Спеціальні адміністративно правовий статуси індивідуальних суб’єктів
Ці спеціальні адміністративно-правові статуси визначаються соціальною роллю конкретних індивідів як суб'єктів адміністративного права, обсягом і характером їх правосуб'єктності в різних областях суспільних відносин, які регулюються адміністративним правом. Залежно від рольових позицій індивідів, що беруть участь у конкретних адміністративно-правових відносинах, спеціальні адміністративно-правові статуси можна згрупувати, виділивши статуси:
а) членів адміністративних колективів;
б) суб'єктів адміністративної опіки;
в) жителів територій з особливим адміністративно-правовим режимом;
г) суб'єктів дозвільної системи.
При цьому найбільшою різноманітністю і специфікою володіють адміністративні колективи, які представляють собою об'єднані яким-небудь інтересом або метою функціонально диференційовані спільності людей, що діють як єдине ціле в силу встановленого адміністративним законодавством порядку взаємовідносини членів колективу з його адміністрацією (органом управління) на основі внутрішньо узгодженого розподілу між ними прав, обов'язків і відповідальності. До цих колективам відносяться, зокрема, органи внутрішніх справ, військові частини, воєнізовані пожежні і гірничорятувальні підрозділи, студентські колективи, лікувально-трудові профілакторії. Члени всіх таких колективів володіють деякими специфічними особистими правами і обов'язками, які обумовлені приналежністю до даній адміністративній колективу. Так, ставши, наприклад, працівником міліції, громадянин відповідно до Закону України «Про міліцію» набуває право на забезпечення житловою площею, додаткову оплачувану відпустку, державне страхування та відшкодування шкоди у разі загибелі або каліцтва. Ставши студентом, громадянин отримує закріплену в законі практичну можливість реалізувати своє право на освіту: відвідувати лекції, брати участь в семінарських заняттях, отримувати консультації викладачів і оцінки своїх знань, користуватися бібліотекою даного навчального закладу, організовувати свою працю і відпочинок відповідно до встановлених правил внутрішнього розпорядку тощо Адміністративне право регулює адміністративну відповідальність членів адміністративних колективів, час їхньої праці (навчання) і відпочинку, підстави, розміри і порядок оплати їх трудової діяльності (шляхом видачі грошового утримання або виплати стипендій). Як правило, спори військовослужбовців, працівників міліції, органів СБУ, студентів та з адміністрацією вирішуються в адміністративному, а не в судовому порядку і відповідні процедури регулюються адміністративно-правовими нормами. У той же час у ряді випадків (оплата працівникам міліції за роботу в нічний час, у вихідні та святкові дні; надання відпусток по вагітності; виплата добових при відрядженнях ) на особисті права членів адміністративних колективів прямо чи опосередковано поширюються також норми трудового права. Однак, в будь-якому випадку специфіка прав і обов'язків членів адміністративних колективів полягають саме в особливостях особистих, а не службових прав і обов'язків, які являють собою конкретизацію компетенції колективного суб'єкта адміністративного права, тобто відповідної організації (органу міліції, військової частини, гірничорятувальної служби тощо). Характерними особливостями адміністративно-правового статусу володіють також суб'єкти адміністративної опіки, яка полягає в наданні допомоги особам, які потребують соціального захисту: видачу грошових сум, організаційному сприянні, наданні спеціальних медичних послуг, наданні різноманітних пільг і привілеї і т.д. Практичну діяльність щодо здійснення опіки реалізують органи державної виконавчої влади. І та частина цієї опіки, яка регламентується нормами адміністративного права, може бути названа адміністративною. Суб'єктами адміністративної опіки є безробітні, чорнобильці, вимушені переселенці, інваліди Вітчизняної війни, афганці та прирівняні до них особи; діти сироти, багатодітні батьки; особи, які страждають психічними захворюваннями; хворі на діабет, туберкульоз та багато інших категорій громадян. Підставами для набуття статусу суб'єкта адміністративної опіки можуть бути самі різні факти і події: демографічні обставини, технічні та екологічні катастрофи, інші несприятливі соціальні фактори. Саме ці факти і події (особливо соціальні фактори) лежать в основі видаваних повноважними державними органами актів про допомогу безробітним, про заходи з соціального захисту військовослужбовців ї осіб, звільнених з військової служби; про надання спеціальних медичних послуг хворим на діабет і туберкульоз і т.п. Здійснення адміністративної опіки покладено на певні органи виконавчої влади (служби зайнятості, органи соціального забезпечення, міграційні служби та ін.) Вони зобов'язані забезпечити реалізацію законодавства про адміністративну опіку, домагатися чіткого і своєчасного виконання встановлених законом формалізованих процедур. Насамперед за загальним правилом особа, яка потребує соціального захисту, повинна подати заяву до компетентного органу про визнання його безробітним, багатодітним, біженцем або вимушеним переселенцем. Якщо громадянин має документи, що підтверджують його право на державну допомогу, він зобов'язаний прикласти їх до заяви. Документи приймаються, реєструються і перевіряються з точки зору їх достовірності та законності придбання. При цьому адміністративну опіку варто відрізняти від іншої форми соціального захисту, яка пов'язана із соціальним забезпеченням населення, залежних від виконуваної трудової діяльності, стажу роботи, розміру заробітку і т.д. До цієї форми соціального захисту відноситься, в основному, виплата пенсій за віком або по інвалідності. Нині орган приймає рішення про визнання заявника хворим, безробітним, вимушеним переселенцем . Це рішення, прийняте відповідно до вимог законодавства, є підставою для надання особі або його родині тих видів допомоги, які передбачені законом.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Ще один спеціальний адміністративно-правовий статус індивідуальних суб'єктів адміністративного права пов'язаний з особливими режимами територій. Головна особливість таких територій полягає в тому, що в їх межах діють спеціальні адміністративні режими. Прикладами цих режимів можуть бути режими прикордонної зони, закритих міст, заповідників, зон екологічного лиха, вільних економічних зон, територій, на яких введено надзвичайний (воєнний) становище або карантин з нагоди радіоактивного зараження. На таких територіях постійні і тимчасові жителі здобувають спеціальний адміністративно-правовий статус, який включає найчастіше особливі правила в'їзду в зону, виїзду з неї, пересування по зоні, здійснення виробничої, господарської та іншої діяльності в ній ; реалізації контрольно-наглядових функцій, а також застосування адміністративного примусу до порушників правил, що діють в зоні. При цьому серед спеціальних територіальних режимів поряд з жорсткими (суворими) режимами (як, наприклад, режим надзвичайного або воєнного стану) зустрічаються і пільгові режими (зокрема, режим вільних економічних зон). У зонах з жорстким адміністративним режимом застосовуються більш суворі адміністративно-наглядові та контрольні заходи, тоді як у вільних економічних зонах ряд контрольно-наглядових функцій (зокрема, митний та фінансовий контроль) ослаблені. З точки зору часових рамок дії спеціальні адміністративні режими поділяються на постійні та тимчасові (або ситуаційні). Постійні спеціальні режими вводяться на відповідних територіях тільки на підставі законів України, тоді як тимчасові (ситуаційні) можуть бути встановлені різними державними органами, зокрема, Президентом України, урядом, главою обласної адміністрації
Істотними особливостями характеризується також адміністративно-правовий статус суб'єктів дозвільної системи. Під дозвільною системою розуміються встановлені нормами адміністративного права порядок і правила здійснення певних видів діяльності, пов'язаної з підвищеною небезпекою для оточуючих і тому вимагає отримання спеціальних попередніх дозволів, які видаються уповноваженими на те органами державної виконавчої влади. Одержання попередніх дозволів органів виконавчої влади на вчинення певних дій, в принципі, поширена достатньо широко. Правовідносини, що виникають між апаратом державних виконавчих органів та громадянами чи організаціями з приводу отримання таких дозволів регулюються адміністративним правом. Однак, отримання попередніх дозволів, пов'язаних з реалізацією функцій дозвільної системи, мають ряд особливостей, які відрізняють дозвільну систему від інших видів оперативно-виконавчої та правоохоронної діяльності.
По-перше, це особливий порядок діяльності, яка становить підвищену небезпеку для громадян, суспільства і держави і здійснюється на основі санкціонованого уповноваженими державними органами винятки із загальних правил із забезпеченням громадського порядку і державної безпеки.
По-друге, дозвільна система реалізується в рамках адміністративно-правових відносин, які виникають не з ініціативи суб'єктів виконавчої влади, а на основі подачі зацікавленими громадянами або організаціями відповідних заяв про видачу дозволів на здійснення певних дій ( діяльності), яка контролюється уповноваженими виконавчими органами.
По-третє, атрибутивною ознакою дозвільної системи є адміністративний нагляд за фактичним здійсненням дозволеної (санкціонованої) діяльності із застосуванням різноманітних заходів адміністративного примусу до порушників порядку і правил її здійснення, аж до припинення дії виданого дозволу (позбавлення спеціальних прав, призупинення або припинення дії ліцензії і т.п.).
Нарешті, по-четверте, результатом правовідносин, які виникають в процесі реалізації дозвільної системи, є отримання дозволу на певну, діяльність, яке втілюється у форму індивідуального управляючого акту і тим самим завершує дозвільний процес.
Таким чином, видача спеціальних дозволів у процесі здійснення дозвільної системи є завершенням попереднього контролю та перевірки обґрунтованості заяви зацікавлених осіб та організацій на здійснення спеціальних видів діяльності (наприклад, виробництво, придбання, зберігання, перевезення, збут і використання вогнепальної зброї, вибухових речовин, боєприпасів, сильнодіючих отрути; відкриття та функціонування стрілецьких тирів, піротехнічних та збройно-ремонтних майстерень, штемпельно-граверних і поліграфічних підприємств, інших аналогічних виробництв, а також відкриття магазинів, що торгують зброєю і боєприпасами, підприємств, на яких виробляються або зберігаються сильнодіючі хімічні і радіоактивні матеріали, і т.п.). Дозволи, надані органами дозвільної системи, можуть видаватися на певний або невизначений термін. Вони вдягаються у форму ліцензій, патентів, квот, сертифікатів тощо, залежно від видів діяльності, яка вимагає відповідного офіційного санкціонування уповноважених органів. При цьому в основі дозволу (або відмови в його видачі) можуть бути звичайні або дискреційні повноваження суб'єкта виконавчої влади, що дозволяють діяти йому на власний розсуд в залежності від обставин, що склалися. В останньому випадку при розгляді заяв про видачу відповідних дозволів можуть бути допущені серйозні порушення чинного законодавства і утиск прав і законних інтересів громадян та інших зацікавлених осіб і організацій. Тому послідовна реалізація ідеї демократизації суспільного життя, розширення прав і свобод громадян передбачає обмеження свободи розсуду, що надається органам виконавчої влади при розгляді заяв громадян, більш чітке закріплення в законах процедур видачі спеціальних дозволів, підстав відмови в їх видав
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 485; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!