Сторони трудового договору, їх права та обов'язки



Трудовий кодекс сторонами трудових відносин, а, отже, і трудового договору, називає працівника і роботодавця (докладніше про працівника і роботодавця як суб'єкта трудових відносин см. 3.1, 3.2 даного підручника). Кожна зі сторін має певний правовий статус, що включає комплекс прав і обов'язків. Особливістю трудових відносин є те, що права і обов'язки сторін трудового договору кореспондують один одному. Встановлюючи право одного боку, наприклад, працівника, законодавець в якості гарантії дотримання цього права наділяє іншу сторону договору (роботодавця) відповідним обов'язком.

Права і обов'язки працівника

Правовий статус працівника як сторони трудового договору базується на конституційних принципах, що знайшли відображення і в трудовому праві, таких як:

- Свобода праці;

- Заборона примусової праці та дискримінації у сфері праці;

- Захист від безробіття і сприяння в працевлаштуванні;

- Забезпечення права кожного працівника на справедливі умови праці, в тому числі на умови праці, що відповідають вимогам безпеки і гігієни;

- Забезпечення права на відпочинок;

- Забезпечення права кожного працівника на своєчасну та в повному розмірі виплату справедливої заробітної плати, що забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї, і не нижче встановленого федеральним законом і т.п.

- Ці базові права працівника більш докладно відображені в ст. 21 ТК РФ. Згідно з переліком прав, закріплених в даній статті, працівник має право на:

- Висновок, зміну цін і розірвання трудового договору у порядку та на умовах, які встановлені законодавством;

- Надання йому роботи, обумовленої трудовим договором;

- Робоче місце, відповідне державним нормативним вимогам охорони праці та умов, передбачених колективним договором;

- Своєчасну і в повному обсязі виплату заробітної плати відповідно до своєї кваліфікації, складністю праці, кількістю і якістю виконаної роботи;

- Відпочинок, який забезпечувався б встановленням нормальної тривалості робочого часу, скороченого робочого часу для окремих професій і категорій працівників, наданням щотижневих вихідних днів, неробочих святкових днів, оплачуваних щорічних відпусток;

- Повну достовірну інформацію про умови праці та вимоги охорони праці на робочому місці;

- Професійну підготовку, перепідготовку та підвищення своєї кваліфікації в порядку;

- Об'єднання, включаючи право на створення професійних спілок і вступ в них для захисту своїх трудових прав, свобод і законних інтересів;

- Участь в управлінні;

- Ведення колективних переговорів і укладення колективних договорів і угод через своїх представників, а також на інформацію про виконання колективного договору, угод;

- Захист своїх трудових прав, свобод і законних інтересів всіма не забороненими законом способами;

- Дозвіл індивідуальних і колективних трудових спорів, включаючи право на страйк;

- Відшкодування шкоди, заподіяної йому в зв'язку з виконанням трудових обов'язків, у тому числі компенсацію моральної шкоди;

- Обов'язкове соціальне страхування у випадках.

Аналіз зазначеної статті дає підстави вважати, що цей перелік прав працівника є вичерпним, однак, це не так. ТК РФ і інші нормативні правові акти містять ще ряд положень, які свідчать про наявність у працівника та інших прав і гарантій. Наприклад, гл. 14 ТК РФ гарантує дотримання такого права працівника, як захист його персональних даних.

Крім цього колективним договором, угодою або індивідуальним трудовим договором працівнику можуть надаватися права, що виходять за рамки законодавчого переліку. Наприклад, в колективному і трудовому договорі може бути передбачена можливість отримання службового житла, місця в дитячому дошкільному закладі і т.п.

Основні обов'язки працівника визначені в ст. 21 ТК РФ. Конструкція цієї норми націлює на те, що цей перелік також є вичерпним. І з цим слід погодитися, бо роботодавець не може покладати на працівника додаткові обов'язки , не передбачені законодавчо:

- Сумлінно виконувати свої трудові обов'язки, покладені на нього трудовим договором;

- Дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку;

- Дотримуватися трудової дисципліни;

- Виконувати встановлені норми праці;

- Дотримуватися вимог з охорони праці та забезпечення безпеки праці;

- Дбайливо ставитися до майна роботодавця (у тому числі до майну третіх осіб, що знаходиться у роботодавця, якщо роботодавець несе відповідальність за збереження цього майна) і інших працівників;

- Негайно повідомити роботодавця або безпосередньому керівнику про виникнення ситуації, що представляє загрозу життю і здоров'ю людей, цілості майна роботодавця (у тому числі майна третіх осіб, що знаходиться у роботодавця, якщо роботодавець несе відповідальність за збереження цього майна).

Білет 50
Державний нагляд, відомчий, громадський та регіональний контроль за охороною праці

Органи державного нагляду за охороною праці є незалежними від державних адміністрацій, господарських, громадських і полі­тичних організацій і діють відповідно до положень, затверджених Кабінетом Міністрів України. Державні інспектори або контроле­ри органів державного нагляду мають право:

  • відвідувати в будь-який час підприємства, що контролюють­ся, перевіряти стан охорони праці, знайомитися з документацією та отримувати інформацію і пояснення роботодавця з питань, що перевіряються тощо;
  • видавати керівникам підприємств, керівним посадовим осо­бам міністерств, комітетів, об'єднань підприємств та ін., відповідаль­ним за охорону праці працівникам держадміністрацій обов'язкові для виконання приписи (розпорядження) про виявлені порушен­ня і недоліки в галузі охорони праці і про строки їх усунення;

- призупиняти роботу підприємства або об'єкта, де виявлені не­безпечні для життя та здоров'я працюючих порушення норм і пра­вил охорони праці

  • притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці;
  • подавати позов до прокуратури для притягнення до криміналь­ної відповідальності винних у порушенні вимог охорони праці, що призвело до матеріальних збитків або завдало шкоди працюючим;
  • надсилати роботодавцям або відповідальним посадовим осо­бам подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді або про накладання на них стягнення за порушення вимог охорони праці.

Громадський контроль здійснюють професійні спілки та їх об'єд­нання через свої виборні органи і представників (контролерів), а в разі відсутності профспілки - уповноважені трудовим колективом (найманими працівниками), які мають право безперешкодно пере­віряти стан охорони праці робочих місць, дільниць, цехів, відділів та інших підрозділів підприємств, інформувати роботодавця про ви­явлені недоліки і вносити пропозиції по усуненню виявлених пору­шень. Уповноважені (контролери) повинні пройти навчання з пи­тань охорони праці і трудового законодавства. Вони звільняються на час навчання і здійснення контролю від своїх безпосередніх тру­дових обов'язків зі збереженням середньої заробітної плати, що за­значається в колективному договорі. Уповноважені трудових колек­тивів (контролери) діють відповідно до Типового положення, за­твердженого Держпромгірнагляд і погодженого з профспілками.

Представники профспілок, вибрані на загальних зборах проф­спілок підприємства, мають право перевіряти стан охорони праці свого підприємства, подавати власнику звіт про виявлені порушен­ня і вносити пропозиції щодо покращення умов праці, пожежної безпеки, соціального стану та ін. Вимагати від роботодавця ви­конання прийнятих програм, планів, заходів із питань охорони праці й пояснення по цим питанням.

Відомчий контроль здійснюють вищі органи керівництва підприємствами (міністерства, Державні комітети, об'єднання підприємств та ін.). Ці організації та посадові особи мають адміні­стративну владу, якою можуть скористатися в разі виявлення по­рушень законодавства, правил та норм з охорони праці.

Регіональний контроль здійснюють місцеві державні адміні­страції та Ради народних депутатів через посадових осіб, відпові­дальних за охорону праці у певному регіоні.

Триступеневий адміністративно-громадський контроль за охо­роною праці на виробництві здійснюється за такою схемою:

  1. ступінь - протягом робочої зміни або робочого дня контролю­ється хоча б один раз кожне робоче місце. Контроль здійснює майс­тер, бригадир, начальник зміни, черговий інженер та громадський інспектор по охороні праці, обраний зборами профгрупи бригади, дільниці тощо. Всі виявлені порушення усуваються, а ті, що не­можливо виправити силами контролюючих, занотовуються в жур­нал 1 ступеня контролю і доповідаються керівництву підрозділу.
  2. ступінь - здійснюється контроль не рідше одного разу на тиж­день кожного структурного підрозділу начальником цього структурного підрозділу (цеху, відділу) і старшим громадським інспектором профспілки структурного підрозділу.

Недоліки або порушення вимог охорони праці, виявлені при 1 та 2 ступені контролю, ліквідуються, а за неможливості записують­ся в журнал 2 ступеня контролю і доповідаються вищому керів­ництву підприємства.

3 ступінь - здійснюється один раз на місяць (або в інший термін, визначений колективним договором) в обсязі кожного робочого місця всього підприємства керівництвом підприємства (роботодавцем, го­ловним інженером, заступником головного інженера з охорони праці) і відділом охорони праці підприємства. До контролю залучаються громадські інспектори (контролери) з охорони праці підприємства або структурних підрозділів (уповноважені колективом найманих працівників підприємства або профспілкою). Контролюючі знайом­ляться з записами журналів 1 і 2 ступенів контролю по стану охоро­ни праці, приймають рішення по усуненню недоліків і порушень, а випадки виявлених порушень, які неможливо оперативно усунути, заносять до журналу 3 ступеня контролю. Виявлені порушення об­говорюються на технічних радах підприємства, де розробляються заходи по їх усуненню, що передбачають оперативні дії, або вносять­ся до поточних чи довгострокових планів розвитку та реконструкції підприємства або записуються до колективного договору.

Ефективність контролю залежить від кваліфікаційного рівня та професіоналізму контролюючих і відповідного метрологічного за­безпечення, що містить методи та засоби (прилади) вимірювання параметрів шкідливих та небезпечних чинників виробництва, при­значені для визначення безпеки промислового обладнання та техно­логічних процесів.

 


Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 74; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!