ТЕМА 3. КЛАСИЧНИЙ ПЕРІОД У РОЗВИТКУ СОЦІОЛОГІЇ
Виникнення і розвиток соціології як окремої науки.
Натуралізм у соціології XIX - XX ст.
Психологічні школи у соціології.
Емпіричні соціальні дослідження.
Сучасна західна соціологія.
Виникнення і розвиток соціології як окремої науки
Термін „соціологія" запропонував французький філософ Огюст Конт (1798-1857). Він обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства, виділення соціології як окремої науки, пізнання законів суспільного розвитку та їх використання для блага суспільства. Він вважав, що суспільствознавство має ґрунтуватися на фактах, досліджуючи соціальні явища емпірично та аналітично, як це робить природознавство. Завдяки цьому воно зможе відійти від абстрактних структур і стати „позитивним", тобто здатним позитивно вирішувати суспільні проблеми.
Позитивістське соціологічне спрямування не визнавало ні ідеалізму, ні матеріалізму, а виходило з тези, що усе позитивне знання можна отримати лише як результат дослідження окремих спеціальних наук чи їх синтетичного об'єднання, і що сама лише філософія не може претендувати на вичерпне дослідження реальності.
Позитивне знання - це знання, засноване не на умоглядності, а на спостереженнях та експериментах. Позитивізм орієнтувався на емпіричне обґрунтування теорій, які б мали таку ж доказовість, як і природничо-наукові, на факти і з'ясування того, як саме, а не чому саме відбуваються ті чи інші події та процеси.
|
|
|
Досліджуючи характерні особливості суспільства, О.Конт зробив спробу сформувати закони його функціонування та розвитку.
Перший (основний) закон - закон трьох етапів прогресу людського інтелекту:
1 -теологічний (неподільне панування релігійної свідомості до 1300
року), для якого характерним було всі пояснення усіх явищ на основі
релігійних уявлень;
2 - метафізичний (з 1300 до 1800 року), при якій надприродні
фактори у поясненні природи замінюються на сутності та причини;
3 - позитивний, або науковий (поч. з XIX ст.), коли виникає наука про
суспільство.
Другий закон - це закон поділу і кооперації праці, завдяки чому утворюються різні соціальні та професійні групи, зростає різноманітність суспільства, підвищується життєвий рівень людей.
трансформації відносин і думок якоїсь групи людей протягом певного проміжку часу (від декілька місяців до двох років);
• групове інтерв'ю - запланована бесіда в колі сім'ї, групи
студентів, виробничої бригади, в процесі якої дослідник прагне викликати
дискусію;
• багаторазове інтерв'ю - один із варіантів повторного інтерв'ю для
всебічного і глибокого вивчення особистості респондента протягом
тривалого проміжку часу;
|
|
|
• неспрямоване інтерв'ю - різновид неформалізованого (вільного)
інтерв'ю, виконує яскраво виражену психотерапевтичну функцію. Вся
ініціатива ведення бесіди знаходиться в руках респондента. Завдання
інтерв'юера - уважно вислуховувати висловлювання респондента на
певні теми, що його хвилюють.
Підготовка і проведення анкетного опитування
Анкетне опитування - один з основних і найчастіше використовуваних видів соціологічного опитування. Його суттєвою ознакою є те, що на відміну від інтерв'ю респондент сам читає запитання анкети та сам фіксує свої відповіді. Анкета (від франц. enguete -розслідування) - впорядкований за змістом і формою перелік питань та висловлювань, втілених у вигляді опитувального листа чи опиту вал ьника.
Розрізняють очне (або звичайне) і заочне (поштове і пресове) анкетне опитування. При очному опитуванні дослідник може роздати анкети респондентам, а потім їх зібрати, але при заповнюванні анкети не бути присутнім (такий вид опитування зветься роздавальним). В іншому випадку дослідник може бути присутнім при заповненні анкети. Залежно від кількості осіб, яких одночасно опитують, анкетні опитування бувають індивідуальними або груповими.
|
|
|
Відрізняють масові і спеціалізовані опитування. Якщо учасники масових опитувань - респонденти, то у спеціалізованих головне джерело інформації - професійно-компетентні особи (експерти), думку яких у соціології враховують при експертному опитуванні.
Поштове опитування - різновид опитування анкетного. При потовому опитуванні анкета розповсюджується серед потенційних респондентів за допомогою поштової служби у вигляді самостійного поштового відправлення за адресами осіб, які, як правило, спеціально відібрані, бо у своїй сукупності, на думку дослідників, репрезентують певну соціальну спільність.
Різновидом анкетного опитування є пресове опитування, при якому анкета друкується на шпальтах газет, журналів, тому можливість її заповнення та повернення обмежена колом читачів відповідного видання.
20
97
інтерв'юера, який задає питання і сам спрямовує бесіду з кожною людиною згідно з опрацьованим сценарієм і фіксує одержані відповіді.
Інтерв'ювання має свої переваги і недоліки, які слід враховувати при виборі методів збирання соціологічної інформації. До переваг можна віднести те, що тут підвищуються можливості надійності зібраних даних, додатково з'ясовуються нові дані з досліджуваного процесу, поглиблюється розуміння між дослідником і людьми, які дають інтерв'ю. Все це у цілому підвищує ефективність і достовірність опрацьованих підсумкових результатів, практичність рекомендацій, проектів та реальність їх використання.
|
|
|
Щодо недоліків, то дослідженням за допомогою інтерв'ю охоплюється передусім обмежений контингент, потрібно мати добре підготовлених та досвідчених інтерв'юерів, сильний вплив інтерв'юера на опитуваного тощо. Тому інтерв'ю добре себе зарекомендували в експертному опитуванні.
У прикладній соціології використовуються наступні види інтерв'ю:
• вільне інтерв'ю, коли, як правило, немає плану і завчасно
сформульованих запитань. Його проводять не інтерв'юери, а соціологи,
які самі визначають тему бесіди, формулюють запитання, їх
послідовність, уточнюють тему і т. д. Таке інтерв'ю є незамінним
методом на ранніх розвідувальних стадіях дослідження;
• глибинне інтерв'ю має за мету отримати інформацію, яка
засвідчує не лише наявність того чи іншого соціального факту, явища,
але й пояснює причини появи даних фактів, явищ;
• фокусоване спрямоване інтерв'ю - вивчення громадської думки
відносно конкретної події, факту, ситуації;
• стандартизоване (формалізоване) інтерв'ю, коли
формулювання запитань, їх порядок, кількість і перелік можливих
альтернативних відповідей, їх кодування і форма запису
передбачаються заздалегідь і суворо фіксуються в своїй одноманітності.
Цей вид інтерв'ю - найбільш поширений, найчастіше його застосовують
при переписі населення.
Існують і Інші класифікації інтерв'ю. Так, в залежності від мети, їх ділять на:
• інтерв'ю думок і відносин стосовно актуальних подій, явищ;
• документальне інтерв'ю - мета відтворення яких-небудь минулих
фактів, соціальних подій шляхом опитування їх свідків, безпосередніх
учасників. За типом суб'єктів, що опитуються, виділяють інтерв'ю з:
• відповідальною офіційною особою;
• експертом;
• респондентом буквально - представником певної групи
населення. За процедурою проведення відрізняють такі типи інтерв'ю:
• панельне (повторне) інтерв'ю - спрямоване на вивчення
Соціологія, яку О.Конт вважав вершиною наук, повинна розвиватися як аналіз соціальної динаміки та соціальної статики. Соціальна динаміка повинна розглядати загальні закони соціального розвитку, а соціальна статика - взаємодію складових елементів суспільства.
3.2. Натуралізм у соціологи XIX - XX ст.
Погляди О.Конта лягли в основу багатьох пізніших напрямків соціологічної думки, представники яких шукали причини суспільних змін поза суспільством - у природних та біологічних факторах. Цьому сприяли досягнення природознавства, зокрема відкриття Ч.Дарвіна. Одним із представників такого підходу був Ґерберт Г.Спенсер (1820-1903) - засновник органічної школи.
На думку Ґ.Спенсера, суспільство копіює та відтворює живий організм, а це означає, що ним керують біологічні закони (наприклад, закон боротьби за Існування, виведений Ч.Дарвіном для біологічного середовища, Г.Спенсер трактує як закон класової боротьби для середовища соціального).
Ототожнюючи суспільство з біологічним організмом, Г.Спенсер дає порівняльний аналіз соціальних та біологічних організмів. Г.Спенсер стверджує, що кожен елемент соціальної системи виконує свої функції: землеробство і промисловість - функцію харчування, торгівля -кровообігу, армія - захисні функції шкіри, транспорт - кровоносних судин. Суспільство, на думку Ґ.Спенсера, як і живий організм, нормально функціонує лише за умови узгодженої взаємодії його органів.
Органічна школа ототожнювала суспільство з організмом людини і пояснювала соціальне життя біологічними закономірностями. Представники цієї школи вважали, що суспільство і є організм. Йому характерні всі властивості організму: цілісність, доцільність, спеціалізація органів. Для пояснення суспільного життя використовувалися такі категорії, як „соціальні тканини", „органи", „соціальні хвороби". На думку представників цієї школи нормальний розвиток має відбуватися лише еволюційно.
Расово-антропологічна школа. Представники цієї школи переносили на людське суспільство закони „природного відбору", „боротьби за існування", інтерпретували суспільний розвиток як боротьбу „вищих" та „нижчих" рас та класів. Саме в межах цих концепцій було зроблено спробу довести зверхність, перевагу білої раси над іншими. (Ці ідеї пізніше досить активно використовували німецькі фашисти).
Один із засновників даної школи, французький філософ Артюр де Гобіно (1816-1882), вважає, що чистота раси - це джерело розвитку цивілізації. Чим чистіша раса біологічно, тим значніші її вроджені здібності і тим інтенсивніше раса розвивається (в історичному аспекті).
96
21
Успішно розвиватись цивілізація може тільки тоді, коли головною расою є біла. Інші раси, на його думку, є нижчими.
Концепції расово-антропологічної школи були засуджені та відкинуті наукою. їх вивчення має не наукове, а загальноосвітнє значення.
Теорія соціал-дарвінізму, як соціологічний напрям сформувався під впливом еволюційної теорії Ч.Дарвіна. Представники цієї школи (Л.Гумплович, У.Беджгот, У.Самнер) зводили закономірності розвитку людського суспільства до закономірностей біологічної еволюції, зокрема до природного відбору, і розглядали соціальний прогрес, як постійний процес боротьби за існування, коли виживає тільки найсильніший, найбільш пристосований.
Представник даної школи, австрійський соціолог Л.Гумплович розглядав соціологію як науку про соціальні групи та відносини між ними. В основу цих відносин він покладав закон боротьби за Існування, але не на рівні окремої людини, а в межах між групових суперечностей та протиборств. Тому основним законом суспільства, на його думку, є прагнення кожної соціальної групи підпорядкувати собі будь-яку іншу соціальну групу, що виражається у бажанні панування.
Марксистська школа соціології. У своїх соціологічних поглядах Карл Маркс (1818-1883) обґрунтовує думку, що в основі суспільного розвитку лежить спосіб виробництва матеріальних благ.
Серед багатьох видів стосунків між людьми (політичних, правових, сімейних, моральних) як базові марксизм виділяє відносини у сфері виробництва матеріальних благ, вони становлять суспільний базис. Минуле і майбутнє людства постає як послідовний, закономірний процес зміни економічного устрою суспільства, розвитку спочатку матеріального, а вже потім духовного життя поколінь.
Особливе місце у філософії марксизму посідає проблема людини, природа якої зводиться лише до соціальних рис і трактується як сукупність усіх суспільних відносин. Людина постає тут як носій соціальної активності, суб'єкт діяльності, творець матеріальних та духовних цінностей. Проблема людини у марксизмі пов'язана із осмисленням такого суспільного феномену як відчуження. Відчуження -це складне явище, змістом якого є перетворення самого процесу людської діяльності та її результатів у силу, що панує над людиною.
Засновники марксистської філософії прийшли до висновку, що причиною відчуження є експлуатація людини людиною, в основі якої лежить приватна власність. Вихід з даної ситуації вони вбачали в утверджені нового типу власності - власності всіх і кожного водночас, тобто суспільної за своїм характером. Суспільством вільної праці, соціальної рівності, справедливості та гуманізму проголошується комунізм.
мотивації до праці, інтересу до професії, рівень задоволення чинниками виробничої ситуації тощо); характеризують умови, за якими експеримент дав позитивні наслідки (виробничі, морально-психологічні, гігієнічні, навчальні, матеріальні та ін.), дані щодо затрат часу, зусиль і засобів; межі застосування перевіреної експериментом системи заходів.
Важливим елементом аналізу результатів експерименту є вироблення науково-практичних рекомендацій з чітко зазначеною межею можливого застосування системи заходів у соціальній практиці.
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 303; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!