Фінансові послуги банківських установ з реалізації міжнародних розрахунків
Проведення розрахунків між суб'єктами міжнародних економічних відносин забезпечується посередництвом фінансових установ, що мають дозвіл на здійснення валютних операцій. Споживачами фінансових послуг з реалізації міжнародних розрахунків є: експортери, імпортери, фінансові установи, держави та міжнародні фінансові організації.
У процесі реалізації міжнародних розрахунків уповноважені фінансові установи надають своїм клієнтам фінансові послуги з ведення валютних рахунків, купівлі – продажу валютних цінностей за дорученням, здійснення переказу валютних цінностей за кордон та одержання із-за кордону, надання кредитів та позик, обслуговування документарних операцій та розрахункових документів та інші. Реалізація міжнародних розрахунків забезпечує фінансовим установам збільшення доходів, диверсифікацію операцій та сприяє підвищенню ефективності зовнішньоекономічної діяльності.
Міжнародні розрахунки являють систему організації і регулювання платежів у сфері міжнародних економічних відносин. Вони реалізуються за грошовими вимогами і зобов'язаннями, що виникають при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між державами, суб'єктами господарювання, іншими юридичними особами та громадянами, що перебувають на території різних країн.
Умови і правила здійснення міжнародних розрахунків регулюються нормами міжнародного права, банківськими звичаями, умовами зовнішньоекономічних контрактів, валютним законодавством країн -учасниць розрахунків.
|
|
|
Для забезпечення міжнародних розрахунків використовуються комерційні та фінансові документи. Основними фінансовими документами, що використовуються для одержання платежу, є прості та переказні векселі, акредитиви, чеки, інкасові доручення тощо. Комерційними документами є коносаменти, накладні, рахунки-фактури та інші.
В Україні проведення розрахунків з експортно-імпортних операцій регулюється Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті". Відповідно до цього закону у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту як засіб платежу використовується іноземна валюта. Такі розрахунки можуть здійснюватись лише через уповноважені банки.
Суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності уповноважені банки відкривають валютні рахунки, які використовуються для здійснення платежів за контрактами та для зарахування надходжень в іноземній валюті. З квітня 2005 року суб'єкти зовнішніх економічних відносин одержали право самостійно розпоряджатися надходженнями в іноземній валюті від здійснення експортних операцій.
|
|
|
З метою оптимізації міжнародних платежів фінансові установи налагоджують кореспондентські відносини з іноземними банками, відкривають іноземні філії або рахунки в банках-кореспондентах за кордоном. За українським законодавством кореспондентський рахунок - це рахунок для обліку розрахунків, які виконує одна банківська установа за дорученням і на кошти іншої банківської установи на підставі укладеного кореспондентського договору.
Основними видами кореспондентських рахунків банків є «лоро-рахунки» і «ностро-рахунки».
Лоро-рахунки є рахунками банків-кореспондентів, що відкриті у вітчизняних банківських установах. Ностро-рахунки є кореспондентськими рахунками вітчизняних банків, що відкриті в іноземних банках.
Механізм реалізації міжнародних розрахунків залежить від валютно-фінансових умов зовнішньоторговельних контрактів, основними елементами яких є: валюта ціни, валюта платежу; умови платежу, форми розрахунків, валютні застереження тощо.
Реалізація міжнародних розрахунків забезпечується за допомогою використання наступних основних форм розрахунків:
– акредитивної форми,
– інкасової форми,
– банківського переказу,
|
|
|
– вексельної форми,
– чекової форми.
Використання акредитивної форми розрахунків регламентується Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів у редакції 1993 р., розробленими Міжнародною торговельною палатою. У відповідності до міжнародних правил акредитив являє собою угоду, за якою банк бере на себе зобов'язання на вимогу клієнта провести оплату документів третій особі - бенефіціару, на користь якої відкритий акредитив, або здійснити оплату (акцепт) переказного векселя, що виписаний бенефіціаром. Необхідною умовою здійснення платежу є виконання бенефіціаром усіх умов акредитива, тобто своєчасне пред'явлення банку документів, що підтверджують факт відвантаження товарів, виконання робіт або надання послуг.
У розрахунках за акредитивами приймають участь такі особи:
1) імпортер-заявник акредитива;
2) бенефіціар-експортер, що є одержувачем коштів;
3) банк - емітент, що здійснює відкриття акредитива за заявою клієнта;
4) виконуючий банк, який за дорученням банку - емітента, здійснює платіж за умовами акредитива.
5) Оформлення заяви на відкриття акредитива.
6) Відкриття акредитива і передача його виконуючому банку.
7) Повідомлення бенефіціара про відкриття акредитива на його користь.
|
|
|
8) Відвантаження товарів (надання робіт, послуг).
9) Подання бенефіціаром документів на отримання акредитива.
10) Пересилання документів на отримання акредитива до банку-емітента.
11) Перевірка документів та їх оплата.
12) Передача оплачених документів імпортеру.
13) Зарахування експортної виручки на рахунок бенефіціара.
Рис. 9.2. Схема розрахунків за документарним акредитивом
У процесі реалізації акредитивної форми розрахунків банк-емітент направляє акредитивного листа одному зі своїх кореспондентів у країні експортера та призначає його виконуючим банком, на який покладаються функції здійснити авізо та забезпечити платіж проти документів, зазначених в акредитиві. За умови відсутності кореспондентських відносин між банком-емітентом та виконуючим банком в розрахунках за акредитивом може приймати участь ще одна банківська установа, що має налагоджені кореспондентські відносини з обома банками.
У міжнародній практиці поширення набули такі види акредитивів:
– залежно від можливості анулювання;
– безвідкличний акредитив - за яким банк-емітент не має права змінювати умови акредитиву без згоди зацікавлених сторін;
– відкличний акредитив - такий, що може бути анульований або змінений банком-емітентом без згоди бенефіціара.
Залежно від наявності валютного покриття акредитиви поділяються на покриті і непокриті.
При покритому акредитиві платник здійснює бронювання коштів у рахунок оплати майбутньої операції з поставки товарів, виконання робіт та надання послуг на окремому рахунку.
За непокритим акредитивом бронювання коштів платником не проводиться, а гарантування платежу забезпечується банком-емітентом.
Залежно від наявності додаткового гарантування платежу з боку іншого банку розрізняють підтверджені і непідтверджені акредитиви. Підтверджені – такі, що передбачають додаткове гарантування платежу з боку іншого банку, за непідтвердженими - діє виключно зобов'язання банку-емітента.
Залежно від можливостей реалізації поширення в міжнародній практиці набули:
– акредитиви, за якими платіж здійснюється негайно при надходженні документів;
– акредитиви, що передбачають акцептування банком-емітентом переказних векселів, виставлених бенефіціаром;
– акредитиви з розстроченням платежу;
– акредитиви з негоціацією тощо.
Реалізація акредитивної форми розрахунків передбачає здійснення декількох банківських операцій, серед яких: відкриття та авізування акредитиву, перевірка документів за акредитивом, здійснення платежу, прийняття і пересилання документів за акредитивом, акцепт переказних векселів тощо. За виконання зазначених операцій банківські установи одержують винагороду у формі комісії та зборів, розмір яких визначається тарифами банку і є дещо вищим ніж за іншими формами розрахунків. Крім цього, при відкритті акредитиву імпортери досить часто користуються банківським кредитом і забезпечують банкам одержання додаткових процентних доходів.
Привабливість акредитивів для споживачів розрахункових послуг пов'язана з високою надійністю зазначеної розрахункової операції, що є особливо важливим при нетривалих ділових відносинах між контрагентами, з гарантуванням своєчасної оплати товарів (наданих послуг) та швидкістю здійснення платежу.
Використання інкасової форми розрахунків регулюється Уніфікованими правилами з інкасо в редакції 1995 р., розробленими Міжнародною торговельною палатою. Інкасо – це банківська операція, за якої банк за дорученням клієнта отримує платіж від імпортера за відвантажені товари і зараховує ці кошти на рахунок експортера. У відповідності до Уніфікованих правил з інкасо такі операції реалізуються банками на підставі одержаних від експортера інструкцій.
В інкасовій формі розрахунків приймають участь такі особи:
1) довіритель - клієнт, що доручає банку провести інкасову операцію (експортер);
2) платник (імпортер);
3) банк-ремітент, якому доручаються функції здійснити інкасо;
4) інкасуючий банк.
Рис 9.3. Схема реалізації інкасової форми розрахунків
1) Відвантаження товару.
2) Направлення інкасового доручення.
3) Передача інкасового доручення.
4) Надання документів проти платежу або акцепту.
5) Здійснення платежу.
6) Зарахування експортної виручки на рахунок експортера.
У міжнародній практиці використовують два типи інкасо: чисте і документарне. За чистим інкасо платіж здійснюється на підставі пред'явлення тільки фінансових документів: простого чи переказного векселя або чека.
За документарним інкасо платіж може бути забезпечений на підставі фінансових і комерційних документів (рахунки-фактури, коносаменти, сертифікати походження тощо).
Згідно з Уніфікованими правилами з інкасо, експортер після відправки товару направляє інкасове доручення банку в своїй країні (банку-ремітенту) відправити документи інкасуючому банку і отримати від імпортера платіж відповідно до наданих інструкцій. Існують два різновиди інкасового доручення: за першим - документи надаються платнику проти платежу, за другим документи надаються проти акцепту платником переказного векселя, що є виставлений експортером.
На відміну від акредитиву при реалізації інкасової форми розрахунків банки не приймають на себе жодних зобов'язань щодо здійснення платежу за боржника. їх відповідальність обмежується, в основному7, пересиланням і наданням документів. Інкасуючий банк виконує суто посередницьку функцію, яка полягає у передачі імпортеру документів, за якими товар може бути отриманий тільки після здійснення останнім платежу або акцепту фінансових документів. За прийняття і відправлення документів по інкасо, забезпечення платежу у рамках інкасо банківські установи одержують комісійну винагороду.
Інкасова форма розрахунків забезпечує певні переваги імпортеру, серед яких здійснення платежу на підставі наявності документів про відвантаження товару, можливість одержання комерційного кредиту у формі акцепту векселя з відстрочкою його оплати, відсутність необхідності відволікати кошти з господарського обороту, з метою резервування їх для оплати майбутньої поставки, невеликі витрати на оплату послуг банку.
Розрахунки за допомогою інкасо можуть бути невигідними для експортера з огляду на можливу відмову імпортера від платежу за поставленими товарами та значним інтервалом часу між моментом отриманням валютної виручки і моментом відвантаження товару.
Розповсюдженою формою міжнародних розрахунків є банківський переказ. У міжнародній практиці банківський переказ являє собою розрахункову операцію банку з виконання доручення клієнта щодо забезпечення переведення коштів в інший банк і виплати їх одержувачу переказу. Банківський переказ підлягає реалізації за допомогою платіжних доручень, адресованих одним банком іншому, банківських чеків та інших платіжних документів. За допомогою банківського переказу здійснюються авансові платежі, оплата інкасо та заборгованості за кредитами, перерахунки за раніше укладеними договорами, різного роду разові виплати.
Основними учасниками міжнародних розрахунків за допомогою банківського переказу є:
1) імпортер;
2) експортер-бенефіціар;
3) банк імпортера;
4) банк експортера.
Схема реалізації банківського переказу як форми міжнародних розрахунків наведена на рис. 9.4.
1) Передача документів за зовнішньоторговельною операцією.
2) Виставлення платіжного доручення та надання інструкцій щодо здійснення переказу коштів.
3) Передача платіжного доручення банку експортера.
4) Зарахування коштів на рахунок експортера.
Рис. 9.4. Схема міжнародних розрахунків з використанням банківського переказу
В Україні банківський переказ поряд з установами банків можуть забезпечувати підприємства Укрпошти шляхом використання поштових або телеграфних платіжних доручень. Телеграфні перекази забезпечують споживачам розрахункових послуг додаткові переваги, що полягають у прискоренні розрахунків, економії витрат за наданими банківськими кредитами та захисті учасників ринку від валютних збитків за рахунок прискорення платежів.
Підвищення надійності банківського переказу як форми міжнародних розрахунків забезпечується наданням банківськими установами гарантій на користь експортерів. У випадку неоплати товару імпортером платіж за нього здійснює банк імпортера відповідно до умов виданої банківської гарантії.
Використання в міжнародному платіжному обороті вексельної форми розрахунків регулюється Єдиним вексельним законом про прості і переказні векселі, прийнятим у 1930 році на Женевській вексельній конвенції. У міжнародних розрахунках переважно використовуються переказні векселі (тратти).
Виписування переказного векселя здійснює експортер. Переказний вексель (тратта) є наказом однієї особи (експортера) іншій особі (імпортеру) сплатити певну суму боргу третій особі (ремітенту) в зазначений термін часу або по пред'явленню цього документа. Для того щоб переказний вексель набув юридичної сили він підлягає акцепту імпортером або його банком. Після акцептування (прийняття до оплати) переказний вексель повертається експортеру, який передає його до свого банку разом з інструкціями щодо подальшого використання цього документа.
Використання переказних векселів у міжнародних розрахунках створює переваги як для експортерів, так і для імпортерів. Експортери набувають можливість використовувати акцептовані векселі для проведення розрахунків за іншими операціями, для одержання банківського кредиту та для гарантування зобов'язань. Імпортери при вексельній формі розрахунків одержують комерційний кредит, суть якого полягає у відстрочці платежу за відвантаженими товарами, що надана експортерами.
Порядок використання чеків у міжнародних розрахунках регулюється Єдиним чековим законом, прийнятим на Женевській конференції в 1931 р. Виписування чека здійснює імпортер або за його дорученням банк імпортера. Чек є безумовним наказом власника рахунку банківській установі виплатити власнику чека або його пред'явнику зазначену в документі суму коштів. Розрізняють такі види чеків: іменні, на пред'явника та ордерні. Одержати платіж за іменним чеком може лише особа, ім'я якої зазначене у документі, за чеком на пред'явника- будь-яка особа, що пред'явить цей документ. Платежі за ордерними чеками здійснюються на користь осіб, які є чекодержателями і яким за допомогою індосаменту (передавального напису на чеку) перейшло право на одержання чекової суми. Чек підлягає оплаті (інкасації) після його пред'явлення банківській установі.
Переваги чекової форми розрахунків при здійсненні міжнародних платежів полягають у можливості їх використання для одержання комерційного кредиту, у випадках коли платнику невідомі номер рахунка і банк одержувача коштів, а також для забезпечення платежів у третіх валютах.
Реалізація уповноваженими банками міжнародних переказів, вексельної та чекової форм розрахунків забезпечує одержання ними комісійних та інших доходів, розмір яких знаходиться в прямій залежності від суми розрахункових операцій, їх витратності та ризикованості.
Запитання для самоконтролю:
1. Види професійних учасників валютного ринку.
2. Ліцензування діяльності професійних учасників валютного ринку.
3. Види діяльності уповноважених фінансових установ.
4. Умови відкриття пунктів обміну валют.
5. Суть валютних операцій та їх види.
6. Поточні торговельні операції та їх суть.
7. Види поточних неторговельних операцій.
8. Характеристика валютних операцій, що пов'язані з рухом капіталу.
9. Особливості реалізації валютно-обмінних операцій.
10. Види фінансових послуг, що реалізуються на валютному ринку України.
11. Особливості реалізації касових валютних операцій.
12. Валютні операції на терміновому ринку.
13. Валютний арбітраж, його суть та види.
14. Суть, значення та особливості міжнародних розрахунків.
15. Чинники вибору форми міжнародних розрахунків.
16. Акредитивна форма міжнародних розрахунків та особливості її реалізації.
17. Механізм реалізації інкасової форми розрахунків.
18. Особливості реалізації банківського переказу як форми розрахунків.
19. Механізм здійснення міжнародних розрахунків за допомогою векселів.
20. Особливості використання чеків у міжнародних розрахунках.
Теми рефератів, доповідей та завдань для самостійної роботи:
1. Законодавче регулювання діяльності на валютному ринку України.
2. Діяльність НБУ на валютному ринку України.
3. Особливості діяльності уповноважених банків в Україні.
4. Практика діяльності небанківських фінансових установ на валютному ринку України.
5. Особливості застосування касових та термінових операцій на валютному ринку України.
6. Участь фінансових посередників у реалізації міжнародних розрахунків.
7. Акредитивна форма міжнародних розрахунків.
8. Міжнародні розрахунки з використанням векселів і чеків.
9. Валютний арбітраж та механізм його застосування.
10. Механізми мінімізації ризиків на валютному ринку.
Тестові завдання:
9.1. Професійними учасниками валютного ринку в Україні є:
1) уповноважені банки;
2) уповноважені небанківські фінансові установи;
3) Національний банк України;
4) всі відповіді є вірними.
9.2. Пункт обміну валюти в Україні може відкрити:
1) уповноважений банк;
2) уповноважена небанківська фінансова установа;
3) суб'єкт господарювання, який уклав з уповноваженим банком агентську угоду на відкриття пункту обміну валюти;
4) всі відповіді є вірними.
9.3. Для здійснення діяльності на валютному ринку України небанківська фінансова установа повинна одержати:
1) генеральну ліцензію НБУ на проведення операцій з валютними цінностями;
2) індивідуальні ліцензії НБУ на проведення операцій з валютними цінностями;
3) дозволи НБУ на здійснення валютних операцій;
4) всі відповіді є вірними.
9.4. До поточних торговельних операцій належать:
1) купівля-продаж дорожніх чеків за готівку;
2) кредитні операції банків;
3) розрахунки між суб'єктами господарювання - резидентами і суб'єктами господарювання - нерезидентами за поставленими товарами;
4) переказ валютних цінностей за кордон.
9.5. Операціями, що пов'язані з рухом капіталу на валютному ринку, є:
1) кредитні операції;
2) депозитні операції;
3) здійснення прямих і портфельних інвестицій за межі України;
4) всі відповіді є вірними.
9.6. Реалізація фізичною особою валютно-обмінної операції на суму, що перевищує 15 тисяч гривень здійснюється через:
1) будь-який обмінний пункт;
2) касу уповноваженого банку;
3) обмінні пункти і каси уповноважених банків;
4) касу небанківської фінансової установи.
9.7. Професійний учасник валютного ринку зобов'язаний здійснити ідентифікацію фізичної особи у разі здійснення нею валютно-обмінної операції на суму, що перевищує:
1) 5000 грн.;
2) 10000 грн.;
3) 15000 грн.;
4) 50000 грн.
9.8. Валютно-обмінними операціями в Україні вважаються:
1) придбання валютних цінностей за дорученням клієнта на міжбанківському валютному ринку;
2) придбання валютних цінностей за дорученням клієнта на міжнародному валютному ринку;
3) купівля-продаж дорожніх чеків за готівкову валюту;
4) всі відповіді є вірними.
9.9. Касові валютні угоди передбачають проведення розрахунків за валютними цінностями:
1) в обмежений термін часу;
2) негайно після укладення угоди;
3) протягом 2-х робочих днів без врахування дня укладення угоди;
4) не пізніше ніж на 5 робочий день після дня укладення угоди.
9.10. До касових валютних угод належать:
1) опціонна угода;
2) угода СПОТ;
3) угода СВОП;
4) ф'ючерсна угода.
9.11. Валютний арбітраж являє собою:
1) купівлю (продаж) іноземної валюти з метою розміщення заощаджень;
2) купівлю (продаж) валюти з метою одержання доходу;
3) купівлю (продаж) валюти для одержання курсового прибутку;
4) купівлю валюти з метою виконання зобов'язань перед нерезидентами.
9.12. Простий валютний арбітраж - це арбітраж, що здійснюється з:
1) однією валютою;
2) двома валютами;
3) трьома валютами;
4) більшою кількістю валют.
9.13. Угода-репо це:
1) угода, пов'язана з купівлею іноземної валюти на визначених умовах у майбутньому;
2) угода, пов'язана з продажем іноземної валюти на визначених умовах у майбутньому;
3) термінова угода, за якою власник валюти продає її контрагенту з зобов'язанням викупити її у майбутньому за більш високим курсом;
4) ф'ючерсна угода, укладена без покриття.
9.14. Співвідношення вимог і зобов'язань банку в іноземній валюті визначає його:
1) валютні резерви;
2) валютні зобов'язання;
3) валютну стратегію;
4) валютну позицію.
9.15. Генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій можуть одержати:
1) банки та небанківські фінансові установи, що є резидентами України;
2) іноземні банки та іноземні небанківські фінансові установи;
3) суб'єкти господарювання, що регулярно здійснюють валютні операції;
4) всі відповіді є вірними.
9.16. Власник опціону на купівлю іноземної валюти розраховує на:
1) підвищення курсу іноземної валюти у майбутньому;
2) зниження курсу іноземної валюти у майбутньому;
3) стабільність курсу іноземної валюти;
4) інше.
9.17. Придбання валютних цінностей для проведення розрахунків за зовнішньо економічними контрактами здійснюється резидентами України:
1) самостійно на Українській міжбанківській валютній біржі;
2) самостійно на Київській міжнародній фондовій біржі;
3) через уповноважені банки та небанківські фінансові установи на міжбанківському валютному ринку;
4) самостійно на міжнародних ринках.
9.18. Виписування чека при реалізації міжнародних розрахунків здійснює:
1)експортер;
2) банк експортера;
3) імпортер або його банк;
4) всі відповіді є вірними.
9.19. Серед нижченаведених найбільш надійною формою міжнародних розрахунків є:
1) інкасова;
2) чекова;
3) акредитивна;
4) банківський переказ.
Література:
1. Господарський кодекс України: Коментар. - X.: ТОВ "Одіссей", 2004. - с. 848.
2. Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"' від 23.09.1994 р.// Відомості Верховної Ради України -1994 -№ 40.
3. Декрет Кабінету- Міністрів України ''Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. //Відомості Верховної Ради України. - 1993 - № 17 - ст. 184.
4. Правила випуску та обігу валютних деривативів. Затверджено постановою правління НБУ № 216 від 7.07.1997 р. // Офіційний вісник України-1997-№38.
5. Правила торгівлі іноземною валютою. Затверджено постановою Правління НБУ 10.08.2005 р. № 281 // Офіційний вісник України - 2005 -№35.
6. Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків в національній та іноземній ватютах. Затверджена постановою Правління НБУ від 12.11.2003 р. № 492.
7. Боринець С. Я. Міжнародні фінанси: Підручник. - К: Знання-Прес, 2002.-312 с.
8. Маслова С. О., Опалов О. А. Ринок фінансових послуг: Навчальний посібник. - К.: Кондор, 2006. - 190 с.
9. Міжнародні розрахунки та валютні операції: Навч. посібник / О. І.Береславська, О. М.Наконечний, М. Г. Пясецька та ін.. За заг. ред. МІ. Савлука. - К.: КНЕУ, 2002 - 392 с.
10. Міжнародні фінанси: Навч. посібник. / О. М. Мозговий, Т. Є.Оболенська, Т. В. Мусієць та інш.; За заг. ред. О.М. Мозгового. - К.: КНЕУ, 2005. - 504 с.
Дата добавления: 2018-10-25; просмотров: 206; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!