Види і форми розумової діяльності. Основні закони риторики
Специфіка мовлення фахівця. Виступ
Вид заняття: практичнее
Знати: основні умови ефективного мовленнєвого спілкування, композицію публічного виступу; розрізняти види промов
Уміти: готуватися до публічного виступу згідно з правилами його підготовки ; удосконалювати культуру професійного мовлення
Питання, що розглядаються:
1. Мова і професія
2. Виступ. Композиція мовлення
1. Мова і професія
Мова – своєрідна візитна картка кожної людини, саме вона дає змогу судити про її освіченість, ерудицію; саме вона є одним із критеріїв, за яким визначають рівень професійної майстерності людини.
Мова – засіб не лише спілкування, а й формування нових виробничих відносин, мова тісно пов’язана з виробництвам.
Перебудова соціально-економічної й політичної сфери в країні, реформи в галузі сільськогосподарського виробництва вимагають від фахівця-аграрія бездоганного володіння мовою професії. Для цього слід мати не тільки знання свого фаху, але й знати фахову термінологію, вільно володіти нею, вміти користуватися. НТП, процеси в соціально-економічній системі насичують мову новими поняттями, термінами. Підвищуються і вимоги до мови разом з підвищенням вимог до рівня фахових знань.
У зв’язку з упровадженням укр.. мови в усі сфери суспільно-політичного життя, збагачується і словник термінологічних систем (сукупність термінів у якійсь проф. галузі) новою науково-технічною, суспільно-політичною лексикою.
|
|
|
Терміни “мова професійного спілкування” і “ділова мова” не тотожні. Діловою мовою послуговуються представники різних професій, а мова професійного спілкування функціонує в межах певної професійної сфери. Ділова мова – це реалізація офіційно-ділового стилю, зафіксованого в документах; у мові професійного спілкування реалізуються також науковий стиль та розмовний. Водночас елементи ділової мови і мови професійного спілкування можуть використовуватися паралельно, наприклад, в офіційних переговорах, ділових бесідах.
Отже, знати мову професії – це вільно володіти лексикою свого фаху. Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в ситуації на виробництві та в ділових контактах.
2. Виступ. Композиція мовлення
Виступ – це один із видів усного мовлення, який переслідує певну мету ( донести інформацію, переконати).
Публічний виступ передбачає спілкування однієї людини з групою. . Форми такого спілкування теж можуть бути різними: лекція викладача для студентів або для зацікавлених людей; це можуть бути мітинг чи збори, наприклад, присвячені висуненню кандидатів у народні депутати. Ця форма спілкування однієї людини з групою потребує спеціальних знань з етики та психології, певних умінь і навичок.
|
|
|
Формами публічного виступу, що використовуються у сфері ділового спілкування, є повідомлення і ділова доповідь.
Повідомлення – це невеликий публічний виступ на якусь тему, що готується здебільшого за одним джерелом. Ділова доповідь – це діловий документ, який містить виклад питань життя і діяльності певного колективу обов’язково з висновками та пропозиціями.
Роди промов
Види промов
1. Соціально-політичні
1. Доповідь на з’їзді партії
2. Дипломатична промова
3. Мітингова промова
|
|
|
4. Агітаційна промова
5. Інформаційний огляд подій
2. Академічні
1. Наукова доповідь
2. Наукове повідомлення.
3. Лекція
3. Судові
1. Звинувачувальна промова (прокурорська, громадського обвинувача)
2. Захисна промова (адвокатська, громадського обвинувача)
3. Самозахисна промова та ін.
4. Соціально-побутові
1. Ювілейна, вітальна, прощальна промова
|
|
|
2. Застільна промова - тост
3. Похоронна (поминальна) промова та ін.
5. Богословсько-церковні
1. Проповідь
2. Промова на соборі
Будь-який різновид усного мовлення має чітко визначену композицію, тобто складається зі вступу, основної частини, висновків.
Розпочинається виступ етикетними формулами, наприклад, звертанням: Дорогі співвітчизники! Пані й панове! Шановні колеги!
Після цього йде вступ. У вступі слід чітко й переконливо зазначити причину та мету виступу. Це кілька речень, за допомогою яких оратор має привернути увагу слухачів, пояснити задум виступу. Можна акцентувати увагу на актуальності питання. Виступ не повинен бути надто серйозним, надто сухим або затягнутим. Першочергове завдання на цьому етапі – привернути й утримати увагу аудиторії. Висловлюватися слід чітко, логічно, змістовно, уникаючи зайвого.
В основній частині викладається суть проблеми і наводяться докази, пояснення. Слід пояснювати кожен аспект проблеми, добираючи переконливі цифри, факти, цитати. Готуючи основну частину виступу, найкраще рухатися від простого до складнішого. Варто пам’ятати, що слухачам буває важко стежити за змістом промови, збагнути зв’язки між окремими думками, подіями. Тому оратор має стежити за тим, як сприймає сказане ним аудиторія, у разі потреби повторюючи певні місця або витлумачуючи деякі факти.
Кінцівка виступу теж є важливим етапом, тому є кілька способів завершити його:
- підбити підсумки всього сказаного, повторивши основні положення виступу.
- закликати слухачів до конкретних дій або вчинків;
- зробити слухачам комплімент;
- процитувати доречні поетичні рядки;
- пожартувати, викликавши сміх;
- створити кульмінацію. Якщо виступ щодо його цікавості зобразити графічно, ми мали б криву, яка на початку піднімається досить високо, далі трохи спадає, а відтак повільно, але неухильно піднімається до найвищої точки - кульмінації - наприкінці промови.
Види і форми розумової діяльності. Основні закони риторики
Вид заняття: лекційно-практичне
Знати: прийоми мислення, види, форми розумової діяльності, поняття про риторику, основні закони риторики, техніку підготовки ораторського монологу, ораторські прийоми привертання уваги слухачів.
Уміти: правильно читати й осмислювати прочитане, володіти прийомами мовлення та мислення, збагачувати словник; відредагувати, перекласти текст
Питання, що розглядаються:
1. Розумова діяльність людини. Види і форми
2. Поняття про риторику.
3. Правила риторики
4. Техніка підготовки ораторського монологу
1. Розумова діяльність людини. Види і форми
Розумова діяльність людини безпосередньо випливає з мислення. Мислення — це найвища форма відображення реальності та свідомої людини. Вся розумова діяльність (судження, розуміння, формування понять) складається з таких розумових операцій: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстракція, конкретизація.
Мислення – основа розумової діяльності людини
Мислячи, людина пізнає те, чого вона не може безпосередньо сприйняти і уявити; доходить до розуміння суті явищ світу, формує поняття про них і практично оволодіває ними.
Мислення виникає в процесі взаємодії людини із зовнішнім світом, воно є функцією її мозку. Мислення, якщо воно правильне, відображає об'єктивну дійсність глибше, повніше й точніше, ніж чуттєве її пізнання.
Мислення людини відбувається з допомогою понять
Складові операції розумової діяльності людини
Пізнання нового відбувається через розумові дії (операції):
Види розумової діяльності
• аналіз; • синтез; • абстрагування; • узагальнення; • конкретизація
Аналіз — це уявний поділ предмета, явища на складові частини, ознаки, властивості та виділення цих компонентів.
Синтез — уявне поєднання в єдине ціле окремих частин, ознак, властивостей предметів, явищ або понять.
Узагальнення — виділення на підставі порівняння головного, загального, особливого або часткового, що є характерним для певного явища, предмета,
об'єкта.
Абстракція — виділення суттєвих особливостей групи предметів, явищ або понять.
Конкретизація — перехід від загального до часткового, зв'язок теорії з практикою, перехід до конкретної дійсності, до чуттєвого досвіду.
Без асоціацій мислення не буває. Розрізняють три типи асоціацій:
• за суміжністю;
• за подібністю;
• за контрастом.
Асоціаціями називаються елементарні зв'язки уявлень і понять між собою, завдяки яким одне уявлення або поняття викликає інші.
Форми розумової діяльності
Судження - найпростіший акт мислення, що відображає зв'язки предметів і явищ або певних ознак.
Судження відповідає на запитання, яке виникло в процесі діяльності. Судження - основа розуміння.
Умовиводи - це утворення з кількох суджень нового судження.
Розуміння - це пізнання зв'язків між предметами і явищами, що трактуються як задоволення пізнавальної потреби.
Уява як вища форма розумової діяльності.
3. Особливості розумової діяльності людини з точки зору безпеки життєдіяльності
Для забезпечення надійності та безпеки в складних ситуаціях слід виділити такі риси мислення, як винахідливість, кмітливість, швидкість прийняття рішення, критичність, розсудливість.
Психомоторні здібності впливають на безпеку діяльності людини, особливо пов'язаної з виробництвом в умовах автоматизації та механізації. При цьому велике значення мають такі ознаки рухів та реакцій: швидкість реакцій, швидкість руху, точність рухів, координованість, темп рухів, ритми рухів (періодичність), надійність.
На відміну від фізичної, розумова діяльність супроводжується меншими витратами енергетичних запасів, але це не значить, що вона є легкою. Основним робочим органом під час такого виду діяльності виступає мозок.
Для розумової діяльності характерні: велика кількість стресів, малорухомість, вимушена поза.
Все це зумовлює застійні явища у м'язах ніг, органах черевної порожнини і малого тазу, погіршується постачання мозку киснем, зростає потреба в глюкозі. Погіршуються також функції зорового аналізатора: стійкість; ясного бачення, гострота зору, зорова працездатність, збільшується час зорово-моторної реакції.
Розумовій праці притаманний найбільший ступінь напруження уваги — в середньому у 5 — 10 разів вищий, ніж при фізичній праці. Завершення робочого дня зовсім не перериває процесу розумової діяльності. Розвивається особливий стан організму — втома, що з часом може перетворитися на перевтому. Все це призводить до порушення нормального фізіологічного функціонування організму.
2. Поняття про риторику.
Здавна відомо, що найповніше особисті якості людини виявляються в процесі її мовлення. «Заговори, щоб я тебе побачив», - пропонував незнайомцеві Сократ, який вважав, що найважливішим у людини є не її зовнішність, а духовна сутність. Аналогічна мораль сформувалася і в народі: «По одягу зустрічають, а по розуму проводжають. Риторика – наука, що 1) навчає правил переконувати інших; 2) наука красномовства.
Зародилась та розвинулася ця наука в Афінах – колисці давньогрецької демократії. Тоді від уміння переконливо говорити і доводити думки залежали успіх, добробут, слава афінян. Саме тому риторика тоді цінувалася греками понад усі науки та професії. У ті часи філософи-софісти проводили весь час у бесідах.
У великій пошані була риторика і в стародавньому Римі. Уславили це мистецтво оратори Цицерон та Квінтіліан.
У середні віки, в епоху відродження і пізніше мистецтво красномовства посіло почесне місце серед навчальних дисциплін в суді, богослов’ї, в політиці.
Яскраві зразки ораторського мистецтва в нашій національній культурі явили митрополит Іларіон в «Слові про закон і Благодать», невідомий автор «Золотого слова Святослава» «Слово про похід Ігорів»), Володимир Мономах у «Повчанні дітям своїм», Іван Вишенський, Мелетій Смотрицький у численних полемічних творах, Феофан Прокопович у своїй «Риториці», Г. Сковорода, І.Франко, В. Винниченко, О. Довженко, О. Гончар та ін.
Нині, в сучасних складних соціально-політичних умовах, вміння переконливо говорити набуває особливого значення, оскільки від нього залежить вибір правильних рішень у законодавстві, у бізнесі, у виробництві, в суді, в освіті, в політиці, в банківській сфері – там, де все залежить від чіткості, доказовості пропонованого способу подолання суперечності.
Сучасна людина проводить в усному спілкуванні 65 % свого робочого часу (2,5 роки за життя). Отже, люди багато розмовляють, але часто роблять це неефективно. Близько 50 % інформації втрачається при передачі. Причина – невміння донести до співрозмовника повідомлення, небажання слухати.
Як зробити мовлення ефективним? «Говори, аби я міг пізнати тебе», - вимагав Сократ. «Якщо хочеш стати добрим оратором, стань спочатку доброю людиною», - радив Квінті ліан. Ось кілька властивостей, що надають мовленню особливої енергетики: артистизм, упевненість, дружелюбність, щирість, зацікавленість. У діловому мовленні цінується також експресія і тональна варіативність мовлення.
У діловій комунікації максимального успіху досягає той, хто користується інструментами збудження емоцій і почуттів. У діловому спілкуванні важливо пам’ятати про енергетику, що створює людське мовлення, його експресивність, тональність, варіативність. Співрозмовникові імпонує, коли партнер не метушиться і вимовляє фрази впевнено і виразно, виражаючи цим свою позицію в правильності висловлювань (див. матеріал для самостійної роботи)
3. Техніка підготовки ораторського монологу
Підготовка до будь-якого ораторському монологу починається з визначення його теми і мети.
Тему визначає або сам автор, або ті, хто запрошує його виголосити промову. Назва виступи має бути ясною, чіткою, по можливості короткою. Вона повинна відбивати зміст промови і привертати увагу. Теми повинні орієнтувати людей на участь в обговоренні конкретних проблем. Тому доцільно " розшифровувати " пункт порядку денного " Різне " , " Про різне " - людина матиме можливість заздалегідь підготувати і продумати свій виступ. Деякі промови не мають назв: привітальна, мітингова та інші..
Приступаючи до розробки тексту, необхідно визначити мету виступу. Промовець повинен чітко уявляти, на яку реакцію він розраховує. Основна мета публічного монологу – повідомлення, вплив. Важливим фактом в процесі підготовки промови є постановка надзавдання і завдань, які допоможуть втілити їх .Оратор може поставити завдання інформувати слухачів, дати певні відомості.
Оцінка аудиторії та обстановки.
Важливо оцінити склад майбутньої аудиторії, заздалегідь налаштуватися на своїх слухачів, зважаючи на такі чинники: освітній рівень, напрям освіти (гуманітарний, технічний), пізнавальні інтереси, стать, вік, ставлення до цієї теми і до оратора.
Завжди легше говорити, звертаючись до однорідного (гомогенного) складу (дилетанти, фахівці, колеги, студенти, люди однакових політичних поглядів тощо). Чим однорідніше аудиторія, тим більш однакова реакція на виступ.
Знання своїх слухачів, " прицільна " підготовка промови набувають особливого значення під час обговорення якогось важкого питання у вузькому колі фахівців, ділових людей.
Слід дізнатися, в якій обстановці проходитиме виступ – у залі, в кабінеті, чи є там кафедра, стіл, мікрофон .
Кафедра допомагає акцентувати увагу на ораторові, за нею треба розміститися вільно, невимушено, встановивши і намагаючись зберігати постійно відстань 20 - 30 сантиметрів між ротом і мікрофоном.
Важливе значення має і розміщення слухачів відносно аудиторії.
Підбір матеріалу. Упорядкування тексту.
Наступний крок докомунікативного етапу - " кодування " - складання тексту - починається з добору матеріалу. Щоб виступ вийшов змістовним, краще використовувати не одне джерело, а кілька. Джерела матеріалу поділяються на групи:
1. Безпосередні - матеріал, видобуте автором з життя шляхом спостережень, власного досвіду:
. знання, практика; . безпосередні особисті контакти, розмови, інтерв’ю; . уявне створення нових картин, образів, проектів з урахуванням минулого досвіду із елементами творчості.
2. Опосередковані:
. а) офіційні документи; . б) наукова і науково - популярна література; . в) художня література;. г) статті газет і журналів; . д) передачі радіо та телебачення; . е) довідкова література: енциклопедії, словники;
. ж) результати соціологічних опитувань;
Слід пам'ятати, що " живий " досвід добре сприймається слухачами, він переконливий і в нього вірять.
Матеріал публічного виступу може бути теоретичним і фактичним . Насиченість промови тим чи іншим типом матеріалу залежить від жанру. Так, у звітній доповіді потрібно наводити безліч фактів, щоб довести думку та переконати слухачів. Матеріал виступу має бути достовірним. Попередньо перевіряють точність інформації, цифр, дат, цитат, імен.
Систематизуючи матеріал, оратор створює план, продумує композицію, логіку викладу, складає, редагує текст.
Підготовка письмового тексту має багато переваг. Написану промову можна перевіряти, виправляти; вона легше запам'ятовується і довше утримується в пам'яті. Писати слід на окремих аркушах, на одному боці. Досвідчений оратор може обмежитися упорядкуванням тез, конспекту чи розгорнутого плану виступу.
Репетиція є проголошення тексту подумки або вголос, краще це робити перед дзеркалом. Треба знайти таку позу, де ви почуваєтеся легко і зручно, і треба постаратися її запам'ятати; вивчити обличчя - розправити нахмурені брови, мімічні зморшки, що насуваються на лоб; продумати жести, прийоми встановлення контакту. Практика показує, що на хвилину виступу доводиться 20 - 25 хвилин підготовки. Якщо виступ старанно розроблено, то момент зустрічі зі слухачами промовець почувається впевнено. Як стверджують досвідчені оратори, невидима нікому праця – основа впевненості лектора. Розмір його хвилювання зворотньо пропорційна витраченому труду.
У процесі логічно правильних, доказових міркувань, з неминучістю досягається визначеність, ясність, несуперечність і обгрунтованість висновків.
Щоб мова оратора була правильною і доказовою, йому треба знати й систематично спиратися на основні логічні закони.
Закон достатніх підстав. Сутність цього полягає в цьому, що кожна правильна думка має бути обґрунтована іншими думками (аргументами, твердженнями), істинність яких перевірено практикою.
Взагалі ораторові в усьому слід дотримуватися правила: практика - найвищий критерій істини!
Закон тотожності. Суть закону тотожності в тому, що кожна думка в процесі окремо взятого міркування зберігає один і той самий певний зміст, хоч би скільки вона не повторювалася. Закон тотожності слід особливо враховувати за умов спору, дискусії, під час використання недостатньо чітко визначених понять.
Закон винятку третього. Цей Закон формується так: дві думки суперечать одному й тому самому предмету, одне з них істиною є, інше помилкове, і третього просто немає. Сутність цього буде зрозумілою, якщо сказати, що не можна бути одночасно згоден із двома протилежними твердженнями.
У процесі логічного обгрунтування, доказового судження велику роль відіграє добір фактів, прикладів. Важливо, щоб факти, приклади були досить типові, переконливі, розкривали явища системно і всебічно.
Наприкінці оратор підбиває підсумки, коротко повторює ключові думки свого виступу, викладає головну ідею виступу і навіть може закликати слухачів до конкретних дій з її реалізації.
Проголошення промови.
Існує три способи проголошення промови:
. Читання тексту;
. Відтворення з пам'яті з читанням окремих фрагментів (спираючись на текст);
. Вільна імпровізація (експромт).
Виголошують без тексту дипломатичні, урочисті промови, доповіді і співдоповіді офіційного змісту.
Інші види, зазвичай, вимовляють спираючись на письмову основу. Достатньо спрямувати погляд на сторінку, щоб відновити хід викладу, знайти потрібні цифру тощо. Такий виступ справляє враження вільного володіння матеріалом, дає можливість ораторові впевнено спілкуватися зі слухачами.
Іноді на нарадах, засіданнях, зборах, зустрічах доводиться виступати експромтом. У цьому потрібна велика мобілізація пам'яті, енергії, волі. Імпровізація можлива тільки з урахуванням великих знань, володіння риторичними навичками.
Майже завжди при публічному виступі ораторові необхідно відстоювати свою думку перед опонентами. При цьому потрібно не виправдовуватися, а звинувачувати; не пояснювати, а декларувати; чути опонента якомога найвигідніше. При спростуванні чужої ідеї треба говорити коротко, не забувати про інтонаційну гаму. Розгромленого опонента необхідно дотискати протягом усієї дискусії. Свою ідею потрібно повторювати якомога частіше , щоб вона відклалася у підсвідомості слухачів.
Після виступу промовець часто відповідає на питання слухачів, полемізує із ними. Така форма спілкування вимагає від оратора швидкої реакції, володіння гумором. Відповідь промовця призначається як запитувачу, так і присутнім.
Методика ораторського мистецтва рекомендує не поспішати з відповіддю, а спочатку переконатися, що питання правильно зрозуміле; відповідати лаконічно, зрозуміло і змістовно, не давати необгрунтованих чи сумнівних відповідей; мати під рукою довідковий матеріал тим, хто хоче отримати більш докладний обгрунтування ваших міркувань.
Посткомунікативний.
Аналіз ораторської промови.
Після ораторського виступу необхідний аналіз. Насамперед для здобуття права знайти, виділити й врахувати надалі недоліки.
Культура проголошення промови перед аудиторією.
Успіх публічного виступу оратора великою мірою залежить від культури мовлення, його багатства, ясності, точності, інформаційної насиченості.
Мовні штампи, канцеляризми, помилки в наголошенні й вимові, багатослівність, демагогія, тавтологія, фразеологічні повтори, інтонаційна одноманітність - ось неповний перелік помилок, які трапляються в публічних виступах сучасних ділових людей. Коротко схарактеризуймо їх.
Штампи в мовленні - це лексично неповноцінні слова, висловлювання, їх іноді справедливо називають " замусолені, заяложені висловлювання " . Вони мало додають до того, що хоче сказати оратор, але дуже перевантажують його мовлення. До мовних штампів можна зарахувати вислови типу " розгорнули роботу широким фронтом " , " нову методику узято на озброєння " тощо.
Канцеляризми - мовні звороти й окреме слово, запозичені з канцелярсько-бюрократичного стилю спілкування, які позбавляють справжнє ділове спілкування його яскравості й образності. До таких виразів належать: " в звітний період " , " зафіксувати число оглядачів,» " налагоджувати роботу " .
Також мало чого спільного мають із мовною культурою вульгаризми - нелітературні й неправильні за граматичною формою слова, висловлювання: " заткнути ковтку " , " дати в лапу " , " пика " , " заткнися " .
Жарґони - наприклад, слова-звороти, запозичені з кримінального світу: " кореш " (друг), " зав'язати " (рішуче покінчити), " пристебнути " (додати).
Багатослівність і демагогія - це типове невміння оратора сформулювати свої міркування лаконічно, короткий і ясно, це відступ від предмета промови, заміна точних і ясних формулювань загальними фразами.
Слова-паразиты - типова хвороба багатьох ораторів: " ця сама " , " ну ось " , " справді ", «значить».
Серед типових помилок ораторської промови найбільше поширення набуло недотримання правильного вимови внаслідок помилкової розстановки наголосів в окремих словах.
2. Прийоми встановлення контакту з аудиторією
Лексико-синтаксичні прийоми.
Найвищий вияв майстерності публічного виступу - це контакт зі слухачами, тобто спільність психічного стану оратора й аудиторії. Ця спільність виникає з урахуванням спільної мисленнєвої діяльності, подібних емоційних переживань. Як в прислів'ї, слово належить наполовину тому, хто це каже, і наполовину тому, хто слухає. Необхідно відчувати аудиторію й уміти коригувати своє мовлення залежно від реакції на нього. Оратор повинен мати широке коло знань з багатьох питань, уміти вести дискусію на кожну тему.
Головні показники взаєморозуміння між комунікантами - позитивна реакція на свої слова промовця, зовнішній вияв уваги у слухачів (їх поза, зосереджений погляд, вигуки схвалення, кивки головою, усмішки, сміх, оплески), " робоча " тиша в залі. Контакт - величина змінна. Він можливий повний (з усією аудиторією) і неповний, стійкий і нестійкий у різні фрагменти проголошення промови..
Хоч би якою цікавою була тема, увага аудиторії згодом притупляється. Її необхідно підтримувати з допомогою таких ораторських прийомів:
. Питально-відповідальний прийом. Оратор ставить і питання сам на них відповідає, висуває можливі заперечення, з'ясовує їх і доходить певних висновків.
. Перехід від монологу до діалогу (полеміки) дозволяє залучити до процесу обговорення окремих учасників, активізувати цим їх інтерес.
. Прийом створення проблемної ситуації. Слухачам пропонується ситуація, що викликає питання: " Чому? " , що стимулює їх пізнавальну активність.
. Прийом новизни інформації, гіпотез змушує аудиторію припускати, розмірковувати
. Покладання на особистий досвід, думки, що завжди цікаві слухачам.
. Показ практичної значимості інформації.
. Використання гумору дозволяє швидко завоювати аудиторію.
. Короткий відступ від теми дає можливість слухачам " відпочити " .
. Уповільнення з одночасним зниженням сили голосу здатне привернути увагу до окремих фрагментів виступу (прийом " тихий голос " ).
. Прийом градації - наростання значеннєвої й емоційної значимості слова. Градація дозволяє посилити, надати їм емоційну промовистість фразі, сформульованій думці.
. Прийом інверсії - мовний зворот, який нібито розгортає звичний, загальноприйнятий хід думок та висловів на діаметрально протилежний.
. Прийом апеляції до власних думок.
Перелічені мовні засоби контакту допомагають подолати " бар'єр " , сприяють об'єднанню промовця зі слухачами.
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 274; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!