Мотивація економічної активності населення.



Мотивація економічної активності населення — це процес свідомого вибору певної лінії поведінки з метою підвищення продуктивності праці зайнятого населення та активності безробітного у сфері пошуку роботи та підвищення конкурентоспроможності.

Методи мотивації економічної активності населення — це способи впливу держави на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення умов ефективного використання трудового потенціалу відповідно до напрямків державної економічної політики. Методи посилення мотивації економічної активності населення можна класифікувати: за формами впливу — прямі та непрямі; залежно від засобів впливу: правові, адміністративні, економічні. Об’єктами впливу є робоча сила і роботодавці.

Методи прямого впливу безпосередньо діють на функціонування суб’єктів ринку.

Методи непрямого регулювання — регламентують поведінку суб’єктів опосередковано, через створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти в потрібному державі напрямі.

Основні методи мотивації економічної активності мають виявлятися через: правове регулювання, адміністративне регулювання — сертифікація та стандартизація, дозволи та погодження, ліцензування, економічні методи — фінансово-кредитні, податкові.

На характер мотиваційного процесу економічної активності ресурсів праці значною мірою впливають різні чинники:

економічні: потреба в робочій силі, рівень оплати праці та його співвідношення з прожитковим мінімумом, можливості праце­влаштування після перекваліфікації; рівень номінальних доходів;

законодавчі чинники;

соціально-економічні умови життєдіяльності: психологічні настанови й економічні стимули економічної активності населення;

мобільність (професійна, за видами економічної діяльності, територіальна), ставлення до легальної і нелегальної економічної діяльності, готовність до зміни при необхідності первинних умов своєї економічної діяльності, налаштованість на певний рівень інтенсивності економічної діяльності, орієнтація на часткову, повну або вторинну зайнятість;

соціально-демографічні: стать, вік, професія, трудовий стаж, особистий досвід, загальна й професійна культура, спрямованість інтересів, ціннісні орієнтації, сімейний стан, наявність малолітніх дітей, утриманців і членів сім’ї, які потребують систематичного догляду, стан здоров’я;

демоекономічні: рівень освіти і професійно-кваліфікаційна підготовка, рівень доходів і їх співвідношення з можливим заробітком, наявність інших (крім заробітної плати) джерел життєдіяль­ності;

соціально-психологічні: мобільність (професійна, галузева, територіальна), ставлення до легальної і нелегальної економічної діяльності, готовність до зміни при необхідності первинних умов своєї економічної діяльності, настанови на рівень інтенсивності економічної діяльності, орієнтація на часткову, повну або вторинну зайнятість, наявність підприємницьких здібностей.


 

Доходи працівників та механізми їх регулювання.

Працівник підприємства має такі статті доходів:

1. Оплата по тарифних ставках і окладах.

2. Компенсації, доплати і надбавки.Компенсації виплачуються з урахуванням росту цін.Доплати обумовлені особливостями трудової діяльності і не залежать від зусиль працівника.Надбавки пов’язані з особистими досягненнями конкретного працівника.

3. Премії ті інші винагороди – застосовуються для стимулювання перевиконання завдання, підвищення якості продукції та ін. На відміну від надбавок, премії можуть змінюватись кожний місяць в залежності від результатів роботи. Надбавки, як правило, встановлюються на рік. Премії, доплати і надбавки можуть сплачуватись за рахунок фонду заробітної плати (собівартості), а також прибутку.

4. Соціальні виплати

5. Доходи від частки у майні підприємства (дивіденди по акціях, доходи від пая).

Законом України "Про оплату праці" передбачаються дві сфери регулювання заробітної плати: на державному і договірному рівнях.Держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення мінімальної заробітної плати, а також інших державних норм і гарантій; встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ і організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів, а також шляхом встановлення податків на доходи працівників.

Організація оплати праці являє собою систему організаційно-правових засобів, спрямованих на встановлення змісту і порядку введення системи оплати праці, тарифної системи, нормування праці, відрядних розцінок, преміювання, інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат, встановлення норм оплати праці при відхиленні від тарифних умов, форм і строків виплати заробітної плати, порядку обчислення середнього заробітку, індексації зарплати у зв'язку зі зміною індексу споживчих цін, компенсації зарплати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.Організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на державному рівні; галузевих, регіональних угод; колективних договорів; трудових договорів. Суб'єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; власники, об'єднання власників або їх представницькі органи; професійні спілки, об'єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.

Усі норми з оплати праці в рамках своєї компетенції підприємства встановлюють у колективному договорі.У колективному договорі, з урахуванням норм і гарантій, передбачених законодавством і угодами, встановлюються такі умови у сфері оплати праці працівників конкретного підприємства: 1) визначаються фонди оплати праці; 2) системи оплати праці; 3) норми праці й грошові розцінки; 4) тарифні сітки; 5) розмір тарифної ставки І розряду, що перевищує розмір, встановлений нормами більш високого рівня; 6) схеми посадових окладів; 7) надбавки і доплати, що перевищують розміри, встановлені законодавством, а також додаткові види надбавок і доплат; 8) премії, що входять до системи оплати праці, та види і розміри матеріального заохочення; 9) компенсаційні та гарантійні виплати.



Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 98; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!