Оформлення ілюстрацій, схем та рисунків.
Ілюстрації в пояснювальній записці проекту (роботі) повинні надавати тексту ясність і конкретність. Кількість ілюстрацій повинна бути достатньою для пояснення тексту, що викладається. Ілюстрації (креслення, рисунки, графіки, схеми, діаграми, фотознімки можуть бути розміщені безпосередньо після тексту, де вони згадуються вперше, в кінці тексту або наводяться в додатках.
На всі ілюстрації мають бути посилання в тексті.
Графіки, схеми та ескізи повинні бути виконанні олівцем, тушшю або чорним чорнилом у відповідності з вимогами стандартів ЄСКД.
Ілюстрації повинні мати назву і при необхідності пояснювальні дані (під рисунковий текст).
Ілюстрації починаються словом „Рисунок”.
Ілюстрації нумеруються арабськими цифрами порядковою нумерацією в межах розділу за винятком ілюстрацій, наведених у додатках. Номер ілюстрації складається з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, відокремлених крапкою (Рисунок 3.2 – другий рисунок третього розділу).
Слово „Рисунок”, найменування ілюстрації і пояснювальні дані розміщують під ілюстрацією або збоку (при наявності вільного місця).
Якщо в тексті є посилання на складову частину виробу, тоді на ілюстрації слід указати номери позиційного позначення цих складових частин у межах даної ілюстрації.
Взірець оформлення ілюстрацій наведено в додатку 10.
1.3.14. Оформлення приміток.
Примітки наводять у записці, якщо необхідні пояснення або довідкові дані до змісту тексту, таблиць або графічного матеріалу. Вони не повинні містити вимог. Примітки слід розміщувати безпосередньо після текстового, графічного матеріалу або в таблицях, до яких вони відносяться.
|
|
|
Одну примітку не нумерують. Слово „Примітка” пишеться з великої літери з абзацного відступу, ставлять крапку і з великої літери в тому ж рядку подають текст примітки.
Приклад.
Примітка. _____________________________________________________
__________________________________________________________________
Декілька приміток нумерують послідовно арабськими цифрами. Після слова „Примітка” ставлять двокрапку і з нового рядка з абзацу після номера примітки з великої літери подають її текст.
Приклад.
Примітки:
1. ____________________________________________________________
__________________________________________________________________
2. ____________________________________________________________
__________________________________________________________________
Примітку до таблиці розміщують у кінці таблиці над лінією, що позначає закінчення таблиці.
1.3.15. Оформлення посилань.
У пояснювальній записці проекту можуть бути посилання на дану записку, стандарти, технічні умови та інші документи за умови, що вони повністю і однозначно визначають відповідні вимоги і не викликають труднощів у користуванні документом.
|
|
|
При посиланні на розділи, підрозділи, пункти, підпункти, ілюстрації, таблиці, формули, додатки зазначають їх номерами.
При посиланнях слід писати: „у розділі 2”, „дивися 3.2”, „за 4.1.2”, „відповідно до 3.1.4.2”, „на рисунку 2.3”, „у таблиці 1.3”, „див. 4.2”, „за формулою (2.2)”, „у додатку Б”.
Посилання на позичені джерела оформляють відповідно до ГОСТ7.1-76 у квадратних дужках. Посилатися слід на документ у цілому або його розділи і додатки.
Посилання повинно містити номер джерела, взятий із списку використаних джерел, номер тому (якщо він є і в необхідних випадках номер сторінки, наприклад: [14], [10, т.2, с.85], [2, с.37].
При посиланні на стандарти і технічні умови вказують лише їх позначення, наприклад: ГОСТ2.105-95.
1.3.16. Висновки та пропозиції.
Висновок є невід’ємною структурною частиною будь-якого проекту .
Висновок починається з нової сторінки після викладення основної частини пояснювальної записки.
Слово „ВИСНОВОК” („ВИСНОВКИ”) пишеться в окремому рядку (симетрично тексту0 великими літерами. Заголовок порядкового номера не має.
Висновок – коротке узагальнення всього представленого в проекті матеріалу. В ньому підкреслюються основні питання, якими займався студент при виконанні проекту , наводиться техніко-економічна оцінка запропонованих рішень, надаються рекомендації щодо отриманих результатів, включаючи впровадження.
|
|
|
Особливу увагу необхідно звертати на оригінальність розробок. Необхідно достатньо, повно і чітко відобразити кількісні та якісні характеристики виявлених зв’язків та закономірностей, навести конкретні рекомендації з реалізації отриманих результатів. також необхідно відмітити й інші переваги, пов’язані з реалізацією запропонованих розробок (покращення умов роботи, підвищення продуктивності, екологія та ін.).
Об’єм висновку 1,5...2 сторінки.
Висновок підписується виконавцем проекту .
1.3.17. Оформлення списку використаних джерел.
Бібліографічний покажчик під заголовком „Список використаних джерел” розміщують після висновку на новій сторінці симетрично тексту. Заголовок порядкового номера не має.
Відомості про джерела, включені до списку, необхідно подавати у відповідності з вимогами ГОСТ 7.1-84.
Основною інформацією для бібліографічного опису є титульний лист джерела. Відсутні відомості отримують з інших частин книги: з обороту титульного листа,
|
|
|
випускних даних і т.п. Бібліографічний опис складають на тій мові, на якій опубліковане джерело.
Оформлення списку використаних джерел
| Характеристика джерела | Приклад Оформлення |
| 1 | 2 |
| 1. Монографії (один, два або три автори) | – Василенко М.В. Теорія коливань: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 1992. – 430с. – Афанасьев В.В., Василевський О.Н. Расчеты электрических цепей на программируемых микрокалькуляторах. – М.: Энергоиздат, 1992. – 190с. – Меликов А.З., Пономаренко Л.А., Рюмшин П.А., Математические модели много-потоковых систем обслуживания. – К.: Техніка, 1991. – 265с. |
| 2. Монографії (чотири авто-ри) | Основы создания гибких автоматизированных производств / Л.А. Пономаренко, Л.В. Адамович, В.Т. Музычук, А.Е. Гридасов / Под ред. Б.Б. Тимофеева. – К.: Техніка, 1986. – 144с. |
| 3. Монографії (п’ять та біль-ше авторів) | Системный анализ инфраструктуры как элемент народного хозяйства / Белоусова Н.И., Вишняк Е.И., Левит В.Ю., Черевченко Т.м., Ярославская Ж.Н. – М.: Экономика, 1981. – 62с. |
| 4. Багатотомні видання | История русской литературы: В 4 т. / АН СССР. Ин-т рус. лит. (Пушкин дом). – М., 1982. – Т.3: Расцвет реализма. – 876с. |
| 5. Перекладні видання | Гроссе Э., Вайсмангель Х. Химия для любознательных: Пер. с нем. – М.: Химия, 1980. – 392с. |
| 6. Стандарти | ГОСТ 7.1-84. Библиографическое описание документа. Общие требования и правила составления. – Взамен ГОСТ 7.1-76; Введ. 01.01.86.- М.: Изд-во стандартов, 1984. – 78с. |
| 7. Збірки наукових праць | Обчислювальна і прикладна математика: Зб. наук. пр. – К.: Либідь, 1993. – 99с. |
Продовження:
| 8. Словники | Библиотечное дело: Терминол. словарь / Сост. И.М. Суслова, Л.Н. Уланова. – 2-е изд. – М.: Книга, 1986. – 224с. |
| 9. Депоновані наукові праці | Меликов А.З., Константинов С.Н. Обзор анали-тических методов расчета и оптимизации муль-тиресурсных систем обслуживания / Науч.-произв. корпорация „Киев. ин-т автоматики”. – Киев, 1996. – 44с. – Рус. – Деп. в ГНТБ Украины 11.11.96, №2210 – Ук96 // Анот. в ж. Автоматизация производственных процессов, 32, 1996. |
| 10.Складові частини книги | Пономаренко Л.А. Организующая система // Автоматизация технологических процессов в прокатном производстве. – М.: Металлургия, 1979. – С. 141-148. |
| 11. Складові частини збірни-ка | Пономаренко Л.А. Структура системы прерывания с ситуационными приоритетами в АСУТП станов горячей прокатки // Разработка автоматизированных систем управления технологическими процессами. – Тбилиси: Сабчота Сакартвело. – 1976. с. 3-16. |
| 12. Складові частини журна-лу | – Меликов А.З., Пономаренко Л.А. Оптимизация цифровой сети интегрального обслуживания с конечным числом пользователей и блокировками // автоматика и телемеханика. – 1992. - №6. – С. 34-38. – Пономаренко Л.А., Меликов А.З. Ситуацион-ное управление многоканальной системой с переменной структурой обслуживания неоднородного потока // Изв. АН Азерб. Респ. Сер. физ. – техн. и мат. наук. – 1986. – 1986. – Т.7, №6. – С. 79-83. |
| 13. Складові частини інозем-ного журналу | Pezez K. Radiation therary for cancer of the cervix // Oncolgy. – 1993. – Vol.7, №2. – Р. 89-96. |
| 14. Енциклопедії | Долматовський Ю.А. Электромобиль // БСЭ. – 3-е. изд. – М., 1988. – Т.30. – С.72. |
1.3.18. Оформлення додатків.
Додатки оформляють як продовження до тексту пояснювальної записки після “Списку використаних джерел” або випускають у вигляді самостійного документу.
В додатки включають: технологічну документацію з розробленими в проекті процесами складання (розбирання) виробів, виготовлення і відновлення деталей; роздрукування ПЕОМ; протоколи, акти випробувань і впровадження; проміжні математичні викладення і розрахунки; інструкції, методики та інші технічні документи дипломного (курсового) проекту; копії авторських свідоцтв на винахід або позитивних рішень за заявками, рішення за заявками, рішення технічних рад або інших органів, які розглядали даний проект в цілому або окремі розділи.
Вид і характер додатків залежить від теми проекту .
Кожний додаток повинен починатися з окремого листа з зазначенням в правому верхньому куті першого листа слова “ДОДАТОК” великими літерами і в технічно обумовлених випадках мати заголовок, який записують симетрично тексту великими літерами.
Додаток, як правило, виконують на листах формату А4; А3, А2 і А1 за ГОСТ 2.301-68.
При наявності в тексті більш одного додатку їх нумерують арабськими цифрами (без знаку №), наприклад: ДОДАТОК 1, ДОДАТОК 2 і т.д.
Якщо додаток розміщений на двох або більше аркушах, то на всіх наступних аркушах пишеться “Продовження додатку” (малими літрами крім “П” і вказується його номер арабськими цифрами, наприклад: “Продовження додатку 1”. На
останньому аркуші однієї теми пишеться “Закінчення додатку”, наприклад: “Закінчення додатку 7”.
Нумерація листів тексту пояснювальної записки і додатків, які входять в склад записки, повинна бути прохідна.
Ілюстрації і таблиці в додатках нумерують в межах кожного додатку, перед ними ставиться літера Д, наприклад, Рисунок Д.1.1. (перший рисунок першого додатку); таблиця Д.1.1. (перша таблиця першого додатку); формула Д.2.5. (п’ята формула другого додатку).
Всі додатки із зазначенням їх номерів і заголовків (при наявності) перераховують у змісті.
В основному тексті пояснювальної записки дають посилання на додатки, наприклад, в додатку 2 наведена специфікація обладнання.
1.3.19. Правила виконання графічного матеріалу
Графічний конструкторський документ містить інформацію у вигляді графічного зображення технічного предмета.
До графічних конструкторських документів відносять креслення і схеми.
Креслення – це документ, що містить зображення технічного предмета або його складової частини і інші дані, які пояснюють функціональне значення предмета і дозволяють його виготовити. Схема – це документ, який містить умовні графічні зображення складових частин технічного предмету і зв’язку між складовими частинами.
У практиці проектування систем автоматизації застосовуються як креслення, так і схеми. . Найбільш уживаними з них є: креслення загального виду (ВО),
складальне креслення (СБ) і габаритне креслення (ГЧ).
Креслення загального виду (ВО) відноситься до проектних документів і розробляється на стадіях технічної пропозиції, ескізного і технічного проектів на основі вимог, регламентованих ГОСТ 2.118-73; 2.119-73; 2.120-73 і повинне містити зображення, тобто види, розрізи, перетини з необхідними розмірами, а також надписи, потрібні для розуміння будови виробу або об’єкту, взаємодії його складових частин і принципу роботи. На кресленні загального виду надаються найменування і позначення (якщо вони існують) тих складових частин, дані про яких пояснюють креслення: технічні характеристики, окремі параметри, найменування складових частин виробу, специфікації, таблиці переліку обладнання. На кресленні загального виду зображення предметів виконують з максимальними спрощеннями, передбаченими стандартами ЕСКД для робочих креслень (ГОСТ 2.109-73; ГОСТ 2.401-68). Складові частини можна показувати у вигляді контурних обрисів, якщо при цьому будуть зрозумілі будова проектованого виробу (об’єкта), принцип роботи і взаємодія складових частин виробу (об’єкта).
Збірне креслення (СБ) виробу відноситься до робочої конструкторської документації, розроблюваної після виконання креслення загального виду. Складальне креслення є документом, на якому надаються відомості, необхідні для виготовлення (складання) складальної одиниці: зображення складальної одиниці, яка доповнює уяву про розташування і взаємозв’язок складових частин, з’єднувальних за даним кресленням і забезпечує можливість складання і контролю складальної одиниці; розміри, граничні відхили та інші параметри, які повинні бути виконані або проконтрольовані за даним кресленням; вказівки про характер спряжень і методи його здійснення; номера позицій складових частин що належать до виробу, у точній відповідності зі специфікацією на даний виріб; габаритні розміри виробу, установочні, приєднувальні та інші необхідні справочні розміри.
Складальні креслення повинні супроводжуватись специфікацією, яка являє собою перелік складових частин і конструкторських документів для конкретного виробу. Необхідність специфікації як самостійного конструкторського документа обумовлена потребами виготовлення, комплектування конструкторських документів, планування запуску виробів у виробництво. Форму і порядок заповнення специфікації установлює ГОСТ 2.108-68. Специфікація може складатись на листах формату А4 або бути суміщеною зі складальним кресленням.
Установочні, габаритні і приєднувальні розміри виробу зображуються на габаритному кресленні (ГЧ), яке призначене для того, щоб дати вичерпну інформацію про зовнішні контури предмета. Установочні і приєднувальні розміри виробу (при необхідності) на габаритному кресленні повинні бути зазначені з граничними відхилами.
Креслення загального вигляду, збірні, габаритні, що визначають конструктивне виконання електрообладнання, електричних пристроїв і електроустановок, мають назву електротехнічних (ЭЧ). Ці креслення виконуються у відповідності з загальними вимогами, передбаченими стандартами ЕСКД. Креслення деяких видів обладнання і комплектних пристроїв виконують, як правило, в двох проекціях (фронтальній і профільній), з розрізами, а також з більшою або меншою деталізацією.
Для виконання монтажу необхідні так звані встановлювальні, або монтажні (МЧ) креслення, на яких вказано розташування електрообладнання, конструктивні елементи основи, на якому воно має бути встановлено, кріпильні деталі, а для монтажу обладнання з рухомими частинами – кінематичні зв’язки.
Як було зазначено вище, до конструкторських документів відносяться також і схеми, призначені для розглядання принципу роботи пристроїв і пояснення взаємодії їх складових частин. Відповідно ГОСТ 2.701-84 «ЕСКД. Виды и типы. Общие требования» позначення схем складається з буквеної
частини, що визначає вид схеми, і цифрової частини, що визначає тип схеми .
Для експлуатаційних документів за ГОСТ 2.601-68 передбачені наступні коди: ТО – технічний опис; ИЭ – інструкція з експлуатації; ПС – паспорт; Д – документи інші; ЭД – експлуатаційний документ.
Кожний вид схеми може бути наданий будь-яким із сукупності типом схеми, наприклад, ЭЗ – це схема електрична принципова, Э4 – схема електрична з’єднань, Э7 – схема електрична розташування, Г3 – схема гідравлічна принципова; Г4 – схема гідравлічна з’єднань і т. ін.
Правила виконання електричних схем визначені ГОСТ 2.702-75 «ЕСКД. Правила выполнения электрических схем».
Структурна схема визначає основні функціональні частини виробу, їх призначення і взаємозв’язки. Функціональні частини на схемі зображують у вигляді прямокутників або умовних графічних позначень. На лініях зв’язку рекомендується стрілками вказувати напрям ходу процесів, які виникають у виробі або установці. Кожна функціональна частина на схемі повинна мати найменування, якщо для її позначення застосований прямокутник.
На функціональній схемі зображують частини виробу або пристрою, що приймають участь у процесі, ілюстрованому схемою, і зв’язки між частинами. Функціональні частини і зв’язки між ними зображують у вигляді умовних графічних позначень, встановлених в стандартах ГОСТ 2.702-75 „ЕСКД. Правила выполнения электрических схем” та ГОСТ 21 404-85
Окремі функціональні частини на схемі допускається зображати у вигляді прямокутників. У цьому випадку схеми з деталізацією за елементами зображують за правилами виконання принципових схем. В системах електропостачання функціональні схеми можуть бути складені на первинні кола підстанцій, на захисти від окремих видів аварій, на пневмосистему керування приводами комунікаційної високовольтної апаратури та ін. На схемі можуть бути розміщені пояснювальні надписи, діаграми і таблиці, які визначають послідовність процесів у часі, а також
вказують параметри у характерних точках (значення струмів, напруг, форми і значення імпульсів і т. ін.). Найбільш часто при проектуванні і експлуатації СЕП застосовують схеми: електричні принципові, з’єднань, підключень, розташування.
На принциповій схемі зображують усі електричні елементи або пристрої, необхідні для здійснення і контролю у виробі заданих електричних процесів, усі електричні зв’язки між ними, а також елементи (рознімання, затискачі і т.п.), якими закінчуються вхідні і вихідні кола. На схемі допускається зображати з’єднувальні і монтажні елементи установлювані у виробі із конструктивних міркувань. На схемах показують елементи, розміщені у вимкненому стані. Допускається деякі елементи зображати у вибраному робочому положенні із зазначенням на полі схеми режиму, для якого ці елементи показані.
Принципові схеми виконуються згідно з ГОСТ 2.702-75. Всі елементи пристроїв на схемі позначаються у вигляді умовних графічних позначень згідно ГОСТ 2.721-74 – 2.766-88.
Біля умовних графічних позначень елементів схем праворуч або зверху повинно бути вказано буквено-цифрове позначення елемента за ГОСТ 2.710-81
«ЕСКД. Обозначения буквенно-цифровые в эклектических схемах».
Зв’язки між елементами виконують лініями у відповідності з вимогами ГОСТ 2.303-68 «ЕСКД. Линии».
Схеми принципові можуть виконуватись суміщеним (рідше) і рознесеним засобом. При суміщеному засобі складові частини елементів або пристроїв приводять на схемі у безпосередній близькості один від одного. Рекомендується при виконанні схем розташувати елементи, що входять в одне коло, послідовно один за одним по прямій, а окремі кола – поряд, у вигляді паралельних горизонтальних або вертикальних рядків. На принциповій схемі усі ділянки кіл повинні мати маркування, згідно ГОСТ 2.709-72 «ЕСКД. Система маркировки цепей в электрических схемах».
Схема підключень показує зовнішні підключення виробу. Схемами користуються при розробці інших конструкторських документів, а також для здійснення підключень виробів і під час їх експлуатації. На схемі підключень вироби зображуються у вигляді прямокутників або зовнішніх обрисів. На зображенні виробів обов’язково повинні бути позначені вхідні і вихідні елементи. Джгути, трубопроводи, кабелі, проводи, які ідуть в одному напрямку допускається зводити в одну лінію, але при підході до виробу вони повинні бути роз’єднані. Маркування вхідних і вихідних елементів виробів повинно відповідати заводському, а у випадку його відсутності допускається умовно присвоювати позначення, але при цьому прийняте маркування повинно додержуватись у всіх конструкторських документах. На проводах, які підходять до вхідних і вихідних елементів повинні бути вказані адреси, відповідно до вище викладеного принципу для схем з’єднань, номери з’єднувальних кіл, вказано марку проводу, спосіб прокладки. Різницею схем підключень від схем з’єднань є виконання зображень виробів без прив’язки до дійсного розташування їх на плані конструкції, об’єкта.
На схемі позначені (у вигляді прямокутників) силовий розподільчий щит А2, шафа управління А1, електродвигуни М1 і М2, кінцевий вимикач SQ1. На кожному виробі вказані вивідні елементи, які мають як заводське маркування (С1-С6 для двигунів), так і привласнене розробником проекту (клеми 1-6 у силовому розподільчому щиті А2, клеми 1-15 клемової колодки Х1 шафи управління А1, виводи 1 і 2 кінцевого вимикача SQ1). Проводи, які з’єднують вироби, зведені у джути. Однак, при підході до виробів, вони роз’єднуються. На кожному проводі указана адреса. Наприклад, на проводі, що відходить від клеми С1 двигуна М1 указано адресу А6 (=А1-Х1:4), яка означає, що провід А6 (згідно з маркуванням на схемі принциповій) іде на виріб А1 (шафа управління), на його клемову колодку Х1 і підключений до контакту 4. На другому кінці проводу А6 указана зворотна адреса А6(=М1:С1). Це означає, що провід А6, підключений до контакту 4 клемової колодки Х1 шафи управління А1 іде на електродвигун М1, клему С1. На схемі також указані номери груп з’єднувальних проводів (наприклад 2), марка, кількість і переріз жил проводів (АПВ 4(1х2,5)), спосіб
прокладки Т20, тобто чотири одножильних проводи перерізом 2,5 мм 
, марки АПВ прокладені у трубі внутрішнім діаметром 20 мм.
Другий спосіб (спрощений) виконання схеми підключень показаний на рисунку 1.2.
Він, як правило, застосовується для ненасичених схем. Зокрема, на даному рисунку показана схема підключень для максимального струмового захисту лінії, виконаної на мікропроцесорному реле типу REJ 525. На схемі позначені тільки частини вивідних елементів пристроїв, які належать до системи захисту, між котрими робиться підключення. Це клемові колодки реле REJ 525, блока живлення BP/TEL схеми керування вакуумним вимикачем BB/TEL, клемова колодка BU/TEL. Позначені також сигнальна арматура (HL1 – HL 5), кнопкові пости (SB1 i SB2), трансформатори струму (ТА1, ТА2), шинний QSG1 і лінійний QSG2 роз’єднувачі із заземлюючими ножами згідно з УГП. Зв’язок між вивідними елементами здійснюється проводами, які мають маркування згідно з принциповою схемою 01-23, А411, А412, А421 і т.д.
|
| |||||||||||
| АБВГ.674000.001.Э5 | |||||||||||
| Система керування двома електродвигунами. Схема електрична підключень | Літ. | Маса | Масшт. | ||||||||
| Зм. | Лист | № докум. | Підпис | Дата | |||||||
| Розроб. | |||||||||||
| Перевір. | |||||||||||
| Т. контр | Лист | Листів | |||||||||
| ТДАТА, 2007 | |||||||||||
| Н. контр. | |||||||||||
| Затверд | |||||||||||
Рисунок 3. Система керування двома електродвигунами. Схема електрична підключень
|
| |||||||||||
| АБВГ.674000.005.Э5 | |||||||||||
| Пристрій релейного захисту повітряної лінії. Максимальний струговий захист. Схема електрична підключень | Літ. | Маса | Масшт. | ||||||||
| Зм. | Лист | № докум. | Підпис | Дата | і | ||||||
| Розроб. | Семенов П. І. | 1.02.07 | |||||||||
| Перевір. | Тимохін В. П. | 2.02.07 | |||||||||
| Т. контр | Лист 1 | Листів 1 | |||||||||
| ТДАТА, 2007 | |||||||||||
| Н. контр. | Федоров К. К. | 3.02.07 | |||||||||
| Затверд | Федоров К. К. | 3.02.07 | |||||||||
Рисунок 4. Приклад виконання схеми електричної з’єднань панелі №10 щита керування
На клемових колодках (вивідних елементах) пристроїв позначені елементи, з якими з’єднана дана клема і номер цієї клеми. Наприклад, провід 03 підключений між клемою 3 вивідного елемента ВU/TEL, з якої знімається напруга для живлення електромагніта ЭМ1 вакуумного вимикача, і клемою 13 самого вимикача BB/TEL, до якого підключений вивід електромагніта ЭМ 1.
Схема розташування визначає відносне розташування складових частин виробу, а при необхідності також джгутів, проводів, кабелів, трубопроводів і тощо. Схемами користуються при розробці інших конструкторських документів, а також при експлуатації і ремонті виробів. Схеми розташування складаються відповідно вимогам ГОСТ 2.702-75.
Складові частини виробу зображують у вигляді спрощених зовнішніх обрисів або умовних графічних позначень, які розміщують у відповідності з дійсним розміщенням частин виробу у конструкції, на плані приміщення або місцевості. Схеми розташування можуть бути виконані також в аксонометрії.
У системах електропостачання до схем розташування відносяться схеми із нанесенням підстанцій і ліній електропередач, які їх живлять, на генплані селища, району (карти-схеми); по опорні схеми ліній електропередач на карті місцевості; плани трас кабельних каналів і прокладка кабелів підстанцій; схеми освітлення території підстанцій, з позначенням місць розташування світильників і плану прокладки освітлювальної мережі; схеми розміщення грозозахисних пристроїв та іншого електросилового обладнання на території підстанції; план розташування контуру заземлення підстанції.
На схемах розташування виконуються додатково текстові надписи (номери опор і підстанцій, кількість і потужність встановлених на ТП трансформаторів, марка і переріз проводів ліній електропередач, довжина ділянок ПЛ, розрахункова потужність підстанцій, типи опор та ін.).
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 569; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!