Соціокультурні умови та етапи розвитку античної філософії
У розвитку античної філософії виділяється чотири основних етапи.
Перший етап – охоплює VII-V стст. до н. є. і називається досо-кратівським. Філософи ж, які жили до Сократа, так і називаються -досократики. До них належать мудреці із Мілета (так звана Мі-летська школа – Фалес, Анаксимандр, Анаксимен), Геракліт із Ефеса, Елейська школа (Парменід, Зенон), Піфагор і піфагорійці, ато-місти (Левкіпп і Демокріт). У центрі ранньої – досократівської -грецької натурфілософії стояли проблеми фізики та Космосу.
Другий етап – приблизно із середини V ст. до н. є. – до кінця IV ст. до н. є. – класичний. Софісти й Сократ, які вперше спробували визначити суть людини, здійснили антропологічний поворот у філософії. Філософська спадщина Платона й Арістотеля, що характеризується відкриттям надчуттєвого і органічним формулюванням основних – класичних – проблем, найповніше узагальнює і відображає досягнення класичної епохи грецької античності.
Третій етап у розвитку античної філософії – кінець IV—II стст. до н. є. – звичайно називають елліністичним. На відміну від попереднього, пов’язаного з виникненням значних, глибоких за змістом і універсальних за тематикою філософських систем, формуються різноманітні еклектичні конкуруючі філософські школи: перипатетики, академічна філософія (Платонівська Академія), стоїчна й епікурейська школи, скептицизм. Усі школи об’єднує одна особливість: перехід від коментування вчень Платона й Арістотеля до формування проблем етики, моралізаторською відвертістю в епоху присмерку й занепаду елліністичної культури. Тоді популярна творчість Теофраста, Карнеада, Епікура, Піррона та ін.
|
|
|
Четвертий етап у розвитку античної філософії (І ст. до н. є. -V-VI стст. н. є.) – період, коли вирішальну роль в античності став відігравати Рим, під вплив якого потрапляє Греція. Римська філософія формується під впливом грецької, особливо елліністичної. У римській філософії виділяються три напрямки: стоїцизм (Сенека, Епіктет, Марк Аврелій), скептицизм (Секст Емпірик), епікуреїзм (Тит Лук-рецій Кар). У III—V стст. н. є. в римській філософії виникає і розвивається неоплатонізм, визначний представник якого є філософ Пло-тін. Неоплатонізм значно вплинув не тільки на ранню християнську філософію, але й на всю середньовічну релігійну філософію. Антична філософія (спершу грецька, а потім римська) охоплює більш ніж тисячолітній період із VI ст. до н. є. до VI ст. н. є., зародилася в стародавньогрецьких полісах (містах-державах) демократичної орієнтації і змістом, методами і метою відрізнялася від східних способів філософствування, міфологічного пояснення світу, притаманного ранній античній культурі. Формування філософського погляду на світ підготовлено стародавньогрецькою літературою, культурою (творами Гомера, Гесіода, гномічних поетів), де ставилися питання про місце і роль людини в універсумі, формувалися навички встановлення мотивів (причин) дій, а художні образи структурувалися відповідно до почуття гармонії, пропорцій та міри. Рання грецька філософія використовує фантастичні образи й метафоричну мову міфології.
|
|
|
Софізм. Протагор
Софист Протагор был последовательным сенсуалистом и считал, что мир таков, каким он представлен в чувствах человека. Дошли такие выражения Протагора: «Человек есть мера всех вещей существующих, что они существуют, и не существующих, что они не существуют» (другими словами: есть только то, что человек воспринимает своими органами чувств, и нет того, чего человек не воспринимает чувствами.), «Как мы чувствуем, так оно и есть на самом деле», «Все есть таким, каким оно кажется нам».
Протагор указывает на относительность нашего познания, на элемент субъективности в нём.
Невозможно установить число работ Протагора, поскольку древние цитировали отдельные положения, не отмечая, были ли они включены в более крупное произведение.
|
|
|
Само это произведение могло иметь несколько вариантов названия, ибо в эпоху Протагора начинает появляться традиция давать длинные названия прозаическим произведениям. Среди подлинных сочинений Протагора (ни одно не сохранилось) — «Истина», или «Опровергающие речи» (Aletheia e Kataballontes) — произведение, о котором нам больше всего известно. От него сохранилась различным образом интерпретируемая первая фраза: «Человек есть мера всех вещей, существующих и несуществующих». Суждения разных людей могут быть одинаково справедливы, хотя одно из них по каким-либо причинам является более верным (например, суждение здорового более правильно, чем суждение больного).
«Контроверсии» (Antilogiai), произведение, в котором Протагор доказывал, что «о каждой вещи существует два противоречащих друг другу суждения», и никакие опровержения вообще невозможны. Верное представление о «Контроверсиях» дает сохранившееся сочинение «Двойные речи» (Dissoi logoi) неизвестного софиста конца V в. до н. э., восходящее к произведениям Протагора (например, болезнь есть зло для больного, но благо для врача).
«О богах» (Peri theon) — первое греческое сочинение с подобным названием. Знаменитое первое предложение, которое ставит под сомнение возможность объективного познания божества: «О богах невозможно сказать ни что они существуют, ни что их не существует; ибо на пути к получению такого знания слишком много препятствий, главные из которых — невозможность познания этого предмета посредством разума и краткость человеческой жизни» — выдвигалось в качестве причины вышеупомянутого обвинения в безбожии и сожжения произведения. Вероятно, в последующей части работы Протагор трактовал богов как объект человеческих верований и утверждал, что религия связана прежде всего с самим существованием людей.
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 334; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!