Лізингові операції фінансових установ
Alex_RFP_lekzii_TEMA_08
ТЕМА 8
Фінансові послуги на ринку позик
План (логіка) викладу матеріалу:
Кредитування юридичних осіб, як вид фінансової послуги.
Лізингові операції фінансових установ.
Факторингові послуги банківських установ.
Довірчі послуги фінансових установ.
Споживче кредитування.
Ключові слова та терміни:
Кредитні послуги, кредитні операції, види кредиту, іпотечний кредит, бланковий кредит, консорціумний кредит, овердрафт, форфейтинг, лізинг, лізинговий кредит, лізингодавець. лізингоодержувач, лізингові платежі, факторинг, факторинговий кредит, довірчі операції, довіритель, управитель, фонд фінансування будівництва, фонд операцій з нерухомістю, споживчий кредит.
Кредитування юридичних осіб, як вид фінансової послуги
Фінансові послуги на ринку позик надаються багатьма оферентами: банками, кредитними спілками, лізинговими, факторинговими компаніями, ломбардами, іншими фінансовими установами. Основними видами фінансових послуг, що реалізуються на ринку позик є: кредитування, довірчі та гарантійні операції. Кредитування забезпечує процес передачі грошей, товарів або майна в борг на умовах платності, строковості і повернення. Довірчі послуги надаються фінансовими установами з метою реалізації намірів власників грошей, майна, цінних паперів, майнових прав щодо забезпечення ефективного управління цією власністю. Гарантійні послуги кредитних установ спрямовані на перейняття ризику суб’єктів ринку при здійсненні господарських операцій, що супроводжуються виникненням відносин боргу. Серед фінансових послуг, що надаються на ринку позик, провідне місце належить кредитуванню.
|
|
|
Кредитні послуги являють собою фінансові операції щодо передачі позичальникам у користування грошових засобів, товарів або майна на засадах платності, строковості, повернення та цільового характеру їх використання. Надання кредитних послуг регламентується кредитними договорами, які укладаються в письмовій формі, і визначають взаємні зобов'язання та відповідальність сторін. Найбільший обсяг кредитних послуг надається банками, для яких кредитування є основним видом активних операцій.
У сучасних умовах саме банкам належить провідна роль у кредитуванні суб’єктів господарювання.
Згідно з українським законодавством, банківські кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб та громадян.
Кредитування базується на принципах кредитної політики банку. При проведенні кредитної політики банківські установи виходять із необхідності поєднання інтересів банку, його акціонерів, вкладників та позичальників із врахуванням напрямів грошово-кредитної політики держави. Банківські установи, як основні оференти кредитних послуг, самостійно визначають порядок проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок та комісійних винагород.
|
|
|
При наданні кредитних послуг банки враховують такі параметри кредитної політики, як пріоритетні напрямки кредитування, обсяги кредитів та структура кредитного портфеля, граничні розміри кредиту на одного позичальника, методи оцінки фінансового стану та кредитоспроможності позичальника, алгоритм обрахунку процентної ставки тощо.
З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банків кредитування здійснюється з дотриманням встановлених Національним банком України економічних нормативів діяльності банків та вимог щодо формування ними обов’язкових, страхових та резервних фондів.
Загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку. При видачі позичальнику кредиту, розмір якого перевищує 10 % власного капіталу банку, кредитор зобов’язаний поінформувати Національний банк про факт надання такого кредиту. Жоден із виданих великих кредитів не може перевищувати 25% власних коштів банку.
|
|
|
Банківські кредити надаються всім суб’єктам господарювання незалежно від форми власності, статус та галузевої приналежності. За допомогою одержаних кредитних коштів суб'єкти господарювання вирішують завдання поповнення обігових коштів, нарощування обсягів та диверсифікації господарської діяльності, оновлення та поліпшення діючих основних фондів та створення нових засобів праці.
Для одержання кредиту позичальник подає у банківську установу заяву на одержання кредитних коштів, юридичні документи, що підтверджують юридичний статус суб’єкта господарювання, фінансову звітність, документи щодо забезпечення кредиту тощо.
Документом, що засвідчує надання кредиту, є кредитний договір, який укладається у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, відсоткові ставки, порядок розрахунку платежів за кредитом, обов’язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Кредитор має право відмовитись від надання кредиту, передбаченого договором, частково або в повному обсязі у випадку порушення справи про банкрутство позичальника або виникнення інших обставин, які свідчать про те, що наданий кредит своєчасно не буде повернутий. Кредитор також має право відмовитись від подальшого кредитування у випадку порушення позичальником обов’язку цільового використання кредитних коштів.
|
|
|
Основними принципами банківського кредитування є забезпеченість кредиту, його повернення, строковість, платність та цільове спрямування.
Надання кредитів суб’єктам господарювання вимагає додержання банком таких умов:
– врахування кредитоспроможності позичальника, його фінансової стабільності, рентабельності та ліквідності;
– здійснення кредитування тільки тих видів діяльності позичальника, які передбачені його статутом;
– обов’язкової наявності у позичальника власного майна та часткового фінансування ним об'єкта, що кредитується, власним капіталом.
Законодавством України забороняється надання банківських кредитів на покриття збитків господарської діяльності позичальника та на формування або на збільшення статутного капіталу комерційних банків та інших господарських товариств.
Банківські кредити, що надаються суб’єктам господарювання, можуть бути поділені на види за такими ознаками.
1) За строками користування: короткострокові до 1 року; середньострокові - до 3-х років; довгострокові - на термін понад 3 роки.
Короткострокові кредити спрямовуються на поповнення обігових коштів суб'єктів господарювання для оплати рахунків за товари, роботи. послуги та для придбання сировини і матеріалів для виробничого процесу.
Середньострокові кредити надаються на оплату придбання обладнання, офісних меблів, комп’ютерної та оргтехніки, легкових та вантажних автомобілів, комерційної нерухомості, здійснення капітального ремонту та на фінансування інших витрат, пов’язаних з поліпшенням основних фондів.
Довгострокові кредити призначені для фінансування формування основних фондів підприємств. Об’єктами кредитування є капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво тощо.
2) Залежно від наданого забезпечення банківські кредити поділяють на:
– забезпечені заставою (майном, цінними паперами);
– гарантовані (іншими банками, майном третьої особи);
– з іншим забезпеченням (порука, свідоцтво страхової організації);
– незабезпечені (бланкові).
3) Залежно від ступеня кредитного ризику кредити можуть бути:
– стандартними та з підвищеним ризиком.
4) За методами надання розрізняють кредити банків, що надаються:
– у разовому порядку;
– відповідно до відкритої кредитної лінії;
– відповідно до заздалегідь обумовленої дати надання.
5) Залежно від обраного методу погашення суб'єкти господарювання можуть погашати банківські кредити:
– водночас;
– у розстрочку;
– достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника);
– з регресією платежів;
– після закінчення обумовленого періоду.
6) У банківській практиці можуть бути використані такі форми кредиту для суб'єктів господарювання: іпотечний, лізинговий, факторинговий. бланковий, консорціумний тощо.
Іпотечний кредит - це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна. Кредиторами за таким кредитом можуть виступати спеціалізовані іпотечні банки, комерційні банки або іпотечні компанії. Предметом іпотеки за такими кредитами можуть бути житлові приміщення, виробничі будинки, споруди, магазини, земельні ділянки, що є власністю позичальника і не є об'єктом застави за іншою угодою. Відповідно до українського законодавства сума іпотечного кредиту не може перевищувати 70 відсотків від оціночної вартості предмета іпотеки. Основне зобов'язання за таким кредитом підлягає амортизації шляхом поступового зменшення його вартості внаслідок внесення платежів позичальником коштів. Зобов'язання за декількома договорами про іпотечний кредит можуть бути реформовані у консолідований іпотечний борг. Консолідований іпотечний борг повинен об'єднувати зобов'язання не менш як трьох боржників. Сума окремого консолідованого іпотечного боргу при реформуванні зобов'язань повинна бути не меншою за 200 тисяч євро за курсом НБУ на дату здійснення такої операції. Одночасно з таким реформуванням кредитор створює іпотечні пули, які об'єднують об'єкти нерухомості, що передані в забезпечення за окремими договорами про іпотечний кредит. З метою збільшення кредитних ресурсів кредитор, який є власником іпотечних активів, може випускати іпотечні сертифікати для розміщення на ринку.
Лізинговий кредит є формою майнового кредиту, який передбачає передачу банкам у користування об'єкта лізингу (рухомого та нерухомого майна) на умовах оренди з набуттям права володіння та розпорядження ним у встановлених лізинговою угодою межах.
Факторинговий кредит відображає відносини між: суб’єктами факторингової угоди з приводу придбання банком грошових вимог постачальника до покупця та їх дострокової інкасації за винагороду. Бланковий кредит надається банківськими установами без застави майна чи інших видів забезпечення тільки під зобов’язання повернути кредит. Такий кредит видається лише в межах наявних власних коштів банку із застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і достатньо високу ділову репутацію.
Консорціумний кредит це кредит, що надається банківським об’єднанням - консорціумом, утвореним для надання великих кредитів. З метою обмеження ризиків при наданні великих кредитів банками укладаються угоди про консорціумне кредитування. В рамках таких угод банки-учасники встановлюють умови надання кредитів і призначають відповідальних за виконання цих угод. Для консорціумних кредитів характерними є великі розміри, тривалі терміни користування, багаточисельний склад кредиторів, декілька позичальників. Ризик за наданими консорціумними кредитами розподіляється між: банками-учасниками пропорційно до внесених у консорціум коштів. Поряд з вищерозглянутими формами кредиту банківські установи можуть надавати такі види кредитних послуг, як:
– форфейтинг,
– акредитування за поточним рахунком підприємства (овердрафт), здійснювати Умікрокредитування тощо.
Форфейтинг забезпечує кредитування зовнішньоекономічних операцій у формі купівлі в експортера векселів, що акцептовані імпортером. Кредитування за поточним рахунком (овердрафт) являє собою кредитну послугу, що реалізується надійному клієнту і полягає в наданні йому короткострокового кредит)- понад залишок коштів на його поточному рахунку. Мікрокредитування забезпечує потреби малих і середніх підприємств приватної форми власності, а також фізичних осіб-підприємців в терміновому одержанні кредитних коштів.
Процентний дохід банківської установи за надання кредитної послуги залежить від рівня відсоткової ставки, який визначається кредитором самостійно з урахуванням таких чинників, як кредитний ризик, ліквідність наданого забезпечення, кон'юнктура ринку позик, строк користування кредитом, рівень облікової ставки НБУ та процентної ставки за депозитами банку тощо. Банкам забороняється надавати кредити під процентну ставку, рівень якої є нижчим за процентні ставки, за якими банк формує свої кредитні ресурси.
Погашення заборгованості за банківським кредитом та сплата відсотків за користування ним здійснюється у черговості, що узгоджена сторонами при укладенні кредитного договору. У разі несвоєчасного погашення кредиту або несплати відсотків за його користування, банк має право вимагати оплати боргового зобов'язання у примусовому порядку.
Поряд з банківськими установами кредитування визначених видів суб'єктів господарювання здійснюють кредитні спілки. Отримати кредити в кредитній спілці можуть селянські (фермерські) господарства (на купівлю насіння, палива, техніки) та приватні підприємства, які знаходяться у власності членів кредитної спілки. Як показує практика, для фермерів кредитні спілки є найбільш доступними кредитними установами.
Розмір кредиту, наданого одному члену кредитної спілки, не може перевищу вати 20 % від капіталу кредитної спілки. У випадку нестачі власних ресурсів для потреб кредитування кредитна спілка може залучати на договірних засадах кредити банків.
Умови надання та строки повернення кредитів, способи забезпечення кредитних зобов'язань, розмір плати (процентів) за користування кредитами визначаються кредитною спілкою самостійно. Функції розгляду заяв членів кредитної спілки про надання кредитів і прийняття рішень з цих питань, здійснення контролю за якістю кредитного портфеля та вирішення інших питань, пов’язаних з кредитною діяльністю, покладені на кредитний комітет спілки.
Лізингові операції фінансових установ
Лізингові операції є різновидом кредитних послуг, оферентами яких виступають банківські установи, спеціалізовані лізингові компанії та суб'єкти господарювання, які взяті на облік Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.
Лізинг являє собою підприємницьку діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових ресурсів і полягає є наданні лізингодавачем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або надувається ним у власність за дорученням, за умови сплати лізинго-одержувачем періодичних лізингових платежів. Об'єктом лізингу може бути різне рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка) та нерухоме (будинки, споруди, системи телекомунікації! та інше) майно, що належить до основних фондів. Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи.
Основними учасниками лізингової угоди є лізингодавець - банківська або небанківська фінансова установа, що є власником об'єкта лізингу і здає його в оренду, лізингоодержувач - суб'єкт підприємницької діяльності, що набуває право володіння та розпорядження об'єктом лізингу у визначених лізинговою угодою межах за умови сплати періодичних платежів та виробник або постачальник об’єкта угоди. Схема лізингової угоди наведена на рис. 8.1.
1) подання заяви на одержання лізингового кредиту;
2) вивчення ринку основних фондів та вибір виробника (постачальника) об’єкта лізингу;
3) одержання банківського кредиту (у випадку нестачі кредитних ресурсів);
4) укладення трьохсторонньої лізингової угоди;
5) оплата вартості об'єкта лізингової угоди;
6) поставка об'єкта угоди;
7) сплата регулярних лізингових платежів.
Рис. 8.1. Механізм реалізації лізингової послуги
Договір лізингу укладається у формі багатосторонньої угоди за участю лізингодавця, лізингоодержувача, продавця об'єкта лізингу або двохсторонньої угоди між лізингодавцем і лізингоодєржувачем.
Ринок лізингових послуг характеризується багатоманітністю його видів та форм, великим вибором моделей лізингових контрактів.
У світовій практиці лізинг поділяється на два види: оперативний та фінансовий.
При оперативному лізингу термін користування об'єктом лізингу є коротшим за строк повної амортизації об'єкта лізингу. Після закінчення терміну лізингової угоди основні фонди, що знаходились у користуванні, повертаються лізингодавцю. Суть оперативного лізингу практично повністю ототожнює зміст операцій оренди. Оперативний лізинг є вигідним у тому випадку, якщо технічні засоби потрібні час від часу для проведення короткотермінових робіт.
При фінансовому лізингу термін угоди практично співпадає з терміном повної амортизації об'єкта лізингу. Після закінчення терміну лізингової угоди її об'єкт викуповується лізингоодєржувачем за залишковою вартістю або повертається лізингодавцю. Угода фінансового лізингу є більш складною за своєю суттю в порівнянні з оперативним лізингом. Вона передбачає трьохсторонній характер відносин (участь лізингодавця, лізингоодержувача та продавця або постачальника), спеціальне придбання майна лізингодавцем для надання його у лізинг, активну роль лізингоодержувача щодо вибору об'єкта лізингу та його продавця, мінімальний строк угоди, який складає один рік.
Особливості реалізації лізингових угод та складу їх учасників зумовлюють поділ лізингу на такі форми: зворотний, пайовий та міжнародний.
Зворотний лізинг – це лізингова угода, що передбачає набуття лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому у лізинг. Пайовий лізинг забезпечує здійснення лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення декількох кредиторів, які інвестують свої кошти в об'єкт лізингу.
При міжнародному лізингу одна із сторін лізингової угоди є нерезидентом.
Участь в лізинговій угоді створює переваги для всіх її учасників. Лізингоодержувач набуває в користування додаткові основні фонди не відволікаючи для цього коштів з обороту, а сплату- лізингових платежів здійснює з доходу, одержаного внаслідок їх використання. Лізингодавець забезпечує диверсифікацію своєї діяльності та одержує додатковий дохід. Виробник або постачальник об'єкта лізингу збільшує обсяги реалізації та ринки збуту своєї продукції. Проте з порівнянні з банківським кредитом у грошовій формі лізинговий кредит може передбачати більш високу плату за користування та виявитися економічно невигідним у короткостроковому періоді.
Ремонт і технічне обслуговування об'єкта лізингової угоди здійснює його продавець (постачальник) на підставі угоди, укладеної між лізингоодержувачем і продавцем. Відповідальність перед лізингоодержувачем запорушення зобов'язань щодо якості, комплектності, справності об'єкта лізингової угоди, його доставки, заміни, монтажу тощо несуть продавець (постачальник) основних фондів, якщо їх вибір здійснювався лізингоодержувачем, та солідарно - продавець і лізингодавець у випадку, якщо лізингодавець здійснював вибір об'єкта угоди.
Лізингові операції здійснюються на основі платності. Оплата за користування об'єктом лізингу здійснюється лізингоодержувачем шляхом внесення регулярних лізингових платежів. Розміри, форма, способи та строки внесення лізингових платежів визначаються за домовленістю сторін і фіксуються в лізинговій угоді. Лізингові платежі включають наступні елементи:
• суму, що відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу, що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж;
• суму, що сплачується як процент за залучений кредит для придбання майна за договором лізингу;
• комісійну винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;
• відшкодування страхових платежів, якщо об'єкт лізингової угоди є застрахованим лізингодавцем;
• інші витрати лізингодавця, що передбачені договором лізингу.
Лізингова діяльність в Україні не підлягає ліцензуванню. Держава в особі Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг регулює ринок лізингових послуг та здійснює нагляд за лізинговою діяльністю шляхом запровадження внесення інформації про лізингові компанії до Державного реєстру фінансових установ. Передачу майна у лізинг можуть здійснювати також і суб'єкти господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами. Останні повинні систематично надавати такі послуги, укладати не менш як три договори протягом року та бути взятими на облік в Держфінпослуг. Оференти лізингових послуг зобов'язані подавати інформацію про свою діяльність за встановленими уповноваженим державним органом вимогами.
На сучасному етапі в Україні спостерігається активний розвиток ринку лізингових послуг. Поряд з банками інтерес до діяльності з надання лізингових послуг мають фінансові компанії та суб'єкти господарювання, які за своїм статусом не є фінансовими установами. Станом на 31 грудня 2005 року до Державного реєстру фінансових установ було внесено 24 лізингові компанії та взято на облік 82 юридичні особи, які мають право надавати лізингові послуги. Найбільш відомими серед них є "Автомобільна лізингова компанія", "Богдан-Лізинг"', "Євро Лізинг", "Укртранс-лізинг", Компанія "Лізинговий дім", "Украгролізинг", "Універсальна лізингова компанія" та інші.
Серед основних тенденцій розвитку лізингових послуг в Україні можна виділити створення лізингових компаній при банках, що є їх засновниками, при вітчизняних заводах-виробниках устаткування, заснування та розвиток державних лізингових компаній та оферентів цих послуг з часткою іноземного капіталу, надання лізингових послуг закордонними компаніями-виробниками, що мають представництва в Україні. За даними Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг на кінець 2005 року фінансовими компаніями було укладено договорів фінансового лізингу на загальну суму 14,1 млн. грн., а суб'єктами господарювання, що надають лізингові послуги, - на 830,9 млн. гри.
Дата добавления: 2018-10-25; просмотров: 324; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!