Царевна тем времечком думает: кто бы таков был ее жених? Приходит к царю и говорит: «Батюшка, позволь мне собрать всех царевичей и
16
королевичей, дворян, и купцов, и всяких крестьян на пир, на беседу и поискать, кто меня поцеловал». Царь дозволил. Вот собрался весь крещеный мир; царевна сама всех обходит, сама всех вином угощает да высматривает, не приметит ли у кого на лбу клейма. Обошла уж всех и под конец стала подносить вино дураку. «А что это у тебя завязано?» — спрашивает царевна. «Так, ничего! Голова болит», — отвечает дурак. «Ну-ка развяжи!» Дурак развязал голову; царевна узнала клеймо и обмерла. Царь и говорит ей: «Теперь уже этого слова изменить нельзя; так тому и быть, будь ему женою». Перевенчали дурака с царевною; она горько-горько плачет, а другие две царевны, ее сестры, что повыходили замуж за царевичей, смеются над нею: «Вот вышла за дурака!»
Раз царь призывает своих зятьев и говорит им: «Любезные мои зятья! Я прослышал, что в этаком-то царстве, в этаком-то государстве есть диковинка: свинка золотая щетинка. Нельзя ли ее каким образом добыть? Постарайтесь-ка!» Вот двое умных-то зятьев оседлали себе самых что ни на есть отличных лошадей, сели и поехали. «Ну что ж? — говорит царь дураку. — И ты поезжай». Дурак взял с конюшни что ни есть самую последнюю клячу и поехал следом за царевичами; выехал в поле, закричал зычным голосом: «Гой ты, сивка-бурка, вещая каурка! Стань передо мною, как лист перед травою». Откуда ни взялся чудесный конь, так и храпит, копытом землю роет. Дурак влез ему в одно ушко, в другое вылез; откуда ни выскочили — стали перед ним два молодца и спрашивают: «Чего хочешь, чего изволишь?» — «Чтоб была здесь разбита палатка, в палатке кроватка, а возле гуляла бы свинка золотая щетинка».
|
|
|
Все это явилось в одну минуту: раскинулась палатка, в палатке кроватка, на кроватке разлегся дурак, да таким молодцом, что никому не признать его! А свинка золотая щетинка гуляет возле по́ лугу. Другие зятья ездили-ездили, нигде не видали свинки золотой щетинки и ворочаются уж домой; подъезжают к палатке и видят диковинку. «Ах, вот где ходит-гуляет свинка золотая щетинка! Поедем, — говорят, — что ни дать — дадим, а уж купим свинку золотую щетинку да угодим нашему тестю». Подъехали к палатке и поздоровались. Дурак спрашивает: «Чего вы ездите, чего ищете?» — «Не продашь ли нам свинку золотую щетинку? Мы давно ее ищем». — «Нет, не продажная; себе нужна». — «Что хошь возьми, только продай!» — и дают они за свинку тысячу, и две, и три тысячи, и больше. Дурак не соглашается: «Не возьму и ста тысяч!» — «Пожалуйста, уступи; возьми что хочешь». — «Ну, коли она вам очень надобна, я, пожалуй, отдам и недорого возьму: с ноги по мизинцу». Вот они подумали-подумали, сняли сапоги и отрезали с ноги по мизинцу. Дурак взял пальцы и спрятал к себе, а свинку золотую щетинку отдал.
|
|
|
Зятья приезжают домой и приводят с собою свинку золотую щетинку; царь от радости не знает, как их назвать, где посадить и чем угостить. «Не видали ль где дурака?» — спрашивает их царь. «Видом не видали, слыхом не слыхали!» А дурак влез коню в одно ушко, вылез в другое и стал такой же дурак, каков был прежде; убил свою клячу, содрал с нее
17
кожу и надел на себя, потом наловил сорок, ворон, галок да воробьев, нацеплял кругом на себя и пошел домой. Пришел во дворец и распустил всех своих птиц; они разлетелись по разным сторонам и побили почитай все окна. Царевна Неоцененная Красота как увидела это, так и залилась слезами, а сестры ее так и хохочут: «Наши мужья привезли свинку золотую щетинку, а твой-то дурак, посмотри-ка, посмотри, каким уродом нарядился!» А царь закричал на дурака: «Это что за неуч!»
Ну, хорошо.
В другой раз царь призвал своих зятьев и говорит им: «Любезные мои зятья! Я прослышал, что в этаком-то царстве, в этаком-то государстве есть диковинка: олень золоторогий, золотохвостый. Нельзя ли его коим образом достать?» — «Можно, ваше царское величество». Вот двое умных-то зятьев оседлали себе что ни самых лучших лошадей и поехали. «Ну что ж? — говорит царь дураку. — Поезжай и ты». Дурак взял с конюшни что ни есть самую последнюю клячу и поехал следом за умными зятьями. Выехал в поле, закричал зычным голосом: «Гой ты, сивка-бурка, вещая каурка! Стань передо мною, как лист перед травою». Откуда ни взялся чудесный конь, так и храпит, копытом землю роет. Вот он влез ему в одно ушко, вылез в другое; откуда ни выскочили — стали перед ним два молодца и спрашивают: «Чего хочешь, чего изволишь?» — «Чтоб была здесь разбита палатка, в палатке кроватка, а возле гулял олень золоторогий, золотохвостый».
|
|
|
В ту же минуту раскинулась палатка, в палатке кроватка, на кроватке разлегся дурак, да таким красавцем, что и не признаешь! А возле гуляет по́ лугу олень золоторогий, золотохвостый. Умные зятья ездили, ездили, нигде не видали такого оленя и ворочаются домой; стали подъезжать к палатке и видят диковинку. «Вот где гуляет-то олень золоторогий, золотохвостый! Поедем, — говорят, — что ни дать — дадим, а уж купим этого оленя да угодим тестю». Подъехали, поздоровались. Дурак спрашивает: «Чего вы ездите, чего ищете?» — «Не продашь ли нам оленя золоторогого, золотохвостого?» — «Нет, не продажный; себе надобен». — «Что хошь возьми, да продай!» — и дают за оленя тысячу, и две, и три тысячи, и больше. Дурак и слышать не хочет, не берет денег: «А коли вам полюбился мой олень, я, пожалуй, за него недорого возьму: с руки по мизинцу». Вот они подумали-подумали и согласились, сняли перчатки и отрезали с руки по мизинцу. Дурак спрятал пальцы к себе, а оленя отдал.
|
|
|
Приезжают зятья домой и приводят оленя золоторогого, золотохвостого; царь от радости не знает, как их назвать, где посадить и чем угостить. «Не видали ль где дурака?» — спросил царь. «Видом не видали, — говорят зятья, — слыхом не слыхали!» А дурак влез опять коню в одно ушко, вылез в другое и стал таким же, каков был прежде; убил свою клячу, содрал с нее кожу и надел на себя, наловил после галок, ворон, сорок, воробьев, нацеплял их кругом себя и пошел домой. Опять приходит во дворец и пустил птиц в разные стороны. Жена его, царевна, так и зарыдала, а сестры ее смеются: «Наши мужья привели оленя золоторогого, золотохвостого, а твой-то дурак — посмотри-ка, посмотри!..» Царь на дурака закричал: «Что за неуч такой!» — а умным зятьям полцарства отдал.
18
В третий раз призывает царь своих зятьев и говорит: «Ну, любезные мои зятья, отдам я вам и все мое царство, коли вы добудете мне коня золотогривого, золотохвостого, о котором прослышал я, что есть в этаком-то царстве, в этаком-то государстве». Вот двое умных-то зятьев оседлали себе по-прежнему что ни есть самых лучших лошадей и поехали в путь-дорогу. Царь посылает и дурака: «Ну что ж? Поезжай и ты». Дурак взял с конюшни самую последнюю клячу и поехал следом за умными; выехал в поле и закричал зычным голосом: «Гой ты, сивка-бурка, вещая каурка! Стань передо мною, как лист перед травою». Откуда ни взялся чудесный конь, так и храпит, копытом землю роет. Вот влез он ему в одно ушко, в другое вылез — и сделался таким красавцем, что и признать его никому невмочь! Вдруг откуда ни выскочили — стали перед ним два молодца и спрашивают: «Чего хочешь, чего изволишь?» — «Чтобы была здесь разбита палатка, в палатке кроватка, а возле гулял бы конь золотогривый, золотохвостый».
Тотчас раскинулась палатка, в палатке кроватка, на кроватке разлегся дурак, а возле гуляет по лугу конь золотогривый, золотохвостый. Умные зятья ездили-ездили, нигде не видали такого коня и ворочаются домой; стали подъезжать к палатке и видят такую диковинку. «Вот где ходит-гуляет конь золотогривый, золотохвостый! Поедем, — говорят, — что ни дать — дадим, а уж купим коня золотогривого, золотохвостого да угодим тестю». Подъехали, поздоровались. Дурак говорит: «Чего вы ездите, чего ищете?» — «Продай нам коня золотогривого, золотохвостого». — «Нет, не продажный; самому нужен». — «Что хошь возьми, только продай!» — и дают ему за коня тысячу, и две, и три тысячи, и больше. «Не возьму и сотни тысяч!» — говорит дурак. «Пожалуйста, уступи; возьми что знаешь». — «Ну, коли вам очень надо, я, пожалуй, отдам и недорого возьму: дайте со спины по ремню вырезать». Вот они думали-думали, мялись-мялись, и коня-то очень хочется, и себя-то жалко, и решились наконец: разделись, сняли с себя рубашки, дурак вырезал у них из спины по ремню; взял и спрятал ремни к себе, а им отдал коня.
Приезжают зятья домой и приводят с собой коня золотогривого, золотохвостого; царь от радости не знает, как их назвать, где посадить и чем угостить, и отдал им и остальную половину своего царства. А дурак опять влез коню в одно ушко, вылез в другое и стал таким же, каков был прежде; опять убил свою клячу, содрал с нее кожу и надел на себя, наловил галок, сорок, ворон, воробьев и нацеплял их кругом себя. Пришел во дворец и распустил птиц по сторонам: они разлетелись и побили почитай все окна. Царевна-то, его жена, плачет, а сестры ее так и смеются: «Наши мужья привели коня золотогривого, золотохвостого, а твой-то дурак, посмотри-ка, посмотри, каким уродом идет!»
Закричал царь на дурака: «Что это за неуч такой! Я тебя велю расстрелить!» А дурак спрашивает: «Чем-то будешь меня жаловать?» — «За что тебя, дурака, жаловать-то?» — «Да коли пойдет на правду, я добыл тебе и свинку золотую щетинку, и оленя золоторогого, и коня золотогривого». — «А чем докажешь?» — спрашивает царь. Дурак говорит: «Вели, государь, снять своим зятьям сапоги-то». Зятья начали переминаться, не
19
хотят снимать сапогов. «Снимите сапоги, — заставляет царь, — тут еще нет вины». Сняли сапоги; царь смотрит: нет у них на ногах по пальцу. «Вот ихние пальцы! — говорит дурак. — Прикажите теперь снять им перчатки». Сняли перчатки, и на руках нет по пальцу. «Вот они! — говорит дурак. — Прикажите-ка теперь снять им рубашки». Царь видит, что дело идет на правду, велел им раздеваться. Сняли рубашки, видит царь: у каждого вырезано из спины по ремню, шириною пальца в два. «Вот эти ремни!» — говорит дурак и рассказывает все, как было. Царь не знал, как его угостить и как пожаловать; отдал ему все царство, а других зятьев за то, что обманывали, велел расстрелить. Дурак вышел в поле, закричал зычным голосом: «Гой ты, сивка-бурка, вещая каурка! Стань передо мною, как лист перед травою». Конь бежит, земля дрожит. Дурак влез в одно ушко, вылез в другое, сделался молодцом да красавцем, воротился домой и стал с своею царевною жить да поживать да добра наживать.
184
C
Жив колись на світі старе́нький панок вдовець і мав у себе трьох синів: двох розумних, а третього дурня; і дурень усе було сидить у грубі1 і мне в попелі пузирі. Як же прийшла пора батькові умирати, то він, зізвавши до себе усіх, заповідав, щоб вони, де його поховають2, приходили по очереді три ночі зряду кождий особне до його на могилу: старший на першу ніч, середульший на другу, а дурень на третю. І послі, як уме́р, вони його поховали і одпоминали; то дурень, діждавшись темноï ночі, виліз із груби і, побачивши, що у братів повні хати гостей, п’ють та бенкетують3, спитав старшого: чи піде він на могилу до батька? — і почувши, як сказав той: не хо́чу, — побрів сам, нікому не сказавши, до могили і сів із-боку коло ïй. У саму ж глупу4 ніч земля на могилі розступилась і батько, вилізши наверх з ямы, спитав: «А хто тут сидить?» Як же почув, що обізвався дурень і розказав, що старший казав: іти не хо́чу, — то він, оддаючи йому уздечку, велів, щоб коли йому буде яка нужда або чого треба — то потряс би уздечкою, і до його прибіжить зараз чорний кінь; тогді вліз би йому у праве ухо, а у ліве виліз і загадував коню, чого йому треба. А сам поліз уп’я́ть у яму, і могила затулилась5.
Тогді дурень, узявши уздечку, вернувся додому і поліз у грубу спати. На другий же день, почувши, що гості у братів бенкетують, і, діждавшись ночі, знайшов середульшого і спитав: чи піде він до батька на могилу? Но як сказав і сей, що не хо́чу, то він побрів сам і сів на тім же місці коло могили. У саму ж глупу ніч земля на могилі розступилась, батько з ями виліз наверх, і, узнавши, що сидить дурень, а середульший сказав: не хо́чу, — то він, оддавши йому і другу уздечку, тоже велів: як треба колись буде — щоб він потряс уздечкою, і зараз прибіжить до його рижий кінь; то він
20
Щоб уліз йому у праве ухо, а у ліве виліз і загадував коню, чого йому треба. Сам сховався у яму, земля затулилась, а дурень, вернувшись додому, поліз у грубу спати. Проснувшись же на третій день, почув, що усе гості бенкетують, і діждавшись ночі, пішов на могилу, як тільки гаразд смеркло, і сів у тім же самім місці коло могили. Земля розступилась, батько з ями виліз і, побачивши, що сидить дурень, оддав йому і третю уздечку і розказав, що коли йому чого буде треба, то щоб потряс єю — і тогді вже прибіжить до його кінь сивий; щоб вліз йому в праве ухо, а у ліве виліз і загадував, чого буде треба. Попрощавсь з дурнем, не звелів вже до могили приходити, поліз у яму. Земля затулилась, і дурень, з уздечкою вернувшись додому, поліз у грубу спати.
У те ж саме врем’я цар тієï земельки, де жив дурень з братами, мавши у себе одну дочку́ дівку, построïв терем, чи стовп кам’яний превисокий, і розіслав по царству бумаги, що хто з молодців дістане там дочку́ його, за то́го оддасть ïï і усе царство з нею. І назначив для того три дні, коли хто схоче з царів і панів і усякого народу, з’ïжджатись і сходитись. То до братів дурневих з’ïхалось багато молодців, і брати́ вже туди убирались самі і ко́ней убирали; дурень попросив, щоб узяли і його хоч подивитись, но усі вони, осміявши його, покинули дома. Дак він, узявши перву уздечку і вийшовши за царину6 у поле далеченько, як потряс уздечкою, то зараз прибіг до його чорний як галка кінь і поспитав, чого треба? — а взнавши, звелів лізти у праве ухо, а у ліве вилазить. І як зробив се дурень, то сам себе не пізнав в дорогій одежі — дуже хороший зробився! А кінь його поспитав: чи бігти по землі, чи піднятись вище7? Скочивши раз, полетів, як птиця, і долетівши до царівни, мимо ïï промчався. Тут народ наробив крику, щоб ловити; но він, як птиця, тільки мелькнув, одбіг у поле, зняв з коня узду, сам перемінився, прийшов додому і поліз у грубу.
Як же приïхали брати і навезли гостей до себе, то тільки і мови8 було, що про теє чудо. На другий же день уп’ять народ збирався, і до братів заïхало товариство і вже готовились ïхать, так і дурень попрохавсь, щоби взяли його хоч подивитись. Но вони, над ним насміявшись, поïхали. Тогді дурень, узявши другу уздечку, вийшов у поле далеченько, потряс уздечкою — і зараз прибіг до його рижий кінь і поспитав: чого треба? — а взнавши, звелів влізти у праве ухо, а у ліве вилізти. І як зробив теє дурень, то став ще в багатшій одежі і кращий9, ніж10 первий раз. І звелів ко́ню нести його од землі високо. Кінь як скочив раз, то дурень і не вглядів, коли став коло царівни і ïï минув; прибігши ж у поле, почув, що народ кричав: «Ловіть!», но вже пізно. Він з коня уздечку зняв, сам перемінився, пішов додому і поліз у грубу. Брати приïхали з гостями і усе розказували теє чудо. А на третій день уп’ять народ туда ж збирався; до братів заïхало товариство, і вже з двора виïжджали, тогді і дурень, узявши третю уздечку, вийшов у поле, потряс уздечкою — і зараз прибіг до його кінь сивий і, взнавши, для чого він званий, звелів пролізти у обоє уха. А як дурень
21
теє зробив, то явивсь ще в багатшій одежі і кращий од первих двох разів і звелів нести його од землі високо. Кінь як скочив раз — долетів до царівни; дурень зірвав у неï із шиï платочок, а вона вдарила його в лоб перстнем — напечаталась печатка. Народ кричав, кричав, що «ловіть», но він пролетів, з коня уздечку зняв у полі, сам перемінився, прийшов додому і уліз у грубу, а печатка на лобі осталася вічно.
На другий же день послав цар усіх оглядати, у кого на лобі осталась печатка. Посланці, обійшовши скрізь11 і усіх оглядівши, привернули і до братів, і не знайшовши ні на одному печатки, виволокли дурня з груби за ноги, і як угляділи на його лобі печатку — полякались12; узявши з собою дурня, повели до царя, і цар, щоб не ізмінять слова, звелів попам його з дочкою звінчати і дав ïм, щоб вони жили, особу хатину. А сам об’явив, що хто приведе до його козу, на которій золота́ та срібна шерсть, тому вручить царство. Зібралось багато різного народу і по усіх дорогах і стежках роз’ïхались кози́ шукати. Так і дурень упросив жінку, щоб випросила і йому у царя яку-небудь шкапу13. А як вона з сльозами випросила водовоза, то він, узявши з собою перву уздечку і сівши на шкапу задом до голови, а очіма до хвоста, узяв у зуби хвіст і, поганяючи долонею14, виïхав у поле, а там, вставши, узяв за хвіст, смикнув15 і зтяг шкуру, стерво16 покинув собакам, а сам потряс уздечкою, і як прибіг до його чорний кінь, то він, розказавши, чого треба, і взнавши од його, де коза ходить, проліз крізь уха, перемінився зовсім і, сівши на коня, зараз козу піймав, прив’язав до стремена і вернувся назад потихеньку. Недалеко ж од’ïхавши, зустрів17 одного із тих, що поïхали козу шукати, і той став просить, щоб він узнав, що хоче, і козу йому оддав. Так дурень стребовав із правоï руки од крайнього пальця урізать один сустав, і той согласився; так він козу оддав, а сустав заховав у кишеню18.
І як роз’ïхались, то дурень узду з коня зняв і прийшов додому, а той як привів до царя козу, то цар зготував обід, скликав народ і об’явив, що хто ще приведе до його дикого кабана в золоті та в сріблі, то той і царство получить. На другой день зібрався народ, і усі в різні сторони роз’ïхались кабана шукати. І дурень уп’ять намігся19 на жінку, щоб і йому випросила у царя шкапу. І та як з плачем випросила, то він уп’ять, виïхавши у поле, зтяг шкуру, покинув стерво у полі, а сам потряс другою уздечкою. І як прибіг кінь рижий, то він, розказавши, чого треба, і почувши од його, де кабан ходить, проліз у обоє уха, перемінився, сів на коня і зараз піймав кабана, прив’язав у пояса і вернувся назад.
Недалеко ж од’ïхавши, зустрів уп’ять того, що козу купив, і як став він прохати20, щоб і кабана йому оддав, то дурень потребовав, щоб на правій же руці дав одрізать другого пальця перший сустав; і той согласився. Він урізав сустав, заховав у кишеню, оддав кабана, а сам, од’ïхавши, зняв уздечку, коня пустив і вернувся додому. Як же той привів кабана, то цар звелів
22
готувати обід, усіх скликав і сказав, що хто іще приведе у послідній раз кобилу в золоті та сріблі, то той вже получить і царство. На третій день зібрався народ, і усі роз’ïхались в різніï місця кобилу шукати. Так і дурень на жінку намігся, щоб йому випросила шевлюгу21. Вона пішла до царя, і хоч той не хотів давати за те, що двоє вже пропало, но, уваживши на сльози, дав; а сей, виïхавши у поле, также зтяг шкуру, стерво покинув собакам, а сам узяв третю уздечку і потряс. І як прибіг кінь сивий і дурень йому розказав, чого треба, а кінь об’явив, що кобила тепер з ним паслась у полі, то він, пролізши в обоє уха, перемінився, на коня сів і зараз кобилу піймав і вернувся назад. Не доïжджаючи додому, зустрів уп’ять того ж чоловіка і за кобилу зто́рговався, щоб на тій руці урізать третього пальця первий сустав. І як урізав, сховав сустав у кишеню, сам од’ïхав, з коня узду зняв і вернувся додому. А як привели кобилу, то царь звелів готувати обід, поззивав народ і, сидя за столом, об’явив, що завтра вручає царство тому, хто піймав козу, кабана і кобилу. Тогді дурень об’явив, що усе половив він і попродав за сустави на правій руці із пальців, і, вийнявши, поклав на тарілку сустави, а тому звелів, щоб показав руку. Тогді народ здивувався, цар і його жінка зрадувались, повставали од обіда, вийшли усі на двір, а дурень потряс усіми трьома уздечками — прибігли усі три коні; він лазив до усіх у обоє уха і перемінявся так, що із хорошого зробився кращим, а із кращого йще кращим, на конях літав поверх хат і лісів. Коней він не пустив у поле, а поставив з кобилою, кабаном і козою у стайні22. Сам зробився царем, ввійшо́в жить у царські будинки23, братів зробив панами; бог послав жінці двоïх близнюків-діток; над батьком вистроïв церков, щодня24 його поминає, сам п’є горілку з бари́льця25, і я прихопився26 тай собі напився — по бороді текло, а в роті не було!
Сноски
Сноски к стр. 19
1 В печи.
2 Похоронят.
3 Пируют.
4 В глухую (Словарь Чужбинского, с. 73).
5 Закрылась, затворилась.
Сноски к стр. 20
6 Огорожа кругом деревни.
7 Выше.
8 Речи.
9 Красивее.
10 Нежели.
Сноски к стр. 21
11 Везде.
12 Испугались.
13 Клячу.
14 Ладонью (Ред.).
15 Дернул.
16 Тело, туловище (Ред.).
17 Встретил.
18 В мешок (Ред.).
19 Напустился на жену, приступал к ней.
20 Просить.
Сноски к стр. 22
21 Клячу.
22 В конюшне.
23 Большой дом, дворец.
24 Ежедневно.
25 Бари́ло — бочонок.
26 Примкнул, пристал.
ВОЛШЕБНЫЙ КОНЬ
107
В некотором царстве, в некотором государстве жил-был старик со старухою, и за всю их бытность не было у них детей. Вздумалось им, что вот-де лета их древние, скоро помирать надо, а наследника господь не дал, и стали они богу молиться, чтобы сотворил им детище на помин души. Положил старик завет: коли родит старуха детище, в ту пору кто ни попадется первый навстречу, того и возьму кумом. Через сколько-то времени забрюхатела старуха и родила сына. Старик обрадовался, собрался и пошел искать
23
Дата добавления: 2018-05-31; просмотров: 228; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!