Загальнологічні методи пізнання.
Аналіз і синтез.Це найелементарніші й універсальні прийоми наукового пізнання, які є підвалинами логічного мислення, оперування поняттями. Аналіз– процес уявного, а нерідко і реального розчленовування предмета, явища на частині (ознаки, властивості, відносини). Процедурою, зворотною аналізу, є синтез. Синтез – це з'єднання виділених у ході аналізу сторін предмета в єдине ціле. У судженнях виражається зв'язок між поняттями, розкривається їхній зміст, дається визначення, а самі поняття є наслідком діяльності мислення у формі суджень. Аналітико-синтетична логіка здійснюється саме у формі суджень.
ІНДУКЦІЯ (від лат. induction – наведення). Значна роль в узагальненні результатів спостереження й експериментів належить особливому виду узагальнення даних досвіду - індукції. При індукції думка дослідника рухається від часткового до загального знання. Розрізняють популярну і наукову, повну і неповну індукцію.
ДЕДУКЦІЯ. Протилежністю індукції є дедукція: рух думки від загального до часткового знання. На відміну від індукції, з якою дедукція тісно зв'язана, вона в основному використовується на теоретичному рівні пізнання. Умовивід – логічна форма дедукції й індукції – це такий логічний процес, у ході якого з декількох суджень на основі закономірних, істотних і необхідних зв'язків виводиться нове судження, що містить нове знання про дійсність.
Процес індукції зв'язаний з такою операцією, як порівняння – установлення подібності й розходження об'єктів, явищ. Індукція, порівняння, аналіз і синтез підготовляють ґрунт для вироблення класифікацій.
|
|
|
СИСТЕМНО-СТРУКТУРНИЙ МЕТОД.Спирається на спостереження матеріальних утворень як систем, що мають певну структуру та кількість взаємопов’язаних елементів.
МАТЕМАТИЧНІ МЕТОДИ.Спираються на можливості формалізації та кількісного моделювання процесу пізнання, на абстрагування від конкретного змісту об'єкта, на аналіз кількісних і структурних моментів.
МЕТОД ПОБУДОВИ ГІПОТЕЗ.Завдяки формуванню допущень, вірогідності знання, передбачення певних закономірностей, причин і чинників, які викликають факт або явище.
Загальнонаукові методи емпіричного пізнання.
а) Наукове спостереження. Спостереження є чуттєве (переважно – візуальне) відображення предметів і явищ зовнішнього світу. «Спостереження - це цілеспрямоване вивчення предметів, що спирається в основному на такі чуттєві здібності людини, як відчуття, сприйняття, уявлення; у ході спостереження ми одержуємо знання про зовнішні сторони, властивості й ознаки розглянутого об'єкта».(Алексеев, Панин 2000. с. 376). Це – вихідний метод емпіричного пізнання, що дозволяє одержати деяку первинну інформацію про об'єкти навколишньої дійсності.
|
|
|
Наукове спостереження – це навмисне і цілеспрямоване сприйняття явищ і процесів без прямого втручання в їхній плин, підлеглий задачам наукового дослідження. Основні вимоги до наукового спостереження наступні: 1) однозначність мети, задуму; 2) системність у методах спостереження; 3) об'єктивність; 4) можливість контролю або шляхом повторного спостереження, або за допомогою експерименту.
Спостереження використовується, як правило, там, де втручання в досліджуваний процес небажано або неможливо. Спостереження в сучасній науці зв'язано з широким використанням приладів, що, по-перше, підсилюють органи почуттів, а по-друге, знімають наліт суб'єктивізму з оцінки явищ. Важливе місце в процесі спостереження (як і експерименту) займає операція виміру. Вимір - є визначення відношення однієї (вимірюваної) величини до іншої, прийнятої за еталон.
Оскільки результати спостереження, як правило, здобувають вид різних знаків, графіків, кривих на осцилографі, кардіограмі тощо, остільки важливими складовими дослідження є описова реєстрація, схематизація й інтерпретація отриманих даних (самі по собі вони не є достовірними емпіричними знаннями).
|
|
|
Емпіричний та теоретичний рівні пізнання
У пізнанні розрізняють два рівні: емпіричний та теоретичний.
Емпіричний (від гр. еmреіrіа – досвід) рівень знання – це знання, отримане безпосередньо з досвіду з деякою раціональною обробкою властивостей і відношень об'єкта, що пізнається. Він завжди є основою, базою для теоретичного рівня знання.
Теоретичний рівень – це знання, отримане шляхом абстрактного мислення.
Людина починає процес пізнання об'єкта із зовнішнього його опису, фіксує окремі його властивості, сторони. Потім заглиблюється в зміст об'єкта, розкриває закони, яким він підлягає, переходить до пояснення властивостей об'єкта, об'єднує знання про окремі сторони предмета в єдину, цілісну систему, а отримане при цьому глибоке різнобічне конкретне знання про предмет і є теорією, що має певну внутрішню логічну структуру.
Слід відрізняти поняття "чуттєве" і "раціональне" від понять "емпіричне" і "теоретичне". "Чуттєве" і "раціональне" характеризують діалектику процесу відображення взагалі, а "емпіричне" і "теоретичне" належать до сфери лише наукового пізнання.
|
|
|
Емпіричне пізнання формується в процесі взаємодії з об'єктом дослідження, коли ми безпосередньо впливаємо на нього, взаємодіємо з ним, обробляємо результати і робимо висновок. Але отримання окремих емпіричних фактів і законів ще не дає змогу побудувати систему законів. Для того щоб пізнати сутність, необхідно обов'язково перейти до теоретичного рівня наукового пізнання.
Емпіричний і теоретичний рівні пізнання завжди нерозривно пов'язані між собою і взаємообумовлюють один одного. Так, емпіричне дослідження, виявляючи нові факти, нові дані спостереження та експериментів, стимулює розвиток теоретичного рівня, ставить перед ним нові проблеми та завдання. В свою чергу, теоретичне дослідження, розглядаючи та конкретизуючи теоретичний зміст науки, відкриває нові перспективи пояснення та передбачення фактів і цим орієнтує та спрямовує емпіричне знання. Емпіричне знання опосередковується теоретичним – теоретичне пізнання вказує, які саме явища та події мають бути об'єктом емпіричного дослідження і в яких умовах має здійснюватись експеримент. На теоретичному рівні також виявляються і вказуються ті межі, в яких результати на емпіричному рівні істинні, в яких емпіричне знання може бути використано практично. Саме в цьому і полягає евристична функція теоретичного рівня наукового пізнання.
41)Концепції істини
Істина — одна із центральних філософем теорії піз-нання. Що таке істина? У сучасній філософії найбільш чітко виділяють три концепції істини: відповідності, когерентності прагматичності. Розглянемо їх.
Згідно з концепцією відповідності, істинними є висловлювання (а також почуття, думки, інтерпретації), які відповідають дійсності. Висловлювання «сніг білий» істинне, якщо сніг справді білий; висловлювання «сніг білий» хибне, якщо сніг насправді не білий. При цьому ми мусимо пояснити, що означає «сніг білий». Пояснити треба так, щоб навіть дальтонік міг перевірити, наприклад, приладами, білий сніг чи ні. Отже, що встановлення істини або хиби потребує інтерпретацій. Окремі судження набувають суті лише в системі суджень. Там, де в ході багатоланкових логічних конструкцій потрібно враховувати послідовність, системність суджень. У цьому зв'язку говорять про когерентну концепцію істини. Під когерентністю розуміють сплетіння і несуперечність висловлювань. Концепція когерентності істини не відміняє, а збагачує концепцію відповідності.
Концепція, у якій критерієм істинності є практика, називають прагматичною концепцією істини. Смисл нової концепції істини дуже простий: потрібно на ділі, в дії перевіряти судження на істинність і хибність, не обмежувати себе лише теоретичними розмірковуваннями.
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 336; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!