкалі складності структури та функціональної організації від «малого простого агрегату» до «великого агрегату». На початковому етапі суспільство характеризується переважанням безпосередніх зв'язків між індивідами, відсутністю спеціальних органів управління тощо. У «малому простому агрегаті» всі його частини схожі одна на одну, люди співпрацюють для досягнення однакових для всіх, закріплених групових цілей, управляючий центр відсутній (ранній «аналог» односегментної організації з механічною солідарністю за Дюркгеймом). Це — найпростіша система без підсистем (група, в якій відсутні відмінні підгрупи). У процесі розвитку формується складна структура, соціальна ієрархія, включення індивіда в суспільство опосередковано приналежністю до менших спільнот (рід, каста тощо). У складному суспільстві його члени входять у нього опосередковано, як елементи простих агрегатів з своїми «координуючими центами» у свою чергу підкореним центру «більш обширного» агрегату. У складніших суспільствах кількість проміжних рівнів та підсистем відповідно зростає^[2].

Який вклад у соціологію зробив Є. Дюркгейм?

Еміль Дюркгейм (фр. Émile Durkheim; МФА: [emil dyʁkɛm]; 15 квітня 1858, Епіналь, Франція — † 15 листопада 1917 Париж, Франція) — французький соціолог і етнолог.

Вважається одним з засновників соціології як науки, що оперує власними емпіричними методами, які служать не тільки ілюстрацією до різноманітних гіпотез, а головним чином для їх доказу. В академічному курсі історії класичної соціології ім'я Еміля Дюркгайма стоїть поряд з такими засновниками наукової соціології як Макс Вебер, Фердинанд Тьонніс та Георг Зіммель.

Еміль Дюркгейм народився на північному сході Франції, у небагатій родині равина. В дитинстві майбутнього автора соціологічної теорії готували до релігійного поприща його предків, навчаючи давньоєврейській мові, Торі й Талмуду. Проте він досить рано відмовився продовжити родинну традицію. Біографи Дюркгайма підкреслюють, що значний вплив на це рішення зробила його шкільна вчителька-католичка. Деякий час він відчував схильність до католицизму, але католиком Дюркгайм не став, також не став він і атеїстом. З юних років і до кінця життя він залишався агностиком. Постійно підкреслюючи важливу соціальну й моральну роль релігії, він зробив предметом своєї віри науку взагалі й соціальну науку зокрема.

В 1879 році Дюркгейм з третьої спроби поступив до Вищої Нормальної школи (Ecole Normale Supérieure) в Парижі, де одночасно з ним навчались відомий філософ Анрі Бергсон та видатний діяч соціалістичного руху Жан Жорес, з яким Дюркгайм підтримував дружні стосунки. Серед професорів Нормальної школи найбільший вплив на формування поглядів майбутнього соціолога зробили видатні вчені: історик Фюстель де Куланж і філософ Еміль Бутру. Серед студентів Дюркгайм користувався великою повагою й виділявся серйозністю, ранньою зрілістю думки та любов'ю до теоретичних дискусій, через що товариші прозвали його «метафізиком».

Скінчивши в 1882 році Нормальну школу, Дюркгайм декілька років викладав філософію в провінційних ліцеях. У 1885—1886 рр. він побував в науковому відрядженні в Німеччині, де познайомився із станом дослідів й викладання філософії й соціальних наук. Особливо велике враження на нього справило знайомство з видатним психологом і філософом В. Вундтом, засновником першої у світі лабораторії експериментальної психології.

В 1887 р. Дюркгейм був призначений викладачем «соціальної науки і педагогіки» на філологічному факультеті Бордоського університету. Там же в 1896 р. він очолив кафедру «соціальної науки» — фактично, першу кафедру соціології у Франції.

З 1898 до 1913 р. Дюркгайм керував видавництвом журналу «Соціологічний щорічник» (було видано 12 томів журналу). Працівники журналу, прихильники дюркгаймівських ідей, створили наукову школу, що отримала назву «Французька соціологічна школа». Діяльність цього наукового колективу посідала чільне місце у французькій соціології до кінця 1930-х років.

З 1902 року Дюркгейм викладав у Сорбонні, де очолював кафедру «науки про виховання», що згодом була перейменована в кафедру «науки виховання й соціології». Викладацька діяльність була дуже інтенсивною, й багато з його наукових робіт народилися з лекційних курсів. Дюркгейм був блискучим оратором, і його лекції користувались великим успіхом.

Професійна діяльність займала головне місце в житті Дюркгейма, але, не зважаючи на це, він брав активну участь в різних суспільних організаціях і рухах. Він був людиною демократичних та ліберальних переконань, прибічником соціальних реформ, що базувалися на наукових рекомендаціях. Разом з тим Дюркгайм був супротивником революційного соціалізму, вважаючи, що глибокі соціальні зміни відбуваються в результаті довгої соціальної та моральної еволюції. З цих позицій він намагався примирити ворогуючі класові сили, розглядаючи соціологію як наукову альтернативу лівому та правому радикалізму.

Практична мета його професійної та суспільної діяльності полягала в тому, щоб вивести французьке суспільство із тяжкої кризи, у якій воно перебувало в останній чверті XIX ст. після падіння прогнилого режиму Другої Імперії, поразки у війні з Пруссією та кривавого придушення Паризької Комуни. У зв'язку з цим він активно виступав проти прибічників відродження монархії та прихильників «сильної влади», проти реакційних клерикалів та націоналістів, відстоюючи необхідність національної згоди на республіканських, світських та раціоналістичних принципах, на основі яких у Франції сформувалась Третя республіка.

Перша Світова війна завдала тяжкого удару по Французькій соціологічній школі, поставивши під питання загальний оптимістичний настрій соціології Дюркгейма. Деякі відомі працівники школи загинули на фронтах війни. Загинув і син засновника школи — Андре, блискучий молодий лінгвіст і соціолог, у якому батько бачив послідовника своєї справи. Смерть сина прискорила смерть батька. Еміль Дюркгайм помер 15 листопада 1917 року у Фонтенбло під Парижем у віці 59 років, не встигнувши завершити багато із розпочатого.

Дюркгейм ввів у науковий обіг теоретичне поняття «колективних уявлень» для позначення ідей, не запозичених з практичного досвіду, а ніби нав'язаних людям самим суспільним середовищем. Такий погляд на залежність мислення людини від пануючих у суспільстві уявлень розвинув Леві-Брюль своєю теорією «дологічного мислення».

14 Що таке «розуміюча соціологія» М. Вебера?

Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 236; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

12 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!