Тема 5. Українські землі в ХІХ ст.
План
1.Політичне становище українських земель у складі Російської та Австро-Угорської імперій в ХІХ ст.
2.Соціально – економічний розвиток Наддніпрянської України в ХІХ ст.
3. Соціально – економічний розвиток західноукраїнських земель в ХІХ ст.
Література
1. Багатопартійна Українська держава на початку XX ст. Програмні документи перших українських політичних партій.— К.,1992.
2. Іванова Р.П. Михайло Драгоманов у суспільно-політичному русі Росії та України.— К.,1971.
3. Калугін Ю. Декабристи в Україні.— К.,1971.
4. Кирило-Мефодіївське товариство. У 3-х т.— К.,1990.
5. Кухта Б. З історії української політичної думки.— К., 1994.
6. Оніщенко І. Етно- та націогенез в Україні (Етнополітологічний аналіз).— К.,1997.
7. “Руська трійця” в історії суспільно-політичного руху і культури України.— К.,1987.
8. Сергієнко Г. Декабристи і Шевченко.— К.,1971.
10. Винниченко В. Відродження нації: В 3-х т.— К.”1990. Т.1.
11. Грицак Я. Нарис української історії. Формування модерної української нації XIX—XX століття.—К.,1996.
12. Гунчак Т.Г. Україна: перша половина XX століття.— К.,1993.
13. Литвин М.Р. Історія Галицького стрілецтва.— Львів, 1990.
Політичне становище українських земель у складі Російської та Австро-Угорської імперій в ХІХ ст.
Протягом майже 150 років від кінця XVIII до початку XX ст. українці перебували під владою двох імперій: 80% населення підлягали російським імператорам, їх в Росії називали малоросами) і 20% населяли імперію Габсбургів (їх на Галичині називали русинами).
|
|
|
У 1796 р. царський уряд Росії замість намісництв створив в Україні губернії із звичайною для інших губерній Росії системою управління. На початку XIX ст. було 9 губерній: Чернігівська, Полтавська, Харківська, Київська, Подільська, Волинська, Катеринославська, Херсонська і Таврійська. Губернії поділялися на повіти. Для посилення своєї влади царський уряд будував систему управління за військовим зразком. Існували генерал-губернаторства: Малоросійське, Новоросійське-Бессарабське та Київське. На чолі губернаторств стояли військові генерал-губернатори, які користувалися майже необмеженою владою.
Реформування адміністративної системи країни мало на меті посилити владу центру, ліквідувати національні особливості та русифікувати неросійське населення. Цей процес супроводжувався ростом бюрократизації, ключові позиції в адміністрації займали переважно російські чиновники.
Нова система управління мала згубні наслідки для найстаріших міст України, більшість з яких користувалася магдебурзьким правом. У 1835 р. Київ останнім втратив самоврядування, і більшість міст перейшла в підпорядкування губернській адміністрації.
|
|
|
З 1817 р. голова департаменту військових справ Олексій Аракчеєв запровадив в Україні військові поселення. Близько 500 тис. солдат будували поселення на зразок військових таборів, у яких все життя регламентувалось (дозвіл на шлюб, право мати дітей тощо). В Україні існувало біля 20 таких поселень.
Протягом XIX ст. внаслідок природного приросту й швидкої колонізації малозаселених районів Півдня зростає населення України. У 1795 р. у Східній Україні мешкало 8,2 млн. чоловік, а у 1858 — 13,5 млн. Особливо швидко зростало населення Степової України та Новоросії. В ХVІІІ ст. на українських землях проживало вже бл. 9 млн. чол., на початку ХІХ – понад 30 млн.
Особливо швидкими темпами зростала чисельність населення на новоосвоєних землях Причорномор¢я і Приазов¢я. (З к. ХVІІІ до к. ХІХ ст. – з 840 тис. до 9 млн чол.)
Напередодні Першої світової війни населення України зросло до 40 – 41 млн чол.
Західноукраїнські землі перебували під владою Австрійської монархії. Східна Галичина мала назву Королівство Галіції і Лодомерії і поділялася на 19 округів, якими керували призначені австрійським урядом старости. Адміністрацію “королівства” очолював губернатор, якого призначав імператор. Імператор дозволив обирати в Галичині становий сейм, у якому засідали представники магнатів, шляхти і вищого духовенства. Містами управляли магістрати, до кожного з яких входили бургомістр, віце-бургомістр і радники, що призначалися урядом.
|
|
|
В цілому західноукраїнські землі займали територію 70 тис. кв. км, на яких на початку XIX ст. проживало 3,5 млн. чоловік, а у 1897 р.— 6 млн.
Повноцінні переписи в Австро-Угорщині проводилися регулярно з 1857 р. у 1869,1880, 1890. 1900, 1910 рр. Австро-угорська статистика була досить детальною і достовірною, в ній містяться відомості про віру і мову в розрізі кожного населеного пункту . в т.ч. і сільського. Проте і у попередні роки велося обрахування населення: так перепис 1845 року зафіксував на австро-угорських землях 2 млн. поляків і 2,5 млн. русинів , а 1910 року – 4,75 млн. поляків і 3 млн. русинів.
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 214; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!