Побудова та поділ прямих ліній.
Геометричні побудови застосовують під час площинної розмітки деталей, наприклад при встановленні вимірювального приладу, тумблера, магнітного пускача та інших електричних апаратів на панель. На практиці використовують графічний спосіб розв'язання геометричних задач на площині за допомогою креслярських інструментів.
Побудова паралельних прямих.
Для побудови паралельних прямих ліній – горизонтальних, вертикальних, похилих – користуються рейсшиною або лінійкою і косинцем. Останній з лінійкою суміщують однією стороною із заданою лінією АВ.Потім косинець переміщують по нерухомій лінійці на задану відстань d або до заданої точки С і проводять потрібну лінію A1B1, яка буде паралельна лінії АВ. У такий спосіб можна провести будь-яку кількість прямих, паралельних заданій лінії.
Побудова перпендикулярних прямих.
Прямі лінії, що лежать в одній площині та розташовані одна до одної під прямим кутом, називаються взаємно перпендикулярними.
Під час побудови перпендикулярних прямих за допомогою лінійки та косинця останній гіпотенузою прикладають до лінійки, а катетом – до лінії АВ. Не змінюючи положення лінійки, косинець приставляють до неї меншим катетом. Через точку С проводять лінію А1В1, яка буде перпендикулярна до лінії АВ.
Поділ відрізка прямої на дві рівні частини.
З кінців відрізка АВ описують одним і тим самим радіусом дві допоміжні дуги. Через точки С та D перетину дуг проводять допоміжну пряму, що перетинає пряму АВ в точці Е. Остання ділить задану пряму АВ на дві рівні частини АЕ та ЕВ.
|
|
|
Поділ відрізка прямої на чотири рівні частини.
З кінців відрізка прямої АВ радіусом, більшим від половини відрізка, по обидва боки від прямої проводять дуги кіл. Сполучивши точки С та D перетину дуг, відрізок прямої АВ ділять навпіл. Аналогічним способом кожну половину відрізка ділять на дві рівні частини АМ і МК, KN і NB.
Побудова і поділ кутів. Терміни і означення.
Кутом називається фігура, утворена двома прямими, що виходять з однієї точки. Прямі, які утворюють кут, називаються сторонами кута, а точка їх перетину є вершиною кута.
Кути вимірюються в градусах (наприклад, 65°). Кут, що дорівнює 90°, називається прямим, менше 90° – гострим, а більше 90° – тупим.
Побудова кутів за допомогою лінійки та косинців.
У такий спосіб можна побудувати будь-який кут, кратний 15°:
60° – 45° = 15° (30°, 45°, 60°); 45° + 30° = 75° (90°);
60° + 45° = 105°; 60° + + 60° = 120°;
90° + 45° = 135°; 90° + + 60° = 150° і т. д.
Поділ гострого кута на дві рівні частини.
З вершини кута АВС довільним радіусом описують дугу DE, яка перетинає сторони кута. З одержаних точок (D та E) радіусом, більшим, ніж половина дуги, виконують перетин дуг і дістають точку F. Пряма, проведена через точки В та F, ділить заданий кут АВС на два рівних кути АВF і FВС.
|
|
|
Поділ прямого кута на три рівні частини.
З вершини В кута АВС довільним радіусом описують дугу DE, що перетинає сторони кута. Із одержаних точок D та E тим самим радіусом роблять засічки на проведеній дузі, перетин яких із дугою дає точки F і Н. Прямі, проведені з точки В через ці точки, ділять заданий кут АВС на три кути по 30° кожний.
Побудова похилів і конусності.
У кресленні похил та конусність можна виразити значенням кута в градусах або відношенням у відсотках.
Похилом прямої АD відносно прямої АВ називається відношення довжин катетів прямокутного трикутника АСD, тобто СD/АС.
Конусністю називається відношення різниці довжин діаметрів двох поперечних перерізів конуса до відстані між ними, тобто
К = (D - d) / l
де К – конусність; D – діаметр більшої основи конуса; d – діаметр його меншої основи; l – довжина зрізаного конуса.
Наприклад, якщо діаметр більшої основи зрізаного конуса дорівнює 40 мм, діаметр його меншої основи – 35 мм, а довжина конуса – 100 мм, то
К = (40 – 35)/100 = 5/100 = 1/20.
Отже, конусність становить 1 : 20, або 20 %.
|
|
|
Коло та правильні многокутники. Основні терміни.
Замкнена крива лінія, всі точки якої однаково віддалені від однієї точки, називається колом.
Точка, відносно якої всі точки кола рівновіддалені, називається центром кола.
Будь-яка пряма лінія, що сполучає точку кола з її центром, називається радіусом. Радіус позначають літерою R.
Пряма лінія, що проходить через центр кола і сполучає на ньому дві точки, називається діаметром. Діаметр позначають літерами d, D або знаком Ø.
Лінія, що сполучає дві будь-які точки кола і не проходить через його центр, називається хордою.
Відрізок кола між будь-якими двома його точками називається дугою.
Лінія, що має тільки одну спільну точку з колом, називається дотичною до цього кола.
Частина круга, обмежена двома радіусамиі дугою, називається сектором.
Частина круга, обмежена хордоюта дугою, називається сегментом.
Багатокутник, складений із хорд, називається вписаним, а вписаний багатокутник, складений із хорд однакової довжини, – правильним вписаним багатокутником.
Спряження ліній.
Окреслення багатьох деталей в електроніці мають плавні спряження; тому під час виконання креслень таких деталей дуже часто доводиться плавно сполучати прямі лінії з дугами кіл або навпаки, тобто виконувати спряження.
|
|
|
Спряженням називається плавний перехід однієї лінії в іншу.
Спряження паралельних ліній.
Паралельні прямі можуть спрягатися між собою дугою одного радіуса, дугами двох однакових радіусів і дугами різних двох радіусів.
Спряження двох дуг кіл.
Є два види спряження дуг кіл: дуги мають зовнішній дотик чи внутрішній дотик. Плавний перехід від однієї дуги до іншої в обох випадках досягається тільки тоді, коли точка дотику лежить на прямій, що сполучає їх центри. При зовнішньому дотику відстань між центрами дорівнює R + r, тобто сумі радіусів дуг, які спрягаються. При внутрішньому дотику відстань між центрами становить R - r, тобто є різницею радіусів дуг, що спрягаються.
Спряження двох кіл.
Під час побудови спряження двох кіл дугою третього кола заданого ра-діуса можливі три варіанти: зовнішнє, внутрішнє спряження або поєднання їх.
Циркульні криві.
Дуги кіл, послідовно спряжені між собою та виконувані за допомогою циркуля, утворюють циркульні криві лінії.
Овал – замкнена опукла крива лінія з двома осями симетрії, утворена спряженими між собою дугами кіл.
Лекальні криві.
Лекальними називаються такі криві, точки яких не лежать на колі та які креслять за допомогою лекал.
Еліпс – це плоска замкнена крива, в якої сума відстаней кожної з її точок М до двох заданих точок F1 і F2(вони називаються фокусами)є величиною сталою, що дорівнює довжині великої осі еліпса. Осі еліпса (велика АВ та мала СD) – взаємно перпендикулярні й одна ділить іншу навпіл. Центр еліпса О знаходиться в точці перетину великої та малої осей. Точки фокусів F1 і F2лежать на великій осі еліпса в місцях перетину радіуса, проведеного з кінцевої точки малої осі, що дорівнює половині великої осі.
Еліпс можна побудувати за допомогою нитки. Замкнена нитка натягується олівцем відносно шпильок (голок), закріплених у точках – фокусах F1та F2. Переміщенням олівця в одному напрямку обкреслюється еліпс. Треба, щоб довжина великої осі еліпса і відстань між точками F1 і F2в сумі дорівнювали довжині нитки.
Парабола.
Параболою називається плоска незамкнена крива, кожна точка якої розташована на однаковій відстані від напрямної прямої (директриси), перпендикулярної до осі параболи, а також від фокуса F.
Гіпербола.
Гіперболою називається незамкнена плоска крива, в якої різниця відстаней від кожної її точки до двох заданих точок F1 і F2(фокусів) є величиною сталою, що дорівнює відстані між вершинами гіперболи. У гіперболи є дві осі симетрії – дійсна АВ й уявна СD. Дві прямі КL та K1L1, які проходять через центр О гіперболи і торкаються її віток у нескінченності, називаються асимптотами.
Синусоїда.
Плоска крива, що відображає зміну тригонометричної функції синуса залежно від зміни центрального кута, називається синусоїдою.
Побудову синусоїди здійснюють так. Коло ділять на довільну кількість рівних частин, наприклад на 12. На продовженні горизонтального діаметра кола відкладають відрізок АВ = πD і ділять його на таку саму кількість рівних частин. Через кожну точку поділу кола проводять прямі, паралельні його горизонтальному діаметру, а через точку поділу відрізка АВ – прямі, паралельні вертикальному діаметру кола.
Точки перетину однойменних ліній належатимуть синусоїді. Одержані точки сполучають між собою плавною кривою та обводять її за допомогою лекала.
Загальні положення.
Креслення, призначені для виготовлення за ними різних виробів машинобудування, називаються машинобудівними. Креслення виробів мають містити вичерпні відомості не тільки про зовнішню форму та внутрішню будову, а й про розміри, з'єднання деталей, матеріали, якість обробки поверхонь, необхідні для виконання деталей і складання виробу.
Вигляди.
Предмети на кресленнях зображують умовно, тобто на зображенні зовнішнього вигляду предмета, як правило, не показують невидних точок та ліній, що спрощує виконання та читання креслення. На виглядах допускається показувати невидні частини поверхні штриховими лініями, якщо це дає змогу скоротити кількість зображень на кресленні без утрати для нього ясності. Вигляд не є повною проекцією предмета.
Зображення предметів має виконуватися за методом прямокутного проекціювання. При цьому предмет розташовується між спостерігачем і відповідною площиною проекцій. За основні площини проекцій приймають шість граней куба, які розгортають та суміщують в одну площину з фронтальною площиною проекцій.
Зображення на фронтальній площині проекцій застосовується на кресленні як головне. Предмет розташовують відносно фронтальної площини проекцій так, щоб зображення на ній давало найповніше уявлення про форму та розміри предмета, поданого на кресленні.
Головний вигляд — це основний вигляд предмета на фронтальній площині проекцій, що дає найповніше уявлення про форму та розміри предмета, відносно якого розташовують основні вигляди.
Основним виглядом називають вигляд предмета, здобутий суміщенням його зображення на одній із граней порожнистого куба, всередині якого подумки поміщено предмет, із площиною креслення.
Якщо вигляди зверху, справа, знизу, ззаду зміщені відносно головного зображення і проекціюються поза проекційним зв'язком або відокремлені від головного зображення іншими зображеннями, то їх відмічають на кресленні великою літерою А. Напрямок погляду вказують стрілкою, яку позначають великою літерою.
Коли зображення, на якому може бути показано напрямок погляду, відсутнє, назву вигляду підписують.
Кількість зображень на кресленні має бути найменшою, але достатньою для здобуття вичерпного уявлення про предмет при застосуванні встановлених умовних позначень знаків і написів.
Якщо яка-небудь частина предмета не може бути показана на жодному із шести основних виглядів без спотворень її форми та розмірів, то використовують додаткові вигляди на площинах, які не паралельні жодній з основних площин проекцій.
Додатковий вигляд — зображення предмета на площині, не паралельній жодній з основних площин проекцій, яке застосовують для неспотвореного зображення поверхні, якщо її неможливо показати на основному вигляді.
Додатковий вигляд відмічають на кресленні великою літерою Б, а біля пов'язаного з додатковим виглядом зображення предмета ставлять стрілку, що показує напрямок погляду, з відповідним літерним позначенням.
Місцевим виглядом називають зображення окремої, обмеженої ділянки поверхні предмета. Місцевий вигляд обмежують лінією обриву або не обмежують, відмічають на кресленні подібно до додаткового вигляду і по можливості розташовують ближче до тієї частини предмета, яку характеризують.
Розрізи. Розрізом називають ортогональну проекцію предмета, подумки розсіченого повністю або частково однією чи кількома площинами для виявлення його невидних поверхонь. На розрізах показують усе те, що потрапляє в січну площину, й те, що розташовується за нею. Подумки розсічення предмета стосується тільки даного розрізу і не тягне за собою зміни інших зображень того самого предмета. Внутрішні форми предмета на розрізі зображують суцільними основними лініями. Розсічений матеріал на кресленні виділяють штрихуванням.
Положення січних площин указують на кресленні лінії перерізів. Для позначення останніх застосовують розімкнену лінію з довжиною штриха 8 - 20 мм і товщиною від S до 1∙0,5S. Початковий та кінцевий штрихи не повинні перетинати контур зображення або яких-небудь інших ліній креслення. На початковому і кінцевому штрихах ставлять стрілки, що вказують напрямок погляду. Біля початку та кінця лінії перерізу ставлять одну й ту саму велику літеру алфавіту.
Розріз має бути відмічений написом типу А—А. Літерне позначення розрізу розташовують паралельно основному напису креслення над відповідним зображенням. Для позначення на кресленнях розрізів і перерізів застосовують великі літери українського алфавіту. Літерні позначення вибирають в алфавітному порядку. Розмір шрифту літерних позначень має бути більшим від розміру цифр розмірних чисел, що використовуються на тому самому кресленні, приблизно в два рази.
Якщо на основній площині проекцій необхідно показати зовнішню будову предмета, то розріз допускається розташовувати в будь-якому місці поля креслення.
Залежно від кількості січних площин розрізи поділяються на прості та складні. До перших належать такі, які дістають при уявному розсіченні предмета однією січною площиною. Залежно від конструкції внутрішньої форми деталі січну площину можна розташовувати по-різному: вертикально, горизонтально або похило. Якщо січну площину розташовано паралельно горизонтальній площині проекцій, то розріз називають горизонтальним. Якщо січна площина складає з горизонтальною площиною проекції кут, який відрізняється від прямого, то розріз називають похилим. Якщо січну площину розташовано перпендикулярно до горизонтальної площини проекцій, то розріз називають вертикальним. Вертикальні розрізи, в свою чергу, поділяються на фронтальні та профільні.
На одному зображенні допускається з'єднувати частину вигляду та частину відповідного розрізу, розділяючи їх суцільною хвилястою лінією. Така умовність дає змогу скоротити кількість зображень на машинобудівних кресленнях.
При зображенні деталей симетричної форми, в яких які-небудь лінії контуру, наприклад проекції ребер, збігаються з віссю симетрії, допускається з'єднувати частину вигляду та частину відповідного розрізу, розділяючи їх суцільною хвилястою лінією. Якщо збіжна з віссю лінія контуру належить зовнішній поверхні, то застосовують розріз менший, ніж половина проекції; якщо ж зазначена лінія належить внутрішній поверхні, то використовують розріз більший, ніж половина проекції.
Складнимназивають розріз, виконаний кількома січними площинами. Залежно від розташування останніх складні розрізи поділяються на ступінчасті та ламані. Ступінчасті розрізи виконуються кількома паралельними січними площинами, а ламані — за допомогою пересічних площин.
Крім розглянутих розрізняють також місцеві розрізи. Місцевим називається розріз, призначений для з'ясування будови предмета в окремому, обмеженому місці. Місцевий розріз виділяють у вигляді суцільної хвилястої лінії. Ця лінія не повинна збігатися з якими-небудь лініями зображення.
Виносні елементи.
Коли на основному зображенні неможливо показати дрібні елементи предмета з усіма подробицями, застосовують виносні елементи. Виносним елементом називають додаткове, окреме, як правило, збільшене зображення частини предмета для з'ясування його форми, розмірів, шорсткості поверхні та інших даних.
Перерізи.
Перерізом називають ортогональну проекцію фігури, здобуту в одній або кількох січних площинах чи поверхнях при уявному розсіченні предмета, що проекціюється, площинами. У перерізі показують лише те, що знаходиться безпосередньо в самій січній площині. Частину предмета, яка знаходиться за цією площиною, в перерізі не зображають. Січні площини вибирають так, щоб дістати нормальний поперечний переріз. Поверхню розсіченого матеріалу виділяють відповідним штрихуванням.
Залежно від розташування на кресленні перерізи, що не входять до складу розрізу, поділяють на два види: винесені та накладені.
Контур винесеного перерізу, а також перерізу, що входить до складу розрізу, зображають суцільними основними лініями, а контур накладеного перерізу — суцільними тонкими лініями, причому контур зображення в місці розташування накладеного перерізу не переривають.
Умовності та спрощення.
Під час виконання креслень слід ураховувати умовності та спрощення.
Якщо вигляд, розріз або переріз є симетричними фігурами, то допускається креслити половину зображення або трохи більше половини зображення з проведенням в останньому випадку лінії обриву.
Якщо предмет має кілька однакових, рівномірно розташованих елементів, то на зображенні цього предмета повністю показують один-два таких елементи (наприклад, один-два отвори), а решту елементів показують спрощено або умовно.
На виглядах і розрізах допускається спрощено зображати проекції ліній перетину поверхонь, якщо не потрібна точна їх побудова.
Плавний перехід від однієї поверхні до іншої показують або зовсім не показують.
Такі елементи, як гвинти, заклепки, шпонки, непорожнисті вали та шпинделі, шатуни, рукоятки, при поздовжньому розрізі показують нерозсіченими.
Такі елементи, як спиці маховиків, шківів, зубчастих коліс, тонкі стінки типу ребер жорсткості, показують незаштрихованими, якщо січна площина спрямована вздовж осі або вздовж довгої сторони такого елемента. Якщо ж у подібних елементах деталі є місцеве свердління, заглиблення, то роблять місцевий розріз.
Пластини, а також елементи деталей (отвори, фаски, пази, заглиблення тощо) розміром (або різницею в розмірах) на кресленні 2 мм і менше зображають з порушенням масштабу, прийнятого для всього зображення, в бік збільшення.
Довгі предмети або елементи, що мають постійний чи закономірно змінний поперечний переріз (вали, ланцюги, прутки, фасонний прокат, шатуни та ін.), допускається зображати з розривами; при цьому проставляється дійсна довжина предмета.
На кресленнях предметів із суцільною сіткою, плетивом, орнаментом, рельєфом, рифленням, насічкою допускається зображати ці елементи частково, з можливим спрощенням.
Виготовлення креслень
Деталлю називають виріб, виготовлений з однорідного по найменуванню і марці металу, без застосування складальних операцій. Прикладами деталей можуть бути вал, виготовлений з одного шматка металу, болт, шпонка і т.п.
Для виготовлення кожної деталі потрібне її робоче креслення. Робочим кресленням деталі називається документ, що містить зображення деталі, розміри і інші дані, необхідні для виготовлення, ремонту і контролю деталі. Цей документ містить дані про матеріал, шорсткості поверхонь, технічні вимоги і ін. Таким чином, робоче креслення включає як графічну, так і текстову частину.
При виконанні робочого креслення деталі визначають вигляд, що дає найбільше уявлення про її пристрій (головний вигляд), і необхідну кількість інших видів і зображень.
Вибирають необхідний формат паперу і встановлюють прийнятний масштаб зображень. Далі виконують компоновку креслення, тобто приступають до раціонального розміщення зображень на листі. Намічають рамку креслення і основного напису. Якщо зображаються деталі, що вимагають нанесення таблиць параметрів, для них передбачають місце в правій верхній частині формату. Для інших деталей справа залишають місце для запису технічних вимог до них, що включає зведення про твердість металу відхиленнях осі співісної, радіуси тих, що округляють і ін. Далі намічають прямокутники за розмірами, відповідними габаритними розмірами зображень; при цьому залишають необхідний запас площі для нанесення розмірів біля кожного зображення. У правому верхньому кутку залишають місце для нанесення знаків шорсткості.
ЕСКД. 2.105. Єдина система конструкторської документації.
Написи на кресленнях в технічних вимогах і таблицях виконуються відповідно до ДСТУ 2.106—96. Текстову частину, написи і таблиці включають в креслення, коли що містяться в них дані неможливо виразити графічно або умовними позначеннями. Текст напису повинен бути точним, коротким і розташовуватися паралельно основному напису креслення. Заголовок «Технічні вимоги» пишуть. Пункти технічних вимог повинні мати крізну нумерацію і групуватися по своєму характеру.
Написи, що відносяться до зображення, можуть містити не більше двох рядків, що розташовуються над полицею лінії-винесення і під нею (мал. 3.1.1, а). Лінію-винесення закінчують або крапкою на зображенні, або стрілкою (мал. 3.1.1, б).
Основний напис виконується відповідно до ДСТУ 2.106—96 «Основні вимоги до робочих креслень». Найменування деталей записують в називному відмінку в однині в найменуваннях, що складаються з декількох слів, на першому місці поміщають іменник, наприклад: «Колесо зубчате».
Рис. 1
На робочих кресленнях деталей поміщають необхідні дані, що характеризують властивості матеріалу готової деталі і матеріалу, з якого деталь повинна бути виготовлена.
У основному написі креслення деталі указують вигляд, найменування і марку матеріалу відповідно до стандарту або інших нормативних документів.
Вуглецеву сталь звичайної якості позначають: Ст, Ст. 1, Ст. 2, Ст. 3, Ст. 4, Ст. 5, Ст. 6. У графі 3 основні написи записують, наприклад: Ст. 3 ГОСТ 380—88.
У позначення вуглецевої якісної конструкційної сталі входять двозначні числа, що показують вміст вуглецю в сотих долях відсотка: 0,5 кп (кипляча), 0,8 кп, 0,8,10 кп, 10,15 кп, 15, 201 20,26,30,35,40 і т.д. В основному написі записують, наприклад: «Сталь У25 ГОСТ 1050—88».
Вуглецеву інструментальну сталь позначають буквою «У» з вказівкою змісту вуглецю, наприклад У8 ГОСТ 1435—90.
Леговані машинобудівні сталі мають позначення легуючих елементів: Г — марганець, З — кремній, X — хром, Н — нікель, М — молибен і т.д. і процентний зміст цих елементів, наприклад хромоникелевая сталь мазкі 20 ХН: «Сталь 20ХН ГОСТУ 4543—71».
Мідь (М) виготовляється марок МО, Ml, М2, МЗ, М4. У основному написі записують, наприклад: «М4 ГОСТ 859—78».
Латунь — мідно-цинковий сплав, що обробляється тиском, виготовляється марок Л96, Л90, Л70, Л А Н. У основному написі записують, наприклад: «Л70 ГОСТ 15527—70».
Алюмінієві сплави ЯСКРАВО-ЧЕРВОНИЙ, АК, Д1, Д6, Д7 записуються в основному написі за типом: «ЯСКРАВО-ЧЕРВОНИЙ 4 ГОСТ 2685—75; АК 2 ГОСТ 4784—74; Д6 ГОСТ 13722—68».
Всі метали мають єдине умовне графічне позначення (штрихування) на зображеннях в розрізах і перетинах. Якщо деталь виготовляється з матеріалу (листа, прутка, проволікай, профілю і т. д.) сортаменту, то позначають не тільки матеріал, але і сортамент з його розмірами і номером стандарту на цей сортамент, наприклад: 
З широко використовуваних неметалічних матеріалів можна виділити наступні: гума листова технічна по ГОСТ 7338-90; вініпласт листовий по ГОСТ 9639-71; поліетилен по ГОСТ 16338-85; фторопласт по ГОСТ 14906-77.
Всі перераховані неметалічні матеріали мають єдине умовне графічне зображення на кресленнях (штрихування «в клітку»).
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 930; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!