Обов’язки сторін за договором страхування.
Обов'язки страховика
Обов'язок страховика при укладанні договору — ознайомити страхувальника з правилами і умовами страхування. Обов'язки під час виконання договору:
- не розголошувати інформацію, яка йому стала відомою у зв'язку з укладенням договору, щодо страхувальника, застрахованого, вигодонабувача, яка пов'язана із станом їх здоров'я, майновим становищем, та інші відомості, пов'язані з комерційною таємницею, особистим чи сімейним життям.
Конфіденційна інформація щодо діяльності та фінансового становища страхувальника може бути надана лише на письмову вимогу суду, а також правоохоронним та податковим органам на їх письмову вимогу за конкретним договором страхування у разі порушення кримінальної справи щодо певної фізичної або юридичної особи;
- за заявою страхувальника переукласти з ним договір страхування у випадку здійснення страховиком заходів щодо зменшення страхового ризику або збільшенні вартості майна.
Обов'язки страхувальника при укладенні договору:
- надати інформацію про ступінь страхового ризику. Страхувальник зобов'язаний сповістити страховика про всі відомі йому обставини, які мають істотне значення для визначення ступеня страхового ризику. Страхова компанія, яка бере на себе ризик страхувальника, має бути впевнена, що страхувальник не приховує від неї ніяких відомостей;
- повідомити про інші діючі договори страхування щодо об'єкта страхування. Страхування не може мати на меті збагачення страхувальника, тому законодавець передбачив, що якщо майно застраховане у кількох страховиків, то страхове відшкодування, що виплачується усіма страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна. Тому бажання страхувальника застрахувати майно в повному обсязі у кількох страховиків можна пояснити або бажанням отримати додаткову гарантію задоволення майнових інтересів у випадку банкрутства однієї із страхових компаній, або його недобросовісністю в майбутньому і намаганням отримати кілька страхових відшкодувань у різних страхових компаній у випадку загибелі майна.
Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт страхування уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним (ст. 989 ЦК).
Обов'язки на етапі виконання договору страхування:
- своєчасно сплачувати страхові внески (страхову премію, страхові платежі). Сплата страхових внесків — головний обов'язок страхувальника.
|
|
|
Підстави для відмови страховика від здійснення страхової виплати.
991
1. Страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі:
1) навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов'язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації;
|
|
|
2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;
3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку;
4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала;
5) несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;
6) наявності інших підстав, встановлених законом.
2. Договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.
3. Рішення страховика про відмову здійснити страхову виплату повідомляється страхувальникові у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.
|
|
|
Договір доручення.
Доручення — договір, за яким одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.
1. Предметом договору доручення є вчинення певних юридичних дій. Такими діями, враховуючи специфіку договору доручення, зокрема, можуть бути:
o вчинення правочинів (укладення договорів купівлі-продажу, поставки тощо). Причому в цьому разі в обов'язки повіреного можуть входити як пошук можливих партнерів, так і власне укладення угоди на умовах, що вказані в договорі доручення;
o представництво перед третіми особами (в тому числі представництво в судових та інших державних органах та недержавних організаціях). Причому в цьому разі в договорі доручення може бути обумовлено необхідність досягнення повіреним відповідного результату внаслідок такого представництва (виграш судової справи) та залежність розміру винагороди від досягнення такого результату,
o вчинення інших дій, не заборонених законодавством (наприклад, доручення клієнта банку на перерахування останнім певної суми з рахунку клієнта. Щоправда, в цьому разі відносини доручення оформлюються не договором, а шляхом прийняття банком до виконання платіжного доручення клієнта - ст.ст. 1089-1091 ЦК).
|
|
|
2. Юридичні дії вчиняються від імені довірителя. Фактично, йдеться про представництво повіреним інтересів довірителя. Згідно зі ст. 239 ЦК правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє; відповідно, правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки не повіреного, а саме довірителя (ч. 1 ст. 1000 ЦК). Іншими словами, повірений жодних цивільних прав та обов'язків за правочинами, які він вчинив на виконання договору доручення, не набуває.
3. Юридичні дії вчиняються за рахунок довірителя. Пояснення містяться у ст. 1007 ЦК при визначенні обов'язків довірителя. Так, згідно з ч. 2 цієї статті довіритель, зокрема, зобов'язаний:
1) забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення;
2) відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення.
4. Сторонами договору доручення є довіритель і повірений. Ними можуть бути як юридичні, так і фізичні особи незалежно від наявності статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Якщо відносини доручення виникають у сфері і з приводу підприємницької діяльності, суб'єкти яких мають статус суб'єктів підприємницької діяльності, оформлення таких відносин здійснюється за допомогою різновиду договору доручення - агентського договору. В інших випадках (якщо, наприклад, одним із суб'єктів є особа, що має статус суб'єкта підприємницької діяльності, для якої представництво є видом підприємницької діяльності, а іншим суб'єктом є особа без такого статусу), такі відносини оформлюються не за правилами про агентський договір, а за загальними положеннями про договір доручення.
5. Строк не є істотною умовою договору доручення. Проте відповідно до ст. 1001 ЦК він може бути визначений, і саме протягом Цього строку повірений має право діяти від імені довірителя.
6. ЦК встановлені спеціальні підстави припинення договору доручення, а також наслідки такого припинення. Згідно зі ст. 1008 ЦК договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі:
1) відмови довірителя або повіреного від договору;
2) визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім;
3) смерті довірителя або повіреного.
7. Договір доручення належить до консенсуальних і двосторонніх договорів.
Договір комісії.
Договір комісії — правочин, за яким одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
1. Предметом договору комісії є вчинення одного чи декількох правочинів. Це робить інститут комісії схожим до інституту комерційного посередництва, що оформлюється агентськими договорами, предметом яких також є вчинення правочинів, зокрема, укладення договорів, і, відповідно, відрізняє від інституту доручення, предметом якого є "вчинення юридичних дій", в тому числі укладення договорів.
2. Сторонами договору комісії є комісіонер і комітент. Комісіонер є виконавцем доручення, що дає комітент.
3. Комісіонер зобов'язується вчиняти правочини від свого імені. Це є чи не найголовнішою відмінністю договору комісії від договору доручення, за яким повірений зобов'язується вчинити дії від імені довірителя. Проте на цю особливість не звертає увагу Закон України від 3 квітня 1997 р. "Про податок на додану вартість", л. 4.7 ст. 4 якого фактично прирівнює договори доручення до договорів комісії, вказуючи при цьому на те, що в межах цих договорів відбувається уповноваження "платника податку (комісіонера) здійснювати продаж товарів від імені та за дорученням іншої особи (комітента)".
4. Комісіонер вчиняє правочини за рахунок комітента, що є спільною рисою договору комісії із договором доручення. Стаття 1016 ЦК зобов'язує комітента забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання обов'язку перед третьою особою. Згідно зі ст. 1024 ЦК комісіонер має право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв'язку 3' виконанням своїх обов'язків за договором комісії, зокрема, у випадку, якщо він або субкомісіонер вжив усіх заходів щодо вчинення правочину, але не міг його вчинити за обставин, які від нього не залежали.
5. Комісіонер вчиняє правочини за винагороду. За змістом ст. 1013 ЦК комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії. Якщо договором комісії розмір плати не визначений, вона виплачується після виконання договору комісії, виходячи із звичайних цін за такі послуги. Якщо договір комісії не був виконаний з причин, які залежали від комітента, комісіонер має право на комісійну плату на загальних підставах.
6. У договорі комісії містяться вказівки комітента щодо виконання комісіонером його обов'язків. Проте законодавство допускає можливість відступу від таких вказівок, виходячи з умов виконання договору і у разі, якщо нього вимагають інтереси комітента.
7. Договір комісії і консенсуальним, тобто вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди зі всіх істотних умов (найчастіше таким моментом с момент підписання його сторонами). Вказівок щодо форми договору комісії 11К не містить, тому застосовуються загальні положення ст.ст. 205-210 ЦК щодо форми правочинів. Згідно зі ст. 1012 ПК договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з або без визначення території його виконання, з умовою чи Ос і умови щодо асортименту товарів, які с предметом комісії.
8. ЦК передбачає можливість сторін відмовитись віл договору комісії. Так, згідно зі ст. 1025 ЦК комітент має право відмовитися від договору комісії. Якщо договір комісії укладено без визначення строку, комітент повинен повідомити комісіонера про відмову від договору не пізніше ніж за 30 днів.
Договір позики.
Договір позики - це один з видів зобов'язань, спрямованих на передачу майна
На договір позики поширюються загальні правила про форму угод. Договір позики, якщо однією стороною його є юридична особа, укладається обов’язково в письмовій формі. Позика надається без чітко визначеного цільового використання наданих кош-
тів. За договором позики також не передбачається нарахування відсотків чи приріст наданих у позику речей. Передані в борг оборотні засоби переходять у власність позичальника, і він має право поставити їх на баланс. Договір не підлягає нотаріальному засвідченню.
Договір позики є безоплатним. Його сторонами виступають позикодавець (той, хто надає у позику предмет договору) і позичальник (той, хто його отримує). Предметом договору позики є гроші й взаємозамінні речі, тобто такі, які можна взяти чи надати в позику, надати в борг і отримати інші речі, визначені родови-
ми ознаками. Речі, крім того, мають бути споживаними. Їх можна замінити при поверненні речами такого самого виду та якості. Повертаються ж не ті речі, які надавалися в позику, а інші, аналогічні їм.
За позикою можуть бути передані зерно, молодняк худоби, міндобрива, паливно-мастильні матеріали, пиломатеріали тощо. Також предметом позики можуть бути грошові кошти. Перелік майна дається у тексті договору чи в додатку до нього, який підписується уповноваженою особою співвласників і представником юридичної особи. В переліку мають бути зазначені вид, кількість, вартість та якість майна, що передається (для оборотних засобів), і загальна сума позики (для грошових коштів).
Договір позики може укладатися як на встановлений, так і на визначений моментом затребування строк, тобто договір позики буває, як правило, строковим, але може бути і безстроковим. Борж-
ник (позичальник) управі виконати зобов’язання з повернення позики достроково, якщо інше не встановлено договором.
Після передачі предмета позики (оборотних засобів, грошей) усі обов’язки за договором позики несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором лише права. Позичальник зобов’я-
заний повернути таку саму суму грошей або рівну кількість речей того самого виду та якості у встановлений договором термін. Позикодавець має право вимагати вчасного повернення речей відповідної кількості та якості.
Виконання позичальником договору позики може забезпечуватися неустойкою у формі штрафу або пені. Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом чи договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання, зокрема при простроченні виконання.
Обов’язок позичальника — сплатити за час прострочення 3 % річних з простроченої суми, а також усю суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, якщо договором не встановлений інший відсоток.
Кредитний договір
Креди́тний до́гові́р — цивільно-правовий документ, який визначає взаємні юридичні права і зобов'язання та економічну відповідальність між фінансовою установою (комерційним банком, кредитні спілки тощо) і клієнта (позичальника) з приводу проведення кредитної операції.
Головна вимога до змісту кредитного договору полягає у тому, щоби він містив у собі такі юридичні норми, які б дозволили регулювати весь комплекс взаємовідносин фінансової установи з клієнтом (позичальником).
Кредитні договори укладаються в письмовій формі і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди сторін. Стороною за кредитним договором є банк, а не кредитне управління (відділ) банку або інший його структурний підрозділ. У разі порушення цієї умови договір, укладений структурною одиницею банку від свого імені, може бути визнаний недійсним. Зміни в договір вносяться за погодженням обох сторін. Кредитний договір має бути підписаний повноважними особами сторін, які його укладають. Спірні питання щодо виконання договору у разі недосягнення згоди між сторонами розглядаються судом.
За своєю структурою кредитний договір має включати такі складові:
· преамбулу, в якій зазначаються найменування сторін та їх організаційно-правова форма;
· предмет і суму договору; (уточнюється мета кредиту, його сума, строк надання позики, величина річних відсотків; указується номер і дата договору);
· умови забезпечення кредиту вказується конкретно: договір застави, договір поруки (гарантія), цінні папери або інші документи; зазначається, що кредит, наданий банком, забезпечується всім належним позичальникові майном і коштами);
· порядок надання і погашення позики (розкривається конкретний механізм видачі і погашення позики із зазначенням терміну);
· зобов'язання банку і позичальника (банк зобов'язується відкрити позичальникові певний (вказується номер) позичковий рахунок для видачі кредиту; позичальник зобов'язується використати кредит на зазначені у договорі цілі та забезпечити повернення одержаного кредиту і сплату нарахованих відсотків із свого поточного рахунка у встановлені строки відповідно до строкових зобов'язань;
· права банку і позичальника (банк має право у разі недотримання позичальником умов договору розірвати його і достроково стягнути кредит зі сплатою штрафу — вказується розмір штрафу у відсотках до суми позички позичальник має право достроково розірвати договір, повністю повернувши одержаний кредит, включаючи відсотки за його користування, попередньо повідомивши про це банк);
· санкції у разі невиконання умов договору;
· порядок розгляду спірних питань (вони вирішуються згідно з чинним законодавством в арбітражному порядку);
· особливі умови (наприклад порядок внесення змін у договір; зміни у договорі оформляються додатковою угодою сторін);
· строк дії договору (строк дії кредитного договору встановлюється з дня надання кредиту і до повного погашення позики та відсотків за нею);
· юридичні адреси та реквізити сторін;
· підписи сторін.
Договір банківського вкладу.
Договір банківського вкладу є специфічним різновидом договору банківського рахунка, на що, зокрема, вказує поширення в ч. З ст. 1058 ЦК на відносини банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, положень про договір банківського рахунка (гл. 72 ЦК).
1. Предметом договору банківського вкладу (депозиту) є грошові кошти, що приймаються банком.
2. Сторонами договору банківського вкладу є банки та вкладники. Згідно зі ст. 47 Закону "Про банки і банківську діяльність" приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб належить до виключно банківських операцій, тому, відповідно, здійснюється банками. Проте законодавством встановлена обмежена можливість інших осіб приймати вклади - наприклад, відповідно до ч. І ст. 21 Закону "Про кредитні спілки" останні мають право залучати на договірних умовах внески (вклади) своїх членів на депозитні рахунки як у готівковій, так і в безготівковій формі.
3. Банк зобов'язаний виплачувати вкладнику як отриману від нього суму, так і проценти на неї або дохід в іншій формі.
4. Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним. Цей договір є реальним і вважається укладеним з моменту внесення грошових коштів до банківської установи.
Дата добавления: 2018-09-20; просмотров: 317; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!