Довірчі послуги фінансових установ
Диверсифікація діяльності фінансових установ призвела до розвитку довірчих (трастових) операцій.
Довірчі операції фінансових установ полягають у здійсненні управління власністю іншої особи (майном, грошима, цінними паперами, майновими правами) на користь клієнта. Такі операції здійснюються фінансовими установами за дорученням і в інтересах клієнта на правах його довіреної особи.
Оферентами довірчих послуг в Україні виступають банківські установи, довірчі товариства та інші небанківські фінансові установи, які виконують функції управителів (розпорядників майна). Споживачами довірчих послуг є фізичні та юридичні особи (довірителі, установники управління), які мають намір передати свою власність в професійне управління фінансовій установі. Якщо власником майна є малолітня, обмежено дієздатна або недієздатна особа, довірителем майна може виступати опікун або орган опіки та піклування.
Привабливість довірчих послуг для клієнтів полягає у можливості передачі власного майна у професійне управління для забезпечення одержання доходу, захисту його вартості від інфляційного знецінення та досягнення інших цілей власника. Фінансові установи через надання таких послуг одержують можливість диверсифікувати свою діяльність та одержати додаткові доходи за рахунок проведення операцій, не пов'язаних з кредитним ризиком.
За договором управління майном одна сторона (довіритель, установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, яка зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи.
|
|
|
Предметом договору управління майном можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, грошові кошти, банківські метали, нерухомість, цінні папери, майнові права та інше майно. Договір управління майном укладається в письмовій формі і може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно. Договір управління нерухомим майном підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.
У банківській практиці послуги з довірчого управління майном являють собою операції з прийняття коштів, цінних паперів та інших активів у довірче управління з метою реалізації цілей установника управління. Банківська установа може здійснювати як управління майном окремого довірителя, так і одночасно майном декількох довірителів, об'єднаним у фонд банківського управління. Оформлення передачі майна в довірче управління банку здійснюється за допомогою договорів про індивідуальне управління або договорів передачі майна до фондів банківського управління. В договорах про довірче управління визначаються напрями використання майна, що передається банківській установі.
|
|
|
Найбільш поширеними довірчими операціями банків на користь фізичних осіб є розпорядження спадком, управління майном клієнта, управління майном неповнолітніх або недієздатних за довіреністю, виконання функцій зберігача.
Довірчі операції для юридичних осіб передбачають виконання функцій агента для акціонерних товариств щодо передачі прав власності на іменні акції, здійснення платежів, пов'язаних з погашенням цінних паперів емітента або виплатою доходу на них, тимчасове управління справами підприємства у випадку його реорганізації або банкрутства, виконання функцій зберігача тощо.
Для надання довірчих послуг в банківській установі створюється окремий підрозділ. Згідно з банківською практикою активи довірителів зберігаються та обліковуються окремо від активів банку. Розрахунки, пов'язані з управлінням майном, здійснюються на окремому банківському рахунку.
У світовій практиці за характером розпорядження власністю, що передається в управління, довірчі операції поділяються на активні і пасивні. Активні довірчі операції передбачають можливість продажу та застави довіреного майна без додаткової згоди довірителя. Пасивні трастові операції пов’язані з управлінням майном, яке не може бути перепродане або заставлене довіреною особою без наявності згоди довірителя.
|
|
|
За українським законодавством, оферент довірчих послуг може відчужувати майно, передане в управління, та укладати договір щодо його застави лише за згодою довірителя цього майна, тобто здійснювати лише пасивні довірчі операції. Звернення стягнення на майно довірителя зі сторони його кредитора не допускається, крім випадку визнання довірителя майна банкрутом. У цьому випадку договір управління таким майном припиняється і воно включається до ліквідаційної маси.
За надання довірчих послуг фінансові установи одержують комісійну винагород), розмір якої фіксується в договорі про довірче управління. Комісійна винагорода може виплачуватись у таких формах:
– щорічний внесок із суми довіреного майна;
– одноразовий внесок після закінчення терміну угоди;
– щорічні відрахування частини доходу від довіреного майна.
Управитель майна має право і на відшкодування витрат, що були понесені в зв’язку з управлінням довіреним майном. Нарахування доходів за операціями довірчого управління здійснюється банківськими установами не рідше одного разу на місяць окремо за кожним договором про довірче управління.
|
|
|
Управитель несе майнову відповідальність за збитки, які виникли в результаті його непрофесійних дій щодо управління довіреним майном. Він зобов'язаний відшкодувати довірителю майна завдані збитки, якщо не доведе, що такі збитки виникли внаслідок дії непереборної сили.
Різновидом довірчих послуг банківських установ є послуги зі зберігання цінностей. Банк може прийняти на зберігання документи, цінні папери, дорогоцінні метали, каміння, інші коштовності та цінності. Укладення договору зберігання таких цінностей засвідчується видачею власнику іменного документа, пред'явлення якого є підставою для їх повернення.
Для зберігання коштовних речей банк може надати клієнту індивідуальний банківський сейф. Банківська установа приймає від власника цінності, контролює їх поміщення у сейф та одержання їх із сейфа Новим видом довірчих послуг фінансових установ є управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю. У сучасних умовах для забезпечення фінансування масового будівництва житла фінансові установи одержали можливість залучати кошти фізичних та юридичних осіб, призначені для вкладення в іпотечні активи, та здійснювати управління ними. Відповідно до Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" банківські та небанківські фінансові установи можуть за власною ініціативою створювати фонди фінансування будівництва та фонди операцій з нерухомістю і ставати їх управителями. Довірителями фондів можуть бути юридичні та фізичні особи, які укладають з управителями договори управління майном. Метою створення таких фондів є отримання довірителями у власність житла або одержання ними доходу на сертифікати фондів. Зазначені фонди не є юридичними особами.
Фонд фінансування будівництва формується за рахунок коштів, що передаються управителю в довірчу власність для фінансування будівництва житла. У фонді операцій з нерухомістю здійснюється акумулювання коштів, призначених для фінансування будівництва житла та проведення інших операцій з нерухомістю, шляхом випуску та розміщення сертифікатів цього фонду.
Управитель фонду фінансування будівництва укладає із забудовником угоду, за якою замовляє йому збудувати об'єкт будівництва, ввести його в експлуатацію та передати об'єкти інвестування установникам цього фонду. Обов'язковою умовою укладення угоди між управителем фонду та забудовником є забезпечення виконання зобов'язань забудовника встановленням іпотеки. Предметом іпотеки за іпотечним договором є майнові права на нерухомість, яка є об'єктом будівництва. Іпотечний договір укладається в письмовій формі та нотаріально посвідчується. Фонд фінансування будівництва діє до моменту виконання усіх зобов'язань перед довірителями коштів.
Для фінансування діяльності фонду операцій з нерухомістю фінансова установа, яка його створила, здійснює випуск сертифікатів фонду. Загальна номінальна вартість випущених сертифікатів фонду не може перевищувати 50-ти кратного розміру власного капіталу фінансової установи. Мінімальний обсяг емісії сертифікатів фонду операцій з нерухомістю не може бути меншим за 100 тисяч євро за курсом НБУ на день прийняття рішення про емісію сертифікатів. Дозвіл на здійснення випуску сертифікатів фонду операцій з нерухомістю надає Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг.
Сертифікат фонду засвідчує право власника цього сертифіката на отримання частини суми чистих активів фонду операцій з нерухомістю у грошовій формі після закінчення строку його функціонування. Сертифікати фонду операцій з нерухомістю підлягають вільному обігу на ринку.
Управитель фонду операцій з нерухомістю на власний розсуд може проводити різноманітні операції з нерухомістю, а саме: фінансування будівництва нерухомості для подальшого її використання з метою отримання прибутку, передачі нерухомості в платне користування третім особам, продаж нерухомості тощо, для забезпечення максимального доходу на сертифікати фонду. Фонд операцій з нерухомістю припиняє функціонування після закінчення строку, на який він був створений, та після виконання зобов'язань перед власниками сертифікатів відповідно до правил фонду.
Акумуляція, зберігання та облік коштів установників фондів здійснюється банком-управителем на рахунку фонду, відкритому у своєму балансі, а управителем - небанківською фінансовою установою - на поточному рахунку фонду, відкритому в обраному банку.
За надання послуг з управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю фінансові установи одержують винагороду. Винагорода управителю фонду фінансування будівництва сплачується забудовником у розмірі тау строки, визначені у договорі, або утримується ним самостійно за рахунок коштів довірителів у розмірі, зафіксованому у правилах фонду. Управитель фонду операцій з нерухомістю утримує винагороду на свою користь самостійно у розмірі, який визначений у співвідношенні до вартості чистих активів фонду.
Заданими Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на кінець 2005 року- діяльність з довірчого управління коштами фізичних та юридичних осіб при будівництві житла та операціях з нерухомістю здійснювала 51 фінансова компанія завдяки створенню 68-ми фондів фінансування будівництва. Загальний обсяг залучених коштів довірителів через такі механізми становив 570,5 млн. грн.
Споживче кредитування
Вдосконалення діяльності фінансових установ та посилення конкуренції між ними сприяли розвитку споживчого кредитування.
Споживче кредитування має велике соціальне значення, що проявляється у збільшенні обсягу платоспроможного попиту населення, прискоренні реалізації товарів широкого вжитку, підвищенні життєвого рівня та добробуту громадян. Розвиток споживчого кредитування сприяє збільшенню обсягів реалізації товарів складно побутової техніки. легкових автомобілів, активізує індивідуальне житлове будівництво та придбання населенням об'єктів житлової нерухомості.
Відповідно до українського законодавства, споживчий кредит є кредитом, який надається фізичним особам - резидентам України на придбання споживчих товарів та послуг.
Оферентами фінансових послуг зі споживчого кредитування є банківські установи, кредитні спілки та ломбарди. Проте найбільший обсяг споживчого кредитування в сучасних умовах забезпечується банківськими установами.
Об'єктами банківського споживчого кредитування є витрати, пов'язані з придбанням в особисту власність споживчих товарів тривалого користування, одержанням споживчих послуг, а також витрати інвестиційного характеру, що спрямовані на придбання і будівництво житла.
Основними видами банківських споживчих кредитів є:
– кредити на придбання складно побутової техніки;
– кредити на придбання автомобілів;
– кредити на освіту;
– кредити на лікування;
– кредити на святкування сімейних свят;
– кредити на купівлю житла на первинному ринку;
– кредити на придбання житла на вторинному ринку;
– кредити на будівництво житла тощо.
Сума банківського споживчого кредиту залежить від вартості товару та послуги, що підлягають придбанню або одержанню за рахунок кредитних коштів. Розміри споживчих кредитів на будівництво, придбання та ремонт житлових будинків і квартир визначаються в межах вартості майна або майнових прав, які можуть бути передані позичальниками в якості забезпечення цих кредитів.
Банківські установи надають споживчі кредити на комерційній основі з дотриманням всіх принципів кредитування в межах наявних кредитних ресурсів.
Плата за користування банківським споживчим кредитом формується під виливом кон'юнктури ринку споживчого кредитування, облікової ставки НБУ, процентної ставки, що нараховується банком при формуванні своїх кредитних ресурсів, терміну кредитування, ліквідності наданого кредитного забезпечення тощо.
Для одержання споживчого кредиту позичальник надає кредитній установі такі документи: заяву, паспорт, довідку про присвоєння ідентифікаційного номера, довідку з місця праці про розмір доходу за останні 6 місяців, інші документи, що підтверджують платоспроможність позичальника та забезпечення кредиту (гарантію, договір страхування або застави).
Погашення споживчих банківських кредитів здійснюється фізичними особами шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або внесенням коштів готівкою в касу банку. Розрахунок сум процентного платежу за споживчим кредитом може здійснюватись за двома способами: 1) на непогашену суму кредиту, 2) методом ануїтета. При першому способі суми процентних платежів будуть поступово зменшуватись у міру зменшення заборгованості за кредитом, при другому - платежі за кредитом будуть становити однакову суму і включати в себе процентний платіж і платіж в рахунок погашення частини заборгованості за кредитом.
Конкуренцію банкам на ринку споживчого кредитування складають кредитні спілки. Споживчі кредити займають дві третини кредитного портфеля спілок. Кредитні спілки надають споживчі кредити терміном до одного року на придбання побутової техніки, ремонт автотранспорту та об'єктів житлової нерухомості, проведення сімейних свят, навчання, лікування, туризм, відпочинок тощо в сумі, що не перевищує 20 відсотків капіталу спілки.
Кредитні спілки надають споживчі кредити на умовах платності, строковості та забезпеченості в готівковій та безготівковій формі. Одержати кредит в кредитній спілці можуть тільки її члени. Кредитні спілки вимагають, щоб позичальник мав постійне місце праці та заробітну плату не нижчу за мінімальну. Гарантією погашення кредиту, наданого спілкою, є застава майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, або іншого власного майна позичальника. Заставою за кредитами також може виступати грошове або майнове поручительство інших осіб або роботодавців, в яких працюють члени кредитної спілки. Кредитні кошти можуть надаватися позичальнику готівкою з каси спілки, перераховуватись на його банківський рахунок або на рахунок торговельної організації, медичного закладу тощо.
Процентна ставка за наданими споживчими кредитами встановлюється кредитними спілками залежно від суми, терміну та умов кредитування і на сучасному етапі дещо перевищує банківську ставку за аналогічними кредитами.
Для надання споживчих кредитів на купівлю побутової техніки безпосередньо в місцях їх продажу кредитні спілки укладають угоди з торговельними підприємствами. За такою угодою кредитна спілка оплачує торговельному підприємству до 100 відсотків вартості товару, а на суму різниці між вартістю покупки та авансового платежу здійснює оформлення кредиту. Покупці побутової техніки стають членами кредитної спілки та її боржниками.
Особливу нішу на ринку споживчого мікрокредитування займають ломбарди. Ломбарди надають позики населенню на потреби фінансування поточних витрат під заставу дорогоцінних речей. Ломбардні кредити надаються в невеликих розмірах та на короткий строк, що коливається від одного дня до трьох місяців.
Процедура надання позик у ломбарді характеризується високою швидкістю і базується на оцінці вартості дорогоцінних речей, що можуть бути передані в якості кредитного забезпечення. Сума ломбардного кредиту визначається у межах 65-90 відсотків від вартості заставленого майна. Процентна ставка за ломбардним кредитом встановлюється за кожний день користування ним і залежить від величини облікової ставки НБУ, процентної ставки за одержаними банківськими кредитами, ліквідності наданого кредитного забезпечення, величини витрат фінансової установи на оцінювання дорогоцінних виробів, їх зберігання, передпродажну підготовку тощо. Величина процентної ставки за ломбардними позиками (1-2 % в день) є значно вищою в порівнянні з платою за банківські споживчі кредити у зв'язку з більшими витратами, ризиком та специфікою діяльності ломбардів. За несвоєчасне повернення кредитних коштів ломбард має право стягувати з позичальника пеню.
Документом, що засвідчує надання ломбардного кредиту і видається позичальнику, є заставний білет, що одночасно виконує функції кредитного договору та договору застави. Погашення ломбардного кредиту відбувається шляхом викупу заставленого майна.
Дохід ломбардної установи за наданими позиками складається з плати за кредитні кошти, плати за зберігання коштовних речей, відшкодування вартості страхування заставленого майна та пені за прострочення терміну погашення кредиту.
У випадку порушення позичальником строку викупу заставленого майна останнє передається для продажу в торговельну мережу, а вироби з дорогоцінних металів та коштовного каміння - для реалізації в Державну скарбницю НБУ. Виручка від реалізації заставленого майна спрямовується на відшкодування витрат ломбарду, пов'язаних зі страхуванням майна, його зберіганням та продажем, на одержання плати за наданий кредит та пені за прострочення терміну його повернення. Залишок суми від реалізації заставленого майна повертається позичальнику в обмін на заставний білет.
Запитання для самоконтролю:
1. Поняття кредитної послуги та її види.
2. Принципи та механізм надання кредитів суб'єктам господарювання.
3. Види та форми кредитування юридичних осіб.
4. Особливості іпотечного кредитування.
5. Особливості надання консорціумних кредитів.
6. Зміст та особливості лізингу як кредитної послуги фінансових установ.
7. Механізм взаємодії учасників лізингової угоди.
8. Переваги участі в лізинговій операції для її суб’єктів.
9. Види та форми лізингових операцій.
10. Сутність лізингового платежу та його складові.
11. Зміст факторингу як кредитної послуги фінансових установ.
12. Етапи реалізації факторингової угоди.
13. Види факторингових угод.
14. Привабливість факторингових послуг для їх оферентів та споживачів.
15. Економічний зміст довірчих послуг фінансових установ та необхідність їх надання.
16. Види довірчих операцій та особливості їх реалізації.
17. Особливості створення та функціонування Фонду фінансування будівництва.
18. Специфіка утворення та діяльності Фонду операцій з нерухомістю.
19. Механізм формування доходу оферента кредитних послуг.
20. Суть споживчого кредитування та його соціальна важливість.
21. Види споживчих кредитів.
22. Способи погашення споживчих кредитів.
23. Особливості надання кредитних послуг кредитними спілками.
24. Особливості надання позик ломбардами.
Теми рефератів, доповідей та завдань для самостійної роботи:
1. Сучасна практика та проблеми короткострокового кредитування суб'єктів господарювання.
2. Практика та проблеми середньо- та довгострокового кредитування в Україні.
3. Аналіз вітчизняної практики іпотечного кредитування.
4. Сучасна практика та проблеми надання банківськими установами споживчих кредитів.
5. Розвиток кредитних послуг банківських установ.
6. Сучасна практика та проблеми здійснення лізингових операцій в Україні.
7. Особливості та проблеми реалізації факторингових операцій в Україні.
8. Сучасна практика та проблеми надання довірчих послуг банківськими установами.
9. Аналіз практики створення фінансовими установами фондів фінансування будівництва та фондів операцій з нерухомістю.
10. Випуск цінних паперів як спосіб залучення капіталу для здійснення кредитних та довірчих операцій фінансових установ.
11. Сучасна практика та проблеми надання кредитних послуг ломбардами.
12. Аналіз вітчизняної практики надання споживчих кредитів кредитними спілками.
13. Розвиток кредитних послуг небанківських фінансових установ.
Дата добавления: 2018-10-25; просмотров: 213; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!