Тема 6. Українська національно-визвольна революція 1917 – 1921 рр.
План
1. Доба Центральної Ради.
2. Українська держава П.Скоропадського (квітень – грудень 1918 р.).
3. Українська Народна Республіка часів Директорії (листопад 1918 – листопад 1920 рр.).ЗУНР.
Література
1. Грушевський М, На порозі нової України.— К.,1992.
2. Історико-політичні уроки української державності.— Київ-Донецьк, 1998.
3. Копиленко О. “Сто днів” Центральної Ради.— К.,1992.
4. Українська ідея. Постаті на тлі революції.— К.,1994.
5. Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. Т.1.— К.,1990.
6. Солдатенко В. Українська революція. Концепція та історіографія. – К.: Просвіта, 1999.
7. Верстюк В. Махновщина. Селянський рух в Україні.— К.,1991.
8. Винниченко В. Заповіт борцям за визволення.— К.,1991.
9. Махно Н. Воспоминания. —К.,1991.
10. Науменко К.Є. Історія ЗУНР.— Львів, 1995.
11. Революция на Украине по мемуарам белых.— К.,1990.
12. Скоропадський П. Спогади.— К.,1992.
13. Субтельний О. Україна. Історія.— К.,1992.
14. Грицак Я. Нарис історії України.— К.: 1996.
15. Нагаєвський І. Історія Української держави двадцятого століття.— К.,1993.
Доба Центральної Ради.
Революційні події в Україні до певної міри розвивалися внаслідок російських.
Лише звістка про революцію в Петрограді досягла України, депутати київської міської думи, члени Земського союзу, організацій робітників, військових і національних груп утворили Раду об’єднаних громадських організацій Києва, яка стала найавторитетнішим революційним органом влади. У великих містах України одночасно виникли Ради робітничих і солдатських депутатів. Найгустішою мережа Рад була у Донбасі (у середині 1917 р. тут зосередилося 70% всіх Рад в Україні).
|
|
|
Хоча кожна з політичних сил, що брала участь в революційних подіях у центральній Росії, мала свого відповідника в Україні, все ж загальна політична ситуація в Україні під час революції відзначалася своєрідністю і була відмінна від російської. Зокрема, Ради в Україні не відігравали якоїсь особливої ролі (основний вплив в них мали не більшовики, як в Росії, а меншовики й есери).
Якщо оглянути весь час революції 1917—1921 рр., то можна виділити одразу декілька конфліктів, що групуються таким чином:
До осені 1918 року Україна залишалася одним з головних театрів воєнних дій Першої світової війни. Тривав конфлікт між Тимчасовим урядом і Радами, який після жовтневого перевороту набрав форми громадянської війни і суттєво вплинув на події в Україні. Визрів і набрав великої сили український національний рух, який виступив за політичне самовизначення України аж до відокремлення від Росії. В Україні йшла власна громадянська війна між лівими і правими силами.
|
|
|
Як відомо, найбільшої сили набрав третій конфлікт — прагнення українців здобути політичні права для своєї нації. Саме цей чинник перетворив революцію в Україні на українську революцію.
Створення Центральної Ради.
У перші ж дні після перемоги революції українські діячі подбали про своє представництво в новоутворених органах влади у Петрограді та Києві. Під час зустрічей з представниками Тимчасового уряду були сформульовані основні політичні вимоги українського руху:
— запровадження національно-територіальної автономії для України,
— призначення українців на керівні посади в Україні,
—утворення комісаріату для українських справ у Тимчасовому уряді,
— введення української мови в адміністративну, церковну і шкільну систему тощо.
17 березня 1917 р. з представників різних політичних, громадських і культурних організацій була утворена Центральна Рада як головне представництво політичних інтересів українців перед Тимчасовим урядом.
Основу політичної платформи Центральної Ради становила вимога “широкої національно-територіальної автономії України в Російській Федеративній Республіці, на демократичних підвалинах, з міцним забезпеченням національних меншостей нашої землі”.
|
|
|
Абсолютна більшість партій і політичних сил, що входили до складу УЦР (Української Центральної Ради) і гуртувалися навколо неї, були палкими прихильниками і провідниками соціалістичної ідеї і соціалістичної орієнтації українського суспільства. Але на відміну від більшовиків лідери УЦР вважали, що соціалізм не треба нав’язувати силою, що він неминуче об’єктивно прийде на зміну капіталізмові у майбутньому, що насильницькі дії призведуть до трагедії суспільства. Соціалізм більшості лідерів української революції мав поверховий, неглибокий характер. Він був проявом певної інтелектуальної моди.
Якщо спробувати проаналізувати історичне значення діяльності Центральної Ради як речника українського відродження у XX ст., то можна виокремити:
— у політичній сфері — закладання основ національного самовизначення, самостійного управління, самоврядування, проголошення автономії, а згодом суверенітету, згуртування навколо української ідеї численних політичних партій, рухів, союзів, початок процесу державотворення, діяльність першого українського парламенту, формування вищих виконавчих органів, запровадження української символіки тощо;
|
|
|
— у правовій сфері — творення і вдосконалення діяльності законодавчих органів, гарантування громадянських прав, заборона смертної кари, проголошення незалежності судової влади, затвердження Конституції УНР;
— у соціально-економічній сфері — розв’язання національного питання на демократичних засадах, скасування приватної власності на землю, встановлення 8-годинного робочого дня, запровадження державного контролю за виробництвом, спроба боротьби з безробіттям;
— у військовій сфері — формування українізованих військових частин, загонів “Вільного козацтва”.
Свою діяльність УЦР розпочала спробами легітимізувати свою владу. 19—21 квітня 1917 р. був скликаний Всеукраїнський національний конгрес, майже 900 делегатів якого представляли різні селянські, професійні, культурно-просвітні організації, політичні партії, земства. Саме цей конгрес проголосив УЦР верховною національною владою.
Універсали Центральної Ради
Універсали Центральної Ради — звернення програмного характеру, що були проголошені УЦР в 1917—1918 рр.
23 червня 1917 р. на ІІ Всеукраїнському військовому з’їзді Центральна Рада проголосила свій І Універсал, який декларував автономію України у складі Росії й закликав народ до організації нового політичного ладу. Крім питання автономії, Універсал виклав основні вимоги до Тимчасового уряду, повноваження УЦР, зафіксував реформування податкової системи, впровадження українізації. Визначив, що вищим законодавчим органом мають стати Всенародні українські збори.
На підставі І Універсалу було створено крайовий уряд — Генеральний Секретаріат на чолі з В.Винниченком. До його складу увійшли генеральний писар і секретарі (міністри) – військових справ, міжнаціональних справ, земельних справ, фінансів, судових справ, продовольчих справ, освіти. В уряді домінували соціал-демократи – В.Винниченко, С. Петлюра, Б.Мартос та ін.
Проголошення автономії України було насторожено зустрінуте російськомовним населенням. Реакція Тимчасового уряду спершу була поміркованою. У своїй прокламації від 29 червня 1917 р. він закликав дочекатися рішення Установчих зборів. Для врегулювання спірних питань у липні до Києва виїхала делегація Тимчасового уряду у складі трьох міністрів — Михайла Терещенка, Іраклія Церетелі і Олександра Керенського. Переговори з Грушевським, Винниченком та Петлюрою 15 липня закінчилися компромісом. Було підписано угоду про відносини між УЦР і Тимчасовим урядом. Запропонований Тимчасовим урядом документ назвали проектом постанови «Про національно-політичне становище України». Тимчасовий уряд заявляв про своє прихильне ставлення до розробки проекту національно-політичного статусу України. У відповідь Центральна Рада зобов’язувалася не проголошувати самочинно автономію України до затвердження Всеросійськими Установчими зборами закону про автономний устрій України.
Центральна Рада побажала оформити проект як ІІ Універсал.
ІІ Універсал від 16 липня 1917 р. визначав у якості вищого органу влади в Україні Генеральний Секретаріат. Однак його склад затверджувався Тимчасовим урядом, а функції зводилися до підготовки документів (законів), які затверджував Тимчасовий уряд. За згодою з Тимчасовим урядом дозволялося формування українських військових частин. Територія України обмежувалася 5 губерніями. Склад УЦР збільшувався за рахунок представників національних меншин, що проживали в Україні (двоє росіян, двоє євреїв, один поляк). Отже, Україна здобула правовий статус окремої територіально-адміністративної одиниці зі своїми представницькими органами.
ІІ Універсал був кроком назад порівняно з першим. Його компромісний характер не міг задовольнити обидві сторони.
ІІІ Універсал від 7 листопада 1917 р. був сповнений глибокої тривоги за подальшу долю України. Згідно з цим документом Україна стала частиною Федеративної Російської Республіки і одержала назву Українська Народна Республіка (УНР). Універсал скасовував приватну власність на землю і проголошував їх власністю всього трудового народу, встановлював 8-годинний робочий день, запроваджував державний контроль над продукцією промисловості, скасовував смертну кару, закріплював загальнодемократичні свободи, надавав право національним меншинам на національно-персональну автономію тощо.
IV Універсал від 9 січня 1918 р. проголошував УНР самостійною, незалежною, вільною, суверенною державою українського народу, яка хоче жити у мирі зі всіма народами. Влада в Україні мала належати її народові, від імені якого виступатимуть Українські установчі збори. До їх зібрання мала керувати державою УЦР та її виконавчий орган — Рада Народних Міністрів. В день проголошення четвертого універсалу Центральна Рада прийняла “Закон про національно-персональну автономію”. Одним із головніших завдань, які потребували вирішення у найближчий час, в універсалі зазначалося укладення миру з Німеччиною і її союзниками, для цього було відправлено делегацію на мирні переговори до Брест-Литовська.
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 557; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!