Розділ V . Проблеми розвитку прокуратури України
Проведення в Україні політичної реформи, запропонованої Президентом Л.Д.Кучмою у Зверненні з нагоди 11-ї річниці проголошення Незалежності України, тією чи іншою мірою стосується всіх державних структур, у тому числі і прокуратури [8]. У зв'язку з цим у теорії та на практиці необхідно ретельно продумати характер і темпи її реформування, обов'язково враховуючи стан законності та правопорядку в державі.
Українська прокуратура, як й інші правоохоронні органи, переживає не найкращі часи. Криза законності, неналежне забезпечення правового захисту особистості й інтересів суспільства, зростання злочинності висувають підвищені вимоги до органів прокуратури. Вказані вимоги вона повною мірою задовольнити не може, оскільки дезорієнтована у виборі цінностей, які має захищати. Колишня правова ідеологія, шо спиралася на гасло соціальної справедливості, зруйнована. Нова, в основі якої лежала б система ринкових відносин та індивідуалістичної філософії, поки ще не затвердилася. Коло замкнулося. Проте вихід з нього все-таки є, але не у розробленні чергової концепції прокурорського нагляду і не в занадто вільному поводженні із законодавством про прокуратуру [9], а у відповіді на запитання: чим є прокуратура в сучасних умовах..
Для розв'язання наведеного питання, перш за все, необхідно виявити об'єктивні чинники, якими визначаються потреби реформування державних структур і характер їхнього правового забезпечення. Щодо перспектив розвитку прокуратури такими можуть бути визнані: стан правопорядку і правозахисних механізмів в Україні; характер взаємовідносин прокуратури з гілками державної влади; вітчизняні традиції забезпечення реалізації правових норм, що сформувалися на грунті українського менталітету; загальновизнані норми і принципи міжнародного права, включно з рекомендаціями Ради Європи.
|
|
|
На жаль, останніми роками в наукових дослідженнях менше уваги приділяється питанням теорії прокурорського нагляду, проблемам прокурорсько-наглядового права як галузі. Водночас місце і призначення прокуратури в системі державно-правових інститутів полягає в наступному. Прокуратура України — самостійний державний орган, що має низку конституційно закріплених ознак. Основною метою її функціонування є правозахисна діяльність. Проте органи прокуратури здійснюють не лише захист прав і свобод людини та громадянина, а й суспільства і держави, тобто захист публічного інтересу. На відміну від решти правоохоронних органів, що розглядають злочин як єдність факту та його кримінально-правової оцінки, вона поширює свій інтерес не лише на злочин і злочинця як елементи явища злочинності, а й виявляє тенденції і закономірності процесу порушення закону [10].
|
|
|
Єдність законності — наслідок її здійснення, реалізації законів, актів вираження народної волі. Верховна законодавча влада після ухвалення законів не може і не повинна залишатися осторонь від їхнього виконання. Тому вона зберігає за собою функцію забезпечення єдності законності, виконує її безпосередньо, а також за допомогою Конституційного Суду, Уповноваженого з прав людини, Уряду, системи виконавчої судової діяльності, а також, що особливо варто підкреслити, через прокуратуру, якій вона передає більшу частину належної їй функції, залишаючи за собою право й обов'язок на її здійснення, утому числі з метою забезпечення єдності законнссті в діяльності самої прокуратури.
Прокуратура може бути в державі сам на сам при виконанні своїх обов'язків. Закон — вираження народної волі. Водночас він — творіння законодавчої влади. Прокурор разом з иією владою опікується втіленням його в життя, точним і неухильним його дотриманням. Сам діє на основі закону і підпорядковується лише закону, отже, у своїй діяльності також незалежний від законодавчих органів. Проте прокурору потрібна підтримка або опора, що має виходити, насамперед, від законодавчої влади. Йому доводиться нерідко чинити опір «найсильнішим» людям. Тому прокуратура сама не впорається із завданням забезпечення єдності законності [11]. Виконавча влада в цьому їй неналежний помічник. Зрозуміло, їй потрібна також підтримка Президента України як глави держави і гаранта законності. З другого боку, законодавчій владі для реального здійснення нею функції вищого контролю за дотриманням законів потрібна власна або близька до неї державно-правова структура. Як така може бути лише прокуратура.
|
|
|
Незважаючи на розбіжності у думках вчених і практиків щодо загальнонагля-дової функції прокуратури [12], український законодавець дійшов висновку щодо неможливості поки що відмовитися від важливої складової прокуратури — нагляду за додержанням і застосуванням законів. Загалом дана функція зберігається (на перехідний період). Це ще раз зафіксували доповнення і зміни до Закону «Про прокуратуру» в липні 2001 р. У зв'язку з наведеним варто наголосити, що Закон України від 12 липня 2001 р. «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про прокуратуру» хоча і вніс принципові доповнення і зміни в правове становище і завдання прокурорського нагляду, але не усунув низки проблем, розв'язання яких необхідне в найближчому майбутньому.
|
|
|
Чинне законодавство про прокуратуру, наділяючи прокурорів певними повноваженнями, далеке від досконалості. У ньому є прогалини, пов'язані з основним змістом прокурорського нагляду, що заважає його розумінню, утруднює застосування на практиці забезпечення єдності законності. На думку Генерального прокурора України Святослава Піскуна, Закон «Про прокуратуру» давно застарів і потребує змін [13].
Вказаний вище Закон й нині розглядає прокурорський нагляд як додатковий (або, навіть, основний) засіб контролю за дотриманням законів у державі. Поняття контролю і нагляду в сучасній теорії, законодавстві і практиці не розділені. Прокурори на ділі постійно, всупереч закону і своєму призначенню в правоохоронній системі, підміняють адміністрацію, здійснюючи, так звані, перевірки додержання і застосування законів. Очевидно, уряд, як і законодавець, не дуже довіряє своїм чиновникам, якщо спонукає прокурора до систематичних перевірок дотримання законів, а, за суттю, — до постійного вторгнення в їхню законну діяльність.
Виконання законів припускає лише законну діяльність, а у ній прокурору, вважаю, робити нічого. Якщо він тут час від часу ще з'являється, то, очевидно, тільки тому, що на практиці часто трапляються правопорушення і їх потрібно виявляти неодмінно прокурору з урахуванням низької активності адміністрації та її контролюючих органів. Звичайно, при провадженні перевірок прокурори знаходять чимало порушень закону, проте частіше марнують час або виявляють незначні порушення, створюючи тим самим видимість активності. Можливо, прокурори тому і знаходять правопорушення, що суспільство і держава звикли до такої їхньої діяльності?
Прокурори, як випливає зі ст. 19 Закону «Про прокуратуру», мають право проводити перевірки лише на підставі інформації, що надійшла, про факти порушення закону, які потребують вжиття заходів. Тут уже окреслюється неможливість нагляду, що має неконкретний, далекий від дійсності, характер. Більше того, відповідно до ч. 2 ст. 19 даного Закону прокурори повинні встановлювати факти порушень законів як підставу для прокурорського реагування. Саме з цією метою вони вправі здійснювати перевірки дотримання законів, що не є наглядовими, а виступають дослідженням конкретних матеріалів про правопорушення.
Отже, прокурорська перевірка — не пошук інформації про порушення закону, а вивчення відомостей про правопорушення, виявлення його фактичних обставин. Сучасний прокурорський нагляд за законністю — це вже не нагляд у власному розумінні, а тільки прокурорсько-представницький процес, що існує в різноманітних формах і включає загальне прокурорсько-наглядове провадження про правопорушення (за кримінальними, адміністративними, цивільними та господарськими справами). Тому організація такого нагляду за додержанням і застосуванням законів потребує принципових змін. Предмет прокурорського нагляду, цілі та завдання не можуть бути успішно реалізовані через їх багатоманітність і невизначеність.
Одним з основних напрямів названого нагляду є не власне нагляд (спостереження) з його невизначеними (загальними) цілями, предметом і напрямами, а прокурорсько-представницький процес. Прокурорсько-представницька діяльність нині — потреба, а багато в чому і реальність, з якими не можна не рахуватися. Якщо вона ще не одержала визнання, то лише тому, що фахівці, які займаються прокурорським наглядом, не дуже уважні до змін, котрі відбуваються у житті і законодавстві. Саме у представницьку функцію органів прокуратури (п. 2 ст. 121 Конституції України) повинен трансформуватися нагляд прокурора за додержанням і застосуванням законів у державі.
Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 137; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!