СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ТА ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ У XVIII СТ.
План
1. Гетьманування І.Мазепи.
2. Політичні погляди мазепинців.
Остаточна ліквідація української державності (1708—1783).
Література
1. Гетьмани України: Історичні портрети. Збірник.— К.,1991.
2. Голобуцький В. Запорізька Січ в останні часи свого існування (1734-1775).— К., 1961.
3. Костомаров Н.И. Мазепа. М., 1992.
4. Мазепа — людина і історичний діяч.— К.,1991.
5. Панащенко В.В. Соціальна еліта Гетьманщини (друга половина ХУІІ-ХУШ ст.).— К.,1995.
6. Субтельний О. Мазепинці.— К., 1994.
7. Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України— К., 2005.
8.Яковлева Т. Мазепа.
І. Гетьман Іван Мазепа.
Двадцять один рік гетьманував в Україні Іван Степанович Мазепа-Колединський — людина, постать якої лишається донині однією з найбільш спірних в українській історії, а його життєпис обріс плетивом фантастичних легенд — від уособлення віроломства до ідеалізації як лицаря української ідеї. Проте до цієї історичної постаті необхідно ставитися більш виважено, можна цілком погодитися з Н.Яковенко, яка вважає напрочуд влучними слова Михайла Рудницького: “Мазепа при всій своїй інтелігентності та енергії не був таким програмовим героєм. Як справжній державний діяч і добрий дипломат, він ішов за потребами своєї доби, хитався, кидався на всі боки, був лисом, вовком і тільки людиною з пристрастями, себелюбством, упертістю та інколи надто великою вірою в свої сили”.
|
|
|
В період гетьманування Мазепи на території лівобережної Козацької держави не велося жодної внутрішньої війни, натомість особливу надію на козацькі збройні сили при вирішенні власних зовнішньополітичних проблем, насамперед у здобутті виходу до Балтійського моря, покладала Росія. Якщо раніше зовнішні інтереси двох держав багато в чому збігалися, то в новій ситуації кардинально різнилися. Вперше Україна мала воювати не просто за чужі, а навіть за невигідні для неї інтереси. Наміри Петра І “прорубати вікно в Європу” в Прибалтиці й через нього спрямувати потоки товарів на європейський ринок означали для України розрив традиційних економічних зв’язків із Заходом і переорієнтацію їх на Північний Схід. (О.Субтельний)
Така перебудова господарства зачіпала інтереси підприємливої старшини, шляхти, купецтва й не могла пройти безболісно.
І хоча Іван Мазепа саме в цей час перебував у зеніті слави (він зміцнив свій авторитет в очах російського царя, розправившись з опозиційно налаштованою козацькою старшиною. Йому вдалося об'єднати в одній державі українські землі, які визнали владу гетьмана) — як досвідчений політик він розумів, що геополітична ситуація вимагала внесення коректив в українсько-російські відносини.
|
|
|
Ситуація значно ускладнилася, коли за наказом Петра І козацькі загони були підпорядковані російським офіцерам, які запроваджували солдатську муштру, а сам гетьман у липні 1707 року дістав царський указ виконувати всі розпорядження Олександра Меншикова. Стає зрозумілим, що волею російського монарха Україна дедалі більше позбавлялась автономних прав і перетворювалась на повністю залежну від центральних властей окраїну.
Мазепа пішов на встановлення таємних відносин зі шведським королем Карлом XII. Умови шведсько-українського договору точно не відомі, проте до нас дійшли записки Пилипа Орлика, що виконував тоді обов’язки генерального писаря, в яких зазначалось, що Швеція не мала претендувати на владу над Україною, на її прибутки чи податки, нікому не дозволялося ставити в українських містах військових гарнізонів, зберігалася цілісність території, недоторканність вольностей, законів і прав місцевого населення. І хто знає, якби не поразка у Північній війні, можливо, Україна з автономії могла перетворитись на самостійну державу з самобутнім внутрішнім устроєм. Український народ не підтримав наміру Мазепи здобути Україні державну незалежність з допомогою Швеції. Сподівання на об’єднавчу силу національної ідеї виявились марними. Козаки, селяни і міщани більше дбали про захист корпоративних економічних інтересів, ніж про державну незалежність від Росії. На бік Мазепи встала лише бунтівна Запорозька Січ, та цього виявилося замало.
|
|
|
Першою жертвою царського гніву впала гетьманська столиця: Петро наказав Меншикову спалити увесь Батурин — за один день було винищено близько 6 тисяч мешканців (деякі дослідники називають кількість загиблих — до 15 тис.), в тому числі жінок і дітей. Але це була тільки прелюдія до терору, який охопив Україну. Гетьманом було оголошено Івана Скоропадського, а у Глухові провели імітацію страти Мазепи — на майдані був встановлений ешафот з шибеницею, на якій було “страчено” опудало, що символізувало Мазепу. Відтоді запровадили і церковну анафему на гетьмана, яку проголошували понад 200 років по всіх церквах Російської імперії у першу неділю Великого Посту аж до зняття її за доби Гетьманату Павлом Скоропадським 10 липня 1918 року.
27 червня 1709 року під Полтавою відбулася генеральна битва між 30-тисячною шведською і 42-тисячною російською армією, на боці шведів воювали 3 тисячі українців. Битва закінчилася розгромом шведів і прибічників Мазепи. Карлу XII й Мазепі з невеликою кількістю вояків вдалося дістатися володінь турецького султана. І хоча Петро І вимагав видачі Мазепи, однак султан під тиском іноземних дипломатів оголосив українського гетьмана недоторканним гостем. Перебуваючи у вигнанні, Мазепа вже не вставав з ліжка і помер у серпні 1709 року в Бендерах.
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 250; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!