Україно – російський договір 1654 року та його оцінка в історіографії
Прагнення до створення суверенної держави визначило позицію Богдана Хмельницького в пошуку союзників. Гетьман розумів, що вирватися зусиллями власними з-під польського панування не вдасться. Для більшості європейських держав Б. Хмельницький був лише «бунтівником», тому він вимушений був знайти надійну державу, яка б надала певної військової підтримки.
Найбільш реальною кандидатурою була православна Московська держава. Бажання розширити територію та сферу свого впливу в Східній Європі, залучити українські козацькі озброєні формування для охорони Московської держави від нападів татар сприяли тому, що цар погодився прийняти Військо Запорозьке «під свою руку».1 жовтня 1653р. на Земському соборі в Москві було вирішено прийняти Україну до складу Росії. Юридично договір був оформлений під час російсько-українських переговорів у січні—березні 1654р. у Переяславі. 8 січня 1654р. на Раді козацьких старшин були узгоджені принципові положення майбутньої угоди: антипольський військовий союз України та Росії, верховенство царя московського над козацькою державою, збереження основних прав та вольностей Війська Запорозького, усний акт присяги.
У березні 1654р. були підписані «Березневі статті», «Статті Богдана Хмельницького», які юридично оформили українсько-московський союз.
Основні засади договору:
1) Україна входила до складу Москов. держави на правах широкої автономії ;
|
|
|
2) Україна (Гетьманщина) займала територію Київського, Брацлав- ського, Чернігівського воєводств, частини Уманського воєводства, за формою правління - республіканська;
3) Росія підтверджувала права та привілеї володіння Війська Запорозького та української шляхти;
4) встановлений 60-тис реєстр;
5) уведення платні старшині;
|
|
|
6) збереження місцевої адміністрації, що збирала податки для царської скарбниці;
7) підтвердження прав Війська Запорозького вибирати гетьмана;
8) змога гетьмана вести переговори з іншими державами, але тільки не з Польшею, Туреччиною, Кримом;
9) царські воєводи не втручалися до внутрішніх справ України;
Підписання українсько-російського договору мало велике значення: відбулося юридичне оформлення відділення від Речі Посполитої Української держави; у Б. Хмельницького з’явилася можливість у союзі з Москвою перемогти Польщу і завершити об’єднання українських земель. За умовами договору Україні заборонялися самостійні відносини з Туреччиною і Польщею, були запроваджені податки до царської скарбниці. Україна одержала державність; почався розвиток культури. Таким чином, спочатку склалися сприятливі умови для розвитку країни. Однак це тривало недовго, поступово Росія стала відходити від раніше прийнятих зобов’язань. Був порушений договір про допомогу Україні в боротьбі з Польщею; без участі української сторони Росія уклала з Річчю Посполитою спочатку Андрусівське перемир’я, а потім Вічний мир.
|
|
|
Розвиток подій в Україні у 1654-1657 років. Політичні та соціально-економічні наслідки Визвольної війни під поводом Б. Хмельницького
|
|
|
Після підписання українсько-московської угоди 1654 р. поляки і татари також об'єднали зусилля, уклавши влітку того самого року т.зв. Вічний договір, і розпочався новий етап війни.
Уже в листопаді 30-тисячна польська армія вдерлася на Брацлавщину, згодом до неї приєдналася 30—40-тисячна татарська орда. Б.. Хмельницький зажадав від Москви негайної допомоги. Однак та фактично проігнорувала його вимогу. Як наслідок, до кінця березня 1655 р. край перетворився на руїну. Московська допомога була не такою ефективною, як її уявляли.
Влітку 1655 р. театр воєнних дій перемістився на західноукраїнські землі, які Б. Хмельницький прагнув приєднати до своєї держави. 29 вересня українсько-московське військо під Городком розбило поляків і розпочало облогу Львова, визволивши незабаром усю Галичину. Водночас у порозумінні з українським гетьманом проти Польщі успішно воювала Швеція. У політичних зв'язках з Україною прагнула бути Білорусь. Здавалося, визріває можливість возз'єднання українських земель під гетьманською булавою.
Однак знову негативну роль відіграв пресловутий зовнішній фактор. З одного боку, проти долучений західноукраїнських земель до складу козацької України несподівано виступив шведський король. З іншого — почалися непорозуміння з московітами, що вимагали, щоб усі міста, які вони допомагали завойовувати, вважалися здобутком московського царя і присягали йому на вірність. До того ж на українські землі вдерлися татарські орди, яким необхідно було негайно протидіяти. Все це змусило Б. Хмельницького повернутися на Подніпров'я.
Тим часом Москва, занепокоєна успіхами Швеції, пішла на зближення з Річчю Посполитою. У травні 1656 р. цар оголосив Швеції війну, а в серпні розпочалися московсько-польські переговори у Вільні (нині м. Вільнюс — столиця Литовської Республіки), на які українську делегацію не допустили. На початку листопада було укладене т.зв. Віленське перемир'я, яке передбачало згоду Московії залишити Україну в складі Речі Посполитої після обрання її царя на польський престол. Після цієї, по суті, зрадницької угоди військовий союз України з Москвою проти Польщі фактично втратив силу.У ситуації, що склалася, головною метою Б. Хмельницького було збереження незалежності Української держави та об'єднання в її складі західноукраїнських земель. Відповідно, необхідно було подолати опір Речі Посполитої, що чинила опір поверненню українських етнічних територій, нейтралізувати її союзника Кримське ханство, знешкодити колонізаторські плани Москви щодо України, а також забезпечити спадковість верховної державної влади як запоруки проти можливих міжусобиць за гетьманську булаву.
Для реалізації цих планів В. Хмельницький, формально не розриваючи договору з царем, насамперед спрямовує свою енергію на створення нової анти-польської коаліції без Москви і навіть усупереч її інтересам. До складу союзного об'єднання, крім України, ввійшли Швеція, Трансільванія, Молдавія, Валахія, Бранденбург.Упродовж першої пол. 1657 р. воєнні події розвивалися у сприятливому для союзників руслі. Вони розгромили поляків під Замостям, захопили Краків, Люблін, Варшаву, інші польські міста. До складу Української держави попросилася шляхта Пиніцини, Берестейщини, Волині. На приєднання до козацької України західноукраїнських земель погодилася Швеція, до того самого схилялася Трансільванія — держави, які певний час претендували на ці території. Це був найвищий злет Української держави, політичний тріумф її творця — гетьмана Б. Хмельницького.Та вже з літа ситуація почала змінюватися у гірший бік. Політичні плани анти польської Коаліції викликали занепокоєння сусідніх держав, насамперед Австрії і Данії, які підтримали Польщу. Відчувши загрозу своєму існуванню, на захист Вітчизни піднявся польський народ. В Україні становище ускладнювалося хворобою гетьмана, через яку він І не міг особисто контролювати перебіг подій, та антиурядовою агітацією московських агентів, що призвела до бунтів серед частини козацтва. Наслідком цього стали поразка та фактичний розпад анти-польської коаліції.6 серпня 1657 р. серце Б. Хмельницького перестало битися. Це стало важким ударом для молодої Української держави. Смерть гетьмана знаменувала собою завершення першого етапу Національно-визвольної революції, основним завоюванням якого стали утвердження Української держави, встановлення в ній нової моделі соціально-економічних відносин, котра базувалася на дрібній власності фермерського типу. Політичні та соціально-економічні наслідки Визвольної війни
Основним політичним наслідком визвольної війни народу 1648-1657 рр. було зародження української держави. Тривалий час ця проблема була дискусійною. Щоб її розв’язати, визначимо основні ознаки держави.
Основні принципи національної державної ідеї – створення незалежної соборної України, були сформульовані Б. Хмельницьким під час на початку 1649 р. Чинниками їхніх формувань були традиції та звичаї українського суспільства, наявність зразку державності – Запорізької Січі та складне геополітичне становище. Не треба забувати, що йшла війна. Тому українська держава мала напіввійськовий характер, який і визначав її назву – Військо Запорізьке. Столицею став Чигирин. Державні інституції базувалися на традиціях устрою козацтва. Тому основним органом влади війська Запорізького був Загальновійськова (Генеральна) рада, в якій брали участь усі козаки та основними функціями її було вирішення військових, політичних, правових, соціально-економічних питань. Водночас на раді обирався гетьман. Останній очолював уряд (Генеральну старшину), державну адміністрацію, був головнокомандуючим, скликав ради, відав фінансами, видавав загальнообов’язкові для всіх нормативно-правові акти – універсали та керував зовнішньою політикою. Б. Хмельницький неухильно проводив курс на зосередження в своїх руках усієї повноти влади. За словами сучасника подій, все населення Київщини, Брацлавщини, Чернігово-Сіверщини шанує його як Бога, а він їм управляє. Поступово Загальновійськова рада перетворюється на формальний орган влади, а замість неї головною стає Старшинська рада, до складу якої входила Генеральна старшина, полковники, а іноді і сотники. Її ухвала для гетьмана стає обов’язковою.
В основі адміністративно-територіального поділу лежала структура козацького війська. У зв'язку з цим, територія Війська Запорізького розподілялася на полки та сотні .
Система органів публічної влади мала три рівні – генеральний уряд, полковий і сотенний. Реальна вища влада належала генеральному уряду, до якого входили гетьман та Генеральна старшина (складалася з Генерального писаря, двох Генеральних суддів (один розглядав справи військових, інший – цивільного населення), Генерального осавула, Генерального хорунжого, Генерального підскарбія, Генерального бунчужного, Генерального обозного). У полках управління зосереджувалося в руках полкових урядів (складалися з призначених гетьманом або обраних на полковій раді полковників і полкової старшини, а у сотнях відповідно – сотенний уряд.
У містах з Магдебурзьким правом управління здійснювали виборні магістрати на чолі з війтами, в усіх інших – ратуші. Військовими комендантами були отамани. Козацькими селами управляли отаманами, а посполитими – сільські старости.
Оформилася і судова система. На місті станово-шляхетської системи земських і підкоморських судів виросла система козацьких судів, а замість доменіального (за винятком монастирського) судочинства виникли сільські суди. Незмінним залишилося лише міське судочинство. Спостерігається поєднання судової і адміністративної влади, що заборонялося Литовськими Статутами. Здійснення судочинства відбувалося як на основі звичайного права, так і Литовських Статутів. Налагоджується функціонування державних органів у системі стягнення податків з населення. Головним джерелом надходжень у військову скарбницю були загальні податки, які сплачувало усе населення, зокрема сплачували податки з домів, дворів, землі, стацію (податок на утримання козацького війська), податки з доходів від промислів, торгівлі, торгове мито. Фінансову систему спочатку контролював гетьман, а з 1654 р. – запроваджено посаду Генерального підскарбія. Серйозна увага з боку державних органів приділялася будівництву храмів, розвитку освіти, захисту знедолених (відкривалися притулки), боротьбі з кримінальними злочинцями.
Ґарантом розбудови держави та її існування стала армія. Її ядро становило реєстрове та запорізьке козацтво. Також існувала допоміжна армія, до якої входили найманці, розвідка, артилерія і флот. Армія формувалася на добровільних засадах, у вирішальні моменти її чисельність сягала 100-150 тис. осіб. Військо Запорізьке здійснювало активну зовнішню політику, яка відрізнялася багатовекторністю.
Що стосується соціальних наслідків війни, то відбулися докорінні зміни у соціальній організації українського суспільства. Остаточно оформилося в окремий стан козацтво, панівне становище серед якого зайняла старшина. Зійшли з історичної арени магнати і шляхта. Укріпилися позиції православного духовенства. Православ’я стало універсальним ідеологічним вченням, яке об’єднало національні сили українців у боротьби проти поневолювачів. Були закріплені права і привілеї міщанства. Перед ним відкрилися перспективи для проявлення підприємницької ініціативи.
Змінився статус українського селянства. У 1652 р. на території Війська Запорізького була остаточно ліквідована фільварково-панщинна система господарювання, велика земельна власність магнатів і шляхти. Це спричинило бурхливий розвиток селянського господарства. Однак, незважаючи на вказані зміни у соціальній організації суспільства Української держави, зберігається станова система.
Отже, визвольна війна 1648-1657 рр. сприяла формування української державності, а активна участь в ній народних мас – еволюції соціально-економічних відносин та оформленню нової моделі українського суспільства.
Історичне значення національної боротьби
— привела до створення національної держави, частина якої у формі Лівобережного гетьманства проіснувала на правах автономії у складі Російської імперії до початку 80-х рр. XVIII ст.;
— зумовила появу національної державної ідеї, яка стала для наступних поколінь українців неписаним заповітом у боротьбі за незалежність; — відіграла вирішальну роль у формуванні нової політичної еліти;
— стала потужним імпульсом для розвитку національної самосвідомості, зокрема ідеології елітарного націоналізму;
— зумовила закріплення за витвореною державою назви "Україна" й започаткувала зміну назви "руський народ" на означення "український народ"; — пробудила волю нації до самоутвердження й самовираження у формі незалежної соборної держави;
— суттєво збагатила традиції боротьби проти національно-релігійного та соціального гноблення.
Дата добавления: 2018-06-01; просмотров: 241; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!