Філософія К. Маркса: методи та принципи.
Принципи діалектики - вихідні, об’єктивні за змістом ідеї матеріалістичної діалектики, що поряд із законами діалектики, категоріями діалектики відображають найзагальніші закономірності процесу розвитку предметів і явищ об’єктивної дійсності і виконують методологічну функцію у науковому і філософському пізнанні. Насамперед матеріалістична діалектика визнає, що світ, всі предмети і явища мають єдину матеріальну основу, що матерія первинна і вічна, а дух вторинний. Наступний принцип – принцип єдності діалектики буття і діалектики мислення. Це означає, що матеріалістична діалектика визнає здатність мислення людини пізнати цей світ, адекватно відобразити його властивості. Ці принципи є вихідними не тільки для матеріалістичної діалектики, а і для сучасної матеріалістичної філософії в цілому. Принципами власне діалектики можна назвати принципи загального зв’язку та загального розвитку явищ у світі. Визнання загального зв’язку явищ у природі, суспільстві і мисленні вимагає системного дослідження цих явищ, на противагу метафізичному методу, який розглядає світ у сукупності ізольованих явищ. Визнання принципу загального розвитку означає не тільки визнання діалектикою наявності розвитку у природі, суспільстві і мисленні, а й відображає глибинну сутність процесу руху матерії як саморуху, формоутворення нового, як саморозвитку матерії. Узагальнюючи можна сказати, що діалектика спирається на принцип єдності та боротьби суперечностей, на принципи переходу кількісних явищ у якісні, та принцип заперечення заперечення. Іноді до принципів включають також причинність, цілісність, системність. У більш широкому тлумаченні – це і принципи відображення, історизму, матеріальної єдності світу, практики, невичерпності властивостей матерії тощо.
|
|
|
Істор. Матеріалізм(матеріалістичне розуміння історії)_ складник марксизму; теорія розвитку і пізнання суспільства. Основні ідеї, висунуті Марксом, Енгельсом, Леніним виходять з визнання первинності матеріального життя Суспільства-суспільного життя по відношенню до суп. свідомості: з ідеї про те, що люди самі творять свою історію, а спонук. Мотиви їхньої діяльності визначаються матеріальними умовами суп. Виробництва; виділяє вироб. Відношення як економ. Структуру, базис суспільства, визначальну надбудову; розглядає історію як закономірний прир-істор. Процес розвитку і зміни суп-істор. Формацій, в результаті якого затверджується комунізм.
Метафізика загальної єдності В. Соловйова. Основні риси російської релігійної філософії кінця ХІХ – початку ХХ ст.
Основи російської релігійної філософії заклав видатний російський мислитель Володимир Сергійович Соловйов (1853 -1900). Перше уявлення про його філософську систему можна скласти уже за назвами основних творів: "Виправдання добра" (1897); "Теоретична філософія" (1899); "Життєва драма Платона" (1898); "Смисл любові" (1894) та ін. Центральна ідея філософії Соловйова - ідея всеєдності. У своїй філософії всеєдності він намагався довести, що синтез філософії, науки і богослов'я надасть можливість створення "цілісного знання", яке через "цілісне суспільство" приведе до "цілісного життя". Цілісне життя встановить живу й істинну єдність Творця і творіння, посередником між якими виступить так звана світова душа, або Софія. Звідси виникає "вільна теократія", котра, за Соловйовим, повинна бути створеною на основі об'єднаного християнства в церковно-монархічній державі. Етика її громадян має базуватися на основі загальних моральних цінностей "абсолютного добра", поширених свого часу Христом. Основними рисами російської філософії XIX - початку XX ст. є: відсутність чіткої демаркаційної лінії між матеріалізмом та ідеалізмом; розробка переважно проблем людини і суспільного устрою, а не гносеології і онтології; літературна і літературно-критична форма філософствування; виразна релігійно-моральна спрямованість; широкий діапазон світоглядної проблематики.
|
|
|
|
|
|
Монадологія В. Лейбніца
Вільгельм Лейбніц —великий математик і логік, який обстоював множинність субстанцій, що складаються із сукупності животворних атомів-монад. Лейбніц вважав, що всі монади рухомі й взаємопов’язані, він розрізняв три види атомів-монад (залежно від їх досконалості, запрограмованої Богом): 1) найнижчі,що характеризуються «перцепцією», тобто пасивною здатністю до сприйняття. Тіла неживої природи містять монади нижчого ступеня, монади-перцепції; 2) монади-душі,які можуть мати відчуття та більш яскраві уявлення. Живі, тіла містять монади-душі; 3) монади-духи,які характеризуються найвищим ступенем розвитку, мають свідомість, «апперцепцію», здатність до міркування та рефлексії. Людина — це поєднання монад з матерією, де провідна роль належить монадам-духам, апперцеп-ціям, рефлексії. Кожна монада, завдяки внутрішній активній діяльності, прагне до вдосконалення й містить у собі своє минуле, сучасне й майбутнє.
Монади самі по собі не мають просторових характеристик, тому їх можна осягти лише розумом. Тіла ж, речі, які люди сприймають за допомогою чуттєвого досвіду, — це поєднання монад з матерією, що відрізняються залежно від того, з якими монадами поєднується матерія. Поєднання монад з матерією не є випадковим, це результат передбаченої Богом Гармонії. Лейбніц першим у філософії Нового часу зробив спробу поєднати неживу й живу природу, тілесне та духовне, минуле й майбутнє. У гносеології та методології пізнання Лейбніц намагався подолати суперечність між емпіризмом та раціоналізмом. Він наголошував, що не лише раціональне знання ґрунтується на логічних доведеннях, а й досвідне, емпіричне знання неможливе без застосування принципів розуму. Як і чимало інших філософів, він обстоював раціональне пояснення світу, вірив в існування вроджених ідей.
|
|
|
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 371; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!