Фундаментальне значення проблеми буття для філософії. Людські виміри проблеми буття
Проблема буття є однією з найдавніших тем філософських роздумів і досліджень. "Чому взагалі є суще, а не навпаки - ніщо?" - це запитання М. Гайдепер, один із найавторитетніших філософів XX ст., вважав основним питанням метафізики як науки про фундаментальні основи всього сущого. З XVIII ст. розділ філософського знання, пов'язаний із дослідженням буття, отримав назву "онтологія" (від давньогрецького "онтос" - буття, суще). У сучасній філософії метафізику та онтологію найчастіше розводять у такий спосіб: онтологія вивчає прояви буття, те, яким воно постає перед людиною та осмислюється нею, а метафізика шукає коренів буття; умовно кажучи, онтологія ставить питання "Яким та як є буття? ", а метафізика — "Чому та що є буття? ". Внаслідок цього проблематика онтології ніби перебуває на перехресті дисциплін "антропологія - онтологія - епістемологія (або гносеологія)".
Проблема буття - це проблема сутності всього існуючого, а також проблема єдності світу як цілого.
Фундаментальність проблеми буття для філософії пов'язана насамперед із тим, що філософія виконує функцію людського світо-орієнтування, а буття - це найширше філософське поняття, і тому воно постає як граничний, цільовий, стратегічний людський орієнтир.
Філософський зміст категорії «матерія»
Спочатку поняття "матерія" ототожнювалось із конкретним матеріалом, з якого складаються тіла і предмети. Узагальнюючи здобутки минулих часів, Арістотель у книзі "Метафізика" писав, що "більшість перших філософів вважали початком усього лише матеріальні начала, а саме, те, з чого складаються всі речі, із чого, як першого, вони виникають і на що як останнє, вони, гинучи, перетворюються, причому сутність хоч і залишається, але змінюється в своїх проявах, — це вони вважають елементом і початком речей".Якщо для філософів стародавнього світу матерія — це матеріал, з якого складаються тіла, предмети, а кожний предмет (тіло) складається з матерії та форми як духовного першопочатку, то для Р.Декарта матерія — це складова частинка предмета (тіла), а саме: тіло разом з формою. Декарт визначає матерію як субстанцію самоіснуючого буття, атрибутом якої є протяжність із її властивостями: займати певне місце, мати об'єм, бути тривимірною. І.Ньютон додає до Декартового визначення матерії як субстанції ще три атрибути: протяжність, непроникність (непорушна цілісність тіла), інертність (пасивність, нездатність самостійно змінювати швидкість згідно із законами динаміки); вага, зумовлена дією закону всесвітньої гравітації. П.Гольбах визначає матерію як все те, що пізнається чуттєво, при цьому джерелом чуттєвого знання є відчуття форми, кольору, смаку, звуку та ін. Він доводить розуміння матерії до гносеологічного узагальнення. На думку Г.Гельмгольца, матерія — це все, що існує об'єктивно (незалежно від свідомості людини). Отже, в історії розвитку філософської думки поняття матерії проходить складний шлях розвитку, постійно уточнюється, поглиблюється, збагачується новими властивостями, відображає рівень розвитку пізнання людиною світу. Поширене визначення матерії як філософської категорії для означення об'єктивної реальності, що дана людині у її відчуттях, відображається нашими відчуттями та свідомістю й існує незалежно від них, певною мірою є обмеженим, оскільки зосереджується на гносеологічних аспектах матеріального, не враховуючи притаманний йому онтологічний зміст. Узагальнене визначення категорії "матерія" має базуватися на тому, що це — об'єктивно реальне буття світу в часі, просторі, русі, детерміноване і пізнаванне людиною.
|
|
|
|
|
|
38) Чуттєве і раціональне в пізнанні
Пізнання людиною об'єктивної реальності відбувається на двох якісно різних, хоча й взаємопов'язаних рівнях - чуттєвому ("empeiria" - досвід) й раціональному ("theoria" - розгляд). Філософський підхід до проблеми чуттєвого й раціонального полягає в тому, що останні розглядаються не просто як різні здібності суб'єкта, а як відображення різних сторін об'єктивної дійсності. Ним встановлюється їх зв'язок із поняттями "явище" та "сутність", "зовнішнє" і "внутрішнє", "одиничне" й "загальне" і таке інше.
|
|
|
Емпіризм виник у Новий час в Англії, коли здійснювався глибокий аналіз (перебільшувалось) чуттєвого пізнання, коли не лише принижувалась а й ігнорувалась роль раціонального пізнання. Це, за словами Ф.Енгельса в кінцевому результаті призводило до приниження мислення.
В розвитку емпіризму існували як матеріалістична так і ідеалістична лінії. Матеріалістична більше характерна для раннього періоду (Ф. Бекон, Т. Гоббс, Д.Локктаін. - XVII - XVIII ст.).
Ідеалістичний емпіризм більше проявився з середини XIX ст,, коли виступав у ролі гносеологічної основи позитивізму (близьких йому шкіл), який зводив процес пізнання до чисто емпіричних описувань фактів та їх систематизації (від Юмадо агностиків), заперечував теоретичне мислення, що вело до відмови від філософії (позитивізм).
Слід підкреслити, що процес пізнання здійснюється, від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики1. Живе споглядання (словом "живе" підкреслено його активний характер, прямий зв'язок з практикою) являє собою той етап пізнання, на якому провідну роль відіграє його чуттєва сторона. Чуттєве пізнання обумовлене прямим впливом об'єктів на органи чуття людини, тобто безпосереднім його контактом з зовнішнім світом. Предметом чуттєвого пізнання є чуттєво сприймальна сторона дійсності Цим і встановлюється відповідність між властивостями відображеного та способом його відображення. Це говорить про те, що центральною ідеєю гносеології є принцип відображення.
|
|
|
Чуттєве пізнання є безпосереднім результатом прямої взаємодії органів чуття суб'єкта з зовнішнім світом, хоча воно й опосередковане біологічною передісторією людини та її історичним розвитком. У цьому певне значення мають і предмети чуттєвого сприйняття, які в тій чи іншій мірі вже сформовані людською працею. Оскільки чуттєве пізнання базується на безпосередній взаємодії суб'єкта і об'єкта пізнання, тому й воно має конкретно-образну чуттєву форму виразу і дає знання явищ.
Чуттєве пізнання - це початок, джерело, а тому й основа пізнавального процесу. Основними його формами, що розташовані за ступенем складності й прояву активності суб'єкта, є відчуття, сприйняття та уявлення.
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 669; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!