Основні теорії походження держави
Сучасні держави світу мають різний вік: одні виникли в сиву давнину (і первинне походження держави)', інші, а це дві третини нині існуючих держав світу (всього їх понад 200),‑ у процесі ліквідації імперій, колоній, суверенізації державоподібних утворень, що відбулися переважно в минулому столітті (похідне походження держав). Протягом історії створено чимало теорій перинного походження держави.
Патріархальна теорія (Аристотель, Р. Філмер, М. К. Михайловський, М. М. Покровський) ґрунтується на положенні, що держава виникла з патріархальної сім’ї в результаті її розростання та об’єднання сімей у племена, союзи племен, народності (цьому сприяло збереження переказу про їх загальне походження). За Аристотелем, селища, що утворилися, склали державу. Держава виникає як результат природного потягу до сімейних взаємин, спілкування, а влада государя (монарха) є продовженням влади батька (патріарха) у сім’ї, що має державновласницький характер на зразок домовласницького.
У наш час ця теорія не може бути сприйнята повністю. Проте деякі її елементи (виникнення держави з появою публічної влади, роль сім’ї в становленні державності, утвердження порядку в суспільстві шляхом підпорядкування публічній владі) потрібно враховувати.
Теологічна теорія (Фома Аквінський, XIII ст.) базується на ідеї божественного державотворення з метою реалізації загального блага. Вона слугує обґрунтуванню панування духовної влади над світською. Стверджується, що церква наділяє государя правом панувати над людьми і реалізувати волю Божу на Землі. Кожній людині пропонується упокоритися перед волею Бога, який встановив державну владу, підкоритися владі, що санкціонована церквою. Воля володаря, що керує державою, трактується як об’єднавча засада, без якої держава розпалася б. Теологічна теорія пронизана ідеєю вічності держави, її непорушності: держава вічна, як і сам Бог. Звідси випливає твердження про необхідність збереження в незмінному вигляді всіх існуючих у суспільстві державно‑правових інститутів.
|
|
|
У теологічній теорії важко знайти елементи, прийнятні для сучасного трактування походження держави. Її раціональним зерном можна вважати ідею про утвердження порядку як загального блага в державі. Щоправда, такий порядок відповідно до цієї теорії створюється за допомогою божественної сили, що виключає активність особи.
Договірна (природно‑правова) теорія (Г. Гроцій, Б. Спіноза, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.‑Ж. Руссо, Я. Козельський, М. Радищев, І. Кант) ґрунтується на ідеї походження держави в результаті угоди (договору) як акта розумної волі людей. Об’єднання людей у єдиний державний союз розглядається як природна вимога збереження людського роду і забезпечення справедливості, свободи і порядку.
|
|
|
Стверджується, що державі передував природний стан людей. Він уявлявся прихильникам цієї теорії неоднозначно. Т. Гоббс, наприклад, вважав, що в природному стані відбувається «війна всіх проти всіх», оскільки там панував принцип «людина людині ‑ вовк». Ж.‑Ж. Руссо, навпаки, малював райдужну картину свободи і рівності, «золоте століття». Проте всі вони розглядали державу як продукт людського розуму і діяльності, зумовленої прагненням людей до виживання. Можна виділити два варіанти договору державотворення, запропонованих представниками цієї теорії:
1) договір між правителем і людьми (Т. Гоббс), коли правителю передається частина природжених прав, які він повертає громадянам зі своїх рук після державотворення і виступає їх гарантом (суспільний договір‑підпорядкування);
2) договір людей один з одним, усіх з усіма (Ж.‑Ж. Руссо), що передбачає невідчуження, збереження природних прав за індивідами при укладанні договору одного з одним про державотворення (суспільний договір‑об’єднання). У будь‑якому разі передбачається забезпечення природних прав і свобод особи в межах держави‑ це визначає прогресивність варіантів цієї теорії.
|
|
|
Проте цією теорією перебільшуються індивідуалістичні засади на ранніх етапах життя людства, розвиненість розуму людей періоду переходу до державності від «природного стану», усвідомленість їхнього підходу до необхідності вступу в договір про утворення держави. Скоріше переважала інтуїція, ніж розум як підстава договору.
Зрозуміло, об’єктивні причини виникнення держави не можна пояснити тільки договором. їх значно більше. Водночас договір відіграє значну роль у створенні деяких держав, у практиці їх державного будівництва. Так, Конституцією США закріплений договір між народами, що входять до складу держави, і визначені його цілі: утвердження правосуддя, охорона внутрішнього спокою, організація спільної оборони, сприяння загальному добробуту.
Органічна теорія (Г. Спенсер, XIX ст.) ототожнює процеси виникнення і функціонування держави з біологічним організмом. Уявлення про державу як про своєрідну подобу людського організму сформульовані ще давньогрецькими мислителями. Г. Спенсер, натхненний успіхами природознавства, розвинув цю думку, заявивши, що держава ‑ це суспільний організм, який складається з окремих людей, подібно до того, як живий організм складається з клітин.
|
|
|
Відповідно до його теорії, держава, як і будь‑яке живе тіло, базується на диференціації і спеціалізації. Держава спочатку виникає як найпростіша політична реальність і в процесі свого становлення ускладнюється, розростається і гине внаслідок старіння (як людина). У процесі становлення держави спостерігається інтеграція (об’єднання) дрібних утворень людського суспільства в більш великі і складні ‑ «агрегати»: плем’я, союз племен, міста, держави, імперії. Одночасно під впливом часу в «агрегатах» відбувається соціально‑класова диференціація і спеціалізація у вигляді поділу праці, формування системи органів держави. Кожний орган виконує визначену лише йому властиву функцію (як у людському організмі): уряд ‑ функцію мозку (регулятор суспільного організму); хлібороби і ремісники ‑ функцію органів травлення (забезпечують життєдіяльність суспільного організму); працівники торгівлі, транспорту та інших засобів сполучення слугують кровоносною системою; панівні класи відповідають за оборону держави тощо. Завданням державної влади є служіння благу суспільства.
Таке уявлення про державу здається, на перший погляд, наївним і ненауковим, однак тут є раціональне зерно. Визнається зв’язок законів громадського життя і законів природи, підкреслюється, що людина, перш ніж стати істотою суспільною, біологічно формується як індивід з волею і свідомістю. Інакше кажучи, людина спочатку є витвором природи, потім ‑ членом суспільства, а потім ‑ громадянином держави. Позитивним можна назвати обґрунтування диференціації (поділ на класи), інтеграції громадського життя (об’єднання людей у державу) у взаємозв’язку і системі, спеціалізації (поділ праці).
Теорія насильства має два варіанти: теорія зовнішнього насильства (Л. Гумплович, К. Каутський) і теорія внутрішнього насильства (Є. Дюрінг). Теорія зовнішнього насильства пояснює виникнення держави як результат воєн, насильницького підпорядкування одного племені іншому. Усі державно‑правові інститути, що існують у суспільстві, виникають з голого насильства: державні органи і закони створюються для придушення поневолених народів. Насильство є підставою виникнення приватної власності. Панування племені згодом перетворюється на панування класу. При цьому виявляється, що в державі зацікавлені більш слабкі племена, ніж сильні, оскільки вона служить захистом завойованих племен від можливих зазіхань з боку інших сильних племен. Держава зображується як захисниця інтересів усіх класів суспільства, здатна забезпечити загальне благо як сильних, так і слабких. Вона визначає обсяг вимог, пропонованих до завойованих племен, і дає їм можливість улаштувати життя в межах цих вимог і збережених за ними прав. Переможцям надається можливість спокійно користуватися вигодами свого становища. Теорія внутрішнього насильства пояснює виникнення власності, класів і держави в результаті насильства однієї частини суспільства над іншою, причому йдеться про насильство (панування) більшості над меншістю.
Винятково насильством неможливо пояснити походження держав. Тим більше неправильно вважати завоювання пріоритетним фактором утворення держави. Внутрішні соціально‑економічні причини, класове розшарування суспільства спричиняють війни і сприяють виникненню держави. Однак не можна заперечувати певної (більшої чи меншої) ролі насильства у цьому процесі. Історичний досвід свідчить, що завоювання одних народів іншими було одним із реальних факторів існування державності протягом тривалого часу (наприклад, Золота Орда). Елементи насильства супроводжують утворення будь‑якої держави (римської, давньогерманської, Київської Русі). Насильство ‑ боротьба між Північчю і рабовласницьким Півднем ‑ відіграло інтегруючу роль при формуванні держави в СІЛА.
Класова теорія має кілька різновидів. Одним із них є класово‑матеріалістична (марксистська) теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. І. Ленін). Відповідно до цієї теорії (її попередником був Л. Морган) витоки держави слід шукати у первісному суспільстві, в його поділі на класи з протилежними інтересами, що було зумовлено економічними чинниками: суспільний поділ праці, поява надлишкового продукту, виникнення приватної власності. Як писав Ф. Енгельс, держава ‑ сила, потрібна для стримування зіткнення класів із суперечливими економічними інтересами, утримання їх у межах «порядку». Цю ж саму думку розвиває К. Маркс: держава є «орган панування, орган гноблення одного класу іншим». В. І. Ленін називав державу «машиною для підтримки панування одного класу над іншим». Держава у трактуванні прихильників цієї теорії забезпечує переважні інтереси економічно панівного класу, використовуючи спеціальні засоби підпорядкування і управління.
Безумовно, класово‑матеріалістична теорія дає підстави для аналізу причин виникнення держави, визначення її сутності, але вона є однобічною, оскільки пояснює походження держави винятково економічними і класовими чинниками; недооцінює ідеологічні фактори (свідомість, менталітет); недовраховує біологічні фактори: люди як біологічні істоти, спонукувані почуттям самозбереження перед силами природи і зовнішньою загрозою (боротьба за джерела харчування), відчували потребу в об’єднанні і державотворенні. Надмірний акцент на ролі класів і класової боротьби у виникненні держави призводить прихильників цієї теорії до виключення факту, що держава, крім функції охорони інтересів панівного класу, виконувала (тією чи іншою мірою) ще й загальносоціальну функцію. Крім того, пов’язуючи походження держави з виникненням класів, ця теорія передбачала неминуче зникнення держави разом з відмиранням класів і встановленням суспільства комуністичного самоврядування.
Олігархічна теорія (від грец. oligarchia ‑ влада обраних) (Б. Шантебу) пов’язує виникнення держави з поділом праці і виділенням управління як специфічного виду діяльності, яким займалася елітарна група, що виокремилася із суспільства. Розрізняють три види олігархічного шляху виникнення держави: військовий (поява правлячої військової еліти в результаті військових походів і захоплення здобичі ‑ це держави франків і монголів); аристократичний (формування управлінської еліти на основі родової аристократії ‑ вождів племен, представників знатних родів, що вирізнялися знаннями і військовими доблестями); плутократичний (плутократія ‑ влада багатих; формування управлінської еліти на підставі майнової переваги). Підкреслення поділу праці і виокремлення особливої верстви ‑ управлінців як умов і ознак виникнення держави характеризує позитивні сторони теорії. Однак зазначення тільки цих елементів не вичерпує всіх ознак процесу виникнення держави. Не враховується і той факт, що держава, її управлінська структура формувалися не тільки для задоволення потреб правлячої еліти, а й для вирішення загальних справ.
Окрім зазначених теорій походження держави можна назвати також психологічну (Л. Петражицький), демографічну (Т. Мальтус), географічну (Є. Хантінгтон), расову (Ж.‑А. Габіно, Ф. Ніцше) та ін.
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 236; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!