Види та функції дипломатичних представництв.
Консульство (консульська установа). Види та функції консульських установ
Складовим елементом дипломатичного права є посольське право, що випливає з міжнародної правосуб'єктності держав.
Посольське право поділяють на:
- активне, тобто право відправляти представників в інші держави;
- пасивне - право приймати дипломатичних представників інших держав.
Суб'єкти міжнародного права на підставі добровільної угоди встановлюють між собою дипломатичні відносини, котрі є вищою формою офіціальних відносин між державами.
Держави мають право розриву дипломатичних відносин, але мають це робити з обґрунтованих мотивів, керуючись почуттям відповідальності. Іноді приводом для розриву дипломатичних відносин служать рішення міжнародних організацій. Так, у 1946 р. Рада Безпеки ООН прийняла рішення про санкції, у тому числі про розрив дипломатичних відносин з франкістською Іспанією, діяльність якої загрожувала миру і безпеці. Відсутність дипломатичних відносин не свідчить про ворожі відносини, а їхня наявність не є показником дружніх відносин; відомий випадок, коли у 1979 р. Китай вступив у війну з В'єтнамом, але дипломатичні відносини не були розірвані. Правда, офіційно війна не була проголошена.
Розрив дипломатичних відносин не виключає їхнього поновлення, якщо відпадають умови, які призвели до розриву відносин, або змінюється політична ситуація в світі. Так, у вересні 1973 р. значна частина держав розірвала дипломатичні відносини з Чилі у зв'язку з антидержавним військовим переворотом, але у подальшому, з приходом до влади громадянського уряду, ці відносини були поновлені. У зв'язку зі зміною політичного стану поновлюються дипломатичні відносини колишніх соціалістичних країн з Ізраїлем, що були розірвані через арабо-ізраїльську війну 1967 р.
|
|
|
Встановлення дипломатичних відносин є передумовою заснування постійних дипломатичних представництв у кожній із цих країн, що вимагає окремої угоди між ними. Кількість країн, що встановили між собою дипломатичні відносини, не збігається з кількістю держав, котрі мають у себе постійні дипломатичні представництва: кількість перших більша, ніж останніх. Іноді сторони встановлюють дипломатичні відносини, але з метою економії чи інших причин держави утримуються від заснування дипломатичних представництв.
Практикується і використання домовленості про виконання дипломатичних функцій послами, призначеними за сумісництвом, тобто керівник дипломатичного представництва в одній країні одночасно представляє інтереси своєї держави в іншій, частіше - сусідній країні. Така практика називається кумуляцією місій, нею користується й Україна. Наприклад, посол України в Аргентині є за сумісництвом послом у Чилі, посол у Швейцарській конфедерації за сумісництвом - у Ватикані і Ліхтенштейні.
|
|
|
Сучасна дипломатична практика використовує кілька видів представництва:
• посольство - представництво першого, вищого класу;
• місія - представництво другого класу;
• дипломатичні представництва, що мають з різних причин інші назви та деякі особливості організації (наприклад, Народні бюро зовнішніх зв'язків у Лівії).
Відповідно до класу представництва у міжнародній практиці загальноприйнятими є три основні класи глав дипломатичних представництв - це:
- посли (акредитуються при главі держави і очолюють посольства);
- посланники (акредитуються при главі держави і очолюють дипломатичні місії);
- повірені у справах (вважається, що до інституту повірених у справах звертаються за особливих обставин, наприклад, якщо відносини між державами є не зовсім дружніми.
Вони акредитуються при міністерстві закордонних справ). Від інституту повірених у справах слід відрізняти тимчасових повірених у справах, що не є окремим класом глав дипломатичних представництв, а лише замінюють їх у разі відсутності (відпустка, виклик до свого представництва тощо).
|
|
|
Структуру та кількісний склад персоналу дипломатичного представництва затверджує Міністерство закордонних справ з урахуванням чинників доцільності. Але обов'язково до складу дипломатичного представництва входять:
- глава дипломатичного представництва, члени дипломатичного персоналу (радники, секретарі, аташе встановлених рангів);
- члени адміністративно-технічного персоналу (референти-перекладачі, технічні секретарі, стенографістки, канцелярський персонал, шифрувальник, бухгалтерські працівники та ін.);
- члени обслуговуючого персоналу (шофери, прибиральниця, кухарі, вахтери і т. п.).
Радники посольства здійснюють самостійне керівництво певними сферами діяльності (політичні, економічні, культурні), підпорядковуючись вказівкам посла. У разі відсутності посла його заміняє один з радників; у цей період він несе повну відповідальність за діяльність дипломатичного представництва і має статус посла. Крім того, у склад представництва входять 1-й секретар, 2-й секретар, 3-й секретар, аташе, серед яких виділяють спеціальних і військових. Спеціальні (з науки і техніки, з праці, економіки, фінансів) є висококваліфікованими спеціалістами в даній галузі діяльності й працюють у країні перебування за своєю кваліфікацією. Вони мають зміцнювати контакти у тій сфері, яка їм довірена і в якій вони є спеціалістами. Військовий аташе може бути один, представляючи збройні сили своєї країни у цілому, але їх може бути декілька, відповідно до родів військ, у тому числі військово-морський і військово-повітряний. Прес-аташе завідує питаннями преси та інформації представництва. Всіх аташе іноді об'єднують поняттям "аташат".
|
|
|
Склад адміністративно-технічного персоналу формується з громадян держави, яка акредитує. Обслуговуючий персонал може бути набраний з громадян країни перебування, але приймаються на службу в дипломатичне представництво за згодою органів державної влади цієї країни.
Функції дипломатичного представництва закріплено у ст. 3 Віденської конвенції 1961 р. Найважливішими з-поміж них є:
• представництво держави, яка акредитує, у державі перебування;
• захист у державі перебування інтересів акредитуючої держави та її громадян у межах міжнародного права;
• ведення переговорів з урядом держави перебування;
• з'ясування всіма законними засобами умов і подій у державі перебування і повідомлення про них уряду акредитуючої держави;
• заохочення дружніх відносин між акредитуючою державою і державою перебування та розвиток їх взаємовідносин у галузі економіки, культури і науки.
Для виконання перелічених функцій кожна держава перебування повинна надавати всі можливості дипломатичним представництвам. Йдеться про, наприклад, забезпечення свободи пересування територією держави перебування відповідно до правил пересування; забезпечення свободи зносин дипломатичних представництв із акредитуючою державою; надсилання й одержання офіційних паперів за допомогою дипломатичної пошти та дипкур'єрів.
Сукупність дипломатичних представників у країні перебування носить назву дипломатичного корпусу. Розрізняють дипломатичний корпус у вузькому і широкому значенні. У вузькому - це тільки глави представництв. У широкому - всі дипломатичні співробітники, а також члени їхніх сімей: дружини, незаміжні дочки і неповнолітні сини. Належність до дипломатичного корпусу відомство закордонних справ країни перебування засвідчує дипломатичною карткою.
Дипломатичний корпус - не організація, не юридична або міжнародна особа, не суб'єкт міжнародного права. Це - сукупність дипломатичних представників (дипломатичних співробітників), які акредитовані у даній державі. Дипломатичний корпус виступає як колективне об'єднання з протокольних приводів: державне свято, урочисті події в державі або в її керівників. У цих випадках дипломатичний корпус поздоровляє або співчуває. Дипломатичний корпус очолює дуайєн, або старійшина. Звичайно це глава представництва, старший за віком чи за часом перебування в даній країні серед глав представництва однакового класу. У деяких державах ним завжди є папський нунцій. Старшинство розрізнюється також серед глав дипломатичних представників - за класом або за часом перебування (вручення вірчих грамот) в приймаючій державі.
Перш ніж призначити главу представництва, слід запитати агреман — згоду уряду приймаючої держави на призначення даної особи. Запит необхідний, щоб не допустити помилки в призначенні особи, яка нелояльна або недружня, а тому небажана у країні перебування. Агреман запитується в письмовій або усній формі, але в умовах суворої таємниці. Довга відсутність відповіді свідчить, що в агремані відмовлено. Держава, що акредитує, не має права вимагати мотивів відмови.
На інших співробітників дипломатичного представництва отримання агремана не потрібне. Видача в'їзної візи для них є згодою їхнього прийняття. Однак для військових, морських або авіаційних аташе держава перебування може просити заздалегідь повідомляти їхні імена для схвалення.
Після отримання агремана й офіційного призначення в дану країну дипломатичного представника як глави представництва йому вручається вірча грамота і відзивна грамота його попередника.
Вірча грамота — це документ, який засвідчує загальні повноваження глави представництва. Назва походить від слова "вірити", оскільки основний смисл грамоти — прохання до глави приймаючої держави "вірити всьому тому, що буде говорити" глава дипломатичного представництва.
Відзивна грамота — документ, що офіційно підтверджує закінчення місії попередника. Вона вручається главі держави ново призначеним представником разом з вірчою грамотою. Про вручення вірчих грамот глава представництва сповіщає глав всіх дипломатичних представництв у даній країні.
Місія дипломатичного представництва припиняється:
1) з відкликанням дипломатичного представника акредитуючою державою. Звичайно це пов'язано з кадровою політикою держави.
2) у зв'язку зі смертю глави представництва. У цьому разі пост глави місії заміщується старшим за рангом співробітником представництва, а якщо такого немає, посада залишається вакантною до нового призначення.
3) за повідомленням держави перебування, що вона відмовляється визнавати дипломатичного агента співробітником представництва. Держава перебування може у будь-який момент без пояснювання причин повідомити державу, котра акредитує, що глава представництва або будь-який інший його співробітник оголошуються persona non grata. У цьому разі держава, що акредитує, зобов'язана відкликати цю особу або припинити її функції у представництві. Звичайно проголошення persona non grata є результатом "дій, несумісних зі статусом дипломатичного представника", таких, як втручання у внутрішні справи держави, висловлювання, в яких убачається неповага до держави перебування або її офіційних осіб, збір інформації недозволеними засобами тощо.
4) з розривом дипломатичних відносин, остаточним відкликанням дипломатичного представництва. У разі розриву дипломатичних відносин держава перебування має поважати і охороняти приміщення дипломатичного представництва разом з його майном і архівами, а якщо це пов'язано з озброєним конфліктом, — сприяти дипломатичному персоналу і членам сімей для якнайшвидшого їхнього виїзду, в тому числі з наданням перевізних засобів.
5) у разі нелегітимної зміни політичного режиму або державного ладу в країні перебування місія дипломатичного представництва припиняється, якщо держава, що акредитує, вважає зміни, котрі трапились, недопустимими. Якщо це трапляється у державі, що акредитує, нова влада має підтвердити визнання повноважень глави місії.
6) у разі припинення існування держави, що акредитує.
Консульство (від лат. consulo — раджусь, вживаю заходів, піклуюся, допомагаю) — це установа, яка входить до системи органів зовнішніх зносин держави і представляє її на визначеній угодою території держави перебування, здійснюючи на ній захист прав та інтересів своєї держави, її громадян і юридичних осіб.
Консульські відносини встановлюються за взаємною згодою сторін. Встановлення дипломатичних відносин означає згоду на встановлення консульських відносин, але відкриття консульської установи на території даної держави можливе після отримання згоди цієї держави.
Консульська установа може розповсюджувати свою діяльність на територію всієї країни або її частину, яка у такому разі називається консульським округом. У країні може бути один або декілька консульських округів, що залежить від розмірів території держави та інтенсивності зв'язків даної місцевості з державою, що засновує консульство. Місцезнаходження консульської установи, її клас і межі консульського округу визначаються державою, що представляється, за схваленням країни перебування. Консульські функції можуть виконувати відділи дипломатичних представництв. В Україні ці відділи очолюються завідувачами консульським відділом, які називаються генеральними консулами або консулами.
Глави консульських установ поділяються на чотири класи:
- генеральні консули;
- консули;
- віце-консули;
- консульські агенти.
Відповідно засновуються:
- генеральні консульства;
- консульства;
- віце-консульства;
- консульські агентства.
Призначення глави консульської установи державою, що представляється, можливе за умови згоди країни перебування. Для цього посадовій особі, яка призначається, видається консульський патент (або подібний до нього акт), що містить відомості про особу, яка призначається, котрий засвідчує її посаду, категорію або клас, до якого вона належить, і деякі інші відомості про неї. Дозвіл на виконання консульської посади, котрий дає приймаюча держава, йменується консульською екзекватурою. Лише після її отримання призначена особа може приступити до виконання своїх функцій. Відмова в екзекватурі може не пояснюватися. Приймаюча держава має негайно повідомляти владу округу про допущення глави консульської установи до виконання своїх функцій. Інші співробітники консульської установи призначаються за міркуваннями держави, що представляється, влада якої сповіщає приймаючій державі прізвище та ім'я призначеного і його клас. Разом з тим ще до прибуття співробітник консульської установи може бути проголошений недопустимим, у зв'язку з чим держава, що представляється, повинна анулювати його призначення.
Як згадувалось, дипломатичне представництво є політичним представництвом. Консульське не є таким. У тих країнах, де відсутні дипломатичні представництва, консульській установі може бути надано право здійснення дипломатичних функцій.
Як і дипломатичний представник, консульська посадова особа може бути проголошена persona non grata.
Почесний консул - консул, який призначається з громадян країни перебування, або громадянин держави, що представляється, якщо він має постійне мешкання в країні перебування. Як правило, почесний консул призначається тоді, коли потреба в консульських послугах в інтересах держави, що представляється, виникає не часто. Крім того, це дає можливість економити в коштах на утримання представництва. Він призначається з числа осіб, які відомі своїми позитивними якостями, "котрі займають позитивне становище в суспільстві держави перебування". Вони не повинні бути на державній службі у країні перебування і брати активної участі в її політичному житті. В Україні їхній статус регламентовано Положенням про нештатних (почесних) консулів України, затвердженим Указом Президента України № 150/97 від 17 лютого 1997 р. Почесний консул виконує ті ж функції, має ті ж права, що і штатний консул.
Консульським функціям Віденська конвенція приділяє досить значну увагу. Їх доцільно згрупувати за ознаками, які характеризують спрямованість їх дій. Тоді їх можна поділити на дві категорії.
Перша категорія консульських функцій аналогічна основним функціям дипломатичних представництв. Це захист у державі перебування інтересів держави, яку ця консульська установа представляє, та її громадян (юридичних осіб); сприяння розвиткові дружніх, торговельних, економічних, культурних і наукових зв'язків між державами; з'ясування усіма законними шляхами умов і подій у торговельному, економічному, культурному і науковому житті держави перебування та інформування про них уряду своєї держави.
Друга категорія консульських функцій охоплює власне консульські питання повсякденної діяльності консульських установ:
• видача паспортів і проїзних документів громадянам держави, яку дана консульська установа представляє, і віз особам, що бажають відвідати її;
• надання допомоги і сприяння громадянам (юридичним особам) держави, яку представляє консульська установа;
• виконання обов'язків нотаріуса, реєстратора актів громадянського стану та інших подібних обов'язків;
• представництво або забезпечення належного представництва громадян держави, яку представляє консульська установа в судових або інших установах держави перебування;
• здійснення прав нагляду й інспекції суден, що належать державі, яку представляє консульська установа, а також виконання інших функцій, покладених на консульську установу.
Згідно з нормами, що регламентують переваги, привілеї та імунітети консульських установ, держава перебування зобов'язана надати всі можливості для виконання функцій консульською установою. Передусім вона має посприяти у придбанні або одержанні іншим шляхом необхідних приміщень мли роботи і помешкань для представників консульської установи.
Держава, яку представляє консульська установа, має право користуватися своїм державним прапором і гербом у державі перебування з урахуванням законів, правил і звичаїв останньої.
Консульські приміщення недоторканні, тобто влада держави перебування не може без згоди консульської установи потрапляти у її робочі приміщення. Більше того, на таку державу покладено спеціальний обов'язок вживати всіх належних заходів для захисту консульських приміщень від будь-яких вторгнень або заподіяння шкоди. Предмети обстановки і майно консульських установ, а також засоби пересування користуються імунітетом від будь-яких видів реквізиції.
Консульські приміщення і резиденції звільняються від усіх державних, районних і муніципальних податків, зборів і мита. А консульські архіви і документи недоторканні у будь-який час і незалежно від їх місцезнаходження.
Держава перебування повинна також забезпечити всім працівникам консульської установи свободу пересування і подорожей по її території. При цьому враховуються правила в'їзду в зони держави перебування з огляду на мотиви державної безпеки. З метою полегшення виконання консульських функцій держава перебування повинна дозволяти й охороняти свободу зносин консульської установи для всіх офіційних цілей. Компетентна влада держави перебування зобов'язана невідкладно повідомити консульську установу про смерть громадянина держави, яку представляє консульська установа, про призначення опікуна або попечителя неповнолітнього чи недієздатного громадянина держави, яку представляє консульська установа, а також про аварії суден і літаків.
Для виконання своїх функцій консульські посадові особи можуть звертатися до компетентних місцевих органів свого консульського округу, а в деяких випадках — до компетентних центральних органів держави перебування. Хоч, як правило, зносини з центральними органами здійснюються через своє посольство. За вчинення консульських актів на територію держави перебування консульська установа може встановлювати збори і мито, що передбачаються національними законами і правилами. Такі збори і мито звільняються у державі перебування від усіх податків.
Переваги, привілеї та імунітети консульських працівників покладають обов'язок на державу перебування ставитися до консульських посадових осіб із належною повагою і вживати всіх належних заходів для запобігання будь-яким посяганням на їх особу, свободу або гідність. Консульські посадові особи не підлягають ні арешту, ні попередньому ув'язненню (це може відбутися тільки на підставі постанови компетентної судової влади у разі вчинення тяжких злочинів).
Консульські посадові особи і службовці переважно мають імунітет від юрисдикції судових та адміністративних органів держави перебування стосовно дій, пов'язаних із виконанням службових функцій. Винятком є обставини, пов'язані з цивільним позовом (договірні відносини, дорожньо-транспортні пригоди і т. д.). Консульські посадові особи і консульські службовці, а також члени їхніх сімей звільняються від усіх податків, зборів і мита, приватних і майнових, державних, районних і муніципальних, за винятком деяких видів, спеціально обумовлених конвенцією (ст. 49).
Водночас конвенція зобов'язує всіх осіб, що користуються привілеями та імунітетами, шанувати закони і правила держави перебування. Зокрема, працівники консульської установи можуть бути викликані як свідки у судових або адміністративних справах і не можуть відмовлятися давати показання (за винятком питань, пов'язаних із виконанням ними своїх функцій).
Висновки.
1). Таким чином, у процесі лекційного занятті ми розглянули:
по-перше - поняття правонаступництва. Підстави правонаступництва. Об’єкти правонаступництва; види правонаступництва;
по-друге - врегулювання проблем правонаступництва у зв’язку з припиненням існування СРСР. Правонаступництво України;
по-третє - поняття і джерела права зовнішніх зносин; органи зовнішніх зносин та їх види; дипломатичні представництва. Види та функції дипломатичних представництв;
по-четверте - консульство (консульська установа). Види та функції консульських установ.
2). У процесі відпрацювання даного навчального матеріалу по даній темі у часи самостійної роботи необхідно відпрацювати наступні питання:
- підготовка, скликання та правила процедури міжнародних конференцій;
- делегації держав та органи конференцій. Види актів міжнародних конференцій та їх правове значення;
- організація з безпеки і співробітництва в Європі;
- організація Північноатлантичного договору (НАТО).
- привілеї та імунітети дипломатичних представництв та консульських установ та їх персоналу;
- представництва держав при міжнародних організаціях та представництва міжнародних організацій при державах;
- торгівельні представництва;
- законодавство України про правовий статус дипломатичної і консульської служби.
3). По даної темі ми з вами проведемо два семінарських заняття.
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 490; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!