ІІІ. Галицько-Волинське князівство та його роль
В історії українського народу.
Як вже зазначалося, спільний в масштабах усього східного слов'янства центр у 9—13 ст. мав переважно політичний характер.
В часи феодального роздроблення напередодні татаро-монгольської навали на території Південної Русі виразно намітилася політична колізія: виявлення у межах майбутньої України двох політичних інтеграційних центрів — західного (Галичина і Волинь) та східного (Чернігів). Ці два епіцентри впродовж кінця 12— першої половини 13 ст. вели між собою наполегливу боротьбу за право очолити об'єднувальні тенденції у межах всієї Південної Русі, яка саме в цей час дістала назву “Україна”, і де активно відбувався процес формування українського етносу.
З розпадом Київської держави, причинами якого були великі простори держави і княжі міжусобиці, посилення нападів кочових племен, занепад економіки через війни і втрата торговельного шляху “з варяг у греки”, поліетнічність суспільства, формування українського етносу зосереджується на землях Галицько-волинського князівства. У ньому проживало майже 90% населення, котре мешкало тоді у межах нинішніх кордонів України. У культурному плані ці землі були своєрідним буфером між православним Сходом і католицьким Заходом. Ці обставини надавали процесу формування українського етносу у цих землях особливої гостроти: з одного боку, прискорили процес формування національної свідомості, а з другого — ускладнювали його.
|
|
|
Майже 100 років Галицьке-Волинське князівство, як осередок української державності, сприяло етнічній консолідації українців, економічному й культурному визріванню українського етносу. Державної єдності Галицьке-Волинське князівство набуло наприкінці 12 ст., коли у результаті напруженої і тривалої боротьби великого князя Романа Мстиславича з галицьким боярством у 1199 р. йому вдалося оволодіти Галичем і утвердити тут свою владу. Об'єднавши Галичину і Волинь, Роман Мстиславич стає наймогутнішим правителем Русі. Йому вдалося підірвати політичну монолітність місцевих бояр і примусити визнати себе за самодержця.
Проте, після смерті Романа галицьке боярство, володіючи значними територіями, поступово зосереджує у своїх руках головні органи місцевого управління та владу. Спираючись на свою економічну та воєнно-політичну могутність, місцева знать фактично розпоряджалася князівським столом, запрошуючи та усуваючи князів. Політична влада галицького боярства і його участь у державному управлінні реалізовувалась через боярську раду, значення якої особливо зростає у перші десятиріччя 13 ст.
Поставлений боярством Данило Галицький, у боротьбі з ним спробував спертися на віче, яке скликалося 1213 і 1235 рр., однак реальної допомоги не отримав. Після Ярославської битви 1245 р. Данилові Галицькому вдалося ліквідувати боярську опозицію, що привело до відновлення єдності Галицько-волинського князівства. Проте, піднесення нової слов'янської держави викликало занепокоєння монгольських ханів, які у 1242—1243 рр. заснували в пониззі Волги власну державу, що в руських джерелах згодом отримала назву Золота Орда. У 1245—1246 рр. Данило Галицький відвідав монгольську столицю Сарай, і домігся підтвердження своїх прав на Галицько-Волинське князівство, фактично ставши спадкоємцем усіх тих виключних прав, що раніше належали київським князям.
|
|
|
Встановлення васальних відносин із золотоординськими ханами не тільки не привело до втрати політичної суверенності Галицько-волинської держави, а й розширило масштаби політичної діяльності її правителя. Галицьке-Волинське князівство проводило незалежну політику на міжнародній арені. Воно добилося помітних успіхів у боротьбі з Золотою Ордою, підтримувало міцні стосунки з Німецьким орденом та Литвою і у такий спосіб відстоювало свою незалежність від агресивних зазіхань Польщі та Угорщини. Значним досягненням Юрія І, онука Данила Галицького, було утвердження константинопольським патріархом Галицької митрополії, яка стала не лише символом державного суверенітету князівства, а й сприяла зміцненню його незалежності. А сам Юрій, як і його славнозвісний дід, носив титул “короля Русі”.
|
|
|
Сини Юрія — Андрій і Лев продовжували політику батька і обидва загинули у боротьбі проти литовських загарбників, ця загибель поклала кінець династії Романовичів. Галицьке боярство обрало на королівство сина мазовецького князя — Болеслава, якій назвався Юрієм. Болеслав-Юрій провадив курс на врегулювання мирних відносин з ординцями, поновив угоди з німецькими лицарями, встановив добросусідські взаємини з Литвою, скріпивши їх своїм шлюбом з дочкою великого князя литовського Гедиміна. У внутрішній політиці він намагався обмежити владу боярської олігархічної верхівки, яка фізично усунула Болеслава-Юрія (отруїла).
Після смерті Болеслава-Юрія на Волині утверджується влада литовського князя Любарта. Галичина зберігала свою незалежність аж до 1349 р., поки не була приєднана до Польського королівства. Так розпочалася довготривала боротьба за галицько-волинську спадщину, що завершилася її розподілом між Польщею та Литвою.
|
|
|
Таким чином, можна представити розвиток українського етносу у період раннього Середньовіччя у вигляді витків спіралі, що розкручується знизу вгору. Якщо припустити, що, зародившись приблизно у перших століттях по Р.Х., праукраїнський етнос сформувався на етнічному субстраті різних племен і відповідно мав зародки державної організації у формі союзів племен, то це можна позначити першим витком спіралі, або першою праукраїнською цивілізацією. Тоді, відповідно, консолідувавшись у багатомовну, поліетнічну державу — Київську Русь, слов'янські племена стартували на новий — другий виток спіралі, у другу цивілізацію. У цьому витку найбільший розквіт припадає на час князювання двох талановитих володарів:
Володимира Великого, який вирішив дві дуже важливі проблеми — хрещення Русі, що повернуло Русь до християнського світу, та збирання земель навколо Києва, який стає центром Староруської цивілізації, і Ярослава Мудрого, що заклав основи власного права і вийшов на рівень родинних зв'язків з Європою. Як ми мали можливість побачити, існування різних етносів в межах однієї держави мало як позитивні, так і негативні наслідки, до яких необхідно віднести консолідуючі та роз'єднуючі тенденції, що, з одного боку, укріплювали економічну і політичну могутність держави, а з другого, — величезні простори країни ускладнювали управління і тому сепаратистські тенденції давали про себе знати.
1240 рік є своєрідною межею, найнижчим рівнем розвитку другого витка, коли внаслідок нищівної монголо-татарської експансії національне життя занепадає. Саме тоді з багатоетнічного державного організму виокремилися чотири самостійних етноси — український, новгородсько-псковський, російський та білоруський і кожен з них пішов самостійною спіраллю розвитку, але до сьогодні дійшли три, бо новгородсько-псковський був поглинений російським етносом (Я.Дашкевич) .
Галицько-Волинське князівство розпочинає за нашою схемою наступний виток цієї умовної спіралі — третю цивілізацію. В Галицько-Волинській державі етнічна самосвідомість і самоідентифікація розвинулися до національної свідомості, що стає можливим у межах власної національної держави на материнських етнічних землях.
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 193; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!