Тема. Міжнародні відносини в ХІХ ст. – поч. ХХ ст.(2г)

1. Східне питання в системі міжнародних відносин.

Другий період історії Східного питання відкривається Кримською війною 1853—1856 і завершується в кінці 19 в. У ці роки Великобританія, Франція і ряд інших західних держав під виглядом збереження «status quo», цілісності Османської імперії і рівноваги сил в Європі домагалися усунення впливу Росії на Балканському півострові, а також зміцнення і розширення їх власних позицій в Туреччині.Великобританія, Франція і Австрія прагнули відірвати від Туреччини за зручних обставин її окраїнні території (захоплення Великобританією в 1878 Кіпру і в 1882 Єгипту, окупація Австро-Угорщиною у 1878 Боснії та Герцеговини і Францією у 1881 р. Тунісу).Кримська війна сприяла зміцненню позицій французького та англійського капіталу в Османській імперії і прискорила процес перетворення її у напівколоніальную країну. Разом з тим виявлена слабкість Росії порівняно з капіталістичними країнами Західної Європи визначила занепад впливу царизму в міжнародних справах, у тому числі у Східному питанні. Це яскраво проявилося в рішеннях Берлінського конгресу 1878, коли після виграшу у війні з Туреччиною царський уряд змушений був погодитися на перегляд Сан-Стефанський мирного договору 1878 р.Тим не менш створення єдиної Румунського держави (1859—1861) та проголошення незалежності Румунії (1877) були досягнуті завдяки Росії, а звільнення болгарського народу від турецького панування і створення болгарського національної держави (1878) стали результатом перемоги Росії у війні з Туреччиною 1877—1878 рр. Спираючись на допомогу Росії, Сербія і Чорногорія домоглися міжнародно-правового визнання незалежності. Прагнення Австро-Угорщини до економічної і політичної гегемонії на Балканському півострові викликало з 70-х рр. 19 ст. зростання антагонізму у Східному питанні між Росією та Австро-Угорщиною.

Третій період

З настанням епохи імперіалізму відкривається третій період історії Східного питання. Поява нових осередків світових конфліктів призводила до деякого зменшення ваги Східного питання в системі протиріч європейських держав. Однак загострення боротьби за переділ світу вело до поглиблення протиріч і на Близькому Сході. Особливо бурхливу експансію в цьому районі з кінця 19 ст. розвивала Німеччина. Будівництво Багдадської залізниці і підпорядкування військово-політичного впливу німецького імперіалізму турецької правлячої верхівки на чолі з Абдул-Хамідом II, а трохи пізніше і молодотурок забезпечили на початку 20 ст. переважання позицій Німеччини в Османській імперії.Німецька експансія сприяла посиленню російсько-німецького і особливо англо-німецького антагонізму. Крім того, активізація експансіоністської політики Австро-Угорщини на Балканському півострові (анексія Боснії та Герцеговини і прагнення до одержання виходу до Егейського моря), що спирається на підтримку Німеччини, призвела до крайньої напруженості в австро-російських відносинах (Боснійська криза 1908—1909 рр.). Однак царський уряд, позиції якого були послаблені поразкою у війні з Японією та Революцією 1905—1907 рр., дотримувались вичікувального та обережного курсу.Між тим розширення національно-визвольного руху підвладних султану народів — вірменів, македонців, албанців, населення Криту, арабів — супроводжувалося втручанням європейських держав у внутрішні справи Туреччини. Балканські війни 1912—1913 рр., прогресивним результатом яких було звільнення Македонії, Албанії та грецьких островів Егейського моря від турецького панування, в той же час свідчили про перехід Східного питання у критичну фазу.Участь Туреччини у Першій світовій війні на боці германо-австрійського блоку дозволило Німеччини перетворити Османську імперію на свого фінансового та військового васала. Разом з тим секретні угоди, укладені в роки війни між учасниками Антанти (англо-російсько-французькі угоду 1915 р., Угода Сайкса-Піко 1916 р. та ін.), передбачали перехід Стамбулу і Чорноморських проток до Росії і розділ Азіатської частини Туреччини між союзниками.Військовий розгром Туреччини державами Антанти (Мудросське перемир'я 1918 р.) виніс на порядок денний їх політики захоплення не тільки арабських та інших нетурецьких територій Османської імперії, але і власне турецьких земель. Плани такого роду обговорювалися на Паризької мирної конференції 1919—1920 рр., де в числі інших був висунутий проект передачі Туреччини під мандат США. Після тривалих переговорів, у ході яких виявилися гострі суперечності в таборі переможців, був підготовлений кабальний для Туреччини Севрський мирний договір 1920 р. Однак розгорнена під впливом Жовтневої революції національно-визвольна боротьба турецького народу створювала перешкоди проведенню в життя цього договору.Радянський уряд скасував таємні договори, у тому числі договори та угоди, що стосувалися розділу Туреччини, і здійснював національно-визвольної боротьби турецького народу проти імперіалістичної інтервенції Антанти. На уламках колишньої багатонаціональної Османської імперії утворилося незалежне національна турецька держава.

1. Значення колоніального питання у міжнародних відносинах.

Мы поможем в написании ваших работ!