Геоботанічного опису степової рослинності
Студент, дослідник:п.і.б.________________________________________________
Дата опису______________________________________________________
Площа дослідної ділянки:______________________________м2
Формація_____________________________________________________
Асоціація_____________________________________________________
Географічне положення___________________________________________
Оточення_______________________________________________________Рельєф місцевості:плакори_______________балка___________схили_________
Експозиція схилу ____________кут нахилу___________мезорельєф______
Мікрорельєф__________________________________________________
Нанорельєф___________________________________________________
Грунти:структура ґрунтового профілю______________________________
Рівень ґрунтових вод_____________________________________________
Глибина скипання________________________________________________
Зволоження з поверхні____________________________________________
Вплив тварин на поверхню ґрунту і рослинність______________________
Загальне проективне покриття_____________________________________
Ярусність: ______________________________________________________
Види, що обумовлюють аспект степу________________________________
Чагарниковий і напівчагарниковий ярус
Видовий склад
| Назва виду | ярус | Висота рослини,м | Зімкнутість | фенофаза | Життє-вість | Розмі-щення | Кількість кущів/га | |
| Макс. | середня | |||||||
Трав‘янистий ярус
Видовий склад
| Назва виду | ярус
| Висота рослини,м | Рясність Шт. | Покриття % | Фено-фаза | Життє- вість | Розмі- щення | Життєва форма | |||
| Ген. органи | Вег. органи | ||||||||||
Задернованість,_________________________%
Головні дернині види____________________________________________
Розміри дернин: довжина________ширина__________висота____________
Відсоток розрідженості, вільних від рослин площ_____________________
Ефемери та ефемероїди___________________________________________
Моховий покрив
Загальне покриття
Видовий склад наземного покриву
| Назва виду | Висота,см | Покриття,% | фенофаза | життєвість | розміщення |
Сучасний стан рослинності степів
Вплив господарської діяльності людини на степові екосистеми____________________________________________________
Причини розрідженості травостою__________________________________
Порушеність використовуваною технікою___________________________
Походження степів:первинні чи вторинні степові угруповання__________
Порушеність внаслідок випасу степів:______________________________
Порушеністьвнаслідок техногенного впливу_________________________
Ерозійні явища__________________________________________________
Закущеність території____________________________________________
7день. Будова квіток рослин основних родин місцевої флори. Способи запилення.
|
|
|
Об’єктом спостереження студентів за цвітінням та запилення можуть бути як дикорослі, так і культурні рослини району практики. Самостійна робота виконується групою із 2-3 студентів на протязі 2-4 діб, або при необхідності більше.
ПЛАН ПРОВЕДЕННЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
1. Вибравши рослину для спостереження, необхідно встановити ії систематичне положення, встановити найбільш типові умови мешкання, дати характеристику життєвої форми, описати тип суцвіття, визначити послідовність розпускання і кількість квіток в суцвіття.
2. Провести морфологічний аналіз квіток, для цього розрізати квітку, визначити особливості будови листочків оцвітини, тичинок і маточки, визначити тип зав’язі.
3. Спостереження за особливістю цвітіння і запилення необхідно почати з великих, готових до розпускання бутонів, Дослідити, з якої фази – приймочкової або пилкової - починається цвітіння, або ці фази не розділені в квітці. Відмітити особливості в будові квітки, пов’язані із засобом запилення.
4. Спостерігаючи за великими бутонами, встановити час і засіб розпускання квіток.
5. Відмітити кольоровими нитками квітки, що розкрилися. Спостерігати за їх цвітіням, встановити засіб запилення, при ентомофілії спробувати визначити запилювачів.
|
|
|
6. Встановити добовий ритм і тривалість цвітіння, зміну забарвлення, форми пелюсток після цвітіння або запилення.
7. Описати початкові етапи формування плоду. Звіт про виконану роботу оформити в щоденнику. До звіту додати зразки вивчених рослин, малюнки бутона, квітки і ії частин, фотографії.
8 день. Морфологічна та екологічна різноманітність плодів у рослин, поширених у районі практики( самостійна робота)
В щоденнику описати морфологічні особливості і специфічні риси будови плодів рослин основних родин (Бобові, Розові, Хрестоцвіті, Айстрові, Губоцвіті, тощо) району практики, пристосування до поширення насіння. Описи плодів доповнити рисунками, фотографіями, гербарними екземплярами плодоносних рослин, вказати їх систематичне положення.
9-10 день. Вивчення водно-прибрежної флори і рослинності, флористичного складу екологічних типів водної рослинності
Водна рослинність в Україні дуже поширена для всіх ботаніко-географічних зон, включає макрофітну та мікрофітну групи, нижчі та вищі рослини. Вивчення водної рослинності більш доступно в літоральній зоні.
|
|
|
Водна – це рослинність, представники якої занурені в воду повністю або заглиблено їх висоти на 2/3 у воду. У складі водної рослинності виділяються окремі екологічні групи рослин: гідатофіти, гідрофіти, гігрофіти.
Гідатофіти – це рослини повністю занурені у воду і лише частково виносять свої вегетативні і генеративні органи на поверхню води ( валіснерія, елодея, рдесники, жабрушник, жовтець водяний).
Гідрофіти – це рослини, більша частина яких ( до 2/3) занурена в товщу води, а на її поверхню виносять вегетативні і генеративні органи: листки, пагони, квітки ( водяні лілії, латаття, комиш).
Гігрофіти – це рослини надмірно зволожених місцезростань з частковим періодичним або перемінним зволоженням. Це рослини болот, заболочених земель. Рослини з плаваючими листками на поверхні води виділяють в самостійну екологічну групу – аерогідатофіти.
Водні рослини мають наступні анатомо-морфологічні особливості:
- зміна морфологічних ознак шляхом формування різнолистості, або гетерофілії; ( водяний жовтець, череда, стрілолист);
- рослини мають тонкі листки всього з двох шарів клітин, або розсічені на тонкі нитковидні частки;
- епідерміс позбавлений кутикули або вона погано розвинута і не перешкоджає проникненню води;
- продихи плаваючих листків розміщені на верхній стороні пластинки, підводні листки не мають продихів;
- добре розвинута система крупних міжклітинників, заповнених газами, що обумовлює значний розвиток аеренхіми і плавучість у гідрофітів;
- слабо розвинута коренева система.
У прибережжя, де природний корінний або штучно створений берег поступово зливається з поверхнею водного дзеркала, поширені гідрофільні угруповання. Тут зростає наземна тимчасово або постійно обводнена гігрофільна рослинність, яка звичайно зливається з гігрофільною.
Прибережна рослинність характеризується формуванням екологічних рядів, які різняться флористичним складом.
1. Ряд надземних берегових рослин, що пристосовані до надмірного зволоження (очерет, рогоз, жовтець повзучий, калюжниця болотна, осоки).
2. Ряд мілководних рослин. Тут ростуть стрілолист, сусак, вербейник китицецвітий та інші. Серед рослин плаваючих у воді є елодея, ряска, роголисник. Із нижчих рослин зустрічаються спірогира, зигнема, гідродикціон, кладофора.
3. Ряд високих прибережних рослин: зарослі рогозу, очерету.
4. Ряд рослин із плаваючими листями: латаття біле, кубишка жовта.
5. Фітопланктон: хламідомонада, хлорела, вольвокс.
Навчальні завдання. Зробити біолого-морфологічний аналіз декількох представників водної рослинності різних екологічних груп.
Вивчення водоростей. В залежності від сукупної дії умов мешкання розрізняють наступні екологічні групи водоростей: планктонні (фітопланктон), нейстонні(фітонейстон), бентосні(фітобентос), аерофільні (аерофітон), ґрунтові(фітоедафон), водорості гарячих джерел(термофітон), снігу та льоду(кріофітон), засолених вод(галофітон) та інші.
Планктон – сукупність мікроскопічних організмів, що пасивно плавають в товщі води. В прісноводних водоймах зустрічаються наступні представники фітопланктону: синьо-зелені (анабена, глеотрихія,мікроцистіс), зелені( види рода вольвокс, педіаструм, клостеріум та інші), діатомові( мелозіра, табелярія, фрагілярія, циклотела). Діатомові мешкають переважно в чистих і холодних водоймах, синьо-зелені та евгленові в теплих евторофних, десмідієві в слабко кислих болотних.
Нейстон – сукупність дрібних організмів поверхневої плівки води. Ці угруповання організмів зустрічаються частіше в мілководних водоймах: золотисті водорості(види роду хромуліна), евгленові, зелені ( род хламідомонада).
Фітобентос – сукупність всіх водоростей дна водойм та тих, що обростають водні предмети. У складі прісноводних бентос них водоростей представлені всі відділи крім бурих.
Періфітон – сукупність водоростей, що прикріплюються до стебел та листя вищих водних рослин, найбільш зустрічаються представники діатомових (гомфонема) та зелених (кладофора).
Наземні або аерофільні водорості утворюють різнобарвні плівки на деревах, дахах та стінах домівок. На стовбурах дерев можна зустріти представників зелених водоростей – види роду плеврокок, хлорела.
Ґрунтові водорості: наземні – деякі види ностока, водно-наземні – різні види зелених, синьо-зелених, діатомових, жовто-зелених.
Методи збору водоростей.
Збір фітопланктону. Для вивчення видового складу фітопланктону при інтенсивному розвитку водоростей достатньо зачерпнути воду з водоймища, при слабкому розвитку – застосовуються різні методи попереднього концентрування мікроорганізмів( через планктонні сіті).
Збір фітобентоса. Для вивчення видового складу фітобентоса достатньо зібрати донний ґрунт за допомогою пробірки.
Збір періфітону. Для вивчення видового складу періфітону наліт на поверхні різних підводних предметів знімають за допомогою ножа, але при цьому гинуть цікаві організми. Тому водорості краще збирати разом з субстратом. Субстрат разом з водоростями заливають водою із цього ж водоймища.
В лабораторії матеріал для фіксації заливають 4%-ним розчином формальдегіду в скляному посуді та етикують. На етикетках, що заповняють простим олівцем або пастою, вказують номер проби, часта місце збору, прізвище колектора.
Навчальні завдання. Зробити аналіз зібраних водоростей за планом та зарисувати їх.
1.Розмір водорості : (мікро-, макроскопічна.).
2.Організація талому.
3.Структура талому (одно-, багатоклітинна, колоніальна, неклітинна).
4.Колір талому.
5. Форма і розміри клітин.
6.Будова оболонки.
7.Форма, кількість і положення хроматофорів.
8. Кількість ядер і їх положення в клітині.
9. Наявність піреноїдів і їх положення.
10.Способи статевого і безстатевого положення.
11. Місце мешкання.
11 день. Рудеральні та сегетальні рослини
Рудеральна рослинність – це рослинність, яка виникла і сформувалась під впливом свідомої або несвідомої діяльності людини на колись оброблюваних, а нині покинутих малопродуктивних землях, антропогенно порушених територіях, виробітках, смітниках, звалищах тощо. З розвитком цивілізації та урбанізації природних територій питома вага рудеральної рослинності зростатиме. На відкритих місцях вона відіграє роль піонерної рослинності і створює субстрат для поселення більш вимогливих до едафотопу видів та рослинних рудералізованих угруповань. Рудеральна рослинність має ряд характерних ознак:
-по-перше, рудеральна рослинність розвивається під впливом сьогочасної або колишньої діяльності людини;
-по-друге, сформувалась вона на необроблюваних землях;
-по-третє, формується на субстратах в багатьох випадках без розвинутого ґрунтового профілю;
-по четверте, сукцесійні стадії розвитку рудеральної рослинності відбуваються шляхом автогенезу з формуванням піонерних стадій у вигляді одно видових або маловидових заростей;
-по-пя’яте, рудералізовані фітоценози мають локальний характер розвитку і обмежене поширення в природі.
Серед рудеральних бур’янів розрізняються дві групи, що різняться між собою специфічною мікроструктурою. Одна група рослин росте на цупкому, внаслідок витоптування ґрунті – вздовж доріг, по стежках (кульбаба лікарська, спориш, подорожник великий, тонконіг однорічний, конюшина повзуча). Всі ці рослини мають невисокі, або повзучі стебла, листки дрібні, притиснути до стебел або зібрані в розетку. У придорожніх рослин добре виявлена мінливість, яка легко в спостерігається у рослин, що проростають у різних умовах.
Інша група бур’янів мешкає на пустирях, межах, навколо тваринних дворів, на смітниках. У більшості смітних рослин високі стебла, великі жорсткі, іноді колючі листя ( кропива жалка, татарник звичайний, лопухи, чортополохи, види полину, нетреба звичайна).
Сегетальна рослинність. Рослинність, яка сформувалась з незапам’ятних часів під впливом цілеспрямованої чи несвідомої господарської діяльності людини та підтримується внаслідок оброблювання ґрунту у процесі вирощування фітоценозів, або розвиваються на необроблюваних покинутих малопродуктивних землях чи з’явилась на техногенно порушених територіях, вилучених із землекористування або таких, що є в ньому, називається ся сегетальною.
Історія сегетальної рослинності тісно пов’язана з історією землеробства. З тих пір, як людина вперше створила культурні угруповання, на них одночасно потрапляли рослини оточуючих природних рослинних угруповань. Їх проникнення в агрофітоценози відбувається звичайно спонтанно через біологічні особливості ценобіонтів: шляхом вегетативного розмноження, занесення плодів і насіння вітром, птахами та іншими чинниками. Поява чужорідних рослин була причиною засмічення посівів: їх участь була небажаною, оскільки вони заглушали розвиток культури, перехоплювали поживні речовини і виснажували ґрунт.
Бур’янисті сегетальні рослини заглушують посіви, забруднюють ґрунт і посівний матеріал, а деякі є осередком грибних захворювань. Деякі польові бур’яни досягають такої високої спеціалізації, що забруднюють визначену культуру, подібні з нею і її насінням, яке під час збирання важко відрізнити.
За тривалістю життя і циклу розвитку серед бур’янів розрізняють: ярові однорічні, розвиток яких обмежується одним вегетативним періодом ( лобода біла, вівсюг, редька дика), озимі однорічні, які проростають з насіння восени, а цвітуть і плодоносять після перезимівлі ( брому польовий, ромашка). Всі однорічні бур’яни розмножуються тільки насінням, характеризуються високою насіннєвою продуктивністю. Дворічні бур’яни в перший рок життя розмножуються тільки вегетативно, на другий рік цвітуть і плодоносять (буркун, пирій, чортополох). Багаторічні бур’яни відносяться до різних життєвих форм: срижнекореневим, мичкокореневим, кореневищним. Їм властиве насіннєве і вегетативне розмноження. Найбільш злісні бур’яни – кореневищні і коренепаросткові, їм властива висока вегетативна рухомість (пирій повзучий, хвощ польовий, льонок звичайний, березка, осот польовий, молочай лозиновидний).
Навчальні завдання. Скласти зведений список бур’янів району практики.
У ньому визначаються найважливіші біологічні особливості бур’янів за схемою:
Визначення рослин та їх систематичне положення.
Біологічні особливості бур’янів.
Господарська оцінка.
Прогноз розвитку забур’янення поля.
Заходи обмеження забур’янення: механічні, агротехнічні, хімічні, біологічні, комплексні, інтегровані.
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 235; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!