Питання 1. Світова система господарства та її вплив на економіку провідних країн Європи та США. Становлення системи державного регулювання економіки.
Світове господарство пройшло довгий і складний шлях становлення і розвитку, остаточно сформувавшись близько 100 років тому.
Сутність та етапи формування світового господарства:
Перший етап (кінець Х V ст. – кінець XVIII ст.). Характерні риси:
• Початок формування світових ринків;
• Світове господарство було обмеженим,залишаючись сферою прикладання тільки купецького капіталу;
• Експедиції Х. Колумба, Васко да Гами, Магелану та інших розсунули межі наявного ринку в багато разів, приєднавши до нього нові величезні регіони;
• Процес розкладу замкнутого феодального гос-ва та формування ринкових капіталістичних відносин;
• Процес первісного нагромаждження капіталу і фомування відносин вільної конкуренції;
• Центральною фігурою руху економіки стає “економічна людина” з сильними мотивами вигоди, заповзятлива, готова заради прибутку йти на ризик;
Другий етап (кінець XVIII ст. – друга половина XIX ст.).Характерні риси:
• Суспільний поділ праці вийшов за межі національних господарств і перетворив країни на ланки єдиного відтворювального процесу;
• Поглиблюється міжнародний поділ праці, спеціалізація, інтернаціоналізація виробництва, вільне переміщення в геоекономічному просторі товарів і капіталів;
• Період промислових революцій;
• Період розвитку класичного капіталізму;
• Міжнародний поділ праці став більше залежити від розвитку продуктивних сил, технічного рівня виробництва;
|
|
|
• Залежність економік окремих країн одна від одної і від світової економічної кон’юнктури різко посилилася;
• Прагнення капіталу до самозростання, скорочення витрат і збільшення прибутку, до почуку найбільш вигідного застосування обумовлює його вихід за національні межі;
• Формування колоніальних імперій.
Третій етап (на межі XIX - ХХ ст.).Характерні риси:
• Сформувалася світова система господарства.
• У світовому господарстві як єдиній системі об’єдналися взаємозалежні і взаємодіючі господарства різних країн світу, що функціонують за узгодженими правилами;
• Між національними господарствами відбувається міграція капіталів, робочої сили, товарів, виникають спільні підприємства, інститути, організації;
• Утворюються міжнародні монополістичні союзи, що поділяють світ на сфери економічного впливу;
• Різноманітніші форми вивозу капіталу стали найважливішою рушійною силою, що розвивала і поглиблювала світогосподарські зв’язки.
• Капітал втрачає свою виняткову національну природу, оскільки власниками капіталу стають громадяни різних країн;
• Результатом інтернаціоналізації капіталу стало утворення міжнародних монополій у формах транснаціональних та міжнародних корпорацій.
|
|
|
Отже, світова система господарства виступає як сукупність національних господарств, що знаходяться у динаміці та розвитку, міжнародних економічних організацій та міжнародних економічних відносин. В основі об’єднання національних господарств у єдине світове господарство лежить міжнародний поділ праці, інтернаціоналізація виробництва та розвиток зовнішньоекономічних зв’язків.
Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. радикально змінилася система економічного життя. Монополія як форма організації господарства посіла визначальні позиції в соціально-економічному житті провідних країн світу. Акціонерні компанії з обмеженою відповідальністю, або корпорації функціонували винятково у великих капіталомістких галузях. Приватні сімейні фірми переважали в таких галузях, як оптова і роздрібна торгівля, ремісниче виробництво, послуги і сільське господарство. У роздрібній торгівлі – від різноманітних товарів до високотехнологічної електроніки – стали переважати великі мультидивізійні підприємства і торговельні компанії мереживного типу, які здійснювали інтеграцію бізнесу аж до виробничої стадії.
|
|
|
Виникли:
ü Конгломерати – величезні корпорації, зайняті виробництвом і продажем десятків і сотеь продуктів.
ü Холдингові компанії - корпорації, єдина функція яких полягала у володінні (керуванні) іншими корпораціями.
Розкрити нову якість ринкової господарської системи, що входила в суперечність з панівною неокласичною доктриною, спробували майже одночасно незалежно один від одного провідні економісти ХХст. Дж. В. Робінсон (1903-1983) та Е. Чемберлін (1899- 1967). Зокрема, Дж. Робінсон у праці «Економічна теорія недосконалої конкуренції» (1933) спростовує існування вільної (досконалої) конкуренції, як механізм, що забезпечує економічну рівновагу. Пропонує концепцію недосконалої конкуренції, аналізуючи такі її види: 1) монополіст-продавець – багато покупців; 2) монополіст-покупець – багато продавців (явище монопсонії).
Одним з найважливіших питань ринкової політики монополістичних компаній вважає можливість використання ціни як інструменту впливу на попит і регулювання збуту через “дискримінацію в цінах”. Дж. Робінсон дійшла висновку, що можливість цінового маневрування підриває основні поступати класичної теорії: незалежність ціноутворення, ототожнення рівноваги попиту і пропонування з оптимальним використанням ресурсів тощо. Аналізувала процес становлення монополій на основі високого рівня концентрації виробництва і капіталу.
|
|
|
Е. Чемберлін вважав, що саме механізм монополістичної конкуренції найліпше забезпечує інтереси економічного добробуту підприємців, фірми та держави. Учений у своїй головній праці «Теорія монополістичної конкуренції» (1933) аналізував структуру ринку, в якій поєднанні елементи конкуренції з елементами монополії. Вважав, що ринок будь-якого виробника за умов монополістичної конкуренції визначається 3-ма чинниками: ціною продукту, його особливостями та витратами по збуту. У його теорії конкуренція і монополія існують разом. Серед причин виникнення монополії називав поза виробничі чинники, зокрема:
1. Унікальні особливості підприємства;
2. Репутацію фірми;
3. Виготовлення товарів-субститутів;
4. Реклама.
Визнавав, що утворення монополій супроводжується підвищенням цін, безробіттям, але при цьому не вважав, що монополісти мають нести відповідальність за таку економічну ситуацію.
Становлення системи державного регулювання економіки. На зламі ХІХ-ХХ ст. світ увійшов у фазу так званого організованого капіталізму, для якого характерними є наступні риси:
1. Крах вільного ринку
2. Панування монополій
3. Інкорпорація державної влади.
Основним чинником еволюції індустріальних країн став постійно зростаючий вплив держави на політичне і економічне життя суспільства. Державне регулювання економічних процесів стає необхідністю З’являються антитрестівські й антикартельні закони як спроба захисту інтересів покупців; акціонерне законодавство. Для охорони інтересів акціонерних фірм і мобілізації на їх користь грошових ресурсів держава іноді бере на себе роль гаранта випущених ними приватних позик; за рахунок бюджета вона часто видає субсидії великим акціонерним компаніям, коли виникає загроза їх банкрутства. Держава виступає власником значної кількості промислових, транспортних та інших підприємств, в її руках знаходяться емісійні банки, а отже контроль над грошовим обігом.
Отже, на початку ХХ ст. функції державного регулювання в розвинутих країнах Заходу здійснювалися через соціально-економічну, валютно-фінансову, стрктурно-інвестиційну політику, використовуючи такі важелі, як законодавство, митні тарифи, податки, кредити, пільги, державні гарантії і замовлення, позики, регулювання фінансового ринку.
Марксисти охарактеризували нову систему економічних відносин як державно-монополістичний капіталізм (ДМК).
Економічний розвиток країн на межі ХІХ – ХХ ст. відбувався нерівномірно. Найвищі темпи економічного зростання демонстрували молоді капіталістичні держави, такі, як США, Німеччина, Японія, які випереджали за економічними показниками Великобританію та Францію.
Основні особливості економічного розвитку США – серія буржуазних реформ початку ХХ ст., що дістала назву “прогресивна ера”.
Політика “чесного курсу” Т. Рузвельта (1901-1909 рр.). Головна ідея: створення системи контролю за діяльністю трестів з боку уряду. У зв’язку з банківською кризою (1907-1908 рр.) був ухвалений закон Олдрича-Вриланда. Суть: Створення підконтрольної конгресу банківської структури з усіма функціями державного банку терміном на 6 років.
Політика буржуазних реформ президента В. Вільсона (1913 – 1921 рр.) – “Нова демократія”. Головна ідея: регулювання конкуренції. Прийнятті закону про створення 1913 р. федеральної резервної системи (ФРС)
Отже, буржуазні реформи “прогресивної ери” свідчили про зародження тенденції державно-монополістичного регулювання в економічному житті країни і про посилення виконавчої влади в її політичній системі.
Теорії імперіалізму. Засновником економічної інтерпретації імперіалізму вважають англійського ліберального економіста Дж.А. Гобсона, який у праці “Імперіалізм” (1902 р.) висловив думку, що імперіалізм: створює надто великі перепони для економічного розвитку, що в подальшому призводить до війни; можна перемогти за допомогою суспільних реформ, що позитивні риси моноплізації обмежували б доходи олігархічних кіл, які безпосередньо пов’язані з імперіалістичною політикою.
Економічну інтерпретацію імперіалізму розвивали також Р. Гільфердинг, В.І. Ленін, Я. Ріссер, Г. Шульце-Геверніц та інші.
В.І. Ленін: Праця “Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму” (1916 р.):
• Теорія побудована на марксистських засадах
• Не визнавалися позитивні риси монополізації виробництва та вивозу капіталу
• Відкидалися положення про можливість пом’якшення циклічності шляхом переливу капіталу.
Й.А. Шумпетер: Праця “Соціологія імперіалізму” (1919 р.)
• Доводив, що клас воїнів є традиційною структурою суспільства, яке віддає “воїнам” свої цінності та прагнення
• Монополії є викривленням природи капіталізму і являють собою породження успадкованої від феодального порядку системи протекціонізму і тарифів
• Імперіалізм виникає на підґрунті егоїзму фінансової олігархії
На його думку, імперіалізм являє собою результат випадкового поєднання монетаризму, монополії і фінансової олігархії.
Основні суперечності між великими державами світу:
• Загострення суперництва держав визначалося значною мірою відносною нерівномірністю їхнього соціально-економічного розвитку, що впливало на рівень і форми їх зовнішньої експансії.
• Європа була поділена на 2 ворожих блоки держав – Антанту і Троїстий союз.
• Німеччина планувала захоплення Бельгії, Прибалтики, Причорномор,я Кавказу, Марокко, Конго, та Китаї.
• Втручання Німеччини в Балканське питання, її підтримкою там політики Австро-Угорщини та Туреччини.
• Головною метою держав Антанти було “покласти край німецькому імперіалізму”.
• Загострилися і німецько-американські відносини в галузі експорту продукції машинобудування в Латинській Америці, Азії, Бл.Сходу.
• Росія передбачала отримати протоки Босфор і Дарданелли, землі на Бл.Сході, контроль над Туреччиною, залишок Польщі і Галичину.
• Франція: повернення Ельзасу та Лотарингії, захоплення Саара, Рейнської промислової зони, мала претензіїна частину турецьких і німецьких володінь.
• Англія: витиснення Німеччини та Туреччини з Близького і Середнього Сходу, захоплення німецьких колоній.
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 68; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!