Розкажіть про правове врегулювання аграрного питання в УНР доби Директорії
Базовим нормативно-правовим актом, що регламентував землекористування в УНР доби Директорії був "Основний земельний закон для всіх земель Української Народної Республіки" (8 січня 1919 р.).
В основу землекористування були покладені принципи ліквідації приватної власності на землю та її націоналізація, вилучення землі з грошового обігу та заборона використовувати найману працю, розподіл великих землеволодінь і створення дрібного селянського землекористування, при збереженні від розподілу частини великих т. зв. культурних і промислових господарств, що передавалися хліборобським спілкам чи іншим земельним установам
Землі сільськогосподарського призначення перебували у підпорядкуванні народного міністерства земельних справ та підпорядкованих йому місцевих земельних установ - сільських, волосних, повітових та губернських земельних управ, створених відповідно до розпорядження Директорії (15 грудня 1918 р.) і затвердженого Директорією Статуту земельних управ (18 січня 1919 p.).
Землекористування дозволялося у двох формах: загально-громадській та приватнотрудовій. Суб'єктами користування земель сільськогосподарського призначення визнавалися держава (в особі земельних установ), сільська громада, окрема особа, сім'я та спіш товариство. Правом землекористування наділялися усі громадяни і УНР незалежно від статі, віри та національності, однак передусім ті громадяни, які обробляли землю власною працею. Користувач землі міг передати своє право на землекористування наділом у спадок, повідомивши про це у повітову земельну управу. Але без письмової згоди усіх дорослих членів сім'ї, поданої до повітової земельної управи, власник господарства не мав права залишити земельну ділянку або передати її іншій особі
|
|
|
Конкретизувати норми земельного закону була покликана ухвалена Радою Народних Міністрів постанова "Про тимчасове користування землею у 1919 р." (15 березня 1919 р.)..
аграрний Закон Директорії від 8 січня 1919 р. не вичерпував усі заходи в галузі аграрних перетворень. Було прийнято згаданий вище Закон "Про додаткове наділення землею козаків народної республіканської армії" (18 січня 1919 р.),
правова регламентація землекористування в УНР доби Директорії, що в основному відбувалася у надзвичайних умовах воєнної інтервенції, здійснювалася на основі базового нормативно-правового акта - "Основний земельний закон для всіх земель Української народної республіки" (8 січня 1919 р.). Він закріплював скасування приватної власності на землю, ліси та надра, перехід їх у власність держави. Замість земельних комісій, які діяли за часів Гетьманату, питаннями проведення аграрної реформи на місцях займалися земельні управи.
|
|
|
6) охарактеризуйте систему військових судів «укр держави» ….. Система військових судів Української держави гетьмана П. Скоропадського базувалася на кількох нормативно-правових актах :
Закон "Про військову підсудність" (30 травня 1918 р.) визначав протиправні діяння, що мали розглядатися військовими судами у порядку звичайної підсудності та у порядку виняткової підсудності .У порядку виняткової підсудності військовому суду підлягали також і цивільні особи у разі вчинення ними під час війни чи військового стану таких злочинів, як зрада, шпигунство, повстання проти влади, опір владі, напад на військових при виконанні ними службових обов'язків, грабіж, підпал, зґвалтування…. А в разі ведення бойових дій на чужій території військовому суду в порядку виняткової підсудності підлягали жителі місцевостей, захоплених армією під час війни.
Наприкінці липня 1918 р. Рада міністрів надала право міністру внутрішніх справ передавати військовим судам для розгляду, за погодженням з міністром військових справ і міністром юстиції, справи про всі злочини проти державного устрою України, напади на урядових осіб цивільних відомств при виконанні службових обов'язків, навмисне знищення чи пошкодження майна і фальсифікування грошових знаків.
|
|
|
Згідно з ухваленим Законом "Про організацію військово-судових інституцій та їх компетенцію" (21 червня 1918 р.), військові суди поділялися на вищі і штабові. А систему гетьманської військової юстиції очолювало Головне військово-судове управління, що складалося з трьох відділів: загального, прокурорського та законодавчого. На загальний відділ покладались функції вирішення персональних та господарських справ. Прокурорський відділ, перейменований згодом на касаційний, здійснював прокурорський нагляд. У законодавчому відділі працювали над створенням нового українського військового законодавства (Ю. Вовк).
Військові судові установи у своїй діяльності мали керуватися колишніми російськими законами, якщо "постанови в цих законах не будуть суперечити новим законам Української держави". Вищі військові суди розглядали справи військових і про військових, що займали посаду не нижче за командира окремої частини. До компетенції штабних судів належали всі справи, які не підлягали вищим військовим судам У засіданнях вищого військового суду передбачалась участь прокурора й захисника, проте в штабних судах їхня присутність не була обов'язкова. Касаційне оскарження вироків усіх військових судів було передбачено в Генеральному суді.
|
|
|
Варто зазначити, що на території Української держави у 1918 р. діяли також і окупаційні військові суди, які були судами виняткової юрисдикції особливого роду (В. Німченко). Розгул і свавілля таких судів Міністерство юстиції доби Гетьманату виправдовувало послабленням функцій національного судового апарату. Військова влада Німеччини і Австро-Угорщини прямо зобов'язувала власні військові суди приймати до розгляду будь-які кримінальні справи щодо українських громадян.
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 65; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!