Юридичні властивості інтерпретаційно-правових актів:

Стр 1 из 2Следующая ⇒

Тема: Тлумачення норм права

Вступ

1. Загальна характеристика тлумачення норм права.

2. Види тлумачення правових норм.

3. Інтерпретаційно-правові акти та їх юридичні властивості .

4. Роль і значення тлумачення в правозастосовчій діяльності .

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Будь -яка діяльність плідна і ефективна ,коли здійснюється з повним розумінням справи. Значення теорії тлумачення норм права важливе в правозастосовчій діяльності .Вона є лише малою частиною загальної теорії права, але важливість і значимість її дуже відчутна , особливо в демократичному суспільстві, де тлумачення норм права має метою правильне застосування наявних в них приписів до певних випадків життя . Правозастосування також не буває без з'ясування змісту правових вимог , тому систематизувати або видати новий акт неможливо без знання волі законодавця.

Без всебічного і глибокого розуміння змісту правових норм неможливе правове регулювання громадського життя ,зміцнення законності.Грунтовне засвоєння теоретичних положень щодо тлумачення юридичних норм становить одну з необхідних умов правильного з'ясування змісту таких норм як при їх вивченні (при здобутті юридичної освіти),так і при застосуванні або

реалізації.

Реалізація права , втілення правових норм в життя ,досягається свідомою діяльністю людей. Люди усвідомлюють суть норми , розкривають для себе її зміст. Розуміння норм правозастосувачем під кутом зору їх практичного втілення в життя ,можна назвати тлумаченням норм. Тлумачення -складова частина процесу застосування правових норм. Без нього неможлива їх правильна реалізація. Процес застосування закону в конкретному випадку пов'язаний з необхідністю його з'ясування для того ,щоб вирішити питання про можливість його застосування в конкретному випадку.

Тлумачення права складає значний об'єм діяльності більшості

юристів. Воно пов'язане з повсякденним вирішенням конкретних правових питань в повсякденній роботі багатьох державних органів, особливо судових і прокуратури.

Тлумачення як юридична діяльність служить завданню забезпечення законності і підвищення ефективності правового регулювання. В сучасних умовах його актуальність значно збільшилась. Це пояснюється тим ,що в останні роки законодавство значно поновилось, в ньому з'явились нові норми і цілі галузі, розділи права(наприклад приватне право). Законотворчість тепер здійснюється за іншими принципами,застосовуються нові юридичні терміни і конструкції. В цих умовах тлумачення і повинне зіграти свою роль як найважливіший інструмент пізнання ,реалізації і удосконалення права.

Тлумачення норм права має велике значення в юридичній науці і практиці.Через те ця тема досліджується багатьма ученими. Багато питань залишаються спірними. В юридичній літературі не має

єдиної думки про визначення суті тлумачення права.Автори розходяться думками у виділенні прийомів тлумачення. Не має єдності поглядів в питанні про об'єм тлумачення.

Проблема тлумачення є однією з традиційних проблем юридичної науки до того ж у вітчизняній літературі вона є дискусійною. Основні точки зору на це питання є такими :

тлумачення -це з"ясування змісту права

тлумачення - це роз"яснення змісту права

Тлумачення як з ' ясування і роз ' яснення змісту права.

Перші дві точки зору є неповними , а остання найбільш правильна на мій погляд , так як включає в себе обидві перші.

Якщо приймати точку зору про те ,що тлумачення полягає в з'ясуванні , ігноруючи спеціальну діяльність в роз'ясненні права,і навпаки , визнавати лише спеціальну діяльність, значить ігнорувати розумовий процес ,який передує роз'ясненню. Щоб щось роз'яснити ,потрібно спочатку це щось з'ясувати, а тому з'ясування і роз'яснення -це два діалектично пов'язані боки процесу тлумачення права. Термін "тлумачення " дорівнює по змісту поняттю "інтерпретація",з цього випливає ,що особа ,яка займається тлумаченням може бути названа інтерпретатором.

Тлумачення служить для забезпечення суспільства точним ,зрозумілим поясненням права. Безумовно ,що в тлумаченні права є суб'єктивний фактор("вільне як творчість поета"),але це не повинно відображатись на кінцевому результаті- виявлення точного змісту правової норми. Тлумачення філологічно тісно пов'язане з поняттям "пізнання", тобто тлумачити -це значить пізнавати суть того чи іншого явища.

Є три основні причини тлумачення:

- недосконалість законодавства

- системність права

- необхідність дедукції

Недосконалість законів призводить до двоякості тлумачення . Тлумачення в цьому випадку може призвести навіть до відміни тої чи іншої норми ,яка викликає двояке розуміння закону.

Право-це система складна і взаємопов'язана. Кожна правова норма не може працювати сама по собі. Наприклад: в процесі усиновлення діють і цивільне і процесуальне право і т.д.

І, що стосується третьої причини, то тлумачення виходить з закону відносно приватної особи. Наприклад: при усиновленні діють норми сімейного права ,цивільного ,процесуального, які стосуються всіх , але в конкретному випадку працюють для одної приватної особи .

Проблема тлумачення має самостійне значення в процесі наукового або повсякденного пізнання державно -правового життя. Необхідність чіткої уяви про утримання чинних норм виникає в ході правотворчої роботи.Ні видати новий акт ,ні систематизувати наявні не можна без знань сравжньої волі законодавця,що одержала офіційне вираження.Процес тлумачення неминучий при реалізації правових норм органами суду ,прокуратури ,арбітражу ,інших державних органів,при укладанні угод і договорів господарськими структурами ,у діяльності партій, суспільних об"єднань,при здійсненні цивільних юридично значимих дій і т.д.

У сучасній юридичній науці дослідження даної проблеми пов"язано з іменами Піголкіна А.С.,Вопленко Н.Н,Черданцева А.Ф. Хоча єдиного підходу до питання тлумачення в авторів не має, але всі дослідники визнають велике практичне значення тлумачення норм права . Знання теорії тлумачення права слугує інтелектуальною базою, основою для практичного оволодіння різноманітними методами,способами, прийомами встановлення точного змісту законів ,інших нормативно-правових актів.

Основними питаннями цієї курсової роботи є : поняття ,суть і значення тлумачення норм права,прийоми тлумачення і їх класифікація , результат тлумачення .

Мета даної роботи спробувати проаналізувати і систематизувати існуючі думки і відповісти на питання про те ,яка мета тлумачення ,хто є суб"єктом тлумачення ,які особливості тлумачення, види тлумачення.

1. Загальна характеристика тлумачення норм права .

Термін "тлумачення"(interpretatio) багатогранний .Під тлумаченням найчастіше розуміється будь-який пізнавальний процес,

спрямований

на пояснення явищ природи або суспільних явищ. У більш вузькому змісті слова під тлумаченням розуміють пояснення виразів,формул, символів,тобто знаків природної або штучної мови. Терміном "тлумачення " позначають також сукупність значень (змістів),що надаються знакам природної або штучної мови.Таким чином під тлумаченням розуміють з одного боку внутрішній розумовий (пізнавальний) процес, який відбувається у свідомості особи, спрямований на пояснення знакової системи, а інший результат цього процесу виражений у сукупності висловлень природної мови,що надає зазначеній системі визначене значення (зміст).

У юридичній науці і практиці аналогічно вживається термін "тлумачення права (або закону)". Так автори Великого тлумачного словника сучасної української мови зазначають ,що "тлумачити"-це визначати зміст,роз'ясняти, з'ясовувати суть чого -небудь; давати поснення;висвітлювати певним чином ,розуміючи так чи інакше що-небудь; трактувати. Звідси випливає, що складовими цієї категорії є уяснення та безпосередньо роз'яснення. У свою чергу уяснення -це розуміння чого-небудь для себе, а роз'яснення -це адресоване іншим учасникам суспільних відносин те, що зумів уяснити інтерпретатор.

Щодо "тлумачення норм права," то спочатку необхідно вказати, що в юридичній літературі немає єдиної думки щодо об'єкта тлумачення. Так одні науковці вказують, що тлумаченню підлягають "закони", другі-" норми права" ,а треті-тлумачать "право". иходячи з того ,що "норма права" нерозривно

пов'язана з сутністю права, оскільки є первинним елементом його структури, безпосереднім втіленням такої його ознаки як нормативність ,то необхідно вести мову про" тлумачення норм права".

Хотілося б зауважити ,що в юридичній літературі- і сучасній ,і в тій , що дісталася нам у спадок , існує багато різних підходів щодо розкриття поняття "тлумачення норм права". Так тлумаченнянорм права -це діяльність щодо з'ясування або роз'яснення змісту, вкладеного в норму права правотворчим органом для її вірного застосування. А.С. Шабуров наголошує, що тлумачення- це інтелектуально -вольова діяльність щодо встановлення дійсного змісту правових актів з метою їх реалізації та удосконалення. За дослідженням С.А.Комарова ,тлумачення норм права -це діяльність щодо виявлення волі законодавця , яка відображається в правовій нормі. У словнику термінів з теорії держави і права наголошується , що тлумачення - це:

1) з'ясування змісту правової норми , закладеної в ній волі законодавця ;

2) діяльність уповноважених суб'єктів ( органів держави ,організацій, посадових осіб , громадян), спеціально направлена на встановлення змісту норм права, розкриття смислу ,закладеного у формулюванні нормативного розпорядження .

Автори підручника із загальної теорії держави і права вважають , що тлумачення- це діяльність, пов'язана з осмисленням змісту правових норм, що може здійснюватись будь-яким суб'єктом - інтерпретатором і відображає результат його мислення .

Тлумачення правової норми являє собою складне явище інтелектуально-вольового характеру, спрямоване на пізнання і пояснення змісту права з метою їх найбільш правильної реалізації. Тлумачення є необхідним і дуже важливим елементом юридичної діяльності, хоча в багатьох випадках цей процес зовні непомітний, оскільки відбувається

найчастіше автоматично, як саме собою зрозуміле, без ясно вираженої мети тлумачити словесне вираження правової норми. Це пояснюється тим, що тлумачення нормативного акта звичайно не є самоціллю, а лише засобом для того, щоб правильно, зі знанням справи здійснювати правові норми в реальному житті, а також видавати підзаконні нормативні акти.

Тлумачення в своєму первісному значенні - внутрішній розумовий процес, який відбувається в свідомості особи, яка застосовує правову норму - це необхідний підготовчий єтап, передумова для правильного вирішення конкретної справи, складання збірок і картотек законодавства, врахування нормативних актів. Тлумачення має на меті забезпечити правильне і однозначне здійснення тлумачення норми у всіх випадках, на які воно розраховане, усунути неясності і можливі помилки при її застосуванні. Вказані аспекти найбільш чітко продивляються при застосуванні права: особа або орган, які застосовують юридичну норму, повинні уяснити її зміст в повному об'ємі, в той же час роз'яснення має більш конкретне значення - розкрити зміст того чи іншого терміну, пояснити на кого поширює свою дію тлумачна норма.

Викладене свідчить , що поняття "тлумачення норм права" не належить до простого явища юридичної практики. Воно, як вірно зауважив А.С. Піголкін ,є складним комплексним поняттям, яке має дві тісно пов'язані ,але самостійні сторони. Отже ,на його думку ,під тлумаченням ,по-перше , слід розуміти внутрішній процес мислення ,що відбувається в свідомості особи ,яка застосовує норму права. По-друге, тлумачення - це зовнішнє вираження роз'яснення змісту норми. Воно виступає як діяльність певних органів та осіб, що має самостійне, соціальне значення. Доповнюючи викладене, можна вказати на загальну мету тлумачення норм права. Так, мета - це підведення норми права під конкретну ситуацію для однакового та правильного застосування у тих випадках, на які ця норма розрахована.

Тлумачення є елементом застосування права, оскільки неможливо застосовувати будь-яку норму, не розкриваючи її змісту. Тлумачення норм права( інакше :інтерпретація норм права) -це розумова інтелектуальна діяльність суб'єкта ,пов'язана з встановленням їх точного значення (змісту ). Тлумачення правових норм і ,насамперед, закону- це не що інше , як з'ясування та роз'яснення їх змісту.

Тлумачення норм складається з двох елементів :

з’ясування	роз’яснення
-розкриття значення юридичних норм „для себе”	-розкриття значення юридичних норм „для інших”

Необхідність тлумачення норм права на практиці зумовлена причинами ,основними з яких є :

- невідповідність юридичних норм фактичним умовам життя. Так, не виключено виникнення відносин, які не існували або не були враховані на момент видання норм права, але з часом стають такими, що підпадають під її дію. Прикладом може бути виникнення і поширення свого часу такого різновиду хуліганства, як радіохуліганство, на яке в результаті тлумачення норми права була поширена дія ст. 206 "Хуліганство" раніш чинного Кримінального кодексу України, хоча про радіохуліганство в цій статті прямо не йшлося;

- юридичні норми часом містять спеціальні поняття, які можуть мати багатозначний зміст, а тому потребують роз'яснення того, що саме має на увазі норма права. Так, без спеціального роз'яснення нелегко встановити, хто може бути власником "джерела підвищеної небезпеки", та й саме це поняття непідготовленій відповідним чином особі ні про що конкретне не говорить;

- у нормах права часом використовуються оцінні поняття, що виражають лише соціальне значення тих чи інших явищ. Тому без спеціального

роз'яснення важко визначити, які дії є "особливо жорстокі", що означають "тяжкі наслідки", "малозначуще діяння", "суттєва новизна";

- нерідко зустрічаються нечіткість, недбалість, недогляд правотворчих органів при оформленні своїх думок у нормах права. Часом їх воля знаходить свій вираз вельми схематично, деякі ознаки складу правопорушень взагалі не називаються ( наприклад. та чи інша форма вини ) і встановити їх можна тільки шляхом тлумачення норм права;

- необхідність тлумачення норм права іноді випливає із змісту самого нормативного акта. Йдеться про випадки, в яких правотворчий орган використовує вирази, що по суті не мають визначеного змісту і тому використовувати їх у нормативно-правових актах взагалі вкрай небажано. а саме: "і т.д.", "і т.п.", "інші", "тощо". Намагатися встановити, що стоїть за цими виразами можна лише шляхом тлумачення.

Тлумачення норм права не містить ( і не повинно містити ) самостійних норм права. Воно лише встановлює зміст і сферу дій акта, що тлумачиться. права і обов'язки суб'єктів права, вказує, як зміна умов, поява нових фактів впливають на застосування норми права.

Тлумачення норм права, як правило, не має самостійного значення у відриві від акта, що тлумачиться, і цілком поділяє його долю: з його скасуванням ( зміною ) скасовується ( змінюється ) нормативне тлумачення.

Важливим конструктивним правилом особи, яка здійснює тлумачення ( інтерпретатора ), є таке: чим недосконаліше закон, тим досконаліше, точніше, тонше має бути його роз'яснення. Тлумачення охоплює всі рівні ( ступені ) юридичного аналізу:

1) аналіз буквального тексту ,тобто " літери закону";

2) догматичний аналіз, тобто аналіз юридичних особливостей норм, їх техніко-юридичної своєрідності, конструювання їх логічної структури на підставі правових розпоряджень ( догма права );

3) соціально-історичний аналіз моральних , економічних та інших передумов закону , які дозволяють пізнати волю нормо - творчого органу (" дух закону").

Думка інтерпретатора йде від аналізу буквального, мовного тексту ("літери закону") до аналізу( "догми права" ), юридичних особливостей правових норм, а також до моральних , соціальних та інших підстав, передумов правових розпоряджень ("духу права").

Всі , наведені вище особливості тлумачення , потребують від інтерпретатора використання великого обсягу знань , високого рівня правової культури для досягнення справжнього змісту норм, а саме : досконалого знання мови, здатності орієнтуватися в системі права вцілому, знання повного обсягу засобів та прийомів законодавчої техніки, що були використані нормотворчими суб'єктами під час розробки тексту нормативно- правового акта. При цьому виникає необхідність у використанні сукупності способів тлумачення.

Способи (методи )- це сукупність прийомів аналізу правових норм, розкриття їх змісту (значення) з метою практичної реалізації.

Розрізняють такі способи (методи ) тлумачення :

1) філологічне (граматичне, текстове, мовне ) тлумачення - це з'ясування змісту норми права через граматичний аналіз її словесного формулювання з використанням законів філології; грунтується на даних граматики, лексики і припускає аналіз слів, пропозицій, словесних формулювань юридичних норм. Передусім установлюють значення кожного слова і виразу, вжитих у нормативному розпорядженні. Потім переходять до аналізу граматичної форми іменників і прикметників, способів дієслів, виду дієприкметників і т. д. Далі усвідомлюють граматичну структуру пропозицій. Окремі слова і вирази, розділові знаки недопустимо трактувати як зайві. В результаті граматичного тлумачення виявляється буквальний зміст

нормиправа, на підставі якого далеко не завжди можна зробити достовірний висновок;

2) системне тлумачення -це з'ясування значення норми через встановлення її системних зв'язків з іншими пормами. Сутність його полягає в тому , що норма зіставляється з іншими нормами ,встановлюються її місце і значення в даному нормативному акті, галузі права, всій правовій системі . Всі норми потребують системного тлумачення ,особливо норми відсилочні і бланкетні, які побудовані так ,що можуть розглядатися лише у сукупності з нормами до яких зроблено відсилання ;

3) історико-політичне тлумачення ( в тому числі історико-порівняльне) - це з'ясування значення норм права на підставі аналізу конкретних історичних умов їх прийняття ; з'ясування цілей і завдань, закладених законодавцем. Важливим є урахування соціально- економічних і політичних факторів, які обумовили ініціативупояви акта, процесу його обговорення - парламентського слухання першого, другого, постатейного тощо, зокрема доповіді і співдоповіді про проект прийнятого нормативно-правового акта. Істотне значення в історико- політичному тлумаченні мають альтернативні проекти, їх порівняння,публікації

в пресі під час обговорення законопроекту, дебати в парламенті, внесені поправки, підстави їх прийняття або відхилення. самі пособі історико- політичні дані не можуть бути джерелом розуміння закону і стати основою для прийняття юридичних рішень.

Всі способи юридичного тлумачення використовуються в сукупності, комплексі.

Деякі вчені (С.С.Алексеєв) відрізняють ще логічне і спеціально- юридичне тлумачення.

Логічний спосіб тлумачення правових приписів є таким тлумаченням, яке базується на використанні законів і правил логіки для осмислення їх

змісту. При цьому інтерпретатор не виходить за межі тексту закону. Логічне тлумачення - це з'ясування змісту норми права через використання законів і правил формальної логіки; дозволяє розкрити зміст юридичних норм, який іноді не збігається з буквальним значенням через невдалий вибір законодавцем словесних форм. При логічному тлумаченні аналізуються не слова і вислови, а поняття, які вони відображають. За допомогою логічних операцій, які включають аналіз і синтез, побудову силогізму ( логоічного умовиводу, який складається з двох посилок і висновку ) і т. д., з нормативних розпоряджень, "розкиданих" по тексту законодавчого акта, формулюється норма права, що тлумачиться.

Наприклад, Кримінальний Кодекс України говорить, що вбивство, тобто навмисне спричинення смерті іншій людині, - карається позбавленням волі на термін від 6 до 15 років. Зрозуміло, що законодавець мав на увазі покарання не самого вбивства, а особи, яка його здійснила.

Спеціально-юридичне тлумачення - це з'ясування значення норми, яке грунтується на досягненнях юридичних наук; такі досягнення можуть міститися в самому тексті закону, а також у роз'ясненнях судових інстанцій і наукових коментарях. Воно використовується при аналізі норми, яка містить спеціальну термінологію, поняття , конструкції, що потребує від інтерпретатора знання не стільки правил граматики, скільки юридичної науки, техніки і практики.

Слід відзначити, що логічний підхід є притаманним кожному способу тлумачення, оскільки він містить загальнозначущі форми (поняття, міркування) і засоби визначень думки, необхідні для раціонального пізнання. Логічне( логіко-правове ) і спеціально-юридичне тлумачення виділяються не тому, що вони мають якесь особливе " зовнішнє" значення. Навпаки, сппецифіка цих двох способів тлумачення полягає в тому, що вони складають внутрішню, професійно-цілісну сторону інтерпретатора: юрист не

може тлумачити інакше, ніж юридично і логічно. Однак без цих якостей інтерпретатора не відбудуться інші способи тлумачення - філологічне, систематичне, історико-політичне. Тому логічний і спеціально -юридичний аналіз- це скоріше не прийоми аналізу правових норм, а "зазадничі" начала і якісні характеристики інтерпретатора, і як такі вони входять до системи його інтелектуальної діяльності, є її основою. Інакше: це внутрішній ціннісний зріз професійної правової культури.

Отже, виділення логічного і спеціально-юридичного аналізу правових норм як спеціальних "зовнішніх" способів (методів) тлумачення не є обов'язковим.

Таким чином, об ' єктом тлумачення є конкретні нормативно-правові акти, при цьому мають значення не тільки норми, зафіксовані в них, але і загальні положення , наприклад, преамбули актів.

Предметом тлумачення є історична воля законодавця, виражена в законі (для запобігання тлуиаченню,яке може призвести до зміни змісту самого нормативного акту).

Завдання тлумачення полягає у виясненні того змісту норми, який сформулював законодавець.

Мета тлумачення полягає в правильному, точному і однозначному розумінні і застосуванні закону, в виявленні його суті, яка виражається в словесному формулюванні і призване потидіяти намаганням відійти від змісту правової норми, протиставити "букву" і "дух" закону.

Функції тлумачення розкривають значення, соціально-корисний результат, який досягається за допомогою прийомів і способів тлумачення.

2. Види тлумачення правових норм.

Як було вже сказано, тлумачення - це діяльність, пов'язана з осмисленням змісту правових норм, що може здійснюватися будь-яким суб'єктом -інтерпретатором (на науковому, професійному чи побутовому рівні) і відбиває результати його мислення. Вирішальним моментом у визначенні видів тлумачення правових норм є суб'єкт - особа або орган, що дає це тлумачення. Тлумачити норми права можуть всі суб'єкти права. Суб'єктами тлумачення норм права є органи законодавчої і виконавчої влади, судові і прокурорські органи, юридичні і фізичні особи. Але значення такого тлумачення , його юридична обов'язковість і компетентність неоднакові. Залежно від суб'єктів, тлумачення має різні юридичні наслідки.

За суб'єктами тлумачення норм права і юридичними наслідками тлумачення розрізняють офіційне або неофіційне, може певним чином зобов'язувати чи не зобов'язувати інших суб'єктів права до певної поведінки через зроблені висновки. П.М.Рабінович виділяє ще й офіціозне роз'яснення змісту юридичної норми, котре є формально-обов'язковим тільки для осіб та організацій, адміністративно підпорядкованих суб'єкту роз'яснення (інтерпретатору).

Тлумачення вважається офіційним, якщо воно здійснюється спеціально уповноваженим органом, державним службовцем чи посадовою особою на підставі службового обов'язку, а результати роз'яснення набувають офіційного значення (часто мають обов'язковий характер, тобто суб'єкти правозастосовної діяльності та інші суб'єкти права повинні використовувати зміст норми права в точному його розумінні, так , як викладений він в офіційному інтерпретаційному акті).

Неофіційне тлумачення переважно має загальний характер, але може

бути й індивідуальним . Неофіційне тлумачення - це тлумачення правової норми , що здійснюється будь-яким суб'єктом і не є формально- обов'язковим.

Офіційне тлумачення

- роз'яснення змісту і мети правових норм, яке сформульовано в спеціальному акті уповноваженим органом у рамках його компетенції і має юридично обов'язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз'яснюються. Наприклад: правом офіційного тлумачення Конституції України наділений лише Конституційний Суд України. Його тлумачення є загальнообов'язковим, легальним ( узаконеним ).

Офіційним тлумаченням займається вузьке специфічне коло учасників.

Неофіційне тлумачення

-роз'яснення змісту і мети правових норм, яке вихолить від осіб, що не мають на те офіційних повноважень, а відтак, не володіє юридично обов'язковою силою. Наприклад: тлумачення статті закону професором права допомагає юридичній практиці і здатне вплинути на офіційне тлумачення. Однак воно не є загальнообов'язковим, не є легальним.

Неофіційне тлумачення має силу громадської думки, індивідуального авторитету особи інтерпретатора, формує те інтелектуально-вольове і морально-юридичне середовище, з якого правозастосовчі та інші зацікавлені особи черпають свої уявлення про законність і справедливість юридичної справи.

Неофіційне тлумачення властиве всьому суспільству.

Залежно від того, на яке коло осіб розраховане офіційне тлумачення, воно може бути двох видів: нормативне й казуальне.

Нормативне тлумачення призначене для поширення його на невизначене коло осіб і випадків. Воно має абстрактний характер, тобто його не пов'язують з конкретною ситуацією, суб'єктом чи обставинами, а пов'язують з ситуаціями

типовими, такими, що часто виникають у житті. Отже, результат нормативного тлумачення поширюється на певні види суспільних відносин, які врегульовані нормою права, і передбачає багаторазовість застосування. Навпаки, результат казуального ( індивідуального ) тлумачення має відношення тільки до застосування норми щодо конкретного випадку. Воно має значення лише для вирішення "казусу", конкретної юридичної справи, суб'єктами првозастосовної чи іншої юридичної діяльності і є обов'язковим тільки у зв'язку з розв'язанням цієї справи.

Офіційне тлумачення ( за сферою дії )

нормативне

казуальне(індивідуальне)

- офіційне роз’яснення, яке невіддільне від правової норми, поширюється на широке коло суспільних відносин – необмежену кількість випадків, передбачених нормою, що тлумачиться

- (казус – випадок) – офіційне роз’яснення, обов’язкове лише для конкретного випадку та для осіб, стосовно яких воно провадиться; має місце там, де в процесі правозастосування ставиться за мету роз’яснити норму, щоб правильно вирішити справу

Офіційне нормативне тлумачення ( роз'яснення ) має такі основні різновиди: аутентичне і легальне.

Аутентичне тлумачення - це роз'яснення, яке здійснюється тим органом, що видав норму. яка підлягає тлумаченню ( тобто це авторське офіційне тлумачення ).

Легальне тлумачення - це роз'яснення, що походить від спеціально уповноваженого органу щодо нормативних актів, які видані іншими нормотворчими органами. Таке тлумачення називають ще делегованим.

Неофіційне тлумачення за суб'єктами тлумачення може бути побутовим,

професійним і доктринальним ( спеціально-пояснювальним ).

Побутове тлумачення постає в усіх випадках, коли особа осмислює зміст правових форм з метою їх використання, виконання, дотримання або простого розширення кола своїх знань. Тобто, це роз'ясненнязмісту норми права всіма суб'єктами, які не мають юридичної освіти або досвіду юридичної діяльності.

Професійне тлумачення (компетентне) - це тлумачення, яке здійснюють практичні працівники для професійного використання його результатів у процесі застосування ними правових норм. Тобто, це роз'яснення змісту норм права, яке здійснюють особи , обізнані з правом мають відповідну юридичну освіту або певний досвід юридичної діяльності. У більшості випадків це юристи-практики: посадові особи державного апарату, адвокати тощо.

Доктринальне тлумачення - це тлумачення, що дається в науково-практичних коментарях до законодавства, в працях вчених-юристів, науково-дослідними закладами , наукових працях, монографіях, усних або письмових обговореннях проектів нормативних актів.

Усі форми неофіційного тлумачення правових норм не мають обов'язкової сили, їх фактичне значення зумовлюється авторитетом й обізнаністю інтерпретатора з питань правознавства та рівнем переконливості. Але всі вони мають певний вплив на різні види юридичної практики і підпорядковані кінцевій меті - досягти однаковості розуміння змісту правових норм різними суб'єктами юридичної діяльності для ефективної реалізації нормативних приписів.

Сфера дії норми, що тлумачиться, залежить від повноважень суб’єкта тлумачення.

Нормативне
автентичне	легальне (делеговане)
- зміст норми тлумачиться тим органом, що її встаноаив, тобто автором норми. Суб’єктами такого тлумачення можуть бути всі правотворчі органи. Наприклад, закони, як правило, роз’яснюються парламентом, однак Верховна Рада України не має права на офіційне тлумачення нею ж ухвалених законів. Відповідно до ст.147 Конституції України, офіційне тлумачення Конституції України та законів України дає Конституційний Суд України. Верховна Рада Автономної Республіки Крим роз’яснює порядок застосування нормативно-правових актів, нею виданих	- загальнообов’язкове тлумачення норми здійснюється органом, який цю норму не встановлював, але уповноважений законом або за дорученням тлумачити її постійно чи одноразово. Право на таке тлумачення мають Конституційний Суд, Верховний Суд, Вищий арбітражний суд України (наприклад, роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 6 серпня 1997 р. № 02-5/276 „Про підприємництво”). Таке тлумачення є обов’язковим для суб’єктів, які підпадають під юрисдикцію органу, що дає тлумачення
Казуальне (індивідуальне)
судове		адміністративне
- здійснюється судовими органами при розгляді конкретних справ і знаходить своє вираження у вироках або рішеннях у цих справах		- здійснюється міністерствами, відомствами, місцевою державною адміністрацією; містить вказівки відповідним органам, як останні повинні вирішити ту чи іншу справу

Результатом юридичного тлумачення повинна бути

визначеність ("так", "ні"), а не двозначність ("і так і ні") у висновках того , хто тлумачить зміст юридичних норм. Оезультати тлумачення не можуть виходити за межі норми, що тлумачиться. Тлумачення становить лише конкретизуюче судження про норму права, але не нове нормативне розпорядження.

Результати використання всіх способів тлумачення обумовлюють обсяг тлумачення. Тлумачення за обсягом - це співвідношення дійсного змісту

правової норми і її буквального змісту. Розрізняють три способи тлумачення за обсяго - буквальне (адекватне, точне), обмежувальне, поширювальне.

Буквальне тлумачення - це такий вид тлумачення, коли зміст правової норми збігається з її буквальним змістом, тобто "літерою" закону. "Дух" і "літера" закону збігаються. Цей зміст у повному обсязі є зафіксованим у статті нормативно-правового акта й не має якихось труднощів в розумінні змісту норми: він залишається незмінюваним, незважаючи на застосовані способи тлумачення ( граматичний, систематичний та ін. ) Наприклад, згідно зі ст. 148 Конституції України "Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України". Дійсний зміст наведеної норми повністю відповідає його мовному текстовому виразу. Крім того, буквально мають тлумачитися терміни, відображені в легальних дефініціях, наприклад, поняття злочину в Кримінальному кодексі України, поняття підприємництва в Законі України "Про підприємництво" та ін. Неприпустимо поширювально чи обмежувально тлумачити наведені у відповідних законах терміни, якщо таке тлумачення виходить за межі змісту та обсягу самої легальної дефініції.

Поширювальне й обмежувальне тлумачення пов'язане передусім з тим, що одночасно поряд з нормою, що тлумачиться, в системі чинного законодавства існують інші норми, які можуть поширювати чи звужувати її зміст. Це викликає необхідність одночасного застосування і систематичного способу тлумачення норм права. Крім того, іноді тексти нормативних актів містять спеціальні терміни, не завжди досконалі з точки зору законодавчої техніки, що ускладнює тлумачення їх змісту, який вклав законодавець у текст нормативно-правового акта. Суб'єкт тлумачення лише розкриває цей зміст, дійсний обсяг волі законодавця й робить інтелектуальні висновки про можливість чи неможливість застосування норми, що тлумачиться, до

конкретних життєвих обставин, випадків.

Поширювальне тлумачення - це такий вид тлумачення, відповідно до якого дійсний зміст певної норми права після застосування різних способів тлумачення виявився ширшим, ніж її текст, зовнішній мовний вираз. Як приклад такого тлумачення може бути розуміння норми, яка вказує на те, що "Судді незалежні і підкоряються лише закону". Тут не йдеться про народних засідателів, які не є суддями, але входять до складу суду і беруть участь у здійсненні правосуддя. Тому з метою поширення на народних засідателів принципу незалежності, в наведеній нормі слово "судді" тлумачиться як "склад суду". Ще один приклад такого тлумачення: в ст.418 ГК України йдеться про відповідальність зберігача "за втрату, недостачу, пошкодження майна". Тут, в контексті статті дійсний зміст поняття "втрата" ширший буквального значення цього слова. Втрата - будь-який випадок припинення існування майна - фізичне зникнення матеріальної речі, як цілісного і повноцінного в споживчому відношенні об'єкта не тільки в результаті її загибелі ( в вогні пожежі, під час паводку і т.п. ), але і в результаті саморуйнування ( при відсутності турботи про її збереження ). Або наприклад, відповідно ст. 1. Закону України "Про правовий статус іноземців": іноземець - це не тільки громадянин іноземної держави, а також і будь-яка особа без громадянства. Таким чином, при розширювальному тлумаченні дійсний зміст закону ширший від його буквального значення, літери закону.

Обмежувальне тлумачення - це такий вид тлумачення, який містить містить висновок щодо змісту правової норми, коли цей зміст є вужчим за текст статті нормативно правового акта. Підставою обмежувального тлумачення є дія спеціальної або виняткової норми, яка робить виняток з більш загальної норми. У даному випадку застосування систематичного способу тлумачення норми дає можливість суб'єкту застосування права суттєво уточнити зміст норми, що тлумачиться. Так, згідно зі ст. 7 Закону

України "Про Всеукраїнський та місцеві референдуми" в референдумах "мають право брати участь громадяни України, які на день проведення референдуму досягли вісімнадцяти років і постійно проживають відповідно на території України...". Але текст ч. 3 ст. 7 названого закону вказує на обставини, що обмежують зміст наведеної норми, загальну формулу щодо кола суб'єктів, які мають право участі в референдумі та певні можливості її застосування ( наприклад, у референдумі не беруть участь психічно хворі громадяни, визнані судом недієздатними ). Обмежувальним тлумаченням є роз'яснення норми, в якій встановлюється, що "Повнолітні діти зобов'язані утримувати непрацездатних батьків, які потребують допомоги, і піклуватися про них". Ознайомившись з цією нормою, ми розуміємо, що цей обов'язок не може бути накладений на всіх повнолітніх дітей. Він не поширюється на тих із них, котрі, хоча вже і стали повнолітніми, але з тих чи інших причин є непрацездатними і самі потребують утримання.

Слід пам'ятати, що в певних випадках поширювальне або обмежувальне тлумачення є неприпустимим. Це стосується поширювального тлумачення вичерпних переліків, що містяться в тексті статті нормативно-правового акта; обмежувального тлумачення незавершених переліків; поширювального тлумачення положень, які є винятком із загального правила.

Суб'єкт, який має на меті з'ясувати для себе чи роз'яснити зміст норми в повному обсязі завдяки тлумаченню, використовуючи всі способи та прийоми тлумачення, не змінює, не звужує й не поширює, а тільки встановлює, пояснює й роз'яснює смисл правового припису.

3. Інтерпретаційно-правові акти та їх юридичні властивості

Необхідність актів тлумачення полягає в загальних умовах необхідності тлумачення норм права і конкретними обставинами, які викликають появу актів тлумачення. До цих умов відносяться:

1) відносна самостійність права. Відносність полягає в тому, що право може відставати від розвитку суспільних відносин або випереджати їх. Такі протиріччя між юридичним і фактичним незначні і можуть бути усунені засобами офіційного тлумачення компетентними органами.

2) наявність суспільних протиріч, які створюють труднощі реалізації права. Вони можуть бути усунені з допомогою актів тлумачення (історія практики шлюбно-сімейних відносин, судова практика в справах про працю).

3) загальні умови необхідності тлумачення обгрунтовуються потребами юридичної практики. Юридична практика - це діяльність, пов'язана з втіленням права в суспільне життя.

Є безліч приватних випадків необхідності актів тлумачення:

--недостатня чіткість висловлення думки законодавцем;

--недосконалість правових норм із-за недосконалості законодавчої техніки;

--специфіка юридичної термінології.

Н.Н.Вопленко виділяє ще кілька випадків виникнення необхідності актів тлумачення:

1. Невірний шлях практики реалізації деяких правових норм. Тут можна виділити:

--незастосування закону, який підлягає застосуванню в даних обставинах;

--застосування закону, який не повинен бути застосований до певних суспільних відносин;

--неправильне тлумачення змісту закону;

--протиставлення законності і доцільності при реалізації права;

--порушення встановлених процесуальним законом порядку реалізації правових норм.

2. Вимога мотивованого вирішення юридичних справ. Суб'єкти правозастосовчої діяльності, здійснюючи застосування правових норм до конкретних фактів, здійснюють і тлумачення норм права (об'єктивізація в правозастосовчій діяльності). Це проявляється в діяльності судових органів. Особливу роль акти тлумачення норм права відіграють в діяльності касаційних і наглядових інстанцій (своєю діяльністю вони показують нижчестоячим судам, як правильно застосовувати правові норми).

Необхідність актів офіційного тлумачення обумовлена сукупністю об'єктивних і суб'єктивних факторів. В юридичній практиці це сприяє здійсненню керівництва процесами реалізації права в суспільному житті.

Результат офіційного тлумачення норм права не приводить до появи нормативного акта, не встановлює й не скасовує норм права, тобто діяльність з тлумачення норм не слід ототожнювати з нормотворчою діяльністю. Акти тлумачення мають особливу правову природу, тому і діють у єдності з нормами права, не маючи самостійного значення. Ці акти є обов'язковими в тому розумінні, що містять офіційну державно-владну позицію щодо розуміння змісту правових норм і зобов'язують суб'єктів адекватно сприймати зміст норми. Однаковість у розумінні змісту нормативно-правових актів - передумова однаковості їх застосування, реалізації, ефективності, законності в цілому.

Якщо офіційне тлумачення є, за сферою його дії, є загальним ( нормативним ), воно завжди виражається в самостійному спеціальному ( юридичному ) документі - інтерпретаційно-правовому акті. Якщо ж тлумачення є індивідуальним ( казуальним ), тоді воно може включатися, "

вписуватися" у відповідний правозастосовний акт, викладатись у його мотивувальній частині або ж фіксуватися в окремому документі ( наприклад, у письмовій відповіді компетентного органу на запит зацікавленого суб'єкта про те, як правильно слід розуміти закон стосовно конкретної життєвої ситуації.

Однією з завершальних стадій застосування норм права - прийняття рішення по справі, яке знаходить своє закріплення у виданні правозастосовчого акта.

На цій стадії виробляється рішення по справі, яке юридично оформлюється виданням правозастосовчого акта, тобто індивідуального акта владного характеру (вирок, наказ, рішення і т. ін.), що встановлює права і обов'язки конкретних суб'єктів даного правовідношення. Отже, акти застосування норм права виступають як один із засобів державного керівництва і, одночасно, як засіб вирішення конкретних юридичних справ. Таким чином, правозастосовчий акт виконує функцію індивідуального регулювання поведінки суб'єктів у конкретних правових відносинах.

Інтерпретаційно-правовий акт (акт офіційного тлумачення правової норми) - це спосіб зовнішнього прояву встановленого компетентними органами формально-обов'язкового правила розуміння змісту юридичної норми. Тобто, акт офіційного тлумачення норм права (інтерпретаційно-правовий акт) - це акт-документ, який містить роз'яснення змісту і порядку застосування правової норми, сформульоване уповноваженим органом у рамках його компетенції, і має обов'язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються. Інтерпретаційний акт - це документ, який містить результат інтелектуальної діяльності в осмисленні змісту правової норми, що здійснюється компетентними органами і саме тому такі акти завжди мають офіційний характер.

Норма тлумачення - своєрідна "тінь" норми, що тлумачиться, вона не існує окремо від самої норми і може бути реалізована на практиці лише у разі

її застосувангня. У природі тінь завжди в цілому відповідає її матеріальній основі.

Акти застосування норм права характеризуються такими ознаками:

-- це офіційні акти компетентних суб'єктів, що уособлюють їх однобічне волевиявлення і виражають волю держави;

-- вони мають юридичну силу й забезпечуються відповідними засобами державного примусу;

-- вони видаються на основі та відповідно до норм права які застосовуються;

-- вони видаються в певній формі й у передбаченому законом порядку (процедурі);

-- вони завжди містять індивідуально-конкретне, державно-владне веління (розпорядження) щодо вирішення конкретної справи. Це означає, що їхні приписи стосуються індивідуально конкретно визначених суб'єктів;

-- вони можуть відігравати роль юридичних фактів, тобто на їх підставі можуть виникати, змінюватись і припинятись правовідносини.

Акти застосування норм права відрізняються від нормативно-правових актів за такими ознаками:

-- нормативні акти містять норми права, тобто приписи, що адресовані невизначеному колу осіб. Для них характерні формулювання типу: "Кредитор не має права вимагати...", "Прокурор зобов'язаний розглянути..." і т. ін. Правозастосовчі акти містять індивідуальні приписи, адресовані персонально до зазначених у них осіб та організацій;

-- нормативні акти характеризуються можливістю неодноразової їх реалізації. Акти застосування щодо конкретного життєвого випадку мають одноразову чинність.

Юридичні властивості інтерпретаційно-правових актів:

-- формальна обов'язковість (загальна або індивідуальна) для адресатів застосування і реалізації інтерпретованої норми;

-- закріплення в таких актах правил розуміння норми (а не правил фізичної поведінки);

-- можливість їх прийняття лише правотворчими або спеціально уповноваженими суб'єктами;

-- наявність (поряд із властивими нормативно-правовим актам) спеціальних письмових форм їх виразу: роз'яснень, інструктивних листів та ін.;

-- не тільки пряма їх дія в часі, а й ,звичайно, зворотна дія.

Акти тлумачення норм права можна поділити на види відповідно до різних критеріїв:

1) за "авторством" норми, яка є предметом тлумачення, - акти автентичного тлумачення; акти делегованого (легального) тлумачення. Акти аутентичні - видані "автором" норми та акта, що тлумачиться, легальні - акти, видані суб'єктом, який має спеціальне повноваження офіційно тлумачити норми, що видані іншими органами, - так звані акти делегованого тлумачення. Такі акти мають самостійне значення, їх зміст повністю присвячений виключно роз'ясненню змісту правових норм, вони відбивають результати нормативних узагальнень юридичної практики (наприклад, висновки Конституційного Суду України).

2) за суб'єктами тлумачення - акти тлумачення державних органів (органів державної влади, управління, суду, прокуратури та ін.); акти тлумачення уповноважених органів громадських об ' єднань;

3) за сферою дії - нормативні (загальні), казуальні (індивідуальні). Акти казуального тлумачення, як правило, містять і юридичне рішення, і роз'яснення мотивів, що були враховані в нормі суб'єктом нормотворення, а потім лягли в основу рішення, що його прийняв правозастосовний суб'єкт у конкретній справі. Наприклад, ухвала апеляційного чи касаційного суду включає роз'яснення змісту норми до мотивувальної частини правозастосовного акта. Юридична чинність актів нормативного й

казуального тлумачення і сфера їх поширення різні. Про акти казуального тлумачення можна говорити як про такі, що певним чином набувають обов'язкової значущості для конкретної справи, певних суб'єктів права, але мають певний вплив і на правозастосувачів під час розгляду та прийняття рішень з усіх аналогічних юридичних справ. Саме цією обставиною завжди була обумовлена головна причина, яка пояснює необхідність оприлюднення рішень з конкретних судових справ у офіційних виданнях. У таких рішеннях містяться зразки розуміння законів, які мають у певному розумінні обов'язкове орієнтовне значення для широкого кола правозастосовників.

4) за галузевою приналежністю норми,яка тлумачиться, - акти тлумачення норм конституційного, адміністративного, цивільного, кримінального права та ін.;

5) за структурним елементом норми, яка тлумачиться, - акти тлумачення гіпотези, акти тлумачення диспозиції, акти тлумачення санкції;

6) за формою зовнішнього виразу - письмові, усні (тільки казуальні);

7) за юридичною формою - постанови, роз ' яснення, ухвали та ін.

Щоб уникнути підміни актів більшої юридичної сили актами меншої юридичної сили, слід скоротити кількість роз'яснень, що виходять від нижчих управлінських органів. Серед інтерпретаційних актів правозастосовних органів слід віддати перевагу актам суду і арбітражу. Свої роз'яснення суд і арбітраж дають на основі вирішення конкретних справ, підсумовуючи судову і арбітражну практику.

Акти тлумачення норм права (інтерпретаційно правові акти) поряд з нормативними правовими актами і актами застосування норм права (правозастосовними, індивідуальними актами) складають особливу ("третю") групу правових актів.

Систему основних правових актів можна зобразити так :

Правові акти

Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 2004; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

12 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!